Постанова № 64742628, 09.02.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2017 р. Справа № 922/3878/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Камишева Л.М. , суддя Тихий П.В.

за участю секретаря судового засідання Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність від 11 грудня 2016 року,

3-ї особи: ОСОБА_2М.( особисто)

відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 15, від 07 грудня 2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №174 Х/1-42) на рішення господарського суду Харківського області від 19 грудня 2016 року у справі №922/3878/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової фірми "Бекар ЛТД", м. Харків,

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - фізичну особу ОСОБА_2, м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_4 ворота", м. Харків

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківського області від 19 грудня 2016 року у справі №922/3878/16 (суддя Ємельянова О.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати.

У судове засідання, яке відбулось 08 лютого 2017 року, зявились належні представники сторін. В ході проведення судового засідання було оголошено перерву задля надання можливості позивачу надати час для підготовки клопотання.

Після перерви у судове засідання, яке відбулось 09 лютого 2017 року, зявились належні представники, які підтримали свої правові вимоги по справі.

В ході судового засідання представником Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової фірми "Бекар ЛТД" було заявлено клопотання призначення судової експертизи (вх.1461).

В даному клопотанні позивача просить суд призначити: у справі №922/3878/16,| комплексну судову експертизу на вирішення якої поставити наступні питання:

- Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на протоколі загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової фірми "Бекар ЛТД" № 40 від 19 серпня 2010 року тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою?

-Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на протоколі загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової фірми "Бекар ЛТД" від 19 серпня 2010 року, де зазначено "про обрання голови загальних, зборів", тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою?

-Чи нанесено відтиски печатки від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової фірми "Бекар ЛТД" на протоколах загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової фірми "Бекар ЛТД" № 40 від 19 серпня 2010 року, в наданих документах однією і тією самою печаткою?

Проведення експертизи просить доручити Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. ОСОБА_6 (61177, м. Харків, вул. Золочівська, 8).

Згідно з ч.1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

За змістом статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд, яким приймаються додаткові докази і перевіряється законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, вправі призначити судову експертизу на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку (п. 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" № 4 від 23 березня 2012 року).

Дослідивши зміст вказаного клопотання колегія суддів дійшла до висновку про відмову у його задоволенні виходячи з наступних обставин.

Слід зазначити, що під час судового провадження по даному спору у суді першої інстанції позивачем не було зроблено жодного зауваження та надано клопотання з питання підроблення протоколу загальних зборів.

Експертний висновок це письмове викладання експертом відомостей про обставини, що мають значення для справи, встановлені експертом на підставі його спеціальних знань і отриманих у результаті проведеного дослідження матеріалів справи, яке ґрунтується на сформульованому в ухвалі суду про призначення експертизи завданні.

Частина 5 статті 42 ГПК України містить додаткове до ст. 43 ГПК правило оцінки доказів. Згідно даної норми висновок судового експерта, як один із видів доказів, для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

При цьому, слід зауважити, що висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів і не має заздалегідь установленої сили.

Таким чином, і долучення до справи експертного висновку і ініціювання питання проведення судової експертизи повинно відповідати загальним правилам встановленим процесуальним законодавством для предявлення доказів по справі.

У відповідності до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Виходячи з того, що клопотання про призначення судової експертизи на підтвердження ідентичності підпису печатки не подавалось позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, останнє повинно відповідати вимогам, передбаченим приписами статті 101 ГПК України, для подання нових доказів до суду апеляційної інстанції.

Діюче процесуальне законодавство не передбачає можливості або права суду апеляційної інстанції здійснювати повторний перегляд справи на підставі доказів, які не були предметом дослідження під час розгляду справи у суді першої інстанції. Тобто, суд апеляційної інстанції обмежений у прийнятті додаткових доказів, які вправі приймати лише за умови, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.

Оскільки висновок експерта, як результат задоволення клопотання позивача про призначення судової експертизи є доказом по справі, який не був досліджений судом першої інстанції, а відтак є додатковим (новим), останній приймається судом апеляційної інстанції виключно в разі обґрунтування неможливості його подання до місцевого господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Таким чином, з боку позивача потребує доведенню неможливість подання відповідного клопотання про призначення судової експертизи до суду першої інстанції.

Разом з тим, проаналізувавши матеріали справи колегія суддів звертає увагу, що позивачем жодного разу не було зазначено як про факт підроблення підпису та печатки товариства, та про необхідність у зв'язку з цим застосування спеціальних знань в даній галузі, так і про існування обставин, що унеможливлюють проведення відповідної експертизи, що свідчить про існування у останнього можливості ініціювання проведення судової експертизи в ході розгляду справи у суді першої інстанції. Більш того, при поданні відповідного клопотання позивачем не було зазначено жодного вмотивованого обґрунтування неможливості подання даного клопотання про призначення експертизи до суду першої інстанції, як обов'язкової підстави прийняття судом апеляційної інстанції додаткового доказу, що в свою чергу є порушенням вимог статті 101 ГПК України та є підставою для відмови в його задоволенні.

При цьому суд приймає до уваги, що відповідно до статті 241 Цивільного кодексу правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

В якості заперечення необхідності призначення судової експертизи Публічним акціонерним товариством "ОСОБА_4 ворота" було надано акти огляду заставного майна Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової фірми "Бекар ЛТД", що свідчать про подальше схвалення правочину підприємством.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

Як зазначає позивач, 19 серпня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової фірми "Бекар ЛТД" в особі виконуючого обов'язки директора ОСОБА_7 (далі-позивач) та Публічним акціонерним товариством "ОСОБА_4 ворота" (далі-відповідач, заставодержатель) укладено договір застави № 10-091 (Том 1, а.с. 14).

У забезпечення виконання усіх вимог заставодержателя до громадянина України ОСОБА_2 за договором № 260 про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії (не відновлюваної) від 09.07.2007 року та усіма додатковими угодами до нього (додатковими угодами, що виникнуть у майбутньому, щодо змін умов основного зобов'язання збільшення, зменшення відсотків, строку дії основного зобов'язання, зменшення, збільшення розміру кредиту у розмірі забезпечення за договором та інш.), далі кредитний договір, а саме: повернення кредиту у розмірі 363 179, 00 грн. дол. США 00 центів (ліміт 1) та 462 310,00 грн. (ліміт 2) у строк 01.08.2011 року, сплати відсотків за користування кредитом за ставкою: 19% річних за користування коштами у доларах США та 22 % річних за користування коштами у гривні згідно з умовами кредитного договору, комісії у розмірі передбаченим кредитним договором, неустойки та інших можливих витрат заставодержателя, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником зобов'язань за кредитним договором, заставодавець передає у заставу заставодержателю належні йому на праві власності товари в обороті, далі за текстом майно, вказані у додатку, до договору. Додаток є невд'ємною частиною договору (пункт 1.1. договору, а.с. 14-15).

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової фірми "Бекар ЛТД" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_4 ворота" (відповідач) про визнання недійсним договору застави № 10-091 від 19.08.2010 року та до стягнення заявлені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням законодавства в частині підписання договору застави № 10-091 від 19.08.2010 року не уповноваженою особою чим порушено майнові права позивача.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд наголосив, що у матеріалах справи наявний протокол загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової фірми "Бекар ЛТД" від 19.08.2010 року, яким відповідачем було надано у якості доказу погодження учасниками товариства надання повноважень виконуючому обов'язки директора товариства ОСОБА_7, та вирішено надати Публічному акціонерному товариству "ОСОБА_4 ворота" у якості застави товари в обороті на суму 2 014 375, 90 грн. ; підписання договору застави покладено на виконуючого обов'язки директора товариства ОСОБА_7

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивач вказує, що договір застави № 10-091 від 19.08.2010 року укладений не уповноваженою особою, оскільки право на укладення даного договору належить виключно Дирекції підприємства.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам законодавства зважаючи на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 19 серпня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової фірми "Бекар ЛТД" в особі виконуючого обов'язки директора ОСОБА_7 (далі-позивач) та Публічним акціонерним товариством "ОСОБА_4 ворота" (далі-відповідач, заставодержатель) укладено договір застави № 10-091 (Том 1, а.с. 14).

Відповідно до пункту 6.1. договору, сторони погодили, що договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до повного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

У забезпечення виконання усіх вимог заставодержателя до громадянина України ОСОБА_2 за договором № 260 про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії (не відновлюваної) від 09.07.2007 року та усіма додатковими угодами до нього (додатковими угодами, що виникнуть у майбутньому, щодо змін умов основного зобов'язання збільшення, зменшення відсотків, строку дії основного зобов'язання, зменшення, збільшення розміру кредиту у розмірі забезпечення за договором та інш.), далі кредитний договір, а саме: повернення кредиту у розмірі 363 179, 00 грн. дол. США 00 центів (ліміт 1) та 462 310,00 грн. (ліміт 2) у строк 01.08.2011 року, сплати відсотків за користування кредитом за ставкою: 19% річних за користування коштами у доларах США та 22 % річних за користування коштами у гривні згідно з умовами кредитного договору, комісії у розмірі передбаченим кредитним договором, неустойки та інших можливих витрат заставодержателя, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником зобов'язань за кредитним договором, заставодавець передає у заставу заставодержателю належні йому на праві власності товари в обороті, далі за текстом майно, вказані у додатку, до договору. Додаток є невд'ємною частиною договору (пункт 1.1. договору, а.с. 14-15).

Згідно пункту 1.2. договору, ринкова вартість майна за згодою сторін становить 2 014 400, 00 грн. без ПДВ.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 25.11.2015 року у справі № 638/11078/15-ц позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_4 ворота" до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової фірми "Бекар ЛТД" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 260 про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії (не відновлюваної) від 09.07.2007 року та звернено стягнення на предмет застави - задоволено.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом (стаття 1 Закону України "Про заставу" станом на час виникнення спірних відносин).

Згідно пункту 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Саттею 143 Цивільного кодексу України встановлено, що установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

Відповідно до частин 2, 3 статті 145 Цивільного кодексу України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Частина 5 статті 62 Закону України "Про господарські товариства" передбачає, що генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства.

За змістом статті 50 Закону України Про господарські товариства передбачено, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Відповідно до статті 58 Закону України Про господарські товариства, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

У відповідності до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно із статтею 4 Закону України Про господарські товариства, статті 82 Господарського кодексу України, статті 143 Цивільного кодексу України товариство з обмеженою відповідальністю створюється та діє на підставі статуту.

Відповідно до статті 17 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової фірми "Бекар ЛТД" вищим органом товариства є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Представники учасників можуть призначатися як постійно так і тимчасово (Том 1, а.с. 29).

Суд звертає увагу, що розділом 23 статуту визначена компетенція директора товариства, зокрема: директор без доручення діє від імені товариства у межах, встановлених чинним законодавством України, цим статутом та рішенням учасників. У межах своєї компетенції розпоряджається майном і грошовими коштами товариства, укладає та підписує договори, угоди, контракти, видає та засвідчує доручення, користується печаткою товариства. Директор може користуватися частиною повноважень зборів учасників товариства, які йому надані відповідним рішенням зборів учасників тимчасово або на постійний строк (Том 1, а.с. 103).

Однією з підстав для визнання спірного договору недійсними, за твердженнями позивача, є те, що виконуючого обов'язки директора товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової фірми "Бекар ЛТД" - ОСОБА_7 при укладанні спірного договору не було жодних прав розпоряджатися майном, яке належить товариству та як посадова особа не мала на це відповідних повноважень, передбачених статутом товариства, тобто не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для здійснення такого правочину.

Втім як вбачається з спірного договору, останній зі сторони позивача підписано Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової фірми "Бекар ЛТД" в особі виконуючого обов'язки директора ОСОБА_7 який на момент його укладання діяв відповідно до наданих статутом повноважень, а саме відповідно до статті 23 статуту товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової фірми "Бекар ЛТД" (виконавчим органом товариства є одноособовий директор, який користується правом повного господарського ведення).

Зокрема директор може у межах своєї компетенції розпоряджається майном і грошовими коштами товариства, укладає та підписує договори, угоди, контракти, видає та засвідчує доручення, користується печаткою товариства. Директор без доручення діє від імені товариства у межах, встановлених чинним законодавством України, цим статутом та рішенням учасників (пункт 1.2, 1.4 статті 23 статуту).

Відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, цивільно-правовий договір, який є основною правовою формою договору, що опосередковує рух цивільного обороту. За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином.

Правочин - це дія особи, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до приписів статті 92 Цивільного кодексу України правоздатність юридичної особи реалізується через її органи, які формують і виражають її волю зовні. Органи юридичної особи не тільки здійснюють управління, а й виступають у майновому обороті від її імені. Тобто дії органів визнаються діями самої юридичної особи.

Пункт 4 даної статті передбачає, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Відповідно до пункту 3.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29 травня 2013 року N 11, відповідно до пункту "і" частини п'ятої статті 41 і статті 59 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Крім того відповідно до статті 241 Цивільного кодексу правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Із аналізу змісту частини 1 статті 241 Цивільного кодексу випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

Так, у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі № 3-38гс14 і від 19.08.2014 року у справі № 3-59гс14 висловлено позицію про те, що за змістом статті 241 Цивільного кодексу України схвалення правочину не залежить від прийняття юридичного рішення про таке схвалення, підтвердженням схвалення правочину можуть бути дії з його виконання, вчинені особою, в інтересах якої його укладено; схвалення може також відбутися у формі мовчазної згоди чи у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 06.04.2016 року по справі № 922/796/15, .

Відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Судом першої інстанції правомірно було звернуто увагу, що зі змісту наданого протоколу від 19 серпня 2010 року, учасниками товариства позивача, було постановлено надати Публічному акціонерному товариству "ОСОБА_4 ворота" у якості застави товари в обороті на суму 2 014 375, 90 грн. (перелік яких міститься у додатку до протоколу) (Том 1, а.с. 79). Також було погоджено укласти з Публічним акціонерним товариством "ОСОБА_4 ворота" договір застави. Підписання договору застави покладено на виконуючого обов'язки директора товариства ОСОБА_7

При цьому приписи Статуту взагалі не передбачають існування такого органу як "дирекція підприємства".

Відповідності до вимог статей 15, 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічні вимоги містить стаття 20 Господарського кодексу України яка передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

Отже, господарський договір, в тому числі спірні договори, може бути визнаний за наявності двох умов: перша це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину (або його окремої частини) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Пунктами 5, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину

Відповідно до пункту 2.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що за загальним правилом статті 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд правомірно визначив, що при укладанні спірного договору застави № 10-091 від 19.08.2010 року від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової фірми "Бекар ЛТД" виконуючий обов'язки директора - ОСОБА_7 діяв відповідно до наданих йому статутом товариства та протоколом зборів учасників товариства від 19.08.2010 року повноважень та відповідно до чинного законодавства України, що не є підставою для визнання правочину недійсним.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги позивача та залишення рішення господарського суду Харківського області від 19 грудня 2016 року у справі №922/3878/16 без змін.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції в силі, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 33 ,44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківського області від 19 грудня 2016 року у справі №922/3878/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 13 лютого 2017 року.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя Л.М.Камишева

Суддя П.В.Тихий