Постанова № 64762377, 09.02.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2017 р. Справа № 820/5938/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Чалого І.С. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2016р. по справі № 820/5938/16

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури Харківської області

третя особа: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Прокуратури Харківської області (далі - відповідач), третя особа: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, в якому просив:

- визнати протиправними дії Прокуратури Харківської області щодо відмови у наданні доступу до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 27.09.2016 року;

- зобов'язати Прокуратуру Харківської області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 27.09.2016 року, а саме: зобов'язати Прокуратуру Харківської області надати ОСОБА_1 або його представнику належним чином завірену копію листа Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 07.12.2015 року за вих.№07-16/07-24/6754 та додатків до нього, а також завірену належним чином копію відповіді на цей лист.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2016 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову - про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Учасники адміністративного процесу були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.

Відповідач надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 09.02.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 27 вересня 2016 року представник позивача подав до Прокуратури Харківської області інформаційний запит щодо надходження на адресу Прокуратури Харківської області за період з 07.12.2015 р. і по день надання відповіді на цей запит листи, подання, звернення будь-якої форми за підписом начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області, у яких би мова йшла про можливе вчинення старшим державним виконавцем Жовтневого ВДВС ХМУЮ ОСОБА_3 корупційного правопорушення (зокрема, не вжиття заходів щодо врегулювання конфлікту інтересів), зокрема лист Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 07.12.2015 р. за вих. №07-16/0724/6754). Крім того, позивач просив надати йому завірену належним чином копію таких звернень та додатків до них (в разі наявності) та копію відповідей на них.

Позивачем до запиту надано заяву ОСОБА_4 від 27.09.2016 р., якою він надав згоду на використання його персональних даних, які містяться в листі Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 07.12.2015 р. за вих. № №07-16/07-24/6754, а також про його участь у виконавчих провадженнях № №47986140, 44266770, 44403067, 47005751, 47005895, 47005961 в якості стягувача та/або представника сторін або в якості іншого учасника виконавчого провадження в межах і обсягах, які містяться в листі Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 07.12.2015 р. за вих. № № 07-16/07-24/6754 та додатках до нього, під час надання відповіді на запит на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 27.09.2016 р. (а.с.11, 12).

Листом Прокуратури Харківської області № 19-5238вих17 від 05.10.2016 року позивача повідомлено про факт надходження від 07.12.2015 р. за № 07-16/07-24/6753 на адресу Прокуратури Харківської області зазначеного у запиті листа Головного територіального управління юстиції у Харківській області та відмовлено у наданні копій запитуваних документів, у зв'язку з тим, що запитувана інформація є матеріалами службового розслідування стосовно службової особи та містить конфіденційну інформацію стосовно інших осіб (а.с. 13, 14).

Під час підготовки відповіді на запит відповідачем встановлено, що 08 грудня 2015 року до Прокуратури Харківської області надійшов лист Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 07 грудня 2015 року за № 07-16/07-24/6754. Дані щодо надходження інших листів, зазначених у запиті, відсутні в комп'ютерному програмному комплексі "Єдина система статистики та аналізу роботи органів прокуратури України".

Також відповідачем встановлено, що ці документи є матеріалами службового розслідування, яке проведено Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області, з метою перевірки фактів недодержання одним з керівників управління у складі Головного територіального управління юстиції у Харківській області вимог чинного законодавства України та містять інформацію про персональні дані інших осіб, про їх відносини з юридичними, фізичними особами, про конкретні виконавчі провадження, сторонами у яких є інші, у тому числі фізичні особи, суми стягнення тощо.

Не погодившись із відповіддю Прокуратури Харківської області, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні питання щодо відмови в наданні позивачу копій документів, відповідач діяв на підставі діючого законодавства, оскільки зазначені в запиті матеріали містять конфіденційну та службову інформацію, яка відповідно до ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" є інформацією з обмеженим доступом, що відповідно до ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації "є підставою для відмови у задоволенні запиту.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації".

Відповідно до ч.4 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акту, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Стаття 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" гарантує, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме відповіді Прокуратури Харківської області від 05.10.2016 р. за № 19-5238вих.17, підставою для відмови в наданні доступу до інформації, котра запитувалася ОСОБА_1, став висновок відповідача про те, що ця інформація є інформацією з обмеженим доступом.

Однак, колегія судів не погоджується з вказаним висновком відповідача через таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єкта владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Тобто, під публічною інформацією розуміється вся інформація, якою володіє суб'єкт владних повноважень та яка є відображеною та задокументованою будь-якими засобами та на будь-яких носіях.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія судів вважає, що запитувана позивачем інформація є саме публічною, а доступ до неї регулюється Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Закон України "Про доступ до публічної інформації" містить чіткі гарантії захисту прав заявника при розгляді розпорядником публічної інформації запиту на отримання публічної інформації та унеможливлює зловживання розпорядником публічної інформації своїм правом на обмеження в доступі до такої інформації.

Так, згідно із ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у таких випадках: 1) Розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) Інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) Особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) Не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Вказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Закон України "Про доступ до публічної інформації" визначає також інформацію з обмеженим доступом та підстави, за якими розпорядник інформації може обмежити доступ до інформації.

Статтею 6 вищезазначеного Закону визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Крім того, частиною 2 вказаної норми передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) Виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) Розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) Шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Тобто, відмова в наданні інформації є обґрунтованою лише у разі, якщо розпорядник на запит вказує якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію. В іншому випадку така відмова надати запитувану інформацію є необґрунтованою та такою, що суперечить Закону.

Таких підстав у листі від 05.10.2016 р. Прокуратури Харківської області не було наведено, тобто відповідачем, як розпорядником публічної інформації не дотримано приписів Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Крім того, відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про захист персональних даних" не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Таким чином, інформація про вчинення корупційних правопорушень під час виконання посадовою особою функції держави не може бути обмежена у доступі.

Така позиція також зазначена в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації".

Поряд з тим, відповідно до статті 1 Закону України "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Відповідно до статті 4 Закону України "Про державну службу" одним із принципів державної служби є прозорість, тобто відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України.

Зважаючи на те, що у запитуваному позивачем листі Головного територіального управління юстиції у Харківській області мова йде про дії, що вчинені під час здійснення свої службових повноважень посадовими особами органів державної виконавчої служби - заступником начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_5 та старшим державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_3 - відповідач не мав жодних законних підстав для відмови в наданні такої інформації.

Щодо посилання відповідача на те, що сам документ, який містить інформацію з обмеженим доступом, наданий бути не може, а належним наданням відповіді на запит є надання інформації, яку містить документ, колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до частини 7 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" обмеженню підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

У такому випадку копія документа повинна надаватися у звичайному порядку, при цьому інформація, доступ до якої обмежено, вилучається шляхом ретушування або іншим способом на вибір розпорядника інформації.

Таким чином, законодавцем чітко й однозначно передбачено, що розпорядник публічної інформації не може відмовити заявнику в наданні запитуваного документу або його копії. Натомість, розпорядник публічної інформації в праві регулювати обсяги інформації, що міститься в таких документах та надається на запити заявників, шляхом ретушування або у інший спосіб з обов'язковим дотриманням умов та посиланням на підстави обмеження доступу до публічної інформації, які передбачені ч.2 ст. 6 та ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Посилання відповідача на судову практику, в якій викладена правова позиція Верховного Суду України у справі № 826/14533/13-а, не приймаються до уваги, оскільки ВСУ в цій справі відмовив заявнику в задоволенні його заяви з огляду на положення частини першої статті 244 КАС України, відповідно до якої відсутність неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для відмови в задоволенні заяви.

Стосовно посилання відповідача на наявність конфіденційної інформації, колегія суддів зауважує на таке.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" конфіденційна інформація - це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Водночас відмінне за обсягом визначення конфіденційної інформації закріплено у частині другій статті 21 Закону України «Про інформацію», за якою конфіденційною є інформація про фізичну особу незалежно від відповідного її волевиявлення.

З метою усунення наведеної колізії необхідно застосовувати положення частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою у разі встановлення невідповідності закону Конституції України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто Конституцію України, а саме положення про те, що інформація про особу є конфіденційною, крім окремо визначених випадків (Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).

Виходячи з положень частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації", частини другої статті 21 Закону України «Про інформацію» та статті 32 Конституції України конфіденційна інформація може поширюватись у таких випадках:

- особа самостійно встановила випадки (порядок, умови), коли ця інформація може поширюватись (наприклад, у договорі про використання прав на комерційну таємницю);

- коли особа у відповідь на прохання/пропозицію дає згоду на використання своїх конфіденційних даних. При цьому використання таких даних третьою особою здійснюється відповідно до умов наданої особою згоди;

- коли закон дозволяє певним суб'єктам отримувати та використовувати конфіденційну інформацію без згоди особи. У таких випадках суб'єкт діє на виконання установлених повноважень та для досягнення визначеної мети (наприклад, отримання конфіденційної інформації в ході оперативно-розшукової діяльності або в ході проведення досудового слідства) і поширення конфіденційної інформації обмежується положеннями закону;

- коли розголошення конфіденційної інформації відповідає суспільному інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду, яку може бути завдано особі поширенням її конфіденційної інформації. Таке поширення здійснюється відповідно до статті 29 Закону України «Про інформацію» після застосування «трискладового тесту» (додатково див. пункт 5.5).

Необхідно враховувати, що вказане положення частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" не передбачає можливості для суб'єктів владних повноважень відносити інформацію до конфіденційної. Такі суб'єкти можуть обмежувати доступ до інформації лише шляхом віднесення її до службової або таємної відповідно до закону.

Зазначена позиція викладена в Постанові Пленуму ВАСУ № 10 від 29.09.2016р. «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації».

Як вбачається з матеріалів справи, в запитуваних позивачем документах наявна згадка лише про двох громадян, які не є державними службовцями, та інформація про яких може бути віднесена до конфіденційної: ОСОБА_4 та ОСОБА_6.

Однак, разом із запитом позивачем надано заяву ОСОБА_4 від 27.09.2016 р., якою він надав згоду на використання його персональних даних, які містяться в листі Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 07.12.2015 р. за вих. №№07-16/07-24/6754, а також про його участь у виконавчих провадженнях №№47986140, 44266770, 44403067, 47005751, 47005895, 47005961 в якості стягувача та/або представника сторін або в якості іншого учасника виконавчого провадження в межах і обсягах, які містяться у листі Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 07.12.2015 р. за вих. № №07-16/07-24/6754 та додатках до нього, під час надання відповіді на запит на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 27.09.2016 р. (а.с.11, 12).

Окрім того, 26.12.2016 р. до Прокуратури Харківської області було подано нотаріально завірену копію заяви ОСОБА_6, яка посвідчена та зареєстрована в реєстрі за № 993 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_7 Цією заявою ОСОБА_6 надав згоду, в т.ч. Прокуратурі Харківської області, на використання будь-якої інформації (в. т. ч. конфіденційної) відносно нього, в межах і обсягах, які містяться в листі Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 07.12.2015 р. до Прокуратури Харківської області під час надання відповіді на будь-які запити, в т.ч. і запити ОСОБА_1

Як вбачається зі змісту листа Прокуратури Харківської області № 19-5238вих17 від 05.10.2016 р., ОСОБА_1 повідомлено про неможливість задоволення його інформаційного запиту від 27.09.2016 року, оскільки запитувана інформація та запитувані документи не містять інформацію щодо особи позивача, а містять інформацію про персональні дані інших осіб.

В свою чергу, з огляду на вищезазначене, вказана відповідачем обставина, яка стала підставою для відмови у наданні доступу до публічної інформації, щодо ОСОБА_4 не відповідає дійсності, а відносно ОСОБА_6, згодом була усунута.

Щодо посилання відповідача на службову інформацію колегія суддів зазначає таке.

За змістом пункту 1 частини першої статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» до службової може бути віднесена інформація, що:

1) міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, зокрема, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішення;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

При цьому відповідність одному із зазначених пунктів не створює обов'язку автоматичного віднесення інформації до службової. Стаття 9 вказаного Закону передбачає, що така інформація може бути віднесена до службової. Тобто інформація, що міститься у будь-якій доповідній записці, не повинна автоматично мати статус «для службового користування». Це можливо у разі, якщо застосування «трискладового тесту» засвідчило наявність підстав для обмеження доступу до неї.

Під внутрівідомчою службовою кореспонденцією слід розуміти будь-який документ незалежно від його назви та реквізитів, який підготовлений будь-якою особою (службовцем) всередині суб'єкта владних повноважень та адресатом якого є інша особа чи структурний підрозділ цього суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, листування з іншим суб'єктом владних повноважень чи будь-якими іншими фізичними або юридичними особами не можна вважати «внутрівідомчою» кореспонденцією. При цьому цей документ повинен мати службовий характер, тобто бути пов'язаним з роботою суб'єкта владних повноважень. Водночас під «відомством» слід розуміти не тільки центральний апарат органу влади, але і його територіальні підрозділи.

Відмовляючи у доступі до інформації з мотивів того, що вона є службовою, розпорядник має вказати, до якої з визначених частиною першою статті 9 Закону категорій належить ця інформація. Якщо інформація не належить до жодної з визначених цим положенням категорій, доступ до неї не може обмежуватись на підставі того, що вона є службовою.

Така позиція викладена в Постанові Пленуму ВАСУ № 10 від 29.09.2016р. «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації».

Запитуваний позивачем документ не містить службову інформацію, яка належить до категорії інформації, визначеної ч. 1 ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Відповідач у своїй відповіді не вказав на належність інформації до вказаних категорій.

Також з відповіді відповідача не вбачається, яким саме законним інтересам буде завдано шкоду у разі надання позивачу інформації і чому обмеження доступу до інформації відповідає таким інтересам; в чому саме ця шкода полягає і в чому полягає її істотність; не зазначено причинно-наслідкового зв'язку між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Отже, відповідач не застосував при наданні відповіді вимоги «трискладового тесту».

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про протиправність відмови відповідача у наданні запитуваної позивачем інформації.

Посилання відповідача в обґрунтування своєї відмови на відсутність у ОСОБА_1 повноважень на представництво інтересів ОСОБА_3 та інших осіб, не приймаються до уваги, оскільки позивач запит від 27.09.2016р. подавав у власних інтересах.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Також, відповідач посилається на те, що запитувані позивачем документи (лист Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 07.12.2015р. за №07-16/07-24/6754 та додатки до нього) стали підставою для внесення ще 17.12.2015р. відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12015220500002284 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, тобто запитувані документи зберігаються в матеріалах досудового розслідування.

Однак, колегія суддів вказує на те, що із запита позивача не вбачається, що він цікавився перебігом кримінального провадження.

Крім того, позивач не заперечує того факту, що на підставі листа Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 07.12.2015 р. за №07-16/07-24/6753 були внесені відомості до ЄРДР, однак, по-перше, постановою Харківського окружного адміністративного суду у справі №820/4244/16 від 31.08.2016р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2016 р., інформацію, що міститься у вказаному листі, визнано публічною та такою, що не підлягає обмеженню у доступі навіть попри внесення відомостей до ЄРДР. По-друге, в запиті від 27.09.2016 р. позивач просив надати копію іншого листа, а саме листа Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 07.12.2015 р. за №07-16/07-24/6754, яке було адресовано Прокурору Харківської області та який не був підставою для внесення відомостей до ЄРДР.

Таким чином, у відповідача не було жодних законних підстав для відмови в наданні доступу до публічної інформації.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги положення чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Прокуратури Харківської області щодо відмови в наданні доступу до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 27.09.2016 року та зобов'язання Прокуратуру Харківської області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 27.09.2016 року, а саме: зобов'язати прокуратуру Харківської області надати ОСОБА_1 або його представнику належним чином завірену копію листа Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 07.12.2015 року за вих. №07-16/07-24/6754 та додатків до нього, а також завірену належним чином копію відповіді на цей лист.

Частиною 3 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що, у спірних правовідносинах відповідач діяв не на підставі, та не у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач діяв на підставі діючого законодавства, та як наслідок, неправомірно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального права, а тому постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2016р. по справі № 820/5938/16 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Прокуратури Харківської області щодо відмови у наданні доступу до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 27.09.2016 року.

Зобов'язати Прокуратуру Харківської області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 27.09.2016 року, а саме: зобов'язати Прокуратуру Харківської області надати ОСОБА_1 або його представнику належним чином завірену копію листа Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 07.12.2015 року за вих.№07-16/07-24/6754 та додатків до нього, а також завірену належним чином копію відповіді на цей лист.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Чалий І.С. Зеленський В.В. Повний текст постанови виготовлений 14.02.2017 р.