Постанова № 64761394, 08.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2017 р. Справа№ 911/3097/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників:

від позивача: Сацюк Д.А. за дорученням.

від відповідача: Меть С.І. за дов. № 6 від 07.02.2017.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКОЛЬ-МОТОРС"

на рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2016 року у справі № 911/3097/16 (суддя Чонгова С.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРСЕЙ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКОЛЬ-МОТОРС"

про стягнення 193 032,61 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.12.2016 позов задоволено частково, вирішено сягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКОЛЬ-МОТОРС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРСЕЙ" 100 000, 46 грн. - основного боргу, 3 271,25 грн. - пені, 4 816,46 грн. - 3% річних, 25 166,78 грн. - інфляційних витрат, 17 948,41 грн. - відшкодування витрат, понесених на оплату послуг адвоката, 1998,82 грн. відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКОЛЬ-МОТОРС" звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені частково, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончаров С.А. (головуючий), Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2016 колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 08.02.2017.

В судовому засіданні 08.02.2017 представник апелянта підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі з урахуванням додаткових пояснень поданих під час апеляційного провадження та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду Київської області № 911/3097/16 від 01.12.2016 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 08.02.2017 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву поданого під час апеляційного провадження, просив рішення Господарського суду Київської області № 911/3097/16 від 01.12.2016 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 04.07.2014 між ТОВ "НІКОЛЬ-МОТОРС" (надалі - замовник) та ТОВ "ПЕРСЕЙ" (надалі - підрядник) укладено договір підряду № 04/07 (надалі - договір).

Згідно з п. 1.1 договору, підрядник зобов'язується виконати на об'єкті замовника роботи з проектування, погодження проектів в експлуатуючих організаціях, монтажу та здачі в експлуатацію каналізації дощової та водопроводу, з додержанням будівельних норм та правил інших нормативно-правових документів, що стосуються будівництва, охорони праці, пожежної безпеки, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи. Перелік та вартість робіт по договору відображені в договірній ціні та кошторисах, які є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що загальна вартість договору складає 433 362,73 грн. з ПДВ.

Пунктом 2.3 договору визначено, що розрахунки за даним договором виконуються у гривнях на розрахунковий рахунок підрядника.

Згідно з п. 2.4 договору, підрядник починає роботи після одержання від замовника авансу в розмірі 70% від договірної ціни, що становить з ПДВ 303 353,91грн.

Відповідно до п. 2.5 договору, остаточних розрахунок проводиться замовником протягом 5 банківських днів з дати підписання сторонами кінцевого акту виконаних робіт.

Після передачі акта виконаних робіт замовник протягом 5 календарних днів з дати отримання акту виконаних робіт від підрядника, повинен підписати акт або надіслати підряднику мотивовану відмову від прийняття робіт.

Пунктом 9.1. договору визначено, що вказаний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що позивачем на виконання умов договору, виконувались роботи, що підтверджується актами приймання виконаних робіт за серпень 2014 року та квітень 2015 року, вартість робіт, за підписаними сторонами актами склала 433 360,92грн.

Між сторонами, проведено зарахування зустрічних однорідних вимог, що підтверджується повідомленням від 20.05.2016, з якого вбачається, що остаточна сума заборгованості відповідача за договором №04/07 від 04.07.2014 складає 100 000,46 грн.

Однак, відповідач заперечуючи проти позовних вимог посилається на те, що між сторонами у справі не було підписано кінцевого акту, а відтак у відповідача не настав обов'язок щодо оплати за виконані роботи.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст. 175 Господарського кодексу України.

Згідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідності до ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 статті 875 Цивільного кодексу України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно з ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

В силу ст.854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 до ст. 882 Цивільного кодексу України, замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття.

Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. У прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами.

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Апелянт не заперечує щодо того, що сума в розмірі 100 000,46 грн. ним не сплачена, проте, зазначає, що строк оплати не настав, оскільки сторонами не підписано кінцевий акт виконаних робіт, а позивач не передавав відповідачу всю належну документацію, що робить неможливим експлуатацію об'єкта вищевказаного договору.

Щодо даного твердження апелянта, апеляційний суд зазначає наступне.

Сторонами у договору не визначено що є кінцевим актом.

Відповідності до п. п. 91, 96 постанови КМУ від 01.08.2005 №668, передача виконаних робіт (об'єкта будівництва) підрядником і приймання їх замовником оформлюється актом про виконані роботи, підписання акта приймання-передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п. 99 вказаної Постанови, Розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються підрядником та передаються замовнику. Замовник перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи.

Порядок подання підрядником документів про обсяги і вартість виконаних робіт, проведення перевірки їх достовірності, підписання та оплати замовником визначається у договорі підряду.

Кошторис на виконання робіт сторонами не складався, порядок передачі будь-яких документів, договором не визначався.

Протоколом спільної наради директорів позивача та відповідача від 06.03.2015 прийнято рішення, що відповідачем має бути сплачено 100 000,00 грн., а позивач зобов'язується надати певні документи.

Отже, протоколом підтверджено обов'язок відповідача (замовника) оплатити роботи, а позивача (підрядника) виконати та передати замовнику відповідну документацію.

Однак, невиконання дій будь-якої із сторін за даним протоколом не ставить в залежність виконання чи невиконання своїх обов'язків іншою стороною. Крім того, будь-яка із сторін не позбавлена можливості щодо спонукання до виконання обов'язків іншою стороною.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 100 000,46 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 62 396,40грн за період з 14.04.2015 по 11.08.2016

В силу ч. ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, згідно з п.2 ч.1 цієї норми, сплата неустойки.

Штраф та пеня є видами неустойки згідно з ст.549 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до вказаної норми, неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Разом з тим в силу ч. 2 вказаної статті, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідності до п. 7.5 договору, за порушення строків оплати робіт замовник сплачує підряднику пеню в розмірі 1,5% від суми несплачених у строк платежів за кожен календарний день прострочення.

Однак, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем невірно визначено початкову дату прострочення з оплати виконаних робіт, оскільки у відповідності до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, прострочення з оплати (з урахуванням того, що розрахунок мав здійснюватись через 5 банківських днів, а 13.04.2015 був вихідним днем) почалось з 15.04.2015. Крім того, пеня нарахована позивачем не в межах строку встановленого п. 6 ст. 232 Господарським кодексом України, а також розмір пені встановлений договором перевищує максимальний розмір, визначений ст.4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розмір пені перерахований судом першої інстанції є арифметично вірним та з урахуванням початкової дати нарахування з 15.04.2015 та обмежень встановлених чинним законодавством щодо максимального розміру пені та строку її нарахування, розмір пені складає 28 865,89 грн. за період з 15.04.2015 по 15.10.2015 на заборгованість в розмірі 100 000,46грн.

Щодо решти вимог про стягнення 33 530,51 грн. пені задоволенню не підлягають з огляду на необґрунтованість та безпідставність.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування строку позовної давності в частині нарахування пені та зазначає наступне.

Як встановлено положеннями ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з п. 2.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013р. № 10 за змістом частини 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

У відповідності до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Як передбачено ст. 258 Цивільного Кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 2 вказаної норми Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з п. 4.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013р. № 10 якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції 20.09.2016, тобто, враховуючи вимоги законодавства України, задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 3 271,25грн. за період з 20.09.2015 по 15.10.2015 (оскільки саме цей період знаходиться в межі строку встановленого ч. 6 ст. Господарського кодексу України для нарахування пені та ст. 258 Цивільного кодексу України щодо позовної давності в один рік) на заборгованість в розмірі 100 000,46грн. апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в задоволенні вимог про стягнення 25 594,64 грн. пені слід відмовити, оскільки вказане нарахування пені здійснено в період позовної давності, про яку заявлено стороною, що є підставою для відмови в задоволенні вимог у вказаній частині.

Отже, вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в розмірі 3271,25грн, в задоволенні вимог про стягнення пені в розмірі 59 125,15грн (33 530,51+25 594,64) місцевий господарський суд відмовив правомірно.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачем заявлено вимоги (з урахуванням збільшення позовних вимог) про стягнення з відповідача 54 68,97грн 3% річних за період з 14.04.2015 по 20.11.2016 та 25 166,78грн втрат від інфляції за період з 14.04.2015 по 31.05.2016 та з 01.09.2016 по 31.10.2016.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3%, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що як вже зазначалось вище позивачем невірно розраховано початкову дату прострочення, так за розрахунком суду розмір 3% річних за період з 15.04.2015 по 20.11.2016 на заборгованість в розмірі 100 000,46 грн. складає - 4 816,46грн, а в задоволенні вимог про стягнення з відповідача 652,51грн 3% річних відмовлено вірно.

Щодо нарахувань втрат від інфляції, апеляційний суд зазначає, що позивачем невірно вказано початкову дату прострочення з оплати за виконанні роботи. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань, позивачем викинуто з розрахунку червень-серпень 2016 року, в яких мала місце дефляція.

Місцевий господарський суд вірно зазначив, що розрахунок інфляційних втрат за період з 14.04.2015 по 31.05.2016 та з 01.09.2016 по 31.10.2016 здійснено позивачем невірно, оскільки у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України такий показник як індекс інфляції має розраховуватись за весь період прострочення

Здійснивши розрахунок інфляційних втрат за період з 15.04.2015 по 31.10.2016, апеляційний суд зазначає, що сума складає 30 327,96 грн., проте, враховуючи що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що вимоги в в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в частині 25 166,78грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача витрат в розмірі 26 200,00грн. на правову допомогу адвоката, апеляційний суд зазначає наступне.

Як визначено приписами ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 4 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, а також порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів.

Згідно з п.4 ч.1 ст. 1 Закону, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

В силу вимог ст. 30 Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 17.05.2016 між позивачем (замовником) та адвокатом Сацюком Д.А. (виконавцем), який дії на підставі свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю (а.с.43), укладено договір №17/05/16-1 про надання юридичних послуг з врегулювання спорів.

Згідно з п. 2.1 якого, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику послуги щодо підготовки необхідних документів та представлення інтересів замовника у врегулюванні спору між замовником та контрагентом стосовно стягнення заборгованості. Замовник, у свою чергу, зобов'язується виплатити виконавцю гонорар, а також відшкодувати витрат по оплаті обов'язкових платежів і інші необхідні витрати.

У відповідності до п. 5.1 договору, розмір гонорару становить 26 200,00 грн.; які замовник виплачує виконавцю протягом 15 банківських днів з моменту підписання договору (п. 5.2 договору).

Позивачем, на підставі рахунку, перераховано 26 000,00грн відповідно до платіжного доручення №29 від 01.08.2016.

Однак, як визначено в п.6.5 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7, розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог..

Таким чином, беручи до уваги викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір відшкодування на послуги адвоката підлягає частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, пропорційно розміру задоволених позовник вимог, а саме в сумі 17 948,41грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКОЛЬ-МОТОРС", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2016 року у справі № 911/3097/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКОЛЬ-МОТОРС" на рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2016 року у справі № 911/3097/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2016 року у справі № 911/3097/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/3097/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська