Рішення № 64760642, 08.02.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2017р.Справа№ 914/1141/16

За позовом: Малого приватного підприємства Фірми «Альфа-М», м.Київ

до відповідача: Військової частини А2166, Львівська область, Пустомитівський район, с.Липники

про стягнення 26406,47 грн.

суддя Гоменюк З.П.

секретар судового засідання Климишин Ю.О.

за участю представників:

позивача: не зявився;

відповідача: ОСОБА_1, представник (довіреність №350/490/46/69ш від 12.01.2017 р.)

Учаснику процесу розяснено його процесуальні права та обовязки, зокрема, право заявляти відводи. Учаснику процесу права та обовязки зрозумілі, відводу не заявлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2016 р. у справі №914/1141/16 касаційну скаргу Малого приватного підприємства Фірми «Альфа-М» задоволено частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 р. у справі №914/1141/16 Господарського суду Львівської області та рішення Господарського суду Львівської області від 24.06.2016 скасовано в частині наслідків розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. В решті рішення та постанову залишено без змін.

Після повернення матеріалів справи №914/1141/16 з Вищого господарського суду України до Господарського суду Львівської області відповідно до проведеного 29.12.2016 р. автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на новий розгляд судді Гоменюк З.П.

Ухвалою суду від 30.12.2016 р. справу прийнято до розгляду та призначено її до розгляду на 08.02.2017 р.

Ухвалою суду від 02.02.2017 р. відмовлено в задоволенні заяви директора Малого приватного підприємства Фірми «Альфа-М» про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.

В судове засідання позивач явку повноважного представника не забезпечив, на виконання вимог ухвали суду від 30.12.2016 р. надіслав заяву (вх.№4360/17 від 02.02.2017 р.), в якій надав додаткові пояснення по суті позовних вимог, вирішення яких є предметом нового розгляду, з врахуванням постанови Вищого господарського суду України від 13.12.2016 р. В згаданій заяві позивач зазначив про неправильність розрахунків інфляційних втрат, виконаних судом першої інстанції при прийнятті рішення у справі, та надав пояснення щодо застосованої позивачем в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог методології розрахунку інфляційних втрат. На переконання позивача, сума збільшення боргу за рахунок індексу інфляції, яка підлягає стягненню у справі, повинна розраховуватися як різниця між сумою інфляційних втрат, яку боржник зобовязаний сплатити за весь період з 01.07.2010 р. та до 31.03.2016 р. та сумою інфляційних втрат, яку вже стягнуто судом у справі №914/1202/14.

В судовому засіданні представник відповідача усно заперечив проти задоволення позовних вимог, вирішення яких є предметом нового розгляду, проте вимог ухвали суду не виконав, письмового пояснення не подав.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності письмових пояснень відповідача з приводу позовних вимог, що є предметом нового розгляду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, повно та обєктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

20.10.2010 р. між Військовою частиною А2166 (сторона 1, відповідач у справі) та Малим приватним підприємством Фірма «Альфа-М» (сторона 2, позивач у справі) було укладено договір № 281-1, за умовами якого сторона 1 зобовязалася погасити стороні 2 заборгованість, визнану у відповіді №1204 від 11.10.2010 р. на претензію №9/7 від 30.07.2010 р., в сумі 19737,85 грн. за технічне обслуговування внутрішніх станцій звязку Військової частини А2166, в терміни та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п.7.1 договору, цей договір набув чинності з моменту його підписання та засвідчення підписів печатками сторін і діє до повного виконання зобовязань за цим договором.

Відповідно до п.2.1 договору сторона 1 самостійно, без предявлення рахунку від сторони 2 перераховує на поточний рахунок стороні 2 суму боргу, вказану в п.1.1, не пізніше 31.03.2011 р. з урахуванням індексу інфляції за період з 30.06.2010 р. до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100%, та з урахуванням 3-х процентів річних за період з 30.06.2010р. до дня перерахування згідно п.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Мале приватне підприємство Фірма «Альфа-М» у звязку із невиконанням Військовою частиною А2166 умов даного договору звернулося до Господарського суду Львівської області з позовними вимогами (відповідно до заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення 27385,71 грн., з яких 22503,02 грн. сума основного боргу за договором № 281-1 від 20.10.2010 р. з урахуванням індексу інфляції (19737,85 грн. сума боргу, 2765,17 грн. інфляційні за період з 01.07.2010 р. до 31.03.2014 р.), 2216,46 грн. сума трьох процентів річних, нарахованих з 01.07.2010 р. до 31.03.2014 р., 1357,04 грн. сума пені, нарахованої за період з 28.03.2013 р. до 29.03.2014 р., 1309,19 грн. сума збитків від неодержаного доходу, нарахованих за період з 23.09.2011 р. до 31.03.2012 р.

Вказані позовні вимоги були предметом розгляду у справі №914/1202/14.

Також у справі №914/1202/14 Військовою частиною А2166 було подано зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору від 20.10.2010 р., укладеного між сторонами у справі.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.06.2014 р. у справі №914/1202/14 первісний позов задоволено частково; стягнено з Військової частини А2166 на користь Малого приватного підприємства Фірма «Альфа-М» 14027,44 грн. заборгованості, 1262,47 грн. трьох процентів річних, 631,23 грн. інфляційних, 911,78 грн. пені, 1122,99 грн. судового збору та 646,29грн. інших витрат, повязаних з розглядом справи, за розгляд первісного позову; у задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено; зустрічний позов задоволено частково; визнано недійсним договір № 281-1, укладений 20.10.2010 р. між Військовою частиною А2166 та Малим приватним підприємством Фірма «Альфа-М» в частині п. 1.1. цього договору, а саме: в частині зазначення у п.1.1. суми заборгованості, яка перевищує 14027,44 грн.; стягнено з Військової частини А2166 в доход державного бюджету 609 грн. судового збору за розгляд зустрічної позовної заяви; стягнено з Малого приватного підприємства Фірма «Альфа-М» в доход державного бюджету 609грн. судового збору за розгляд зустрічної позовної заяви; у задоволенні решти позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2014р. у справі №914/1202/14 апеляційну скаргу Військової частини А2166 залишено без задоволення; апеляційну скаргу Малого приватного підприємства Фірма «Альфа-М» задоволено частково; рішення Господарського суду Львівської області від 03.06.2014 р. у справі №914/1202/14 змінено, викладено його резолютивну частину в наступній редакції: « 1. Первісний позов задоволити частково. Стягнути з Військової частини А2166 на користь Малого приватного підприємства Фірма «Альфа-М» 19737,85 грн. заборгованості, 1773,17 грн. 3% річних, 897,02 грн. інфляційних, 1357,04 грн. пені, 1585,84 грн. судового збору та 912,67 грн. інших витрат, повязаних з розглядом справи, за розгляд первісного позову. 2. У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовити. 3. У задоволенні зустрічного позову відмовити. 4. Стягнути з Військової частини А2166 в доход державного бюджету 1218 грн. судового збору за розгляд зустрічної позовної заяви.»

Постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2015 р. касаційні скарги Малого приватного підприємства Фірма «Альфа-М» та Військової частини А 2166 залишено без задоволення; постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2014 р. у справі №914/1202/14 залишено без змін.

У звязку з подальшим невиконанням Військовою частиною А2166 своїх зобовязань за договором №281-1 від 20.10.2010 р. Мале приватне підприємство Фірма «Альфа-М» звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою, в якій просило суд стягнути з відповідача 25450,22 грн., з яких: 18682,93 грн. сума збільшення основного грошового зобовязання за рахунок індексу інфляції (інфляційних втрат) за договором №281-1 від 20.10.2010 р., 1575,79 грн. сума збільшення трьох процентів річних за період до 29.02.2015 р., 5191,50 грн. сума пені, нарахованої за період з 01.03.2015 р. та до 29.02.2016 р.

Дані позовні вимоги стали предметом розгляду у справі №914/1141/16.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції позивачем було подано заяву, яку судом розцінено як заяву про збільшення позовних вимог та прийнято до розгляду. Відповідно до вказаної заяви, позивач у звязку зі збільшенням періоду прострочення виконання грошових зобовязань за договором просив стягнути з відповідача 26406,47 грн., з яких: 19057,95 грн. сума збільшення основного грошового зобовязання за договором №281-1 від 20.10.2010 р. за рахунок індексу інфляції (інфляційних втрат) за період до 31.03.2016 р., 1645,36грн. збільшення суми трьох процентів річних, нарахованих за період до 12.04.2016 р., 5703,16 грн. сума пені, нарахованої за період з 01.03.2015 р. та до 12.04.2016 р.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.06.2016 р. у справі №914/1141/16 позов задоволено частково; стягнено з Військової частини А2166 на користь Малого приватного підприємства Фірми «Альфа-М» 15063,60грн. інфляційних втрат, 1205,36грн. 3% річних, 5688,17грн. пені та 1145,81грн. судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2016р. у справі №914/1141/16 рішення господарського суду Львівської області від 24.06.2016 р. у справі № 914/1141/16 залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На виконання рішення Господарським судом Львівської області 22.09.2016 р. було видано наказ про стягнення з Військової частини А2166 на користь Малого приватного підприємства Фірми «Альфа-М» 15063,60 грн. інфляційних втрат, 1205,36 грн. 3% річних, 5688,17 грн. пені та 1145,81грн. судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2016 р. у справі №914/1141/16 касаційну скаргу Малого приватного підприємства «Фірма «Альфа-М» задоволено частково; постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 р. у справі №914/1141/16 Господарського суду Львівської області та рішення Господарського суду Львівської області від 24.06.2016 скасовано в частині наслідків розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. В решті рішення та постанову залишено без змін.

Вищий господарський суд України в прийнятій ним постанові зазначив, що, встановивши відсутність доказів сплати заборгованості відповідачем у справі, суди дійшли правомірного та цілком обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення 3% річних, пені та інфляційних втрат.

При цьому суди врахували судові рішення у справі № 914/1202/14, період, наведений позивачем у позові, та вірно здійснили перерахунок процентів річних та пені, враховуючи встановлену вказаним вище рішенням суму прострочення грошового зобовязання, на яку здійснюються відповідні нарахування, та належну формулу розрахунку.

Разом з тим, Вищий господарський суд України визнав передчасним та необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо наслідків розгляду позовних вимог в частині нарахованих інфляційних втрат.

Суд вказав, що за своєю правовою природою індекс інфляції є не періодичним платежем, який нараховується за певний час прострочення, а показником, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги за певний період та зміну у звязку з цим обсягу купівельної спроможності суми грошового зобовязання за станом на певний час за весь час прострочення.

Вищий господарський суд України зазначив, що суди наведене вище не врахували, не зясували, які саме місяць та рік є в даному випадку базовими для визначення знецінення грошового зобовязання та не встановили дійсного розміру такого знецінення за весь період прострочення та належної до стягнення з відповідача інфляційної складової (за виключенням інфляційної складової, яка вже була стягнута з відповідача судовим рішенням у справі №914/1202/14).

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно з ч.1 ст.11112 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2016 р. справу №914/1141/16 направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області в частині наслідків розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, відтак, саме в цій частині позов розглядається Господарським судом Львівської області.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Пунктом 2.1 договору №281-1 від 20.10.2010 р. сторони погодили, що сторона 1 самостійно, без предявлення рахунку від сторони 2 перераховує на поточний рахунок стороні 2 суму боргу, вказану в п.1.1, не пізніше 31.03.2011 р. з урахуванням індексу інфляції за період з 30.06.2010 р. до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100%, та з урахуванням 3% річних за період з 30.06.2010 р. до дня перерахування згідно з п.2 ст.625 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Судами при розгляді справи встановлено, що докази сплати заборгованості відповідачем відсутні.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як розяснено пунктом 7.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», за відсутності інших підстав припинення зобовязання, передбачених договором або законом, зобовязання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобовязальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобовязання.

Вищий господарський суд України у своїй постанові зазначив, що суди, встановивши відсутність доказів сплати заборгованості відповідачем у справі, дійшли правомірного та цілком обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення, серед іншого також і інфляційних втрат.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання. Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (п.п.3.1., 3.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань»).

Суд погоджується з твердженням позивача у справі, що з 01.04.2011 р. розпочалося прострочення відповідача з виконання зобовязань, взятих ним на себе за договором №281-1 від 20.10.2010 р., оскільки сторони погодили,що сума боргу повинна бути перерахована відповідачем не пізніше 31.03.2011 р.

Позивач у справі (з врахуванням заяви від 20.04.2016 р., яка є заявою про збільшення позовних вимог) здійснює розрахунок суми збільшення основного грошового зобовязання за рахунок індексу інфляції (розрахунок інфляційних втрат) за період з 01.07.2010 р. (30.06.2010 р. дата, визначена в п.2.1. договору як початок періоду для обчислення суми боргу з врахуванням індексу інфляції) по 31.03.2016 р. Сумою простроченого основного (первісного) зобовязання, на яку нараховуються інфляційні втрати, позивач вважає 19737,85 грн. (підставність стягнення з відповідача саме такої суми основного боргу встановлена Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2014 р. у справі №914/1202/14). При здійсненні розрахунку індексом інфляції за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2016 р. позивачем взято 201,1.

Відповідно до проведеного позивачем розрахунку, сумою збільшення основного грошового зобовязання за рахунок індексу інфляції є 19954,97 грн., проте сумою інфляційних втрат, яку позивач просить стягнути у справі №914/1141/16 є 19057,95 грн. Дана сума визначена позивачем як різниця між сумою інфляційних втрат, розрахованих ним за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2016 р. (19954,97 грн.) та сумою інфляційних втрат, яка вже стягнута постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2014 р. у справі №914/1202/14 (897,02 грн.)

Суд погоджується з твердженнями позивача щодо необхідності застосування саме такого способу розрахунку інфляційних втрат, оскільки ні в рішенні Господарського суду Львівської області від 06.06.2014 р. у справі №914/1202/14, ані в постанові Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2014 р. у справі №914/1202/14 не було зазначено за який саме конкретний період стягувалися втрати, спричинені інфляцією, за порушення зобовязань за договором №281-1 від 20.10.2010 р. та не було наведено розрахунку, з якого можна було б встановити період їх нарахувань.

Таким чином, здійснивши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив його відповідність розрахунку позивача, та дійшов висновку, що дійсний розмір знецінення грошового зобовязання за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2016 р. становив 19954,97 грн., проте стягненню з відповідача підлягає 19057,95 грн., тобто інфляційна складова за виключенням тієї, яку вже було стягнуто з відповідача за порушення зобовязання постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2014 р. у справі №914/1202/14.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, здійснюючи розгляд позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що загальна сума інфляційних втрат, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню складає 19057,95 грн.

Згідно зі ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, повязаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, повязаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як передбачено частиною шостою статті 84 ГПК України, в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Пунктом 4.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» розяснено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Згідно зі ст.4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент подання позову), судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання позовної заяви майнового характеру до господарського суду ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Станом на 01.01.2016 року розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі складав 1378 грн.

За подання позовної заяви про стягнення 25450,22 грн. позивачем було сплачено 1378 грн. судового збору.

В подальшому позивачем збільшено свої позовні вимоги до 26406,47 грн., проте судовий збір за таке збільшення не сплачувався, оскільки з суми 26406,47грн. судовий збір підлягав сплаті за мінімальною ставкою, тобто 1378грн., які вже було сплачено позивачем при поданні позову.

За подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Львівської області від 24.06.2016 р. Малим приватним підприємством Фірма «Альфа-М» було сплачено 1515,80 грн. судового збору (110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви), а за подання касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 р. 1653,60 грн. судового збору (120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви).

Всього позивачем за час розгляду справи було сплачено 4547,40 грн. судового збору (1378 грн. за подання позовної заяви + 1515,80 грн. за подання апеляційної скарги + 1653,60 грн. за подання касаційної скарги).

Постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2016 р. справу було направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області в частині наслідків розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних втрат.

За результатами розгляду справи в цій частині, суд приходить до висновку, що стягненню підлягають інфляційні втрати в сумі 19057,95 грн.

Таким чином, загальна сума задоволених позовних вимог становить 25951,48 грн. (6893,53 грн., присуджених до стягнення рішенням від 24.06.2016 р., залишеним без змін в цій частині постановою ВГСУ від 13.12.2016 р., та 19057,95 грн., присуджених до стягнення за результатами нового розгляду даним рішенням від 08.02.2017 р.)

Розмір судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у справі повинен становити 4469,05 грн. ((25951,48 грн. задоволених позовних вимог х 4547,40 грн. сплаченого за час розгляду справи судового збору) / 26406,47 грн. позовних вимог, заявлених позивачем до стягнення).

При здійсненні розподілу судових витрат у справі, суд вважає за необхідне взяти до уваги те, що 22.09.2016 р. Господарським судом Львівської області було видано наказ про стягнення з Військової частини А2166 на користь Малого приватного підприємства Фірми «Альфа-М» серед іншого також і 1145,81 грн. судового збору.

Станом на час прийняття рішення за результатами нового розгляду даний наказ не визнано таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення судового збору. Також Вищий господарський суд України, направляючи справу на новий розгляд в частині наслідків розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, не надавав обовязкових вказівок суду першої інстанції про необхідність нового розгляду справи в частині розподілу судових витрат у справі.

Враховуючи викладене, з огляду на конкретні позовні вимоги, які є предметом нового розгляду, а також зважаючи на існування виданого судом наказу щодо стягнення 1145,81 грн. судового збору, суд прийшов до висновку, що стягненню з відповідача у справі підлягає 3323,24 грн. судового збору, тобто сума судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у справі за вирахуванням суми судового збору, вже стягненої судом першої інстанції при винесенні рішення від 24.06.2016 р.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 626, 627 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.43, 32, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 11112, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов в частині вимог про стягнення інфляційних втрат задоволити повністю.

2.Стягнути з Військової частини А2166, Львівська область, Пустомитівський район, с.Липники (ідентифікаційний код 08137796) на користь Малого приватного підприємства «Фірма «Альфа-М», АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код 30726900) 19057,95 грн. інфляційних втрат та 3323,24 грн. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст.116 ГПК України.

В судовому засіданні 08.02.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 13.02.2017 р.

Суддя Гоменюк З.П.