Постанова № 64759232, 13.02.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 лютого 2017 року № 826/7435/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (позивача)доГоловного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (відповідача-1), Головного управління Національної поліції України в Київській області (відповідача-2), Управління державної автомобільної інспекції в Київській області (відповідача-3)третя особа:Регіональний сервісний центр МВС України в Київській областіпровизнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Національної поліції України в Київській області, третя особа: Регіональний сервісний центр МВС України в Київській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в Київській області №597о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади фахівця 1 категорії центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування Обухівського району при Управлінні ДАІ;

- поновити ОСОБА_1 на службі в центрі надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування Обухівського району при Управлінні ДАІ;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн. завданої моральної шкоди;

- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Київській області розглянути заяву ОСОБА_1 про прийняття на роботу.

У судовому засіданні 08.11.2016 року суд протокольною ухвалою залучив до участі у справі в якості відповідача-3 Управління державної автомобільної інспекції в Київській області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення позивача з роботи відбулось з порушенням чинного законодавства України.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позов та просили його задовольнити з викладених в ньому підстав.

Представник відповідачів 1 та 2 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, надав суду письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Представники відповідача-3 та третьої особи в судове засідання не з'явились, про час, дату та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином. Про причини неявки в судове засідання не повідомили. Від представника третьої особи 07.11.2016 року через канцелярію суду надійшло клопотання про здійснення розгляду за наявними документами у відсутність представника Регіонального сервісного центру МВС України в Київській області.

З огляду на неявку в судове засідання представників відповідача-2 та третьої особи, які згідно вимог Кодексу адміністративного судочинства України є такими, що належним чином повідомлені про розгляд справи, а також беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд на підставі ч.6 ст.71, ч.ч.4, 6 ст.128 КАС України розглядає справу у порядку письмового провадження на основі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.

У наказі Головного управління Національної поліції в місті Києві від 27.02.2015 року №111о/с зазначено про мобілізацію ОСОБА_1 до Збройних Сил України із збереженням заробітної плати.

Відповідно до витягу з наказу №77 від 08.04.2016 року позивача було виключено зі списків особового складу військової частини.

Наказом Головного управління Національної поліції в місті Києві від 06.11.2015 року №597о/с ОСОБА_1 фахівця центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування міста Обухів та Обухівського району при Управлінні ДАІ звільнено у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників згідно п.8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.

Надаючи правову оцінку заявленим позивачем вимогам, з урахуванням викладених ним обставин, суд враховує наступне.

Відповідно до п.1 абз.1 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, у тому числі Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області та його територіальні підрозділи, та створено новий орган - Головне управління Національної поліції в Київській області.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 року №1388 «Про організаційно штатні питання» вирішено вважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств згідно з відповідним переліком змін у штатах, у тому числі скорочуються всі посади у Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Київській області.

Таким чином, у межах спірних правовідносин встановлено скорочення штатів у зв'язку із ліквідацією територіальних органів Міністерства внутрішніх справ.

Відповідно до п.8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII (надалі - Закон №580-VIII) з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно п.9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до п.10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VIII працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

З наведених норм Закону №580-VIII слідує, що з дня його опублікування всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів; тобто, передбачено особливий порядок попередження про звільнення, відмінний від того, що встановлений Кодексом законів про працю України.

При цьому Закон №580-VIII прямо передбачив право вказаних вище осіб, попереджених про можливе майбутнє вивільнення, бути прийнятими на службу до поліції на запропоновані посади шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції; звільненню підлягають виключно ті працівники міліції, які після пропонування нових посад відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції на запропоновані посади.

Враховуючи, що Закон №580-VIII був опублікований 06.08.2015 року в газеті «Голос України», відповідно 3-х місячний термін з дня опублікування закінчився 06.11.2015 року.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідачами не надано доказів, які б підтверджували, що позивач відмовився від проходження служби в поліції та/або не міг бути прийнятий на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.

Відповідно до ч.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Згідно абз.3 Кодексу законів про працю України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, суд вважає, що відсутність відмови від проходження служби в поліції є достатньою підставою вважати, що позивач висловив бажання проходити службу в поліції.

Суд звертає увагу, що відповідачі не надали суду доказів, які б підтверджували, що позивачу пропонувались будь-які посади в новостворених органах поліції та, що він не може бути прийнятий на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.

Наведене вказує, що відповідачі не довели відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, та, відповідно, наявності підстав для звільнення на підставі п.8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи викладене, суд вважає звільнення позивача незаконним та приходить до висновку про скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 06.11.2015 року №597 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення позивача і про задоволення позовних вимог у цій частині.

В частині позовних вимог про поновлення позивача на посаді в центрі надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування Обухівського району при Управлінні ДАІ та зобов'язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМ УРСР від 29.07.1991 року №114 (надалі - Положення №114) у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, позивач має бути поновлений на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Вище встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано як юридичну особу публічного права Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області.

Проте, на час розгляду вирішення справи запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області відсутній, що є підставою для поновлення позивача на попередній посаді, а саме на посаді фахівця центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування міста Обухів та Обухівського району при Управлінні Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно п.32 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року за №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Разом з тим, згідно п.п.10.4 п.10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення. Розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначається цифрами та у дужках словами.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року №13, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Тобто, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

У п.8 Порядку №100 зазначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 середньомісячна заробітна плата за вересень 2015 року (22 робочих дні) становить 3 245,23 грн., а за жовтень 2015 року (22 робочих дні) становить 4 528,62 грн., що разом становить 7 773,85 грн. за 44 робочих дні.

7 773,85грн./44дн.=176,68 грн., тобто середньоденна заробітна плата в період вимушеного прогулу складає 176,68 грн.

Період вимушеного прогулу склав з 09.11.2015 року по 13.02.2017 року 318 днів, а саме:

- з урахуванням листа Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 року №10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» листопад 2015 року (16), грудень 2015 року (23),

- з урахуванням листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 року №10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» січень 2016 року (19), лютий 2016 року (21), березень 2016 року (22), квітень 2016 року (21), травень 2016 року (19), червень 2016 року (20), липень 2016 року (21), серпень 2016 року (22), вересень 2016 року (22), жовтень 2016 року (20), листопад 2016 року (22), грудень 2016 року (21);

- з урахуванням листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 року №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» січень 2017 року (20), лютий 2017 року (9).

Таким чином, 318 дн.*176,68грн. = 56 184,24 грн.

За таких обставин, сума середнього заробітку за даний період із моменту звільнення до моменту прийняття у справі судового рішення по суті, яка підлягає виплаті позивачу становить 56 184,24 грн.

Згідно з п.2, п.3 ч.1 ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, зважаючи на вище викладене, суд приходить до висновку, що негайному виконанню підлягає постанова суду в частині стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що дорівнює 3 886,93 грн. та поновлення ОСОБА_1 на посаді фахівця центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування міста Обухів та Обухівського району при Управлінні Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області з 09.11.2015 року.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача-1 на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.2 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

У ст.1173 Цивільного кодексу України зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3, ч.4 ч.5 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п.3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року (надалі - Постанова №4) зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У п.4 Постанови №4 вказано, що відповідно до ст.137 Цивільного процесуального кодексу України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

В п.5 Постанови №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем-1 позивачу завдано моральну шкоду, позивачем не обґрунтовано, в чому полягає шкода, не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача. Окрім того, позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 20 000,00 грн.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про те, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача-1 на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн., задоволенню не підлягає.

Суд також не погоджується із позовними вимогами про зобов'язання відповідача-2 розглянути заяву позивача про прийняття на роботу, виходячи з того, що у справі відсутні докази звернення ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Київській області із відповідною заявою.

Згідно ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що докази, наведені відповідачами у запереченнях на позов, не спростовують доводи позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст.69-71, 94, ч.6 ст.128, 158-163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 06.11.2015 року №597 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1.

3. Поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н.) на посаді фахівця центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування міста Обухів та Обухівського району при Управлінні Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області з 09.11.2015 року.

4. Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н.) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 56 184,24 грн.

5. Допустити негайне виконання постанови суду в частині стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що дорівнює 3 886,93 грн. та поновлення ОСОБА_1 на посаді фахівця центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування міста Обухів та Обухівського району при Управлінні Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області з 09.11.2015 року.

6. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання її повного тексту особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.С. Мазур