Постанова № 64749939, 06.02.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2017 року , о 14:30 годині,

Справа № 808/9118/15

м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого-судді Матяш О.В., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Запоріжжя справу за адміністративним позовом приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Ассоль» до Токмацької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду із вказаним позовом, зазначивши в заяві, що, на підставі хибних висновків акту перевірки №304/22/20470908 від 26.08.2015 про відсутність фактичного здійснення операцій між ним та його контрагентом у зв’язку з відсутністю товарно-транспортних накладних та сертифікатів якості, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000652200 від 04.09.2015, яким підприємству визначено зобов’язання з ПДВ в розмірі 41267 гривень (27511 гривень основного платежу та 13756 гривень штрафних санкцій). Позивач не погоджується із прийнятим повідомленням-рішенням та зазначає, що поставлені позивачеві товари не потребують сертифікатів якості. Крім того, сертифікат не є первинним документом бухгалтерського обліку. Також, в даному випадку наявність товарно-транспортної накладної не є обов’язковою. Окрім того, станом на кінець періоду, що перевірявся, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб була наявна інформацію про контрагента позивача. Він не перебував в стані припинення, відомості про юридичну особу були підтверджені. Посилання на порушене кримінальне провадження щодо посадових осіб контрагента є юридично некоректним, адже відсутній обвинувальний вирок щодо них.

Позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000652200 від 04.09.2015.

В судове засідання представник позивача не з’явився, до його початку надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, також надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Позов не визнає з підстав, викладених в письмових запереченнях, зазначивши, що позивачем до перевірки не надано інформації щодо подальшої реалізації або використання придбаних товарів у виробничій діяльності. Також не надано документів, що підтверджують транспортування товару, сертифікатів якості (паспортів) заводу-виробника. Крім того, у контрагента відсутні складські приміщення, автомобільний чи інший транспорт, устаткування, виробниче та торгівельне обладнання, сировина й матеріали, які необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Також контрагент позивача відсутній за місцезнаходженням. Окрім того, відносно посадових осіб контрагента позивача відкрито кримінальне провадження за ч. 2 ст. 205 КК України. Просить відмовити в позові.

Дослідивши наявні у справі докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, надавши їм оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Токмацькою ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ПМВКП «АССОЛЬ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «СИБІНВЕСТ-УКРАЇНА» за період з 01.03.2015 по 30.04.2015, валютного законодавства за період з 29.12.2014 по 10.08.2015, результати якої викладено в акті перевірки №304/22/20470908 від 26.08.2015 (т.1 а.с.8-31).

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, ст. 186, п. 188.1 ст. 188, ст. 138, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, тим самим завищено від’ємне значення у сумі 13771 гривень, у тому числі у березні 2015 року - у сумі 13771 гривень (рядок 24 декларації з ПДВ) та занижено ПДВ всього у сумі 27511 гривень за період з 01.03.2015 по 30.04.2015, в тому числі за період квітень 2015 року на 27511 гривень. За результатами перевірки не підтверджено задекларований податковий кредит з ПДВ за період з 01.03.2015 по 30.04.2015 у сумі 27511 гривень.

На підставі акту №304/22/20470908 від 26.08.2015 ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000652200 від 04.09.2015, яким підприємству визначено зобов’язання з ПДВ в розмірі 41267 гривень (27511 гривень основного платежу та 13756 гривень штрафних санкцій) (а.с.7).

Як вбачається зі змісту вищезазначеного акту перевірки, підставою для невизнання сум податкового кредиту та визначення позивачу податкового зобов’язання з ПДВ став висновок податкового органу про відсутність фактичного здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «СИБІНВЕСТ-УКРАЇНА», який ґрунтується на ненаданні до перевірки документального підтвердження щодо подальшого використання товару, тобто реалізацію запасних частин або використання у власній господарській діяльності, сертифікатів якості товару, інформації щодо оплати товару, товарно-транспортних накладних. Також підставою для невизнання господарських операцій позивача з ТОВ «СИБІНВЕСТ-УКРАЇНА» стала податкова інформація, отримана від Мелітопольської ОДПІ та ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, щодо відкритого кримінального провадження №32015050000000051 від 12.06.2015 відносно службових осіб ТОВ «СИБІНВЕСТ-УКРАЇНА» за ч.2 ст. 2015 КК України й щодо відсутності ТОВ «СИБІНВЕСТ-УКРАЇНА» за місцезнаходженням - відповідно.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного: відносини, що виникають у сфері справляння податків, регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК). Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Суд зазначає, що, відповідно до ч.4 ст.70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 3 Закону № 996-ХІV передбачено, що бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/ 704 (далі - Положення), згідно з якими первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість підлягають доказуванню, зокрема, обставини, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, тощо.

Згідно з ст. 1 Закону № 996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «СИБІНВЕСТ-УКРАЇНА» укладено договір поставки №18.3 від 27.03.2015, за умовами якого постачальник (ТОВ «СИБІНВЕСТ-УКРАЇНА») зобов’язується передати у власність покупця (ПМВКП «АССОЛЬ») запасні частини до тракторної та екскаваторної техніки (далі – товар), а покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. Ціна, найменування та кількість поставленого за даним договором товару зазначається в видаткових накладних на товар. Строк поставки – впродовж п’ятнадцяти календарних днів з моменту отримання заявки від покупця. Місце поставки зазначається в рахунку-фактурі. Перелік товаросупровідних документів: рахунок – фактура, видаткова накладна, сертифікат якості – якщо товар підлягає сертифікації.

Оплата товару за даним договором здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в розмірі 100% вартості товару впродовж 30-ти календарних днів з моменту поставки товару. Термін дії договору – до 31.12.2015 (т.1 а.с. 42-45).

На підтвердження виконання умов цих договорів до матеріалів справи надано: видаткові накладні №РН-0327/08 від 27.03.2015 та №РН-0422/07 від 22.04.2015 (т.1 а.с.46, 48); рахунки-фактури №СФ-0354 від 27.03.2015 та №СФ-0479 від 20.04.2015 (а.с.47, 49); виписки з банківських рахунків (т.1 а.с.50-51, 215-218).

На підтвердження використання придбаних запчастин у власній господарській діяльності позивачем до матеріалів справи надано лист виробника бульдозерів ТОВ «ЧТЗ – Інженерні машини» (т. 1 а.с.193). Також до справи надано лист державного підприємства «Орган сертифікації ОС «КРАНТЕСТ» (т.1 а.с.200) про відсутність необхідності сертифікації запасних частин до тракторів та бульдозерів, зокрема Т-170, Т-17-М.01, Т10, Б-10М щодо яких надавалася інформація ТОВ «ЧТЗ – Інженерні машини».

Також позивач до матеріалів справи надав докази реалізації придбаних товарів (т.2 а.с. 3-77) та докази оприбуткування придбаного товару на складі (т.2 а.с.84-101).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного вбачається, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. При цьому не виключається розгляд господарських операцій відповідно до їх реального економічного змісту.

Оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій. Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то податкові зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, викладені в акті перевірки, на підставі чого прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення. При цьому суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Зазначена позиція висловлювалася неодноразово Верховним Судом України, зокрема, в Постанові ВСУ від 17.02.2009, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 7046232, та додатково відображена у листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права - пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 ЦК, Верховний Суд України у своїй постанові від 22.09.2015 у справі №826/16369/13-а, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 52867861, зазначив, що "договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Відповідно до вищенаведеного, визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК".

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Так, суд виходить із того, що хоча чинне податкове законодавство не встановлює конкретного переліку документів, складанням яких має оформлюватися господарська операція, документування господарської операції має відповідати законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції, договірним умовам та/або звичаєвій практиці.

Установлений за наслідками дослідження договорів зміст спірних операцій поставки передбачає надання покупцем - позивачем - постачальнику відповідної заявки на конкретну партію товару. Між тим, відповідних документів позивач до суду не надав.

Також суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що наявність товарно-транспортної накладної не є обов’язковою, оскільки він не є замовником перевезення, та перевезення здійснювалося постачальником товару, виходячи з такого: товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі – Правила №363), в них визначаються права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Згідно з абз. 7 глави 1 Правил №363, вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Відповідно до абз. 10 глави 1 Правил №363, замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів.

Так, в рахунках фактури зазначено умови поставки – DAP – м. Василівка Запорізької області, тобто місцезнаходження позивача. Тому суд виходить із того, що дійсно позивач не є замовником перевезення, адже він не укладав з перевізником окремого договору перевезення вантажів, водночас позивач в даних правовідносинах є вантажоодержувачем, адже за умовами укладеного договору поставки він має прийняти поставлений товар.

Крім того, відповідно до п.п. 11.4-11.6 глави 11 Правил №363, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр ТТН залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Отже, за змістом п. 11.6 глави 11 Правил №363, другий екземпляр товарно-транспортної накладної передається вантажоодержувачу. Проте, позивач не надав його суду, не зважаючи на вимоги суду. Більш того, його представник не з'явився в судові засідання, не надав оригиналів документів - доказів у справі, направивши до суду клопотання про розгляд справи без його присутності

Оцінюючи у сукупності вищевказані фактичні обставини справи, суд погоджується з доводами відповідача, що господарські операції за договорами купівлі-продажу між позивачем та вказаними контрагентами відображені лише документально, без фактичного їх виконання, тому подані позивачем первинні документи юридичної сили не мають.

Окрім іншого, підставою для висновків про відсутність реального здійснення господарських операцій позивача з вказаними контрагентами є податкова інформація ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві №92/26552210/36844089 від 28.05.2015 (т.1 а.с. 125-128) та Мелітопольської ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області (лист №16912/7/08-32-07-07 від 21.08.2015), якими встановлено відсутність належних доказів реального вчинення вказаними товариствами господарських операцій.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).

В силу приписів ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно із ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності, суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

З огляду на вищевикладені норми права та фактичні обставини справи, небажання позивача надати суду оригинали документів, суд дійшов висновку, що в позові належить відмовити.

Керуючись ст.ст.17,158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

у позові відмовити.

Постанова може бути оскаржена у Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд через Запорізький окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання постанови у повному обсязі шляхом подання апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, що її подає, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Матяш