Постанова № 64761602, 14.02.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2017 р.Справа № 915/948/16Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

Суддів: Ліпчанська Н.В., Ярош А.І.

Секретар судового засідання: Молодов В.С.

За участю повноважних представників сторін:

від прокуратури: - Лянна О.А., за посвідченням;

від відповідача-2: - ОСОБА_2, за довіреністю;

Інші представники сторін у судове засідання не з'явились. Про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року

по справі № 915/948/16

за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації

до відповідачів:

1. Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про визнання незаконним та скасування розпоряджень райдержадміністрації, визнання недійсним договору оренди землі, витребування земельної ділянки

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (далі-Позивач) звернувся Господарського суду Миколаївської області з позовом до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі-Відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі-Відповідач-2), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області № 482 від 22.05.2007р. про затвердження проекту землеустрою та відведення Приватному підприємцю ОСОБА_3 в оренду на 49 років для комерційного використання під розміщення туристичного готелю земельної ділянки площею 0,5420 га із земель державної власності (запасу) відкритих земель без рослинного покриву, у тому числі 0,5420 га піску, за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнати недійним договір оренди земельної ділянки № 1008 укладений на майбутнє 22.05.2007р. між Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області та Приватним підприємцем ОСОБА_3, щодо земельної ділянки 0,5420 га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка знаходиться за межами населеного пункту в межа території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- витребувати від Приватного підприємця ОСОБА_3 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,5420 га нормативною грошовою оцінкою 387 433, 31 грн. з кадастровим номером НОМЕР_1 за межами населеного пункту в межа території Рибаківської Березанського району сільської ради Миколаївської області.

Позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 203, 215, 257, 261, 388, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 61, 149, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 88, 90 Водного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року № 915/948/16 (суддя Фролов В.Д.) позов задоволено; визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області № 482 від 22.05.2007р. про затвердження проекту землеустрою та відведення Приватному підприємцю ОСОБА_3 в оренду на 49 років для комерційного використання під розміщення туристичного готелю земельної ділянки площею 0,5420 га із земель державної власності (запасу) відкритих земель без рослинного покриву, у тому числі 0,5420 га піску, за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки № 1008 укладеного на майбутнє 22.05.2007р. між Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області та Приватним підприємцем ОСОБА_3, щодо земельної ділянки 0,5420 га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка знаходиться за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; Зобов'язано приватного підприємця ОСОБА_3 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,5420 га нормативною грошовою оцінкою 387 433, 31 грн. з кадастровим номером НОМЕР_1 за межами населеного пункту в межах території Рибаківської Березанського району сільської ради Миколаївської області; стягнуто з Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області на користь прокуратури Миколаївської області грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 4 283, 75 грн.; стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_3 на користь прокуратури Миколаївської області грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 4 283, 75 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що Березанська районна державна адміністрація Миколаївської області не мала повноважень на прийняття оскаржуваного розпорядження та передання земельної ділянки в оренду, оскільки відповідні повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою належали виключно до компетенції Миколаївської обласної державної адміністрації. У зв'язку з чим, на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, укладений між Березанською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_3 (орендар) є недійсним.

Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на правову позицію Європейського суду з прав людини, яка полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Крім цього, апелянт зауважує, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права щодо підвідомчості спору господарському суду, оскільки даній спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Також апелянт наполягає на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності для пред'явлення вимог.

Більш детальніше доводи зазначені у скарзі.

У відзивах на апеляційну скаргу прокуратура Миколаївської області та Миколаївська обласна державна адміністрація просять залишити рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2016 року колегією суддів у складі головуючого судді Лисенко В.А., суддів: Ліпчанської Н.В., Ярош А.І., апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24 січня 2017 року о 10:45 год.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 24 січня 2017 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги до 24 лютого 2017 року та розгляд справи відкладено на 14 лютого 2017 року о 10:00 год. у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представників Миколаївської обласної державної адміністрації та Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області.

Представники Миколаївської обласної державної адміністрації та Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області у судове засідання, яке призначене на 14 лютого 2017 року, не з'явились, не скористалися наданими їм ст. 22 ГПК України правом.

Апеляційною інстанцією також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.

Пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2010р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» роз'яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судова колегія дійшла висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутністю вищевказаних представників сторін.

Заслухавши пояснення прокуратури та відповдіача-2, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Миколаївської області, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступників висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22 травня 2007 року Березанською районною державною адміністрацією прийняте розпорядженням № 482, яким:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Приватному підприємцю ОСОБА_3 для комерційного використання під розміщення туристичного готелю в оренду терміном на 49 років загальною площею 0,5420 га із земель державної власності (запасу) відкритих земель без рослинного покриву, у тому числі 0,5420 га піски, за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- надано громадянину України ОСОБА_3 в оренду терміном на 49 років земельну ділянку для комерційного використання під розміщення туристичного готелю площею 0,5420 га із земель державної власності (запасу) відкритих земель без рослинного покриву, у тому числі 0,5420 га піски, за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- запропоновано землевпорядній організації здійснити встановлення в натурі (на місцевості) межі земельної ділянки у відповідності з проектом відведення;

- рекомендовано громадянину України ОСОБА_3 укласти договір оренди земельної ділянки відповідно до чинного законодавства (а.с. 31).

На виконання розпорядження № 482 від 22.05.2007р., між Березанською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_3 (орендар) 23.05.2007р укладено Договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,5420 га кадастровий номер НОМЕР_1.

Як вбачається з матеріалів справи державна реєстрація Договору відбулась в Березанському районному окрузі Миколаївської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» за № 040700700033 від 24.05.2007р.

Сторонами Договору підписано акт приймання-передачі земельної ділянки б/н та б/д (а.с. 31).

В подальшому представником ТОВ «Обласний земельно-кадастровий центр», начальником відділу земельних ресурсів у Березанському районі Миколаївської області та приватним підприємцем ОСОБА_3 підписано акт про передачу-приймання межових знаків під охорону та зберігання, в якому зафіксовано встановлення в натурі меж земельної ділянки, відведеної приватному підприємцю ОСОБА_3 для комерційного використання під розміщення туристичного готелю в довгострокову оренду терміном на 49 років, площею 0,5420 га відкритих земель без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом, в тому числі 0,5420 піски, із земель державної власності (запасу) в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

З моменту укладення Договору ФОП ОСОБА_3 належним чином виконував взяті на себе зобов'язання, в тому числі і щодо сплати орендної плати.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту в межах Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України деталізовані повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування.

Статтею 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема щодо використання землі. Відповідно до пункту 2 статті 21 названого Закону та статті 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій віднесено розпорядження землями державної власності відповідно до закону.

Згідно з приписами статті 122 ч. 4 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною третьою, сьомою цієї статті.

Оскільки метою використання земельної ділянки ОСОБА_3 визначено «для комерційного використання під розміщення туристичного готелю», передача спірної земельної ділянки повинна бути зроблена не Березанською районною державною адміністрацією, а Миколаївською облдержадміністрацією.

Крім того, як вбачається з технічної документації, земельна ділянка площею 0,5420 га кадастровий номер НОМЕР_1 розташована у межах прибережної захисної смуги.

Отже, виходячи із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.

Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фактичний розмір межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність такого проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги.

Отже, судова колегія доходить висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги, необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України.

За приписами статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (стаття 21 Цивільного кодексу України).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Березанська районна державна адміністрація Миколаївської області не мала повноважень на прийняття оскаржуваного розпорядження та передання земельної ділянки в оренду, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту та була надана відповідачу ПП ОСОБА_3 в довгострокову оренду для комерційного використання під розміщення туристичного готелю, а тому відповідні повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою належали виключно до компетенції Миколаївської обласної державної адміністрації.

Але незважаючи на дані обставини, судова колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

За приписами ч. 2 ст. 3 Конституції України зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду з права людини «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» від 24 червня 2003 року № 44277/98 встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Відповідно до другого речення частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

Концепція майна, в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності», а відтак і майном. До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі Іатрідіс проти Греції від 25 березня 1999 року).

Тобто, право оренди земельної ділянки також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким з моменту прийняття оспорюваного розпорядження та укладання договору оренди земельної ділянки гарантується нормами ст, ст. 1, 8, 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02 листопада 2004 року у справі Трегубенко проти України вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, інтерес суспільства та умови, передбачені законом. Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний і надмірний тягар.

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право оренди, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокуратура взагалі не зазначила які загальні суспільні інтереси потребують припинення права ФОП ОСОБА_3 на оренду спірної земельної ділянки, зокрема конкретних підстав щодо того, в чому саме полягає шкода державі, завдана спірним розпорядженням та укладеним договором оренди.

Так з матеріалів справи вбачається, що при розробці технічної документації спірної земельної ділянки визначені обмеження у її використанні, передбачені 62 Земельного кодексу України (а.с. 39)

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу; в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; г) застосування сильнодіючих пестицидів.

2. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.

3. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Доказів, що при використанні зазначеної земельної ділянки порушені відповідачем 2 такі обмеження, не наведено.

Таким чином позивачем не наведено допустимих доказів того, що втручання держави у право власності відповідача обов'язково відповідає принципу пропорційності.

Позивач - Миколаївська обласна державна адміністрація, як і відповідач - Березанська районна державна адміністрація Миколаївської області є державними органами виконавчої влади, відповідно спірна земельна ділянка з державної власності не вибувала, фактично, спір у даній справі виник між державними органами, які відповідно до визначених законодавством повноважень здійснюють розпорядження відповідними землями державної форми власності.

Враховуючи вищевикладене, навіть за тієї умови, що дії Березанської районної державної адміністрації щодо прийняття спірного розпорядження та укладення на його підставі договору оренди землі були здійснені з перевищенням наданих повноважень вони не повинні впливати на права, набуті ФОП ОСОБА_3 в результаті виконання цих дій.

За таких обставин, судова колегія вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що дана справа розглянута місцевим господарським судом з порушенням підвідомчості, яка встановлена ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим провадження по справі № 915/948/16 повинно бути припинено на підставі п.1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Вказане не відповідає положенням ст. 12 ГПК України та не узгоджується з позицією, викладеною у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

Так, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Згідно із пунктом 1.2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Відповідно до пункту 1.3 вказаної постанови, спори про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування і про зобов'язання названих органів залежно від характеру спору виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства, а також щодо набуття, здійснення та припинення прав юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, територіальних громад та держави на земельні ділянки підлягають вирішенню у порядку господарського судочинства.

З урахуванням викладеного, відсутні правові підстави для задоволення клопотання апелянта про припинення провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності слід зазначити наступне.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

З матеріалів справи вбачається, що про прийняття спірного рішення позивачу стало відомо лише в серпні 2015р., після чого одразу позивач звернувся до прокуратури Миколаївської області з відповідним листом про вжиття заходів прокурорського реагування у зв'язку з порушення законодавства.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк позовної давності ще не сплив, а тому відсутні підстави для задоволення заяви ФОП ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає за необхідне рішення Господарського суду Миколаївської області скасувати, а апеляційну скаргу задовольнити частково.

На підставі ст. 49 ГПК України судовий збір за подачу апеляційної скарги відшкодовується солідарно з Миколаївської місцевої прокуратури № 1 та Миколаївської обласної державної адміністрації.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 п. 2, 104 ч. 1 п. 3, 105 ГПК України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року по справі № 915/948/16 - скасувати.

Прийняти нове рішення:

«У задоволенні позову - відмовити.

Стягнути з Миколаївської місцевої прокуратури № 1 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 4 712, 12 грн. в рахунок відшкодування судового збору.

Стягнути з Миколаївської обласної державної адміністрації на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 4 712, 13 грн. в рахунок відшкодування судового збору.

Господарському суду Миколаївської області доручити видати наказ із зазначенням усіх необхідних реквізитів сторін.».

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 16.02.2017р.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя Н.В. Ліпчанська

Суддя А.І. Ярош