Рішення № 64743770, 09.02.2017, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/16729/16-ц

Провадження № 2/127/887/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2017 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

при секретарі Тронт М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства власників гаражів № 6, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування рішення правління Товариства власників гаражів № 6, визнання власником гаража, зобов'язання видати довідки на приватизацію гаража, стягнення моральної шкоди та звільнення з посади,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в серпні 2016 року звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 в січні 2003 року було надано письмовий дозвіл рідній сестрі ОСОБА_5 користуватися гаражем № НОМЕР_1 на невизначений термін без права приватизації, дарування та продажу гаража, з оплатою річних внесків кооперативу.

Після смерті останньої в березні 2010 року ОСОБА_1 подав заяву голові правління ОСОБА_6 з проханням повернути гараж № НОМЕР_1 власнику ОСОБА_1 та рішенням правління за протоколом № 44 від 05.11.2010 року ОСОБА_1 було повернуто гараж № НОМЕР_1.

Згодом, голова правління письмово попередив бувшого чоловіка покійної ОСОБА_5 ОСОБА_2 про те, що останній більше немає права користуватися гаражем № НОМЕР_1.

Однак ОСОБА_2 в квітні 2011 року захопив гараж, зрізав штабу та замки і повісив нові замки, заборонивши ОСОБА_1 користуватися даним гаражем. Після чого ОСОБА_2 подав заяву голові правління ОСОБА_6 про те, що після смерті його дружини ОСОБА_5 гараж № НОМЕР_1 належить йому, як першому спадкоємцю.

Позивач вважає що адміністрація ТВГ - 6 не мала права переоформлення гаража № НОМЕР_1 на інших осіб при відсутності договору купівлі - продажу, договору дарування чи заповіту.

Бувший голова правління ТВГ - 6 ОСОБА_6 не розібравшись в ситуації, не потребував у ОСОБА_2 доказових документів, майже через рік відміняє законне рішення правління ТВГ - 6, тобто протокол № 44 від 05.11.2010 року про повернення гаража № НОМЕР_1 його власнику ОСОБА_1 і власноручно складає новий протокол № 47 від 20.05.2011 року про відміну рішення правління протоколу № 44 від 05.11.2010 року, яким забороняє користування гаражем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до вирішення питання в правовому полі.

Позивач вважає, що дане рішення є незаконним, необґрунтованим і сфабрикованим, так як написане власноручно головою правління ОСОБА_6, а також прийняте без участі власника гаража ОСОБА_1

Адміністрація ТВГ - 6 в складі бувшого правління ОСОБА_7 і діючого старшого бухгалтера ОСОБА_4 зловживаючи службовим становищем, в порушення Статуту ТВГ - 6, не допустила ОСОБА_1 та його представника до розгляду спірної гаражної справи і не видала жодного документа, щоб не було можливості позивачу звернутися до суду.

Крім того, старшим бухгалтером ОСОБА_4 було зірвано виконання рішення правління за протоколом № 47 від 20.05.2011 року, котра особисто, власноручно, без ніяких документів переоформила гараж № НОМЕР_1 спочатку на ОСОБА_2, а потім на ОСОБА_3

В жовтні 2015 року були проведені звітно - виборчі збори в ТВГ - 6, на яких було обрано нового голову правління ТВГ - 6 ОСОБА_8, який провівши засідання за протоколом № 2 від 26.11.2015 року, на яке були запрошені ОСОБА_1, його представник ОСОБА_9 та відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, щодо розгляду скарги від 12.11.2015 року та заяв по спірному питанню гаража № НОМЕР_1 прийняв рішення: відмовити ОСОБА_9 у перереєстрації гаража № НОМЕР_1 з ОСОБА_3 на ОСОБА_1, запропонувавши особам звернутися до суду.

Згідно позовних вимог ОСОБА_1 просив скасувати рішення правління ТВГ - 6 відповідно до протоколу № 47 від 20.05.2011 року та рішення правління ТВГ - 6 відповідно до протоколу № 51 від 29.08.2012 року; визнати власником гаража № НОМЕР_1 ОСОБА_1 і зобов'язати адміністрацію ТВГ - 6 видати довідки на приватизацію гаража; за перевищення службових повноважень, привласнення права на розподіл чужого нерухомого майна (гараж № НОМЕР_1), приниження честі і гідності позивача щодо не допуску до розгляду спірної гаражної справи та невидачі копій документів - стягнути з адміністрації ТВГ - 6 на користь ОСОБА_1 10000,00 грн.; за самовільне захоплення гаража № НОМЕР_1 та введення в оману ТВГ - 6 у вигляді подачі сфабрикованої заяви, про так зване спадкоємство, що привело до подвійного незаконного переоформлення гаража № НОМЕР_1 - стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000,00 грн.; за зловживання службовим становищем, привласнення прав на розпорядження чужим нерухомим майном щодо переоформленням гаражів без їх приватизації власниками та не сплати податку державі - звільнити з посади старшого бухгалтера ТВГ - 6 ОСОБА_4

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21.11.2016 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача старшого бухгалтера ТВГ - 6 ОСОБА_4

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_9, ОСОБА_10 позов просили задовольнити згідно обставин, викладених у позовній заяві.

Представник ТВГ - 6 ОСОБА_8 заперечив у задоволенні позову в зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю. Просив також застосувати строки позовної давності, оскільки гараж вибув з користування ОСОБА_1 вже понад 13 років.

Відповідач ОСОБА_2 заперечив щодо задоволення позову в зв'язку з безпідставністю, просив також застосувати строки позовної давності.

Відповідач ОСОБА_3 заперечила щодо задоволення позову в зв'язку з безпідставністю.

ОСОБА_4 просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в зв'язку з безпідставністю.

Вислухавши осіб, які беруть участь в справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 23.01.2003 року на ім'я голови правління ТВГ-6 ОСОБА_6 в зв'язку з відсутністю автомашини він просив переоформити його недобудований гараж № НОМЕР_1 в користування його сестрі ОСОБА_5 на невизначений термін та просив виключити його із членів товариства на невизначений строк (том 1, а.с. 14).

Згідно заяви ОСОБА_5 від 27.01.2003 року на ім'я голови правління ТВГ-6 ОСОБА_6 вона просила прийняти його в члени кооперативу та переоформити гараж № НОМЕР_1 за її брата ОСОБА_1 на неї (том 1, а.с. 15).

Згідно протоколу № 12 засідання правління ТВГ-6 від 26.12.2002 року на підставі заяви ОСОБА_1 переоформити недобудований гараж № НОМЕР_1 (частково штукатурка, без підлоги, неелектрифікований) на сестру ОСОБА_5 на невизначений термін без права переоформлення, продажу, дарування чи спадковості та прийняти в члени товариства. ОСОБА_1 виключити з членів товариства на невизначений термін (том 1, а.с. 217, 218).

04.11.2010 року ОСОБА_1 подав заяву голові правління ТВГ-6 ОСОБА_6 заяву з проханням на підставі рішення правління № 12 від 26.12.2002 року в зв'язку зі смертю сестри ОСОБА_5 переоформити гараж № НОМЕР_1 як власника на нього та прийняти в члени товариства з зарахуванням раніше сплачених вступних внесків (том 1, а.с. 17), на підставі чого його було поновлено в членах товариства.

Згідно протоколу засідання правління № 47 від 20.05.2011 року зазначено, що рішення правління по переоформленню гаражу НОМЕР_1 з ОСОБА_1 на сестру ОСОБА_5 залишити в першій редакції (прот. № 12 від 26.12.2002 року) «На підставі заяви ОСОБА_1 переоформити недобудований гараж № НОМЕР_1 (частково штукатурка, без підлоги, не електрифікований) на ОСОБА_5 на невизначений термін без права переоформлення, продажу, дарування чи спадковості в члени товариства. ОСОБА_1 виключити з членів товариства»

Також ОСОБА_2 та ОСОБА_1 рекомендовано вирішити спірне питання по приналежності гаражу в правовому полі. До вирішення спірного питання заборонити користування гаржем № НОМЕР_1 ОСОБА_2 і ОСОБА_1 після вирішення спірного питання прийняти рішення про прийом в члени Товариства і переоформлення гаража № НОМЕР_1 (том 1, а.с. 110, 111).

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.12.2011 року, яке набрало законної сили згідно ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 09.02.2012 року, усунено ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, від права на спадкування за законом в цілому після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5 (том 2, а.с. 18-21).

Згідно заяви ОСОБА_3 від 18.08.2012 року вона просила в зв'язку зі смертю її матері ОСОБА_5 та рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.11.2011 року та заяви батька ОСОБА_2 переоформити гараж № НОМЕР_1 на неї та прийняти її в члени товариства (том 1, а.с. 144).

Так, ОСОБА_2 не заперечив проти переоформлення гаража № НОМЕР_1 з його покійної дружини ОСОБА_5 на дочку ОСОБА_3 (том 1, а.с. 145).

З урахуванням поданої заяви ОСОБА_3 рішенням правління ТВГ- 6 згідно протоколу № 51 від 29.08.2012 року на підставі свідоцтва про смерть ОСОБА_5, рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.11.2011 року, яке набрало законної сили після ухвали апеляційного суду Вінницької області від 09.02.2012 року та заяви батька ОСОБА_2 переоформлено гараж № НОМЕР_1, який належав покійній матері, на ОСОБА_3 та прийнято її в члени товариства (том 1, а.с. 146).

Відповідно до Статуту товариства власників гаражів № 6 (нова редакція, затверджена зборами уповноважених ТВГ № 6, протокол № 10 від 22.09.2011 року, та зареєстрована 26.10.2011 року) правління має наступні повноваження: зокрема, приймає рішення про прийняття в члени Товариства, виключення із його членів в зв'язку з купівлею-продажем та інших заяв членів Товариства, згідно діючих законодавчих та нормативних актів (том 1, а.с. 213).

Згідно матеріалів справи та пояснень самого позивача ОСОБА_11 про існування протоколу № 47 від 20.05.2011 року дізнався в лютому 2013 року, у Вінницькому міському суді Вінницької області при розгляді заяви ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про позбавлення ОСОБА_9 права на участь у спадкуванні, після смерті ОСОБА_5

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності обчислюється від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Враховуючи, що позивач дізнався про протокол № 47 від 20.05.2011 року щонайпізніше в лютому 2013 року, то позивач мав змогу звернутися з даним позовом в межах строку позовної давності, який закінчився в лютому 2016 року, оскільки із позовною заявою до Вінницького міського суду Вінницької області позивач звернувся 04.08.2016 року з пропущенням строку позовної давності.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі у запереченнях на позовну заяву та в судових засіданнях неодноразово заявляли про застосування судом строків позовної давності.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Поряд з цим, відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В судовому засіданні позивачем та представниками не заявлялось клопотань про поновлення строку позовної давності та не зазначалося про поважність причин пропуску такого строку. При цьому слід критично оцінити пояснення позивача, що товариство перешкоджало йому в отриманні документів, оскільки це не позбавляло його права щодо звернення до суду з позовом та подальшими заявами щодо забезпечення доказів тощо.

Пленум Верховного Суду України в абзаці 3 пункту 11 Постанови № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснив судам, про те, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Що стосується вимоги про скасування рішення правління ТВГ - 6 відповідно до протоколу № 51 від 29.08.2012 року, суд звертає увагу на наступне.

За визначенням, яке міститься у ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Ст. 1261 ЦК України вказує, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

П. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» вказує, що у разі смерті члена житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного кооперативу, члена садівницького товариства, яким до дня смерті не були внесені повністю пайові внески, до складу спадщини входять частина внесеного паю та інші суми, які підлягають поверненню, а не квартира, дача, гараж, садовий будинок. Частка пайового внеску, що належала померлому, входить до складу спадщини на загальних підставах. Якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди.

При цьому суд виходить з тих міркувань, що позивач в 2003 році самостійно вийшов зі складу членів товариства та просив переоформити недобудований гараж на сестру ОСОБА_5, спадкоємцями якої на момент прийняття протоколу № 51 були відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_9, який на даний час також є спадкоємцем померлої ОСОБА_5 та представником ОСОБА_1, окремих позовних вимог не заявлялось.

В зв'язку з відсутністю підстав для скасування рішення правління ТВГ - 6 відповідно до протоколу № 47 від 20.05.2011 року та рішення правління ТВГ - 6 відповідно до протоколу № 51 від 29.08.2012 року судом також не вбачається підстав для визнання власником гаража № НОМЕР_1 ОСОБА_1 і зобов'язання адміністрацію ТВГ - 6 видати довідки на приватизацію гаража, оскільки він на даний час не є користувачем гаражу.

При цьому варто зазначити, що ці вимоги є взаємовиключні, оскільки у випадку задоволення вимоги щодо визнання власником гаражу відпадає необхідність щодо зобов'язання видати довідку для приватизації, а у випадку задоволення вимоги щодо надання довідки, подальшими є дії позивача щодо оформлення права власності на спірний гараж.

Що стосується моральної шкоди, то в цій частині, на думку суду, позов також задоволенню не підлягає за недоведеністю.

Згідно ст.ст. 22, 23 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 даної Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що йому заподіяна моральна шкода в формі душевних страждань, оскільки судом не встановлено неправомірність в діях відповідачів та відмовлено в задоволенні позову в частині скасування рішення правління Товариства власників гаражів № 6, визнання власником гаража, зобов'язання видати довідки на приватизацію гаража, як і не доведено позивачем перевищення службових повноважень, привласнення права на розподіл чужого нерухомого майна (гараж № НОМЕР_1), приниження честі і гідності позивача щодо не допуску до розгляду спірної гаражної справи та невидачі копій документів; за самовільне захоплення гаража № НОМЕР_1 та введення в оману ТВГ - 6 у вигляді подачі сфабрикованої заяви, про так зване спадкоємство, що привело до подвійного незаконного переоформлення гаража № НОМЕР_1, які б спричинили позивачу моральну шкоду.

В частині зобов'язання звільнення з посади старшого бухгалтера ТВГ № 6 ОСОБА_4 за зловживання службовим становищем, привласнення прав на розпорядження чужим нерухомим майном щодо переоформлення гаражів без їх приватизації власникам та не сплати податку державі, суд звертає увагу, що питання звільнення з посади врегульовано положеннями КЗпП України.

При цьому позивач в позовній заяві та в ході розгляду цивільної справи по суті не зміг сформувати правові підстави для задоволення позову в цій частині, однак наполягав на задоволенні позову в цій частині також.

Суд звертає увагу, що припинення трудового договору є питання взаємовідносин працівника та власника або уповноваженого ним органу, а також може бути розірвано керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації.

Із системного аналізу положень трудового законодавства вбачається, що однією з підстав припинення трудового договору є набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи (п. 7 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).

Також ст. 41 КЗпП України вказує, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках:

1) одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами;

2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Також ч. 1 ст. 45 КЗпП України вказує, що на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Оскільки в ході судового розгляду судом не встановлено порушень з боку відповідача ОСОБА_4 та суд взагалі позбавлений можливості звільнення працівника із займаної посади, позов в цій частині також не підлягає до задоволення.

Суд звертає увагу, що позивачем в ході судового розгляду 22.12.2016 року подано доповнення до позовної заяви, де він просить задовольнити всі п'ять позовних вимог позивача з віднесенням на відповідачів судових витрат та визнати неправильним рішення правління ТВГ-6 від 26.12.2002 року в частині прийняття ОСОБА_5 в члени товариства, а ОСОБА_1 виключити із членів товариства (том 2, а.с. 43-49).

Ст. 31 ЦПК України вказує, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Водночас суд вважає, що оскільки дана заява подана після початку розгляду справи по суті, фактично є новим позовом з новими підставами та предметом позовних вимог, позивачем в ході судового розгляду не заявлялось клопотань про збільшення позовних вимог, позивач не позбавлений права звернення до суду з окремим відповідним позовом.

В зв'язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати, понесені позивачем в зв'язку зі сплатою судового збору слід залишити без відшкодування.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1216, 1218 ЦК України, ст.ст 8, 11, 31, 57, 60, 61, 81, 88, 212-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства власників гаражів № 6, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування рішення правління Товариства власників гаражів № 6, визнання власником гаража, зобов'язання видати довідки на приватизацію гаража, стягнення моральної шкоди та звільнення з посади відмовити.

Судові витрати залишити без відшкодування.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя