Постанова № 64758563, 15.02.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 лютого 2017 р. № 820/6827/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Зінченка А.В.,

при секретарі - Абоян І.І.

за участі сторін:

представника позивача - ОСОБА_1

представник відповідача - не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Золочівської районної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Золочівської районної державної адміністрації Харківської області , в якому просив суд визнати протиправним і скасувати розпорядження голови Золочівської райдержадміністрації Харківської області від 30.11.2016 № 241-к про звільнення ОСОБА_2 у зв'язку із вступом військову службу; поновити ОСОБА_2 на посаді завідувача юридичного сектору апарату Золочівської районної державної адміністрації Харківської області; стягнути з Золочівської районної державної адміністрації Харківської області (код ЕДРПОУ 04059510) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.12.2016 по день ухвалення судового рішення та допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

З даним розпорядженням позивач не згоден, оскільки вважає його безпідставним та незаконним.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив суд його задовольнити повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, але надав до суду клопотання , в якому проти позову заперечували, пославшись на те, що розпорядження відповідає усім вимогам чинного законодавства, видано на законних підставах , в межах наданих повноважень та є правомірним, справу просив розглядати за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Відповідно до розпорядження голови Золочівської райдержадміністрації Харківської області від 30.09.2010 № 181-к ОСОБА_2 був призначений на посаду завідувача юридичного сектору апарату Золочівської райдержадміністрації.

У зв'язку зі змінами в структурі РДА з 1 червня 2013 року позивач був переведений на посаду начальника юридичного відділу апарату райдержадміністрації (розпорядження № 56-к від 31.05.2013р.).

З 1 червня 2014 року був переведений на посаду завідувача юридичного сектору апарату Золочівської райдержадміністрації (розпорядження № 67-к від 30.05.2014 р.).

Матеріалами справи підтверджено, що 2 листопада 2016 року наказом Міністра оборони України №1010 з позивачем укладено контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді офіцера відділення морально-психологічного забезпечення 92 окремої механізованої бригади оперативного командування «Схід» сухопутних військ Збройних Сил України.

Отримавши в Дергачівському районному військовому комісаріаті припис про прибуття до військової частини, у відповідності до положень ч.3 ст. 119 КЗпП України, 28.11.2016 ОСОБА_2 подав заяву на ім'я голови Золочівської райдержадміністрації з проханням увільнити від виконання посадових обов'язків у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу до закінчення особливого періоду із збереженням посади та середнього заробітку.

Судом встановлено, що в порушення положень ч.3 ст. 119 КЗпП України розпорядженням голови Золочівської райдержадміністрації від 30.11.2016 № 241-к позивача було звільнено з займаної посади у зв'язку зі вступом на військову службу відповідно до п.3 ст. 36 КЗпП України. Трудову книжку із зазначеним записом позивач отримав 30.11.2016 року.

Відповідно до наказу командира військової частини польова пошта В6250 від 01.12.2016, для проходження військової служби за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію позивача, лейтенанта запасу ОСОБА_2, зараховано до списків особового складу військової частини як такого, що з 1 грудня 2016 року приступив до прийому справ та посади, цього ж числа прийняв посаду і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.

Суд вказує, що відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Частиною З статті 119 КЗпП України визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Із змісту цієї норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби її підстави, терміни дії особливого стану, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України «Про оборону України» від 06.12.1991 р. № 1932-ХІІ, ( далі - Закон № 1932-ХІІ ) «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ ( далі - Закон № 3543-ХІІ), «Про військовий обов'язок та військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Суд вказує, що статтею другою Закону № 1932-ХІІ встановлюється, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони. Статтею третьою цього Закону передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово - технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Суд зазначає, що мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно- рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Тобто, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Закон «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі -Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Статтею першою цього Закону передбачено, що змістом військового обов'язку є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Військовий обов'язок є конституційним обов'язком, який включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Статтею другою Закону № 2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу гоботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Статтею 19 Закону № 2232-ХІІ встановлені загальні умови укладення контракту на проходження військової служби, як військовослужбовцями чоловічої так і жіночої статі з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону. Статтею 20 цього Закону передбачено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають "установленим вимогам проходження військової служби.

Указом виконуючого обов'язки Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014 Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 р. прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців строком на 45 діб.

З цим періодом та наявністю кризової ситуації частиною третьою статті 119 КЗпП України пов'язане право на збереження за позивачем на час дії контракту місця роботи та посади в Золочівській райдержадміністрації.

Суд зазначає, що частиною третьою статті 119 КЗпП України передбачено право працівників, прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, на збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Укладення контракту в таких умовах не може бути підставою для припинення з працівником трудового договору за п. З ст. 36 КЗпП України.

В зв'язку із вищевикладеним, розпорядження голови Золочівської райдержадміністрації від 30.10.2016 №241-к про звільнення ОСОБА_2 з посади завідувача юридичного сектору апарату Золочівської районної державної адміністрації за п.3 ст. 36 КЗпП України слід вважати незаконним, а відповідно до приписів ст. 235 КЗпП України він має бути поновлений на посаді, з якої його було звільнено.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Золочівської районної державної адміністрації Харківської області (код ЕДРПОУ 04059510) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.12.2016 по день ухвалення судового рішення та допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Суд вказує, що вони є передчасними, оскільки відповідачем, Золочівською районною державною адміністрацією Харківської області, ще не вчинено дій з прийняття на службу і призначення на посаду позивача, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Суд вказує, що згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги частково документально і нормативно обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню частковому задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 8-14, 69-72, 160-163, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Золочівської районної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 30.11.2016 року №241-к «Про звільнення ОСОБА_2».

Поновити ОСОБА_2 на посаді завідувача юридичного сектору апарату Золочівської районної державної адміністрації Харківської області з 01.12.2016 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі виготовлена 16 лютого 2017 року.

Суддя А.В. Зінченко