Ухвала суду № 64750388, 10.02.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/7302/16

У Х В А Л А

10 лютого 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Потоцької Н.В.

за участю секретаря Лопатюк Ю.А.

сторін

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом селянського (фермерського) господарства Гай до Комінтернівської обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення № 16 від 22 серпня 2016 року про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру субєктів спеціального режиму оподаткування Комінтернівська обєднана Державна податкова інспекція Головного управління ДФС України в Одеській області.

- зобовязати Комінтернівську обєднану Державну податкову інспекцію Головного управління ДФС України в Одеській області поновити реєстрацію С(Ф)Г ГАЙ в реєстрі субєктів спеціального режиму оподаткування.

Представник відповідача в судовому засіданні заявив клопотання про закриття провадження по справі, яке обґрунтовано наступним.

Статтею 209 Податкового кодексу України (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Однак, слід звернути увагу суду, що стаття 209 Податкового кодексу України втратила чинність з 1 січня 2017 року відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу XIX цього Кодексу.

Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнєправо, що підлягає судовому захисту, а отже, суд не повинен розглядати справу в тому разі, якщо предявлені позивачем вимоги не випливають із певних правовідносин, а отже, не підпадають під судову юрисдикцію.

Представник позивача заперечував щодо закриття провадження і зазначив, що зміни у Податковому кодексі не позбавляють можливості захистити порушене право. Дане положення підтверджується Рішенням Конституційного суду № 3-рп/2001 від 05.04.2001р, в якому сказано, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правого акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Розглянувши подане клопотання суд вважає за необхідне відмовити в його задоволенні з огляду на наступне.

Частина перша статті 157 КАС України містить вичерпний перелік підстав для закриття провадження в адміністративній справі:

1) якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства;

2) якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом;

3) якщо сторони досягли примирення;

4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами;

5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі, а тому закриття провадження у справі з інших підстав є неприпустимим.

Представник відповідача вказує, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з урахуванням того, що стаття 209 Податкового кодексу України втратила чинність з 1 січня 2017 року, відсутні правовідносини, а отже, відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Крім того, в ст. 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, суд акцентує увагу, що за змістом наведеної норми Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обгрунтованим.

При зверненні до суду позивачу необхідно обрати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визначається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Тоді як вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Крім того, суд погоджується із доводами представника позивача, що дія закону та іншого нормативно правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

З урахуванням викладеного суд не вбачає законодавчо визначених підстав для закриття провадження по справі.

Керуючись ст. ст. 133, п. 1ч. 1 ст. 157, 160 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача відмовити повністю.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Заперечення проти неї може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Потоцька Н. В.