Вирок № 64746693, 15.02.2017, Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 158/358/15-к

Провадження № 1-кп/0158/3/17

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2017 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області

в складі головуючого судді Пономарьової О.М.

при секретарі - Грубі М.Є.

з участю прокурора Дарчика М.Г.

потерпілого ОСОБА_1

представника потерпілого адвоката ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

захисника адвоката ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ківерці кримінальне провадження № 12014030100000707 про обвинувачення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, працюючого вантажником у ТзОВ «Рошен Волинь», раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ст. 128 КК України, -

в с т а н о в и в :

19 жовтня 2014 року близько 21 години 30 хвилин ОСОБА_3, перебуваючи поблизу м. Ківерці, а саме за 50 метрів від повороту на с. Піддубці Луцького району Волинської області на узбіччі автодороги Луцьк - Маневичі, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин наніс один удар кулаком в ліву частину обличчя ОСОБА_1, внаслідок чого останній отримав умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження у вигляді вдавленого перелому лівої виличної кістки з переходом на ліву очницю, яке не було небезпечними для життя в момент його спричинення, але потягло за собою довготривале лікування.

Він же, 19 жовтня 2014 року близько 21 години 30 хвилин, перебуваючи поблизу м. Ківерці, а саме за 50 метрів від повороту на с. Піддубці Луцького району Волинської області на узбіччі автодороги Луцьк - Маневичі, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин наніс один удар кулаком в ліву частину обличчя ОСОБА_1, внаслідок чого потерпілий впав з висоти власного зросту на необмежену плоску поверхню (узбіччя дороги), отримавши необережні тяжкі тілесні ушкодження у вигляді перелому кісток склепіння та основи черепа, крововиливу під тверду мозкову оболонку, забою головного мозку, які були небезпечні для життя в момент їх спричинення.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину в інкримінованих йому злочинах не визнав. Суду показав, що 19 жовтня 2014 року біля 21 години він разом з ОСОБА_5 проводили до автомобіля знайомих ОСОБА_6 та ОСОБА_7, з якими разом відпочивали поблизу озера в м. Ківерці, святкуючи день народження ОСОБА_5 Оскільки у них закінчились цигарки, вони вирішили попросити їх у хлопців, що приїхали за дівчатами. Для цього ОСОБА_5 постукав у вікно водія та попросив цигарок у водія, що вийшов з автомобіля. На що останній, обзиваючи їх «малолітками», взяв ОСОБА_5 за одяг та замахнувся на нього. З метою припинити удар підставив руку, в результаті чого своєю рукою потрапив в обличчя водія. Тут же з автомобіля вибігли ОСОБА_1 та ОСОБА_8 та відразу почали його бити, при цьому вони тримали його за руки. Спочатку події відбувались попереду автомобіля, де ОСОБА_1 наніс йому близько чотирьох ударів по спині. Два три удари також наніс йому ОСОБА_8 В цей час водій автомобіля ОСОБА_9 утримував ОСОБА_5 Ще два удари руками по голові наніс йому потерпілий ОСОБА_1 уже перебуваючи позаду автомобіля, та відірвав йому рукав від куртки. Захищаючись він вдарив ОСОБА_1 кулаком в щелепу, від чого потерпілий не падав, а навпаки замахнувся, наносячи йому удар, від якого він ухилився, а потерпілий впав. При цьому падав вперед, боком і, впавши на асфальт правою частиною тіла, перевернувся на спину. Після чого до потерпілого підбігли дівчата, трохи пізніше хлопці підняли його попід руки та забрали у машину. Заперечує, що його діями потерпілому спричинені тяжкі тілесні ушкодження. Визнаючи свою вину у заподіянні потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження, стверджує, що він захищався і, можливо, перевищив межу необхідної оборони.

Хоча підсудний ОСОБА_3 у предявленому йому обвинуваченні винним себе не визнав, заподіяння ним на ґрунті раптово виниклих неприязних відносив потерпілому ОСОБА_1 умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження та необережних тяжких тілесних ушкоджень стверджується сукупністю доказів, досліджених судом.

Так, потерпілий ОСОБА_10 суду показав, що 19 жовтня 2014 року ввечері біля магазину в с. Бодячів він зустрівся зі своїми знайомими односельчанами ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_9, поїхали в с. Суськ в бар, де відпочивали. В барі були не довго, випив 50 гр. горілки. ОСОБА_9 зателефонувала знайома та попросила забрати її з Ківерець. Близько 21 години 30 хвилин вони на автомобілі «Мерседес» підїхали до Піддубцівського перехрестя, що в м. Ківерці біля озера, де зупинилися та чекали дівчат. Дівчата (їх було двоє) підійшли і сіли на передні пасажирські місця. Хлопці (їх також було двоє) підійшли до автомобіля зі сторони водія. Дівчата попросили швидше їхати, бо зараз щось буде. Не памятає, чому водій Лукашук вийшов з автомобіля. Трохи далі від водійських дверей розпочалася якась метушня, штовханина, яку він сприйняв за бійку і вийшов з автомобіля на допомогу. Почалася бійка. Однак ніяких ударів ніхто нікому не наносив, була шарпанина і хлопці почали втікати. Він з ОСОБА_9 їх доганяв. ОСОБА_9 вернувся до автомобіля раніше. Він, наздоганяючи хлопців, пробіг 30-40 метрів в сторону Ківерець і оскільки була темна пора, дорога не освітлювалася, зрозумів, що не наздожене, та повернувся назад. За кілька секунд відчув удар ззаду в праву бокову частину голови, від чого впав. Що відбувалося далі не знає. Як і не знає, коли і хто наніс йому удар в обличчя. За медичною допомогою звернувся наступного дня, оскільки почалася блювота, опухла голова. Був госпіталізований. Спочатку лікувався в Луцькій міській лікарні №2, де робили трепанацію черепа. Пізніше в обласній клінічній лікарні у відділенні щелепно-лицевої хірургії, де оперували у звязку з переломом виличної кістки.

Показання потерпілого щодо обставин подій, які відбувалися біля автомобіля, частково підтвердив свідок ОСОБА_9, який суду показав, що коли в автомобіль на переднє пасажирське сидіння сіли дівчата, позаду до автомобіля зі сторони водійських дверей підійшли два хлопці. Постукали у його вікно і він вийшов. Двічі запитували, чому приїхав. Відповідав, що за дівчатами. Цигарок ніхто не просив. Після цього його спочатку вдарив ОСОБА_5 рукою в обличчя, а потім ОСОБА_3 наніс один удар в праве плече, у відповідь на що він вдарив ОСОБА_5 кулаком ( по чому не памятає). ОСОБА_3 ударів не наносив. Конфлікт спочатку виник біля дверей водія. Потім перемістився попереду автомобіля. В цей момент з машини вийшов ОСОБА_1 Конфлікт продовжився, почав переміщатися позаду автомобіля, і хлопці почали втікати в сторону Ківерець. Він з ОСОБА_1 побіг за ними, але за кілька метрів повернувся назад, оскільки почув, що двигун його автомобіля заглух. Моменту заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень не бачив, так як перебував в автомобілі. Підійшов до потерпілого, коли той уже лежав на землі. Біля нього була одна з дівчат - ОСОБА_7, яка повідомила, що він чогось не ворушиться. Весь конфлікт тривав менше пяти хвилин. Через трохи вони посадили ОСОБА_1 в машину і завезли додому. Їхати в лікарню він відмовився.

Свідок ОСОБА_11 суду показав,що коли вони приїхали до повороту на Піддубці, він сидів на задньому сидіння автомобіля. Водія викликали. Він вийшов і хлопці, які підійшли до автомобіля почали його бити. З машини вийшов ОСОБА_1 та побіг за ними. Після ОСОБА_1 з автомобіля вийшли дівчати і зразу ж за ними вийшов він та ОСОБА_12 Заперечує свою участь у бійці. Вказує, що з ОСОБА_3 бився ОСОБА_9 Не бачив моменту заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_1 Останнього побачив уже лежачого на спині, коли ОСОБА_9 покликав його допомогти забрати ОСОБА_1. Біля нього були дівчата.

Аналогічні покази щодо обставин події в судовому засіданні дав свідок ОСОБА_12 Крім того, суду показав, що коли дівчата сідали в автомобіль, сказали, що треба їхати, бо зараз хлопці причепляться.

Показання обвинуваченого ОСОБА_3 щодо обставин конфлікту та отримання потерпілим ОСОБА_1 тілесних ушкоджень в судовому засіданні підтвердив свідок ОСОБА_5 Суду показав, що на його прохання про цигарки, водій ОСОБА_9 взяв його за куртку і намагався вдарити рукою чи кулаком. Відштовхуючи водія ОСОБА_3 вдарив його в обличчя. Водій покликав на допомогу. З автомобіля вийшов потерпілий ОСОБА_1 та ще один хлопець, які били ОСОБА_3 попереду автомобіля. Тарас почав відходити від них. За автомобілем потерпілий наздогнав ОСОБА_3 і наніс йому ще 4-5 ударів руками, не реагуючи на крики ОСОБА_3 заспокоїтись. У відповідь на це ОСОБА_3 ударив потерпілого кулаком в обличчя. Після цього ОСОБА_1, висловлюючись нецензурно, замахнувся правою рукою в сторону ОСОБА_3, який відійшов назад, а потерпілий впав обличчям на землю, злегка на бік. Коли він підійшов ближче потерпілий лежав на спині. Вважає, що і водій і потерпілий були в стані алкогольного спяніння. Він та ОСОБА_3, відпочиваючи з дівчатами, спиртного не вживали.

Суд не приймає до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_5 щодо обставин події, в тому числі факту нанесення потерпілим ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_11 побоїв обвинуваченому ОСОБА_3, та механізму заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_1 та розцінює їх як спосіб уникнути покарання, оскільки вони спростовуються показаннями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, а також свідка ОСОБА_7, яка суду показала, що події відбувалися 19.10.2014 року після 9-ї години вечора в м. Ківерці більше ніж за 20 метрів від повороту на Піддубці, де її з подругою ОСОБА_6 чекав в автомобілі знайомий ОСОБА_9, який на її прохання мав завезти їх до дому. В автомобілі вони сіли на переднє пасажирське місце. Хлопці сиділи на задньому пасажирському сидінні. В цей момент ОСОБА_5, з якими вони святкували день народження останнього, підійшов до дверей водія і попросив цигарку. Водій вийшов. Між ним та ОСОБА_3 почався конфлікт, шарпанина, яка перемістилася попереду автомобіля. Розмови не чула, але був крик. Першим з автомобіля вийшов через передні водійські двері ОСОБА_1 Будь-яких сутичок між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вона не бачила, оскільки пробували відкрити двері в автомобілі. За хвилину вона відкрила водійські двері автомобіля і вийшла на вулицю. ОСОБА_11 вийшов з машини не відразу після ОСОБА_1, а разом з нею тільки через задні двері. Вийшовши з автомобіля побачила як позаду автомобіля на відстані 5-6 метрів ОСОБА_1 підійшов на крок до ОСОБА_3, викрикуючи щось нецензурне, замахнувся рукою, але вдарити не встиг, бо першим рукою в обличчя його вдарив ОСОБА_3, від чого ОСОБА_1 впав назад себе, на бік. Вона тут же підбігла до потерпілого, підняла йому голову, ззаду була кров. Після падіння ОСОБА_1 ОСОБА_3 більше не наносив йому жодних ударів. ОСОБА_5 поряд не було, він був біля повороту на дорозі. Хлопці, які сиділи в машині, участі у конфлікті не приймали. Будь-яких тілесних ушкоджень на ОСОБА_3 не бачила. У нього була розірвана куртка.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показала, що конфлікт розпочався з сутички між водієм ОСОБА_9 та ОСОБА_13 Між ними відбувалась шарпанина. Слів не було чути. Він порвав куртку ОСОБА_13 Першим з автомобіля вийшов ОСОБА_1, потім ОСОБА_7 Після неї хлопці. Чи втручався ОСОБА_1 у шарпанину між ОСОБА_9 та ОСОБА_13 не бачила. Чула, як ОСОБА_13 кричав заспокойтеся. Момент заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень не бачила. Коли вийшла з автомобіля ОСОБА_13 вже лежав на землі.

Факт отримання потерпілим ОСОБА_1 тілесних ушкоджень в судовому засіданні ствердила свідок ОСОБА_14, яка суду показала, що 17 жовтня 2014 року син прийшов у відпустку з АТО. 19 жовтня повідомив, що піде відпочивати з друзями. Про те, що він отримав удар по голові захищаючи свого друга, дізналась наступного дня від сина уже в лікарні, куди його поклали у звязку з погіршенням стану здоровя, блювотою, опуханням обличчя. Відповідаючи на запитання лікарів, щось трохи памятав, трохи ні. Лікувався спочатку в Луцькій міській лікарні №2, де робили трепанацію черепа. Пізніше в обласній клінічній лікарні у відділенні щелепно-лицевої хірургії, де лікували перелом щелепи.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 144 від 10.11.2014 року (т.1 а.с. 87-89) у ОСОБА_1 мали місце важка закрита черепно-мозкова травма, перелом кісток склепіння та основи черепа, крововилив під тверду мозкову оболонку справа, забій головного мозку, забої мяких тканин скронево-тімяної ділянки справа, правої вушної раковини, крововиливи в мякі тканини правої і лівої очниць, вдавлений перелом верхньої щелепи зліва, посттравматична невропатія другої гілки трійничного нерва зліва , з яких перелом кісток склепіння та основи черепа, крововилив під тверду мозкову оболонку та забій головного мозку відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які були небезпечні для життя в момент їх спричинення, а вдавлений перелом лівої виличної кістки з переходом на ліву очницю - до середнього ступеня тяжкості, як такі, що тягнуть за собою довготривале лікування (більше 21 дня).

Показання підсудного ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_5 щодо механізму заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_1 є безпідставними і спростовуються як показами свідка ОСОБА_7 так і комісійною судово-медичною експертизою № 50 від 28.10.2016 року, за висновком якої з врахуванням морфологічних ознак, локалізації і взаєморозташування всіх виявлених у ОСОБА_1 тілесних ушкоджень важка закрита черепно-мозкова травма у вигляді перелому кісток склепіння та основи черепа, крововиливу під тверду мозкову оболонку справа, забою головного мозку, забою мяких тканин скронево-тімяної ділянки, гематома повік правого ока, забій правої вушної раковини утворились внаслідок падіння з висоти власного зросту на необмежену плоску контактуючу поверхню з попередньо приданим прискоренням. Напрямок первинної дії сили був спрямований зліва-направо і дещо спереду назад, що придало тілу ОСОБА_1 прискорення із послідуючим падінням і контактом правою тімяно-скроневою ділянкою голови і правою вушною раковиною.

Враховуючи морфологічні особливості і локалізацію виявленої закритої черепно-мозкової травми, удар, що надав тілу ОСОБА_1 прискорення з подальшим падінням, в даному випадку був нанесений в ділянку лівої вилиці (ділянку перелому лівої виличної кістки), яка відповідно знаходиться вище центра його ваги.

За висновком комісії експертів отримана ОСОБА_1 черепно-мозкова травма є наслідком падіння на праву тімяно-скроневою ділянку від попередньо наданого прискорення з контактом у лівій виличній ділянці. Ці процеси є послідовними і нерозривними в часі. Будь-яких інших судово-медичних даних, які б спростовували вище зазначене в матеріалах кримінального провадження та в медичній документації немає (т.2 а.с.90-98).

Вказаний висновок, який узгоджується з іншими матеріалами справи, у суді підтвердив і експерт ОСОБА_15, який суду показав, що характер пошкодження кісток лицевої частини черепа зліва дає підстави стверджувати, що падіння відбувалось на праву скроневу ділянку від удару в щелепу зліва. А обширність пошкодження справа та відсутність зміщень в пластинах по лінії перелому, що підтверджується компютерною томографією, дає можливість стверджувати, що це був не окремий удар тупим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею, а саме падіння на плоску необмежену поверхню Тому підстав вважати його суперечливим, про що стверджує представник обвинувачення, судом не встановлено.

З цих же підстав суд не приймає до уваги висновок судово-медичної експертизи за № 144 від 11.11.2014 року та висновок додаткової судово-медичної експертизи від 21.01.2015 року щодо механізму заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень у вигляді перелому кісток склепіння та основи черепа, крововиливу під тверду мозкову оболонку справа, забою головного мозку та забою мяких тканин скронево-тімяної ділянки справа від удару твердим тупим предметом з обмеженою поверхнею в ділянку правої скроні, як і показання судово-медичного експерта ОСОБА_16, дані в судовому засіданні щодо цього питання, а також показання потерпілого про нанесення йому двох ударів в голову ззаду та у щелепу, протокол проведення слідчого експерименту від 19.01.2015 року за участі потерпілого ОСОБА_1 (т.1 а.с.96-98) в частині механізму заподіяння йому тілесних ушкоджень, та протоколи слідчого експерименту та додаткового слідчого експерименту за участі обвинуваченого ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_5 від 22.01.2015 року та 02.02.2015 року в частині механізму заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень (т.1 а.с.91-95, 99-106), оскільки крім висновку комісійної судово-медичної експертизи, вони спростовуються показаннями свідка ОСОБА_7

Як пояснив в судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_15 втрата свідомості, яка сталася у потерпілого в момент заподіяння йому удару, могла викликати в останнього втрату памяті.

Разом з тим, висновком комісійної судово-медичної експертизи стверджується, що закритий перелом лівої виличної кістки з вдавленим переломом верхньої і зовнішньої стінок лівої верхньощелепної пазухи з гематомами на повіках лівого ока утворилися від прямої ударної дії тупого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею. Не виключається, що таким предметом міг бути кулак людини, як зазначено в матеріалах кримінального провадження.

Протоколами проведення додаткового слідчого експерименту від 02.02.2015 року (т.1 а.с.99-106) підтверджується, що місцем скоєння кримінального правопорушення є праве узбіччя дороги в м. Ківерці на відстані 53 метрів від повороту на с. Піддубці зі сторони с. Сокиричі.

Час вчинення кримінального правопорушення також стверджується висновком комісійної судово-медичної експертизи від 28.10.2016 року (т.2 а.с.90-98), згідно якого з врахуванням записів медичної картки № 18420/804 стаціонарного хворого Луцької МКЛ, всі виявлені у ОСОБА_1 тілесні ушкодження могли утворитися 19.10.2014 року близько 21 години 30 хвилин.

Відповідно до рапорту помічника чергового Луцького МВ УМВС України у Волинській області про звернення ОСОБА_1 за медичною допомогою у звязку із заподіянням йому ЗЧМТ, перелому скроневої кістки, забою головного мозку, 20.10.2014 року повідомила медична сестра Луцької МКЛ (т.1 а.с.84).

Усна заява про заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим була подана 21.10.2014 року (т.1 а.с.83).

Не знайшла свого ствердження версія підсудного ОСОБА_3 про оборонний характер його дій від потерпілого ОСОБА_1, який, зі слів обвинуваченого, наніс йому значну кількість ударів і мав намір продовжувати це робити, та можливе перевищення ним меж необхідної оборони.

Відповідно до частини першої статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина третя статті 36 КК).

Наведені положення свідчать, що стан необхідної оборони виникає лише за наявності для неї підстави, зокрема, вчинення суспільно небезпечного посягання, що викликає у того, хто захищається, необхідність у його негайному відверненні чи припиненні шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди.

Як показали в судовому засіданні свідки ОСОБА_11, ОСОБА_9 та потерпілий ОСОБА_1, в ході виниклого конфлікту відбувалася лише шарпанина та штовхання, ніхто при цьому не наносив ударів. ОСОБА_11 показав, що з ОСОБА_3 бився ОСОБА_9 на початку конфлікту. Сам же ОСОБА_17 заперечив дану обставину, стверджуючи, що ударив лише один раз ОСОБА_5 на початку конфлікту і то у відповідь на нанесені йому удари ОСОБА_5 та ОСОБА_3

Твердження обвинуваченого в судовому засіданні не підтвердили свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 при цьому ОСОБА_7 бачила лише як потерпілий замахнувся на ОСОБА_3, але вдарити не встиг, бо першим рукою в обличчя його вдарив ОСОБА_3, від чого потерпілий впав, втративши свідомість. Крім того, вказаний свідок підтвердила, що не бачила на обвинуваченому ніяких тілесних ушкоджень, лише розірвану куртку.

При цьому суд не приймає до уваги показання свідка ОСОБА_5 щодо нанесення потерпілим ОСОБА_1 ударів ОСОБА_3, а також показання свідка ОСОБА_18 матері обвинувачено про те, що в результаті бійки у сина були синці по тілу та за вухом, кров на голові, вважає їх зацікавленими особами та розцінює це як спосіб допомогти обвинуваченому уникнути покарання, оскільки факт заподіяння ОСОБА_3 тілесних ушкоджень не підтверджується матеріалами справи (зі слів самого обвинуваченого за медичною допомогою він не звертався), а також спростовується показаннями свідків.

З наведеного вбачається , що з боку ОСОБА_1 не було вчинено дій, які б свідчили про наявність суспільно небезпечного посягання на підсудного ОСОБА_3, яке б викликало у нього невідкладну необхідність у заподіянні потерпілому шкоди здоров'ю, необхідної для негайного відвернення чи припинення посягання.

Показання свідка ОСОБА_7 про те, що потерпілий замахнувся рукою на обвинуваченого, не було підставою для ОСОБА_3 наносити ОСОБА_1 удар з такою силою, що заподіяло потерпілому умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду показання підсудного ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_5 про отримання потерпілим ОСОБА_1 тілесних ушкоджень у вигляді перелому кісток склепіння та основи черепа, крововиливу під тверду мозкову оболонку, забою головного мозку при спробі нанести удар правою рукою обвинуваченому ОСОБА_3, від якого останній ухилився, а потерпілий з врахуванням енергії замаху, вкладеної в удар, не втримався на ногах, впав вперед на правий бік, так як спростовуються показаннями свідка ОСОБА_7, висновком комісійної судово-медичної експертизи, відповідно до якої в матеріалах кримінального провадження та наданій медичній документації не має судово-медичних даних, щоб стверджувати про можливість отримання ОСОБА_1 черепно-мозкової травми від прискорення тіла внаслідок інерції удару, що не досяг цілі та втрати рівноваги тіла самим потерпілим.

Вказане в судовому засіданні підтвердив судово-медичний експерт ОСОБА_15

Аналізуючи досліджені докази в їх сукупності суд приходить до висновку про доведеність винуватості підсудного ОСОБА_3 в спричиненні потерпілому ОСОБА_1 умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисному ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я, і кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 122 КК України.

Оскільки тяжкі тілесні ушкодження були не безпосереднім наслідком заподіяного обвинуваченим ОСОБА_3 удару в обличчя потерпілого ОСОБА_1, а результатом падіння на праву тімяно-скроневою ділянку від попередньо наданого прискорення з контактом у лівій виличній ділянці, що обвинувачений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачити, суд вважає, що дії підсудного слід кваліфікувати за ст. 128 КК України, як необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Разом з тим досудовим слідством ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що він 19 жовтня 2014 року близько 21 години 30 хвилин, перебуваючи поблизу м. Ківерці, а саме за 50 метрів від повороту на с. Піддубці Луцького району Волинської області на узбіччі автодороги Луцьк - Маневичі, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин наніс один удар невстановленим предметом з обмежуючою поверхнею ззаду в праву частину голови потерпілого ОСОБА_1, заподіявши останньому умисні тяжкі тілесні ушкодження у вигляді перелому кісток склепіння та основи черепа, крововиливу під тверду мозкову оболонку, забою головного мозку, які були небезпечні для життя в момент їх спричинення.

Зазначене обвинувачення не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду справи, оскільки з досліджених судом доказів, а саме показань обвинуваченого ОСОБА_3, свідка ОСОБА_7 встановлено факт нанесення обвинуваченим лише одного удару кулаком в ліву частину обличчя потерпілого ОСОБА_1, внаслідок чого потерпілий впав з висоти власного зросту на необмежену плоску поверхню (узбіччя дороги), отримавши тяжкі тілесні ушкодження. Саме такий механізм отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень підтверджується висновком комісійної судово-медичної експертизи.

Враховуючи роз'яснення, викладені у п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» згідно яких, у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання тяжких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати за ст. 119 чи ст. 128 КК України, суд перекваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_3, повязані із заподіянням потерпілому ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень, зі ст. 121 ч.1 КК України (умисні тяжкі тілесні ушкодження) на ст. 128 КК України ( необережне тяжке тілесне ушкодження).

Відповідно до вимог ст. 65 КК України та п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 цього Кодексу покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, враховує характер та ступінь тяжкості вчинених підсудним злочинів, з яких злочин за ч. 1 ст. 122 КК України, відповідно до ст. 12 цього кодексу, відноситься до злочинів середньої тяжкості, а за ст. 128 КК України невеликої тяжкості, особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягався, по місцю проживання характеризується посередньо, за місцем роботи позитивно, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває.

Обставин, які згідно зі ст. 66 КК України помякшують покарання підсудного, як і обставин, що згідно ст. 67 КК України обтяжують його покарання, судом не встановлено.

Виходячи із сукупності всіх обставин справи, беручи до уваги тяжкість наслідків, що настали (потерпілий став інвалідом другої групи), враховуючи форму вини (тяжкі тілесні ушкодження заподіяні з необережності), суд дійшов висновку, що виправлення і перевиховання підсудного ОСОБА_3, а також попередження вчинення ним нових злочинів можливе лише у місцях позбавлення волі, а тому призначає покарання за ч. 1 ст.122 КК України у виді позбавлення волі, за ст. 128 КК України у виді обмеження волі, а остаточне покарання за сукупності злочинів призначає шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

У справі заявлено цивільний позов прокурора Ківерцівського відділу Маневицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної ради до ОСОБА_3 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину.

У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 1206 ЦК України, особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, при цьому, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності або власності територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

В силу п. 3 Постанови Пленуму ВСУ від 07.07.1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат", витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Згідно довідки Волинської обласної клінічної лікарні потерпілий ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у стоматологічному відділенні з 04.11.2014 року по 21.11.2014 року, протягом 17-ми ліжко-днів (т.1 а.с.86). Загальна сума коштів, витрачених закладом на стаціонарне лікування потерпілого, становить 5909,88 грн. і підлягає стягненню з ОСОБА_3 в дохід держави для зарахування на спеціальний рахунок: р/р 35422201030264, ЄДРПО 01983163, МФО 803014, УДКСУ у Волинській області, оскільки останній визнаний судом винним у заподіяні потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

У справі також заявлено цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином (а.с.37-41). Позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача обвинуваченого ОСОБА_3 1013 грн.85 коп. , витрачених ним на придбання ліків, та 70 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, яка полягає у фізичному болі та душевних стражданнях, страху за своє життя, моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих звязків, у звязку з протиправними діями обвинуваченого. Крім того, просить стягнути з обвинуваченого 5 000 грн. у відшкодування витрат, повязаних з оплатою правової допомоги адвоката.

В судовому засіданні потерпілий підтримав заявлені вимоги в повному обємі.

Підсудний ОСОБА_3 позов визнав частково, визнаючи лиши матеріальну шкоду, яку потерпілий поніс у звязку із заподіянням йому середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто чеки на придбання медикаментів за період лікування у Волинській обласній клінічній лікарні на суму 65,20 грн. Покликаючись на неправомірну поведінку потерпілого щодо нього, що змусило його захищатися, моральну шкоду визнає в розмірі 1 000 грн., які перерахував на імя потерпілого, про що в судовому засіданні підтвердив сам потерпілий. Оскільки вважає себе не винним у заподіяні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, в задоволенні решти позову просить відмовити.

Враховуючи винуватість підсудного в заподіянні потерпілому ОСОБА_1 умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, а також необережних тяжких тілесних ушкоджень, відповідно до вимог статей 1166, 1167 ЦК України позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають до часткового задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Потерпілим на придбання ліків та лікарських засобів було витрачено 1013 грн. 85 коп., що підтверджується фіскальними чеками, які долучені до цивільного позову. З врахуванням частково проведеної обвинуваченим ОСОБА_3 оплати в сумі 65 грн. 20 коп., вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди підлягають до часткового задоволення в сумі 948 грн. 65 коп.

В силу ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої та у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з ушкодженням здоровя.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, з вини якої завдано цю шкоду.

Завданими тілесними ушкодженнями потерпілому спричинено фізичну біль, він переніс операцію з трепанації черепа та операцію по репозиції виличної кістки, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні медичними картками стаціонарного хворого Волинської обласної клінічної лікарні № 16914-764 та Комунального закладу «Луцька міська клінічна лікарня» № 18420/874, моральні переживання у зв'язку з ушкодженням здоров'я та протиправною поведінкою щодо себе, став інвалідом другої групи та потребує проведення пластики дефекту черепа, тому має право на відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань, яких зазнав потерпілий ОСОБА_1, характер немайнових втрат, яких він поніс, зокрема стан його здоров'я, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, суд вважає, що сума, яку просить стягнути потерпілий, є завищеною, і враховуючи характер скоєного злочин, вимоги розумності і справедливості, визначає розмір відшкодування моральної шкоди з врахування часткового відшкодування обвинуваченим, в сумі 25 000 грн.

Приймаючи рішення щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу адвоката, суд виходить з того, що в силу гл.8 КПК України ці видатки належать до процесуальних витрат, вони підтверджені документально (квитанція прибуткового касового ордеру № 4 від 29.10.2014 року, договір про надання правової допомоги від 29.10.2014 року), тому згідно зі ст.124 КПК України їх слід стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого.

Речові докази та судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України, суд, -

з а с у д и в:

Визнати винним ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 128, ч. 1 ст. 122 КК України, призначивши покарання:

за ст. 128 КК України - 2 роки обмеження волі;

за ч. 1 ст. 122 КК України - 2 роки позбавлення волі;

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити остаточне покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_3 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави в особі Волинської обласної ради 5909 (пять тисяч девятсот девять) грн. 88 коп. витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_1, зарахувавши на спеціальний рахунок: р/р 35422201030264, ЄДРПО 01983163, МФО 803014, УДКСУ у Волинській області.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 948 (девятсот сорок вісім) грн. 65 коп у відшкодування матеріальної шкоди, 25000 (двадцять пять тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди заподіяної злочином, та 5000 (пять тисяч) грн. у відшкодування витрат на правову допомогу.

В задоволенні решти позову відмовити.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Волинської області протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Ківерцівський районний суд.

Суддя Ківерцівського районного суду О.М. Пономарьова