Ухвала суду № 64751285, 15.02.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/3979/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/263/К/17 суддя Демиденко Ю.Ю.

Категорія № 26 (1) Доповідач Барильська А.П.

УХВАЛА

Іменем України

15 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Барильської А. П.,

суддів: Бондар Я.М., Митрофанової Л.В.,

секретар: Гладиш К.І.,

за участю: представника відповідача ОСОБА_1 «Північний ГЗК» - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 31 жовтня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У версені 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі ОСОБА_1 «Північний ГЗК») про стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що працюючи протягом тривалого часу у відповідача в шкідливих умовах праці, вона отримала професійне захворювання, у звязку із чим висновком МСЕК від 22.03.2016 року їй встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 15% з 09.03.2016 року по 01.04.2017 року.

Позивач вважає, що у звязку з отриманим професійним захворюванням, їй спричинено моральну шкоду, а тому просила суд стягнути на її користь з ОСОБА_1 «Північний ГЗК» в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 31 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 «Північний ГЗК» на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 10000 грн. без стягнення податків та обовязкових платежів, а також на користь держави судовий збір у розмірі 551,20 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 «Північний ГЗК», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Зокрема, на думку апелянта, судом не враховано, що позивач з власної волі тривалий час виконувала роботу в шкідливих умовах праці, а відповідач забезпечував її засобами колективного та індивідуального захисту і скорочував час дії шкідливих факторів виробництва відповідно до норм законодавства.

Також, представник відповідача вважає, що позивачем не було надано до суду доказів того, що відповідач є винним в отриманні нею професійного захворювання, оскільки технологічно неможливо в повному обсязі усунути небезпечні і шкідливі фактори для здоровя працівників, про що відповідач повідомляв відповідні державні органи.

На думку представника ОСОБА_1 «Північний ГЗК», позивачем не доведено факту спричинення їй моральної шкоди жодними доказами.

Крім того, визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості та є завищеним.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Судом встановлено, щоОСОБА_3працювала на підприємстві відповідача з 09.10.2000 року в шкідливих умовах праці в параметрах, що перевищували гранично допустимі норми та звільнилась 19.05.2016 року за угодою сторін (а.с. 9-10).

Відповідно до медичного висновку лікарсько-експертної комісії Українського НДІ промислової медицини від 10.12.2015 року № 1624, у позивача встановлено професійне захворювання з діагнозом: сидросилікоз першої ст. ЛН першого-другого ст. (а.с. 14).

Згідно з Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 05 лютого 2016 року, причиною зазначеного професійного захворювання позивача є робота в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу протягом 14 років 1 місяця на підприємстві відповідача, що виникли в результаті порушення керівництвом підприємства, де працювала позивач ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці» (а.с. 16-18).

Висновком МСЕК від 22.03.2016 року ОСОБА_3первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 15% по сидросилікозу з 09 березня 2015 року по 01 квітня 2016 року, без встановленням групи інвалідності та датою переогляду 01.03.2017 року.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 посилалась на те, що у звязку з отриманим професійним захворюванням та встановленням ступеня втрати професійної працездатності, їй спричинено моральну шкоду, яку має компенсувати відповідач, як особа, яка не забезпечила безпечних та нешкідливих умов праці, у звязку з чим вона отримала професійне захворювання.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обовязку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у звязку з отриманим нею на виробництві професійним захворюванням.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди та розміром її грошового відшкодування, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з акту розслідування професійного захворювання від 05 лютого 2016 року, причиною професійного захворювання позивача є робота в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних і шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які виникли в результаті порушення керівництвом відповідача ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обовязок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Відповідно до п. 19 зазначеного акту, конкретних посадових осіб, які відповідальні за виникнення професійного захворювання ОСОБА_3, встановити неможливо, враховуючи тривалість роботи позивача протягом 14 років в умовах впливу шкідливих виробничих факторів.

При цьому, не можливість встановити конкретних посадових осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці, гігієнічних регламентів і нормативів, не знімає звідповідача ОСОБА_1 «Північний ГЗК» обовязку виконувати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.

У звязку з чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи викладене, колегія суддів не може взяти до уваги доводи апеляційної скарги про те, щопозивачем не було надано до суду доказів того, що відповідач є винним в отриманні нею професійного захворювання, оскільки технологічно неможливо в повному обсязі усунути небезпечні і шкідливі фактори для здоровя працівників, про що відповідач повідомляв відповідні державні органи.

Спростовуються й доводи представника відповідача щодо відсутності підставвідшкодування моральної шкоди ОСОБА_3,оскільки факт заподіяння моральної шкоди у звязку з отриманим нею професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушена проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих звязків, у звязку з тим, що професійне захворювання обмежує її життєву активність і вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилання представника ОСОБА_1 «Північний ГЗК» в апеляційній скарзі на те, щопозивач з власної волі протягом тривалого часу виконувала роботу в шкідливих умовах праці, а відповідач забезпечував її засобами колективного та індивідуального захисту і скорочував час дії шкідливих факторів виробництва, відповідно до норм законодавства, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови доведеності такої шкоди.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, судом враховано характер отриманого професійного захворювання, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, стан здоровя потерпілого, тяжкість вимушених змін її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Тому доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються вказаними висновками суду.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду на підставі ст. 308 ЦПК України має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - відхилити.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 31 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Я.М. Бондар

ОСОБА_4