Постанова № 64761565, 15.02.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2017 р. Справа № 903/899/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Гулова А.Г. ,

судді Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Драчук В.М.

за участю представників сторін:

позивача не з`явився;

відповідача ОСОБА_1 довіреність в справі;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

не з`явися.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Волинській області на рішення господарського суду Волинської області від 11.01.17 р. у справі № 903/899/16 (суддя Костюк С.В.)

за позовом Державного підприємства "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою"

до відповідача ОСОБА_2 управління держгеокадастру у Волинській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 управління Державної казначейської служби України у Волинській області.

про стягнення 833 987,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 11.01.2017 у справі №903/899/16 (суддя Костюк С.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Волинській області на користь Державного підприємства "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" 805359,17 грн., з них 740313,04 грн. заборгованості, 65046,13 3% річних, а також 12080,39 грн. витрат по судовому збору. Відмовлено в частині стягнення пені в сумі 28628,82 грн.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що 19.11.2013 між ОСОБА_2 управлінням держземагенства у Волинській області та Державним підприємством Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою було укладено договір на закупівлю послуг за державні кошти з проведення інвентаризації земель №550 та враховуючи те, що заборгованість за даним договором в сумі 740313,04 грн. підтверджена матеріалами справи, не заперечується відповідачем, вимога позивача про її стягнення підставна і підлягає задоволенню. Крім того, суд першої інстанції вважає неправомірним вимогу позивача про стягнення пені в сумі 28628,82 грн., яка нарахована по п. 7.4 договору, тому відмовив в даній частині позову. За ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За розрахунком позивача сума відсотків річних становить 65046,13 грн., яка нарахована за період прострочки з 27.12.2013 року по 30.11.2016 року та підлягає стягненню з відповідача.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_3 управління Держгеокадастру у Волинській області звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 11.01.2017 у справі № 903/899/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ДП "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Волинській області про стягнення заборгованості повністю.

Зокрема, скаржник вважає, що оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не надано об`єктивної правової оцінки та не віднесено до належних доказів у справі, листи головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 04.11.2014 №24-3-0.9-4616/2-14; від 22.04.2014 №24-3-0.9-1735/2-14, які підтверджують вжиття головним управлінням вичерпних заходів, щодо виконання зобов`язань згідно договору.

Крім того, посилається на те, що здійснюються військові дії території України та частково окуповано територію України і це впливає на можливість виконання головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області своїх зобов`язань згідно договору.

Скаржник в апеляційній скарзі також, зазначає, що п. 3.4 договору передбачено, що джерело фінансування кошти державного бюджету України. Отже, виконання платіжних зобов`язань можливе при наявності фінансування видатків за виконані роботи (надані послуги), які передбачені кошторисом відповідної програми, а саме за бюджетною програмою КПКВК 2803030 «Проведення земельної реформи».

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на ст.ст. 4, 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 23, 48 Бюджетного кодексу України.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.01.2017, колегією суддів у складі: головуюча суддя Гудак А.В., суддя Гулова А.Г., суддя Олексюк Г.Є. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 15.02.2017 о 10:00 год.

Відстрочено скаржнику ОСОБА_2 управлінню Держгеокадастру у Волинській області сплату судового збору в сумі 13760.80 грн. до 14.02.2017 включно та зобов'язано скаржника докази сплати судового збору в сумі 13760.80 грн. подати в судове засідання.

13.02.2017 на адресу суду від Державного підприємства "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" надійшов відзив в якому позивач зазначає, що зобовязання виконав вчасно, в повному обсязі, що підтверджується актами надання послуг. Посилання відповідача на Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вважає безпідставним, оскільки послуги надавались у 2013 році на території Волинської області, крім того на території України військовий стан не оголошено.

13.02.2017 на адресу суду від ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Волинської області надійшли пояснення в яких повідомляє суд про відсутність заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Волинській області.

15.02.2017 засобами електронного зв`язку на адресу суду надійшов лист від ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Волинській області в якому відповідач зазначає, що не має можливості виконати вимоги ухвали суду у зв`язку з тим, що станом на 14.02.2017 до Державної казначейської служби України не надійшов затверджений паспорт бюджетної програми 2803010 «Керівництво та управління у сфері геодезії, картографії та кадастру» та кошторис витрат по ОСОБА_2 управлінню на 2017 не затверджений.

Представник ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Волинській області в судовому засіданні 15.02.2017 підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить суд рішення суду першої інстанції скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити, з мотивів наведених в апеляційній скарзі. В судовому засіданні 15.02.2017 подав для долучення до матеріалів справи оригінал листа, який попередньо надісланий на адресу суду засобами електронного зв`язку та отриманий судом 15.02.2017. Також в судовому засіданні представник відповідача надав суду докази надсилання примірника апеляційної скарги з додатками на адресу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 управління Державної казначейської служби України у Волинській області.

В судове засідання 15.02.2017 позивач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 управління Державної казначейської служби України у Волинській області своїх представників не направили, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Пунктом 3.9.2 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами і доповненнями) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судова колегія, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника скаржника в судовому засіданні 15.02.2017, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 11.01.2017 у справі № 903/899/16 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.11.2013 року між ОСОБА_3 управлінням держземагенства у Волинській області та Державним підприємством Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою було укладено договір на закупівлю послуг за державні кошти з проведення інвентаризації земель №550.(а.с.7-8)

Відповідно до п.1.1 договору, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобовязання щодо надання послуг з проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення на землях державної власності на території Любешівського району Волинської області площею 6172,2 га.

Пунком.3.1 договору, сторони визначили, що загальна вартість послуг за договором становить 740313,04 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 123385,51 грн. Загальна вартість послуг визначається згідно з протоколом погодження договірної ціни (додаток №1), що складений на підставі погодженого сторонами кошторису (додаток №2).

Згідно п.п. 3.2, 3.3 договору, оплата проводиться перерахунком коштів через установи банку, або іншими формами оплати, які дозволені чинним законодавством. Кошти в розмірі 100% (ста відсотків) від загальної вартості послуг замовник сплачує після завершення виконання послуг зазначених в пункті 1.1 та підписання акта приймання-передачі послуг.

Пунктом 4.1 договору сторони передбачили, що після надання послуг «виконавець» передає «замовнику» акт здавання-приймання наданих послуг у 2-х примірниках, 3 примірники технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель в паперовому та електронному вигляді, передбачені технічним завданням та умовами договору.

Відповідно до п. 4.2 договору, замовник протягом 5-ти банківських днів з дня одержання акта здавання-приймання наданих послуг зобов`язаний підписати та направити виконавцеві акт або мотивовану відмову від приймання послуг.

Згідно до п. 6.2.2 договору, замовник має право змінювати обсяг послуг та загальну вартість цього договору залежно від реального фінансування видатків замовника. У такому разі сторони вносять відповідні зміни до цього договору.

Відповідно до п. 6.4.1 договору виконавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги за цим договором.

Відповідно до п. 11.1 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 р., а в частині розрахунків до їх повного завершення.

Протоколом погодження договірної ціни, який є додатком №1 до договору №550 від 19.11.2013 засвідчено, що сторонами досягнуто згоди про розмір договірної ціни за послуги з проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення на землях державної власності на території Любешівського району Волинської області площею 6172,2 га., яка становить 616927,53 грн. , крім того ПДВ 123385,51 грн., разом становить 740313,04 грн. (а.с. 9).

Договір на закупівлю послуг за державні кошти з проведення інвентаризації земель та протокол погодження договірної ціни підписані представниками сторін та скріплені печатками.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникли зобов`язальні відносини.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи встановлено, що на виконання умов договору про закупівлю послуг за державні кошти №550 від 19.11.2013, позивач виконав роботи з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Любешівського району Волинської області площею 6172,2 га на загальну суму 740313,04 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи актом надання послуг за договором від 19.11.2013 №550 на суму 740313,04 грн. (а.с. 20).

Роботи замовником прийняті, акт надання послуг за договором від 19.11.2013 №550 та накладна №331 від 21.12.2013 про передачу наукової-технічної продукції належним чином складені, підписані та скріплені печатками сторін (а.с. 17-19, 20).

Таким чином, враховуючи факт підписання сторонами акту надання послуг за договором від 19.11.2013 №550 та накладної №331 від 21.12.2013 про передачу наукової-технічної продукції, а саме технічної документації із землеустрою та відсутність будь-яких доказів невиконання позивачем робіт на суму 740313,04 грн., колегія суддів дійшла висновку про підтвердження факту виконання позивачем робіт на загальну суму 740313,04 грн.

Однак відповідачем зобов`язання передбачені п. 6.1.1 договору перед позивачем не виконанні.

На адресу відповідача, позивачем надіслано ряд листів-вимог про погашення заборгованості за договором №550 на закупівлю послуг за державні кошти з проведення інвентаризації земель (а.с. 21, 38).

ОСОБА_3 управлінням Держземагенства у Волинській області підтверджено, отримання даних листів-вимог, у відповідь на дані вимоги повідомляє, що з метою стабілізації економічної ситуації в державі та економічного і раціонального використання державних коштів Кабінет Міністрів України постановою №65 від 01.03.2014 припинив фінансування державних цільових програм, виходячи з внесених змін до Державного бюджету України на 2014 рік було знято фінансування з КПКВ 2803030 Проведення земельної реформи за КЕКВ 2281 (Дослідження і розробки, окремі заходи розвитку по реалізації державних (регіональних) програм) (а.с. 40).

Таким чином, у зв`язку з відсутністю бюджетних коштів, зобов`язання з оплати наданих послуг залишились невиконаними.

Крім того, ОСОБА_3 управління Державної казначейської служби України у Волинській області в своїх поясненнях від 10.01.2017 (а.с.52-53) зазначає, що на підставі договору №550 від 19.11.2013 ОСОБА_3 управління Держземагенства у Волинській області зареєстровані бюджетні зобов`язання та бюджетні фінансові зобов`язання на суму 740313,04 грн. Здійснення платежів відповідно до зазначених зобов`язань не проводилось. Відповідно до п. 2.13 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309, не оплачені в кінці бюджетного періоду бюджетні зобов`язання та бюджетні фінансові зобов`язання одержувачів бюджетних коштів знімаються з обліку органами казначейства. Станом на 10.01.2017 інформація щодо кредиторської заборгованості по вищевказаному договору в ОСОБА_2 управлінні Казначейства відсутня.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Подія є явищем об'єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб'єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою містить зобов`язання з надання послуг і є двостороннім правочином.

Таким чином, згідно ст. 901, 903 ЦК України договір, укладений між сторонами, є підставою для виникнення у сторін такого договору взаємних зобов`язань: у позивача (виконавця) - виконати роботи (надати послуги); у відповідача (замовника) - прийняти та оплатити такі роботи (послуги). Відповідні зобов`язання є зустрічними.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 4 ст. 538 ЦК України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Отже, розрахунок за виконані роботи, мав бути здійснений відповідачем за правилами ст. 530, 901, 903 ЦК України та п. 3.3 договору, тобто після підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг.

Щодо заперечень відповідача колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що ч. 2 ст. 218 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Верховний Суд України у своїй постанові від 15.05.2012 у справі № 3-28гс12 зазначив, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для непроведення розрахунків, оскільки на підставі ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність відповідача та не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

У ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, затримка бюджетного фінансування видатків не може бути обставиною, в залежність від якої ставиться виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих послуг та не може бути підставою для звільнення відповідача від сплати 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, враховуючи наявну заборгованість відповідача за договором в сумі 740313.04 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення основної суми заборгованості в розмірі 740313,04 грн.

Колегією суддів встановлено, що позивачем на підставі п. 7.4 договору, заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафні санкції (пені) за період 27.12.2013 по 27.06.2014 в сумі 28628,82 грн.

У силу ч. 2 ст. 20 ГК України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Аналогічні положення містяться у ст. 230 ГК України.

Згідно із ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, пунктом 7.4 договору передбачено, що при невиконанні передбачених договором умов застосовуються штрафні санкції на рівні не нижче облікової ставки Національного банку України.

Статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року №543/9-ВР (із змінами) зазначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Щодо нарахування пені, колегія суддів вважає, що зі змісту ст. 610 ЦК України, вбачається, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, порушення відповідачем строків оплати за надані послуги, є порушенням зобов'язання, що відповідно до ст. 611 ЦК України тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплату неустойки.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 28628,82 грн. згідно з поданим розрахунком - за період з 27.12.2013 по 27.06.2014.

З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи, колегією суддів перевірено правильність здійсненого позивачем нарахування пені, а саме: з 27.12.2013 по 27.06.2014 всього 182 днів, облікова ставка з 13.08.2013 6,5%, облікова ставка з 15.04.2014 9,5%, отже 740313,04х6,5%/365х108=14238,35 грн., 740313,04х9,5%/365х74=14258,63 грн., 14238,35+14258,63=28496,98 грн.

Перевіривши правильність нарахування пені за визначений позивачем період, колегія судів встановлено, що позивачем було невірно нарахована сума пені в розмірі 28628,82 грн. за період з 27.12.2013 по 27.06.2014, а сума яка підлягає до стягнення з відповідача становить 28496,98 грн.

Разом з тим, за правилами ч. 1 ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

За положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Враховуючи викладене, у справі, що розглядається, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору.

Виходячи з умов договору, а саме п.3.3, обов`язок щодо оплати наступив 26.12.2013 (дата підписання акту надання послуг), прострочка платежу наступила з 27.12.2013, тобто з даного періоду позивач довідався про порушення свого права щодо отримання оплати за надані послуги.

Згідно ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності щодо вимоги про стягнення пені (а.с. 55) та висновки викладені в п.3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (із змінами) відповідно до яких щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. А тому, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову про стягнення пені в сумі 28628,82 грн. у звязку із пропуском позовної давності.

Крім того, позивачем заявлені до стягнення три проценти річних в сумі 65046,13 грн., яка нарахована за період прострочки з 27.12.2013 по 30.11.2016. З цього приводу колегія суддів зазначають наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року №6/433-42/183 та від 08 листопада 2010 року №4/719.

Крім того, перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних (740313,04х3х1069/365/100=65046,13), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір трьох процентів річних за прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати за надані послуги за вищевказані періоди складає 65046,13 грн.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд вважає, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 49 ГПК України, п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 року № 7 (із змінами) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 13760,80 грн. слід стягнути з відповідача ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Волинській області в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,102,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 11.01.2017 у справі № 903/899/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Волинській області без задоволення.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Волинській області (вул. Винниченка, 67, м. Луцьк, 43021, код ЄДРПОУ 39767861) в доход Державного бюджету України (отримувач коштів: УК у м. Рівне /м.Рівне/ 22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38012714, банк отримувача: ГУДКСУ у Рівненській області, код банку отримувача (МФО) 833017, рахунок отримувача 31213206782002, код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу:*;101;39767861; Судовий збір, по справі №903/899/16 за позовом Державного підприємства "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", Рівненський апеляційний господарський суд): 13760,80 грн. (тринадцять тисяч сімсот шістдесят гривень 80 копійок) - судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду Волинської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Олексюк Г.Є.