Постанова № 64758530, 14.02.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

14 лютого 2017 р. № 820/6751/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Корнієнка А.Д.,

за участі:

представника позивача - Бондаренка Я О.,

представника відповідача - Ройтберга А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до Головного Управління Держпраці у Харківській області про визнання неправомірними та скасування припису і постанови,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати припис Головного Управління Держпраці у Харківській області № 20-01-4201/1768-2086 від 12.10.2016 р.;

- визнати неправомірною та скасувати постанову Головного Управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу № 20-01-4201/1768-0347 від 04.11.2016 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з боку позивача відсутні порушення законодавства, а саме ч.6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці» в частині не проведення індексації заробітної плати при наявності підстав; п. 4 постанови КМУ № 1078 в частині не відповідності розрахунку індексації заробітної плати встановленому порядку; ч. 1, ч.2 ст. 115 КЗпП України в частині несвоєчасної виплати заробітної плати; ч.3 ст. 115 КЗпП України в частині меншої оплати заробітної плати за першу половину місяця за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника; ст. 115 КЗпП України в частині виплати заробітної плати працівникам за весь час щорічної відпустки пізніше ніж за три дні до початку відпустки, про що свідчать обставини, викладені у позові, а тому, на думку позивача, прийнятий припис № 20-01-4201/1768-2086 від 12.10.2016 р. та винесена постанова про накладення штрафу № 20-01-4201/1768-0347 від 04.11.2016 р. є незаконними, необґрунтованими, а отже такими, що підлягають скасуванню.

Відповідачем надано заперечення на адміністративний позов, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень та їх винесення на підставі та на виконання норм чинного законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у запереченнях на адміністративний позов, та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що на підставі наказу головного управління Держпраці у Харківській області від 28.09.2016 р. № 01.01-/1090 та направлення на перевірку від 03.10.2016 р № 01.01.-94/02.02/2361 в період з 05.10.2016 р. по 12.10.2016 р. Головним управлінням Держпраці у Харківській області проведено позапланову перевірку додержання законодавства про працю у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Харківській області.

Відповідачем за результатами позапланової перевірки складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №20-01/4201/1768 від 20.10.2016 року, відповідно до якого встановлені порушення законодавства, а саме: ч.6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці» в часині не проведення індексації заробітної плати при наявності підстав; п. 4 постанови КМУ № 1078 в частині не відповідності розрахунку індексації заробітної плати встановленому порядку; ч. 1, ч.2 ст. 115 КЗпП України в частині несвоєчасної виплати заробітної плати; ч.3 ст. 115 КЗпП України в частині меншої оплати заробітної плати за першу половину місяця за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника; ч ст. 115 КЗпП України в частині виплати заробітної плати працівникам за весь час щорічної відпустки пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено припис №20-01-4201/1768-2086 від 12.10.2016 р. та постанову про накладення штрафу №20-01-4201/1768-0347 від 04.11.2016 р.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Згідно абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Суд зазначає, що Державна служба України з питань праці здійснює перевірки відповідно до Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 02.07.2012 р. № 390 (далі-Порядок № 390).

Відповідно до абзацу 1 пункту 3 Порядку № 390 інспектор може проводити планові та позапланові перевірки.

Абзацом 4 пункту 3 Порядку № 390 передбачено, що інспектор може проводити позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування за наявності згоди Держпраці України на їх проведення.

Судом встановлено, що підставою для проведення перевірки позивача стало звернення ОСОБА_1 до Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці від 25.08.2016 та доручення Держпраці України від 08.09.2016р. №1796/4.1/4.3-ЗВ-16 відповідно.

Щодо виявлених під час перевірки порушень законодавства суд зазначає наступне.

Постановою КМУ від 09.03.2006р. № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» передбачено преміювання працівників у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10% посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Наказом Фонду державного майна від 06.06.2006 року №885 (п.2) передбачено, що преміювання здійснюється в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі установи (план-розрахунок видатків на оплату праці на відповідний бюджетний рік) та економії коштів на оплату праці. Аналогічна за змістом норма міститься також у Наказі Фонду державного майна від 19.07.2006 року №3144 (п.2).

Позивачем зазначено, що під час розрахунку премії він керувався Положенням «Про порядок преміювання працівників апарату, регіональних відділень та представництв ФДМУ за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України» від 19.07.2012 р., приписами якого передбачено, що за умови належного виконання працівником своїх функціональних обов'язків йому щомісяця надається премія у розмірі (відсотку), який визначається фінансовою службою регіонального відділення залежно від фінансових можливостей ( та в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі установи) з урахуванням надбавки за ранг, вислугу років та інших надбавок та доплат, передбачених законодавством. Розрахунком видатків до кошторису на відповідний бюджетний рік передбачено розрахунок щомісячної премії у розмірі (відсотку), який визначено як сума за 1 одиницю (середня з/пл. по регіональному відділенню = середній оклад + середній ранг + середня вислуга, грн.) * чисельність.

Представниками сторін не заперечувалось, що призначення позивачем премій здійснювалось з урахуванням штатного розпису Регіонального відділення ФДМУ по Харківській області (із зазначенням нарахувань по видам надбавок, премії та доплат), про що видавались накази про виплату премії працівникам РВ (видаються щомісяця), в яких зазначався відсоток премії до посадового окладу з урахуванням надбавки про ранг та вислугу років із розрахунку за фактично відпрацьований час.

Позивач посилається на ту обставину, що фінансовою службою, з огляду на вказані вище норми, утворювався фонд преміювання регіонального відділення ФДМУ, який складався із щомісячної премії, яка розраховувалася як відсоток до посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг та вислугу років та премії із економії фонду оплати праці. Фонд економії оплати праці складався за рахунок наявних вакансій та з/плати по посадах працівників, які знаходились у відпустках по догляду за дитиною до 3-х (6-ти) років.

Доказів протилежного відповідачем до суду не надано.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про те, що засади формування фонду преміювання, які мали місце у регіональному відділенні, не порушували прав працівника, оскільки розмір премії був не менше, ніж передбачено вищенаведеними приписами норм права.

Щодо порушення позивачем норм чинного законодавства стосовно непроведення індексації заробітної плати у 2015 році, суд зазначає наступне.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991р. № 1282-ХII передбачені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

У Законі визначені основні терміни, об'єкти індексації, обчислення індексу споживчих цін, підстави для проведення індексації, джерела коштів на проведення індексації грошових доходів населення. Зокрема, ст.6 Закону визначено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання цього Закону Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 17.07.2003р. №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».

Позивачем вказано, що до кінця 2014 року на підставі цього Порядку регіональним відділенням здійснювалась індексація заробітної плати співробітників регіонального відділення.

Законом України «Про Державний бюджет на 2015рік», розділ 9 «Прикінцеві положення» визначено, що Кабінетом Міністрів України затверджується особливий порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2015 рік.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII Кабінету Міністрів України за результатами першого півріччя 2015 року та з урахуванням економічної ситуації затвердити порядок проведення індексації заробітної плати, грошового забезпечення, пенсійних та соціальних виплат.

Тобто, з 2015 року на законодавчому рівні визначено, що індексація заробітної плати, установ, які фінансуються з державного бюджету, повинна проводитись після затвердження особливого порядку.

В обґрунтування власної правової позиції щодо правомірності дій стосовно індексації заробітної плати позивач посилається на лист Міністерства фінансів України від 24.06.2015р. №31-09010-09-8/21023 до департаментів фінансів обласних, Київської міської державних адміністрацій, відповідно до якого Мінфін встановив, що проведення у поточному році (2015) індексації грошових доходів населення має здійснюватися після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови про особливий порядок індексації доходів.

Суд зазначає, що у зв'язку із відсутністю належного правового регулювання питання щодо виплати індексації позивач правомірно керувався роз'ясненнями Міністерства фінансів України, оскільки роз'яснення узгоджується з вимогами чинного законодавства.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про відсутність порушень законодавства з боку позивача стосовно непроведення індексації заробітної плати співробітникам регіонального відділення.

Щодо виявлених порушень стосовно виплати позивачем заробітної плати несвоєчасно, частками, розміру заробітної плати, виплати заробітної плати за весь час відпустки, суд зазначає наступне.

Позивачем зазначено, що з 01 травня 2016 року вступив в дію Закон України «Про державну службу», а тому відповідно до затвердженого 14.06.2016 року штатного розпису значно збільшилися видатки на оплату праці, зокрема, відповідно до затвердженого штатного розпису видатки на оплату праці щомісячно складають 339512,97 грн.

Перерахунок заробітної плати у відповідності до нових окладів здійснено у червні 2016 року. Видатки на оплату грошової допомоги при наданні відпустки за травень - вересень склали 237680,4грн. Планом асигнувань видатки на оплату праці передбачені у сумі за червень 350 000 грн., за липень - 367000грн., за серпень - 350000грн., за вересень - 350000 грн., за жовтень - 300000 грн.

Представником позивача надано пояснення, що перевищення видатків виникло за рахунок збільшення сум окладів, доплат за ранг та вислугу, а також виплати грошової допомоги на оздоровлення. а тому, з урахуванням відрахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості за попередній місяць, фонд оплати праці складав 35% -50% від необхідної потреби.

Враховуючи недостатність асигнувань фінансовою службою регіонального відділення розрахунки по заробітній платі здійснювалися у наступному порядку: в першу чергу - погашення заборгованості за попередній місяць: платiжнi доручення на погашення заборгованостi по заробітній платi надавались до органу казначейства у наступний день пiсля отримання виписки з вiдкритими асигнуваннями, що не заперечувалось представниками сторін.

Позивачем вказано, що 4 липня фiнансовою службою отримано виписку про вiдкритi асигнування вiд 02.07.2016 р. (03.07.2016-день вiдпочинку), 05.07.2016р. платiжнi доручення на погашення заборгованостi iз заробітної плати надано до казначейської служби. Списання коштiв з реєстраційного рахунку вiдбувається у наступний день, пiсля надання до казначейства платiжних доручень, тобто 06.07.16 р.; вiдповiдно у серпнi отримано виписку 05.08.2016р.; надано платiжнi документи - 08.08.2016 р. (06, 07 серпня 2016 - днi вiдпочинку).

У другу чергу позивачем здійснювались нарахування обов'язкових виплат за поточний місяць: виплата заробітної плати за першу половину мiсяця здiйснювалася з розрахунку 50% наявних асигнувань, пiсля погашення заборгованостi; виплата заробітної плати за другу половину мiсяця здiйснювалися iз наявних асигнувань у останній день поточного мiсяця.

У третю чергу позивачем здійснено оплату відпусток та грошової допомоги пропорцiйно до загального вiдсотку виплат.

Регіональне відділення листами від 08.06.2016р. №36-2996, від 09.06.2016 № 36-3026, від23.06.2016 року № 36-3230/1 надало до ФДМУ інформацію відносно незабезпеченості нарахованої заробітної плати плановими асигнуваннями травня, розрахунок місячного фонду оплати праці у 2016 році з урахуванням вимог Закону України «Про державну службу», пропозиції про внесення змін до річного кошторису на 2016 рік. До суду не надано доказів отримання позитивної відповіді на звернення на дату перевірки.

Фонд державного майна на підставі звернень регіональних відділень звернувся до Міністерства фінансів з листом, щодо збільшення бюджетних призначень. Відповідно до листів Міністерства Фінансів від 11.08.2016 № 31-08010-05-14/23497, від 07.09.2016 № 31-08010-05-14/23497 питання забезпечення виконання Закону України «Про державну службу» в частині встановлення належного рівня заробітної плати має вирішуватися централізовано по всіх державних органах.

Представниками сторін не заперечувалось, що загальний дефіцит коштів станом на 01.10.2016 року склав 180896,10 грн.

Суд зазначає, що відповідно до ст.98 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних та позабюджетних доходів.

Відповідно до цієї статті норми бюджету є приоритетними перед нормами, що регулюють питання оплати праці незалежно від юридичної сили, якими такі норми встановленні. Дія угод, а також чинність умов колективного договору можлива лише у межах в наявних асигнувань.

Поширення на регіональне відділення як установи що фінансується з бюджету, угод, а також про чинність умов колективного договору можлива лише в межах затвердженого кошторису та плану асигнувань.

Відповідно до ч.1 статті 51 Бюджетного кодексу України проводити фактичні видатки на заробітну плату, включаючи видатки на премії, інші види заохочень, винагород, матеріальну допомогу та індексацію можливо лише у межах фонду заробітної плати. Отже, законодавством передбачено, що бюджетні установи нарахування та виплату сум заробітної плати проводять у межах фінансових ресурсів, тобто кошторису установи на відповідний рік.

Частиною1 ст.3 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Проводити виплати за минулі бюджетні періоди можливо лише за наявності заборгованості, зареєстрованої за такими виплатами.

Постановою КМУ від 28.02.2014 №228 затверджені основні вимоги до виконання кошторису бюджетної установи, а саме: розпорядники бюджетних коштів мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваних рішень суб'єктом владних повноважень не враховано приписи ст.98 КЗпП України, а також вимог бюджетного законодавства, а тому неправомірно визначено порушення позивачем вимог чинного законодавства в частині несвоєчасної виплати заробітної плати, виплати заробітної плати частками, розміру заробітної плати, виплати заробітної плати за весь час відпустки.

Суд зазначає, що 10.02.2016 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 55 від 03.02.2016 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509», якою затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.

Так, Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509) визначений механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю, передбачених частиною 2 ст. 265 КЗпП України.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 однією з підстав для накладення штрафів є акт про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Відповідно до абз.2 п. 8 Порядку № 509 за результатами розгляду справи про накладення штрафу уповноважена особа на підставі акта приймає відповідне рішення.

З урахуванням встановлених у справі обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до позивача санкцій, визначених в оскаржуваній постанові, а також зобов'язання позивача виконати припис.

Відповідно до п.10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" №7 від 20.05.2013 року, вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.

Суд зазначає, що за своєю суттю правовий акт управління - це державно-владне волевиявлення, що містить управлінське рішення із приписом, адресованим іншим суб'єктам права. Визнаючи акт протиправним, суд констатує відсутність у ньому цих сутнісних рис та його нездатність регулювати суспільні відносини. Разом із тим, з метою захисту прав та інтересів суб'єкта права суд встановлює правові наслідки протиправності акту, а саме його скасування.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За приписами ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до Головного Управління Держпраці у Харківській області про визнання неправомірними та скасування припису і постанови - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис Головного Управління Держпраці у Харківській області № 20-01-4201/1768-2086 від 12.10.2016 року.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного Управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу № 20-01-4201/1768-0347 від 04.11.2016 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Держпраці у Харківській області на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (код ЄДРПОУ 23148337) судовий збір у розмірі 2756 грн. (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) грн..

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 16 лютого 2017 року.

Суддя Полях Н.А.