Постанова № 64742459, 09.02.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2017 року Справа № 904/6787/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Коваль Л.А., Пархоменко Н.В.

при секретарі судового засідання: Погорєловій Ю.А.

за участі представників сторін:

від скаржника: Мамаєва Є.М., прокурор відділу, посвідчення № 044065 від 07.09.2016р.;

від відповідача-1: Ялинний О.І., представник, довіреність б/н від 03.01.2017р.;

від відповідача-2: Лисак В.І., начальник відділу, НОМЕР_1 від 14.10.1999р.;

від відповідача-3: Воловик М.О., адвокат, договір про надання правової допомоги б/н від 25.11.2016р.

представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду справи третя особа повідомлена належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2016р. у справі № 904/6787/16

за позовом Павлоградської місцевої прокуратури, м. Павлоград, Дніпропетровська область

до відповідача-1: Павлоградської міської ради, м. Павлоград, Дніпропетровська область

відповідача-2: Відділу по обліку комунального майна та житлової площі Павлоградської міської ради, м. Павлоград, Дніпропетровська область

відповідача-3: Приватного підприємця ОСОБА_5, м. Павлоград, Дніпропетровська область

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні Відповідача: Відділ освіти Павлоградської міської ради, м. Павлоград, Дніпропетровська область

про скасування акту органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору та витребування майна з незаконного використання, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016р. прокурор Павлоградської місцевої прокуратури (надалі - Прокурор) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Павлоградської міської ради (надалі - Відповідач-1), відділу по обліку комунального майна та житлової площі Павлоградської міської ради (надалі - Відповідач-2), приватного підприємця ОСОБА_5 (надалі - Відповідач-3) за яким просив суд: визнати незаконним та скасувати рішення Павлоградської місцевої ради № 586-29/IV від 29.04.2005 "Про доповнення переліку об'єктів приватизації і визначення способу приватизації" в частині доповнення переліку об'єктів комунальної власності, що приватизуються у 2005 році, об'єктів, що відносились до закладів освіти; визнати недійсним договір купівлі-продажу, зареєстрований в нотаріальному реєстрі за №5396 від 26.12.2007 та укладений між Фондом комунального майна Павлоградської міської ради та приватним підприємцем ОСОБА_5 щодо відчуження майнового комплексу колишнього дитячого дошкільного закладу №17 у складі: будівля ДДУ (літера А за генеральним планом), загальною площею 1128,7 кв.м., озеленення 125 шт. та огорожа, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати Відповідача-3 повернути спірне нерухоме майно територіальній громаді м. Павлограда в особі Павлоградської міської ради шляхом складення відповідного акту прийому-передачі.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2016р. у справі № 904/6787/16 (суддя Соловйова А.Є.) в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2016р. у справі № 904/6787/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити.

Так, в обґрунтування апеляційної скарги перший заступник прокурора зазначає, що судом при прийнятті рішення порушені вимоги ч.ч. 5, 6 ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту", ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ч.ч. 4, 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", якими встановлено заборону на відчуження майна дошкільних навчальних закладів, заснованих на комунальній власності територіальних громад, оскільки рішенням 29 сесії IV скликання Павлоградської міської ради від 29.04.2005 №586-29/IV "Про доповнення переліку об'єктів приватизації ї визначення способу приватизації" доповнено перелік об'єктів комунальної власності, що приватизуються та включено до приватизації майновий комплекс колишнього дитячого дошкільного закладу №17 (у складі будівлі, озеленення), що розташований за адресою: АДРЕСА_1. На виконання вищезазначеного рішення Фондом комунального майна Павлоградської міської ради 20.12.2007 проведено аукціон з продажу вказаного вище майнового комплексу, що перебував на балансі відділу освіти Павлоградської міської ради і відносився за своїм статусом до дошкільного навчального закладу та укладено з приватним підприємцем ОСОБА_5 договір купівлі-продажу, зареєстрований в нотаріальному реєстрі за № 5396 від 26.12.2007р., чим порушені інтереси дітей м. Павлограда та держави в цілому.

Також, перший заступник прокурора вказує про відчуження спірного майна Фондом комунального майна Павлоградської міської ради, який не був його власником, отже не мав правових підстав для укладення спірного договору. Не приймалося рішення про відчуження спірного майна Відповідачу-3 і Павлоградською міською радою, як органом місцевого самоврядування, що реалізує права власника комунального майна.

Як на порушення господарським судом норм процесуального права скаржник посилається на неправомірну відмову місцевим господарським судом у задоволенні заяви заступника прокурора за вих. № 94/3475вих16 від 28.10.2016 про залучення до участі у справі іншого Відповідача - ОСОБА_6, якою 07.05.2013 укладено з Відповідачем-3 договір купівлі-продажу майнового комплексу дитячого дошкільного закладу № 17.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2016р. у справі № 904/6787/16 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд скарги в судове засідання на 19.12.2016р.

У судовому засіданні по справі оголошувалась перерва з 19.12.2016р. по 17.01.2017р.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.01.2017р. розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 09.02.2017р.

У судових засіданнях представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсягу.

Відповідачі проти апеляційної скарги заперечують, вважають оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, прийнятим у відповідності до фактичних обставин справи та з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а апеляційну скаргу скаржника безпідставною.

Так, Відповідач-1 посилається на те, що майновий комплекс колишнього дитячого дошкільного закладу № 17, розташований за адресою: АДРЕСА_1, ніколи не мав статусу юридичної особи і тому не міг бути ліквідованим чи реорганізованим у порядку, визначеному законодавством. За твердженням Відповідача-1, рішенням виконавчого комітету Павлоградської міської ради № 63 від 24.01.2001 діяльність дошкільного закладу № 17 було припинено ще з 01.04.2001 до введення в дію Закону України "Про дошкільну освіту", тобто до 01.01.2002. Виходячи з викладеного, Відповідач-1 вважає необґрунтованими посилання на норми зазначеного закону як на підстави визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним.

Відповідача-2 в обґрунтування своїх заперечень зазначає, що рішення 29 сесії IV скликання Павлоградської міської ради від 29.04.2005 №586-29/IV "Про доповнення переліку об'єктів приватизації ї визначення способу приватизації" було прийнято відповідно до п. 30 ст. 26, п.п.5, 6 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", аукціон з продажу об'єкта нерухомого майна оголошувався відповідно до ст. 15 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", тому у задоволенні позовних вимог обґрунтовано було відмовлено господарським судом.

Відповідач-3, також зазначає, що дитячий дошкільний заклад № 17, розташований за адресою: АДРЕСА_1, не мав статусу юридичної особи, яка-б була зареєстрована у передбаченому законодавством порядку, про що свідчить відсутність цього закладу в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, який існував на час виникнення спірних правовідносин, тому не міг бути ліквідованим чи реорганізованим у порядку, визначеному законодавством. Також, дитячий дошкільний заклад № 17 ніколи не фінансувався з державного бюджету, тому віднесення зазначеного вище майнового комплексу до об'єктів освіти, що не підлягають приватизації, на думку Відповідача-3, є помилковим.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Відділ освіти Павлоградської міської ради наданим йому правом участі у судовому засіданні не скористався та не забезпечив явку в судове засідання свого повноважного представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідними матеріалами справи.

Беручи до уваги вищенаведене, а також те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає перегляду справи по суті, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу по суті у відсутності представника третьої особи.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та повноту з'ясування і доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням 29 сесії IV скликання Павлоградської міської ради № 586-29/IV від 29.04.2005 "Про доповнення переліку об'єктів приватизації ї визначення способу приватизації" доповнено перелік об'єктів комунальної власності, що приватизуються та включено до приватизації майновий комплекс колишнього дитячого дошкільного закладу №17 (у складі будівлі, озеленення), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 26).

20.12.2007 на виконання рішення Павлоградської міської ради № 586-29/IV від 29.04.2005 за сприянням Фонду комунального майна Павлоградської міської ради проведено аукціон з продажу вказаного вище майнового комплексу.

За результатами проведеного аукціону, 26.12.2007 між Фондом комунального майна Павлоградської міської ради, який був перейменований у відділ по обліку комунального майна та житлової площі Павлоградської міської ради на підставі рішенням 18 сесії VI скликання Павлоградської міської ради №407-18/VI від 29.12.2011 (Продавець) та приватним підприємцем ОСОБА_5 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу комплексу колишнього дитячого дошкільного закладу №17, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Договір, а.с. 27-28).

На підставі акту приймання-передачі від 30.01.2008 вищезазначений майновий комплекс колишнього дитячого дошкільного закладу №17 передано Фондом комунального майна Павлоградської міської ради у власність приватного підприємця ОСОБА_5 (а.с. 29).

Таким чином, на підставі рішення міської ради № 586-29/IV від 29.04.2005 "Про доповнення переліку об'єктів приватизації ї визначення способу приватизації", а саме: п. 1 та п. 3 у відповідній частині за спірним договором купівлі-продажу від 26.12.2007 було відчужено з комунальної власності майновий комплекс дитячої дошкільної установи № 17, що на думку прокурора суперечить законодавству України та порушує права дітей м. Павлограда на одержання дошкільної освіти.

Відмовляючи у задоволенні позову прокурора Павлоградської місцевої прокуратури місцевий господарський суд виходив з того, що прокурором не доведено існування дитячого дошкільного закладу № 17 та належного йому майна у формі об'єкта освіти загальнодержавного значення, реєстрацію цього об'єкта як юридичної особи у передбаченому законом порядку, його фінансування з державного бюджету та неможливості у відповідності до законодавства України продажу об'єктів освіти комунальної власності.

Проте, апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, а саме забезпечення здобуття неповнолітніми повної загальної середньої освіти; створення необхідних умов для виховання дітей, молоді, розвитку їх здібностей, трудового навчання, професійної орієнтації, продуктивної праці учнів; сприяння діяльності дошкільних та позашкільних навчально-виховних закладів, дитячих, молодіжних та науково-просвітницьких організацій.

Статтею 19 Закону України "Про охорону дитинства" (в редакції чинній на момент прийняття рішення від 29.04.2005 за №586-29/IV) внормовано, що держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг учням і студентам цих закладів у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 14 та ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" (в редакції чинній на момент прийняття рішення від 29.04.2005 за №586-29/IV), місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування.

Навчальні заклади створюються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів.

Навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Згідно з ст. 3 Закону України "Про дошкільну освіту" (в редакції чинній на момент прийняття рішення від 29.04.2005 за №586-29/IV), держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття.

Державна політика у сфері дошкільної освіти визначається Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами і втілюється центральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Держава сприяє розвиткові та збереженню мережі дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про дошкільну освіту", дошкільний навчальний заклад визнається юридичною особою з дня реєстрації його статуту.

Статут дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності розробляється відповідно до Конституції України, Закону України "Про освіту", цього Закону, Положення про дошкільні навчальні заклади.

Дошкільний навчальний заклад незалежно від підпорядкування, типу і форми власності на основі Положення про дошкільні навчальні заклади розробляє статут, який затверджується засновником (власником), погоджується з відповідним органом управління освітою та реєструється місцевим органом виконавчої влади у порядку, встановленому законодавством України.

За ст. 15 Закону України "Про дошкільну освіту", дошкільні навчальні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності.

Статус державного має дошкільний навчальний заклад, заснований на державній формі власності. Статус комунального має дошкільний навчальний заклад, заснований на комунальній формі власності.

Згідно ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту", створення, реорганізація і ліквідація дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форми власності здійснюються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державні дошкільні навчальні заклади створюються центральними органами виконавчої влади, комунальні дошкільні навчальні заклади - місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх і мовних потреб за наявності дітей відповідного віку, необхідної навчально-методичної та матеріально-технічної бази, педагогічних кадрів, а також з дотриманням санітарно-гігієнічних норм, правил і стандартів.

Відповідно до п. п. 1, 2, 5, 7 Положення про дошкільний виховний заклад України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 688 від 01.09.1993, дошкільний виховний заклад є закладом освіти і суспільного виховання дітей віком від двох місяців до семи років, який здійснює завдання щодо задоволення потреб у догляді, оздоровленні, вихованні та навчанні дітей дошкільного віку.

До дошкільних виховних закладів належать: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки з короткочасним, денним, цілодобовим та цілорічним перебуванням дітей.

Дошкільні виховні заклади можуть діяти у комплексі з іншими закладами освіти (школа-дитсадок тощо).

Статут дошкільного виховного закладу регламентує діяльність дошкільного виховного закладу. Він розробляється на основі цього Положення з урахуванням особливостей дошкільного виховного закладу до чинного законодавства.

У статуті містяться відомості про правовий статус дошкільного виховного закладу, його засновника, належність, порядок комплектування, режим роботи, специфіку навчально-виховного процесу, права, обов'язки і відповідальність учасників навчально-виховного процесу, мову або мови навчання, порядок призначення та звільнення його працівників, порядок управління ним, організацію фінансово-господарської та підприємницької діяльності, порядок внесення змін і доповнень до статуту дошкільного виховного закладу та інші.

Статут дошкільного виховного закладу затверджується засновником і радою дошкільного виховного закладу і реєструється місцевими органами державної виконавчої влади або органами місцевого і регіонального самоврядування. Дошкільний виховний заклад визнається юридичною особою з дня реєстрації його статуту.

Створення, ліквідація чи реорганізація дошкільного виховного закладу здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Як вбачається з розділу І статуту дитячої дошкільної виховної установи № 17 «Ягідка» загального розвитку, що знаходиться у державній власності і підпорядкована Павлоградському міському відділу освіти, дошкільний заклад здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства, Положення про дошкільний виховний заклад України, затвердженого постановою КМУ № 688 від 01.09.1993, даного статуту.

Засновником дошкільного закладу є Павлоградський міський відділ народної освіти.

Юридична адреса зазначеного дошкільного закладу: Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Толстого, д/з № 17.

Головною метою д/з є задоволення потреб громадян у нагляді, догляді, оздоровленні, вихованні, та навчанні дітей дошкільного віку.

Головними завданнями д/з є: реалізація державної політики в галузі освіти, забезпечення, фізичного та психічного здоров'я дітей, розвиток творчих здібностей та інтересів дитини, надання кваліфікованої допомоги в корекції недоліків для навчання в школі.

Відповідно до рішення міського комітету про реєстрацію статуту ДДЗ № 17 «Ягідка» визначається юридичною особою з дня реєстрації в місцевому органі державної виконавчої влади, має печатку зі своїм найменуванням, штамп, рахунки в установах банків.

Вищенаведений статут ДДЗ № 17 «Ягідка» затверджено 28.10.1998р. його засновником - Павлоградським міським відділом народної освіти та зареєстрований Виконавчим комітетом Павлоградської міської ради 30.11.1998р. за реєстраційним № 04052229У015 (рішення виконкому № 495-р від 17.11.1998).

Копія статуту ДДЗ № 17 «Ягідка» долучена скаржником до матеріалів справи під час розгляду апеляційної скарги та підлягає прийняттю до розгляду апеляційним судом, виходячи з її одержання прокурором Павлоградської місцевої прокуратури від Відділу освіти Павлоградської міської ради вже після прийняття рішення у справі (лист від 14.11.2016р. № 2953).

Факт існування ДДЗ № 17 «Ягідка» на праві юридичної особи, також підтверджується і самим фактом його припинення згідно рішення виконавчого комітету Павлоградської міської ради № 63 від 24.01.2001р.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність інформації про Дитячий дошкільний навчальний заклад № 17 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не свідчить про відсутність у ДДЗ № 17 «Ягідка» статусу юридичної особи та не здійснення її реєстрації у встановленому, у той час, законодавством порядку, оскільки вже в 2001р. діяльність ДДЗ № 17 «Ягідка» було припинено.

З урахуванням вищенаведеного не є належним доказом відсутності у ДДЗ № 17 «Ягідка» статусу юридичної особи і не звітування ним за формою № 85-к (річна) "Звіт про діяльність дошкільного навчального закладу" до органів статистики, на що посилається господарський суд в оскаржуваному рішенні.

Отже, ДДЗ № 17 «Ягідка» був створений та зареєстрований як юридична особа у відповідності до Положення про дошкільний виховний заклад України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 688 від 01.09.1993, а висновок місцевого господарського суду про відсутність у майнового комплексу колишнього дитячого дошкільного закладу № 17, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 статусу юридичної особи не відповідає обставинам справи.

Безпідставним є і висновок суду першої інстанції про не застосування до спірних правовідносин норм Закону України "Про дошкільну освіту".

Так, дійсно вищенаведений Закон набрав чинності 08.08.2001р., тобто після прийняття рішення виконавчого комітету Павлоградської міської ради № 63 від 24.01.2001р., яким було припинено діяльність дошкільного закладу № 17 з 01.04.2001р., однак на час прийняття спірного рішення від 29.04.2005 "Про доповнення переліку об'єктів приватизації і визначення способу приватизації" в частині доповнення переліку об'єктів комунальної власності, що приватизуються у 2005 році, об'єктів, що відносились до закладів освіти, Відповідач-1 мав керуватися в тому числі і положеннями Закону України "Про дошкільну освіту", зокрема ст. 3 цього Закону.

Також, згідно ч. 5 ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту" (в редакції чинній на момент прийняття рішення від 29.04.2005 за №586-29/IV), вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних дошкільних навчальних закладів використовуються виключно для роботи з дітьми.

Майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою.

За ст. 38 Закону України "Про дошкільну освіту", матеріально-технічна база дошкільного навчального закладу включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, інвентар, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інше. Майно дошкільного навчального закладу належить йому на правах, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1, 4, 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» (в редакції чинній на момент прийняття рішення від 29.04.2005 за №586-29/IV), матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Таким чином, чинні на час прийняття спірного рішення Павлоградською міською радою, норми законодавства України встановлювали певні умови використання майна закладів освіти, до яких відносяться і дошкільні заклади, а саме їх використання лише за призначенням, тобто для роботи з дітьми та здобуття ними дошкільної освіти.

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що приватизація майнового комплексу колишнього дитячого дошкільного закладу № 17, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 відбулась без врахування вищенаведених умов, що свідчить про порушення вищенаведених вимог Закону України «Про освіту», Закону України "Про дошкільну освіту" та про обґрунтованість позовних вимог прокурора Павлоградської місцевої прокуратури про визнання незаконним та скасування рішення Павлоградської місцевої ради № 586-29/IV від 29.04.2005 "Про доповнення переліку об'єктів приватизації і визначення способу приватизації" в частині доповнення переліку об'єктів комунальної власності, що приватизуються у 2005 році, об'єктів, що відносились до закладів освіти та визнання недійсним договору купівлі-продажу, зареєстрований в нотаріальному реєстрі за № 5396 від 26.12.2007 , укладеного між Фондом комунального майна Павлоградської міської ради та приватним підприємцем ОСОБА_5.

Разом з цим, апеляційний суд вважає за необхідне застосувати до позовних вимог прокурора позовну давність про застосування, якої було заявлено Відповідачами-1, 2, 3.

Так, відповідно статті 256 Цивільного кодексу України, під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 даного Кодексу, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в даному випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з даним позовом у серпні 2016 року, тобто поза межами встановленого 3-х річного строку позовної давності.

З матеріалів справи, також вбачається, що на протязі 2006-2012 прокуратурою м. Павлограда неодноразово надавалися Відповідачам-1,2 вимоги про надання інформації щодо відчуження комунального майна, а останніми на виконання цих вимог надавалася відповідна інформація, в т.ч. і щодо майнового комплексу колишнього дитячого дошкільного закладу № 17 (а.с. 62-69, 122-138, т. 1).

Отже, позивач міг і мав дізнатися про порушення інтересів держави та прав дітей м. Павлограда ще у 2006р., а строк позовної давності на пред'явлення даного позову сплив ще у 2009р.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, а відсутність у справі доказів направлення Відповідачами-1,2 інформації на вимоги прокуратури м. Павлограда не може свідчити про не направлення такої інформації та необізнаність прокуратури м. Павлограда про відчуження спірного об'єкту, виходячи з функцій органів прокуратури та завдань прокурорського нагляду.

Окрім цього, апеляційний суд враховує, що суть і призначення строку позовної давності полягає у забезпеченні стабільності цивільних правовідносин, у гарантуванні принципу правової визначеності між сторонами таких відносин. Ставити під сумнів після спливу значного періоду часу певні обставини, що склалися, суперечить основним засадам розумності, добросовісності і справедливості, та завдає значного негативного впливу як цивільному обігу, так і правам учасників правовідносин. Законом надано достатній час (три роки) протягом якого особа має змогу визначитися з характером порушеного права, суб'єктом порушення та звернутися до суду з позовом про захист своїх прав.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2013 року у справі "Олександр Волков проти України" зазначалось, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від незаявлених вчасно вимог.

Таким чином, позовні вимоги прокурора Павлоградської місцевої прокуратури не підлягають задоволенню внаслідок спливу позовної давності для їх пред'явлення.

Місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, а висновки суду, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, проте це не призвело до прийняття неправильного рішення у справі, тому колегія суддів апеляційного суду не вбачає достатніх підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора.

Згідно ст. 49 ГПК України, витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід віднести на скаржника.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 49, 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2016р. у справі № 904/6787/16 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2016р. у справі № 904/6787/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль

Суддя Н.В. Пархоменко

Повний текст постанови виготовлено та підписано 14.02.2017 року.