Рішення № 64740965, 13.02.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.02.2017 Справа № 904/80/17

За позовом Публічного акціонерного товариства "ОБЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ", м. Київ від імені якого виступає Філія "Вільногірскький гірничо - металургійний комбінат" Публічного акціонерного товариства", м. Вільногірськ, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРАМПЛЮС", м. Дніпро

про стягнення 22 742,58 грн. за договором купівлі - продажу

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Гриценко І.О.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 представник - дов. № 049\16 від 23.12.2016р.

Від відповідача: ОСОБА_2 представник - дов. б/н від 05.01.2015р.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "ОБЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ" від імені якого виступає Філія "Вільногірскький гірничо - металургійний комбінат" Публічного акціонерного товариства" звернулось до господарського суду з позовом в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРАМПЛЮС" пеню у сумі 21 188,55 грн., 3% річних - 1 559,03 грн. за договором купівлі - продажу № 140-1/В від 29.12.2015р.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу № 140-1/В від 29.12.2015р. в частині своєчасної оплати за поставлений товар.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, в повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечив, у відзиві на позов зазначив, що він не заперечує щодо отримання товару від позивача на загальну сумі 27 068 877,94 грн. разом з ПДВ, оплату за який проведено в повному обсязі.

Також відповідач зазначає, що за весь час існування господарських відносин між ним та позивачем, останній жодного разу не виставляв на користь відповідача рахунки-фактур на сплату товару, підприємством відповідача відбувалося перерахування коштів на підставі договору.

Крім того, відповідач зазначає, що обов'язковою умовою щодо сплати є отримання ним та виставлення позивачем рахунку-фактури, таким чином, підприємство відповідача звільняється від відповідальності щодо своєчасності сплати коштів за поставлений товар, внаслідок невиконання обов'язку позивачем щодо належного виставлення рахунків на передоплату.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що позивач неналежним чином виконував умови договору.

Також відповідач зазначив, що в рамках договору він здійснив передоплату коштів за товар в розмірі 27 546 805,16 грн., позивач здійснив поставку товару на суму 27 068 877,94 грн., таким чином у відповідача перед позивачем існує передоплата у сумі 477 927,22 грн.

Підприємство відповідача звернулося 22.09.2016р. із заявкою на відвантаження товару за № 160922-1и, в кількості 80 тон та строком поставки 23.09.2016р. Однак, позивач поставку товару не здійснив, кошти не повернув.

У зв'язку з викладеним, відповідач звернувся до господарського суду м. Києва з вимогою щодо стягнення суми передплати, вказаний позов був прийнятий судом ухвалою від 09.11.2016р., а 16.01.2017р. було винесено рішення, яким частково задоволено вимоги щодо стягнення основної суми передоплати та 3 % річних з ПАТ "ОГХК" на користь ТОВ "КЕРАМПЛЮС", в частині стягнення пені відмовлено.

Крім того, відповідач просить зменшити розмір пені до 1 059,43 грн.

Позивач надав заперечення на відзив, в яких зазначив, що твердження про порушення позивачем умов договору щодо не виставлення рахунків - фактур на оплату є таким, що не відповідає дійсності, оскільки на кожну партію товару, в дотримання умов договору, позивачем виставлявся рахунок на оплату і цей факт підтверджується відсутністю з боку відповідача претензій щодо виставлення рахунків, а також прийняттям відповідачем протягом дії договору всіх партій товару відвантажених позивачем та оплатою їх вартості, хоча іноді і з порушенням термінів оплати.

Щодо розгляду господарським судом м. Києва спору між тим ж сторонами та по тому ж договору, позивач просить суд не брати до уваги заперечення відповідача, оскільки в тому судовому провадженні розглядався інший предмет спору (стягнення суми передоплати), крім того по ньому вже прийняте рішення про задоволення вимог на користь ТОВ "КЕРАМПЛЮС", тому воно не може впливати на розгляд справи за цим позовом, а тим більше не може бути визнано судом як дії позивача, які вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також як зловживання правом в інших формах.

Також позивач проти зменшення пені заперечив.

Як свідчать матеріали справи, при подачі позовної заяви позивач крім стягнення заборгованості за договором просив, з метою забезпечення позову, винести ухвалу та накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах 22 742,58 грн.

Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд відмовляє в її задоволенні з наступних підстав.

У відповідності до ст. ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, яка подала позов, або за своєю ініціативою має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Зі змісту вказаних статей вбачається, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Водночас, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Отже вимога про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення ускладнень у виконанні судового рішення.

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, відповідних доводів в обґрунтування вимоги про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах 22 742,58 грн., позивач не наводить.

Більш того, у розумінні положень розділу 10 Господарського процесуального кодексу України "Забезпечення позову", розглядаючи вимогу про забезпечення позову суд оцінює, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, співрозмірний позовній вимозі і яким чином цей захід забезпечуватиме фактичну реалізацію мети його вжиття.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що вимога Позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, змістом якої є накладення арешту на грошові кошти відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

У судовому засіданні 23.01.2017р. оголошувалась перерва до 13.02.2016р.

Клопотання про використання засобів технічної фіксації судового процесу при розгляді цієї справи не заявлялись.

В судовому засіданні 13.02.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Державним підприємством "ОБЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ", яке в подальшому змінило назву на Публічне акціонерне товариство "ОБЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ" (далі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КЕРАМПЛЮС" (далі - відповідач, покупець) укладено договорі купівлі-продажу № 140-1/В від 29.12.2015р. (далі - договір). В подальшому сторонами підписано Додаткові угоди № 1 від 29.01.2016р. та № 2 від 11.08.2016р. до договору купівлі-продажу № 140-1/В від 29.12.2015р.

Відповідно до пункту 1.1. Договору Продавець передає у власність покупцю продукцію виробництва філії "Вільногірський ГМК" ДП "ОГХК", іменовану надалі товар, на умовах обумовлений нижче або додатково в додатках до цього договору покупець в свою чергу приймає товар і складає за нього певно грошову суму, на умовах даного договору.

Пунктом 1.3. Договору право власності на товар переходить до покупця у відповідності з погодженими умовами постачання товару згідно п. 3.1. та п. 3.3. цього договору.

Згідно п. 2.1. Договору в редакції додаткової угоди №1, оплата проводиться на підставі виставленого продавцем рахунку-фактури в українських гривнях прямим банківським переказом за відвантажену партію товару протягом 5 банківських днів з моменту відвантаження партії товару у відповідності до п. 1.3. цього договору.

Цей договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31 грудня 2016р. (п. 7.1. Договору).

У позовній заяві, Позивач зазначив, що він здійснив поставку товару Відповідачу в період з 03.01.2016р. по 22.09.2016р. на загальну суму 27 068 877,94 грн., що підтверджується видатковими накладними, залізничними накладними товаротранспортними накладними та рахунками-фактур (т.1 а.с. 52-250, т. 2 а.с. 1-107).

Відповідач за поставлений товар розрахувався у повному обсязі, однак не своєчасно, в наслідок чого Позивач нарахував та просить стягнути суму пені у розмірі 21 188,55 грн. та 3% річних 1 559,03 грн., що і стало причиною спору.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про задоволення позову на підставі наступного.

Пунктом 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобовязання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Позивачем Відповідачеві нараховано пеню у розмірі 21 188,55 грн. та 3% річних 1 559,03 грн. за період з 06.01.2016р. по 01.07.2016р.

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов цього договору.

В разі порушення термінів опати товару (партії товару) покупець зобов'язується сплатити продавцю неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен календарний день такого порушення термінів оплати (п. 5.11. Договору).

В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пеня за період з 07.01.2016р. по 30.06.2016р., що підлягає до стягнення становить 21 188,55 грн.

В ході розгляду справи відповідачем заявлено клопотання про зменшення суми пені до 1 059,43 грн., яке обґрунтовує, тим що прострочення термінів оплати було незначним, крім того по спірному договору існує переплата у сумі 477 927,22 грн., яка не повернута позивачем. Також відповідач зазначає, що його підприємство перебуває у скрутному фінансовому становищі.

Щодо зазначеного клопотання, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 статті 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а також на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст. 83 ГПК України), суд приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. За змістом вказаної норми, зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке застосовується у виняткових випадках.

Однак, на думку суду, відповідачем не доведено винятковості випадку, який би був підставою для застосування положень п. 3 ст. 83 ГПК України.

Посилання відповідача на неповернення позивачем передоплати не є підставою для зменшення пені.

На підставі викладеного у задоволенні клопотання відповідача про зменшення сум пені слід відмовити.

В силу п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних за період з 07.01.2016р. по 30.06.2016р., що підлягають до стягнення становлять 1 559,03 грн.

Заперечення відповідача, щодо не виставлення позивачем рахунків-фактур судом не приймаються з наступних підстав.

Товар відповідачем отримано без заперечень, доказів звернення відповідача до позивача з вимогами про надання рахунків-фактур до відзиву не надано, відповідач був зобов'язаний оплатити отриманий товар в строки, встановлені Договором.

Крім того, слід зазначити, що хоча умовами Договору й передбачено оплату товару на підставі виставлених рахунків, однак, відповідно до ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти цей товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Також суд зазначає, що рахунок є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти; ненадання рахунку-фактур не є відкладальною обставиною у розумінні ст.212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 Цивільного кодексу України, а тому наявність або відсутність рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов'язку оплатити у визначений договором строк отриманий товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, з врахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню з стягненням з Відповідача на користь Позивача пені у сумі 21 188,55 грн., 3% річних 1 559,03 грн.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати у справі слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 87, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРАМПЛЮС" (49000, м. Дніпро, вул. Саксаганського, 60, код ЄДРПОУ 35202765) на користь Публічного акціонерного товариства "ОБЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ" (03035, м. Київ, вул. Сурікова, б. 3, код ЄДРПОУ 36716128) пеню у сумі 21 188,55 грн. (двадцять одна тисяча сто вісімдесят вісім грн. 55 коп.), 3% річних 1 559,03 грн. (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят дев'ять грн. 03 коп.), витрати по сплаті судового збору - 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.), про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення, оформленого

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,

- 15.02.2017р.

Суддя ОСОБА_3