Ухвала суду № 64737324, 01.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної організації «Музей театрального, музичного та кіномистецтва України», треті особи директор Комунальної організації «Музей театрального, музичного та кіномистецтва України», ОСОБА_3 про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИЛА:

Справа № 757/26433/16-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/730/2017Головуючий у суді першої інстанції: Гуменюк А.І.. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КО «Музей театрального, музичного та кіномистецтва України», треті особи: директор Комунальної організації «Музей театрального, музичного та кіномистецтва України», ОСОБА_3 про поновлення на роботі в якому, з уточненнями, просила визнати недійсними накази № 30-к від 15 березня 2016 року, наказ № 67-к від 16 травня 2016 року КП «МТМК України», поновити її на займаній раніше посаді, стягнути з відповідача на її користь індексацію заробітної плати за вересень та листопад 2015 року у розмірі 130 грн. 14 коп., заробітну плату за час вимушеного прогулу до часу вирішення справи в суді, 15 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, що проявилась у душевних стражданнях позивача з приводу незаконного звільнення та 3% річних на суму заборгованості по сплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона з 5 лютого 2014 року по 31 березня 2016 року працювала на посаді завідувача канцелярією Комунальної організації «Музей театрального, музичного та кіномистецтва України». З даної посади позивача звільнено на підставі п. 6 ст. 36 та п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв'язку зі скороченням штату та відмовою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою організацією, а також відмовою від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці. Наказ позивач вважає незаконним, оскільки ним передбачено дві самостійні підстави для звільнення, які не можуть одночасно застосовуватись. Крім того, ніякого скорочення штату працівників та істотних змін в організації виробництва і праці в КП «МТМК України» не відбувалось. У попередженні була запропонована інша посада позивачу, хоча в новій структурі КП «МТМК України» збережено посаду секретаря з усіма функціями за вказаною посадою. Враховуючи наведене, позивач звернулася до суду з позовом.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник позивача - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне та неправильне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог посилався на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що оскаржуваний наказ містить дві самостійні підстави для звільнення, одночасне застосування яких заборонено законом.

Крім того, апелянт посилається на те, що станом на 16.05.2016р. відповідач мав вакансії про які не повідомив та не запропонував позивачу.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив її відхилити.

Третя особа в судове засідання не з'явилася, повідомлялася належним чином, причини неявки суду не повідомила, а тому, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання за її відсутності.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді завідуючого канцелярії КП «МТМК України» з 5 лютого 2014 року по 31 березня 2016 року, у тому числі - згідно з контрактом від 5 лютого 2014 року, укладеним між сторонами у письмовій формі з продовженим строком його дії до 5.02.2016 р. (а.с. 8).

Наказом КП «МТМК України» № 30-к від 15.03.2016 р. звільнено ОСОБА_1 з 31 березня 2016 р. у зв'язку зі змінами в штатному розписі музею (а.с. 11). Підставою для винесення вказаного наказу відповідачем зазначено п. 6 ст. 36 та п. 1 ст. 40 КЗпП України, ст. 19, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки».

Наказом № 39-а-к від 31.03.2016 р. КП «МТМК України» внесено зміни до наказу № 30-к від 15.03.2016 р. в частині дати звільнення - «з 31 березня 2016 р.» змінено на дату «в перший робочий день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності» (а.с. 12).

Наказом № 67-к від 16.05.2016 р. КП «МТМК України» звільнено ОСОБА_1 з роботи з 16 травня 2016 р. у зв'язку з виведенням посади завідувача канцелярії зі штатного розпису музею (а.с. 13).

В КП «МТМК України» дійсно відбувались зміни в організації виробництва і праці - скорочення штату працівників.

Зокрема, наказом № 4-б-к від 18.01.2016 р. скорочується штат працівників КП «МТМК України», а саме виключається з штатного розпису музею посада завідувача канцелярії КП «МТМК України», яку обіймала позивач ОСОБА_1 (а.с. 59).

У зв'язку з цим, 20.01.2016 р. КП «МТМК України» видано наказ № 5-к про внесення змін до штатного розпису музею, відповідно до якого посаду завідувача канцелярією замінено на посаду секретаря, яким також наказано у визначені законодавством строки повідомити завідувача канцелярії про зміни найменування посади та умов праці (а.с. 60).

Відповідно до штатного розпису музею з 1 квітня 2016 року посада завідувача канцелярією відсутня та залишається посада секретаря (а.с. 72-74).

Відповідачем 22 січня 2016 року письмово попереджено позивача про можливе звільнення з посади завідувача канцелярії у зв'язку з налагодженням діяльності музею-квартири ОСОБА_6 та попереджено, що посаду завідувача буде замінено на секретаря (а.с. 61).

З вказаним попередження позивач ознайомлена, що стверджується актом, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовилась від підписання попередження (а.с. 62) та зауваженнями позивача на попередженні.

Крім того, третьою особою було надано позивачу лист від 10 лютого 2016 року, у якому роз'яснюються підстави для виведення посади завідувача канцелярією та те, що позивачу пропонується взамін посада секретаря і в разі відсутності згоди на таке переведення відповідач зможе звільнити позивача у зв'язку зі скороченням штату (а.с. 63).

Разом з тим, позивач ознайомившись з цим, відмовилась від підписання вказаної пропозиції-листа, про що працівниками музею складено відповідний акт (а.с. 64).

Наказом музею від 19 червня 2015 року № 42 з 1 червня 2015 року було призупинено нарахування індексації заробітної плати працівникам до затвердження Кабінетом Міністрів України особливого порядку проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджету на 2015 рік, з яким позивач була ознайомлена (а.с. 150).

Відповідно до бухгалтерської довідки заробітна плата позивача за вересень, листопад 2015 року була проіндексована у грудні 2015 року та виплачена відповідно до розрахункового листка за грудень 2015 року (а.с. 87, 77).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при звільненні позивача дотримався порядку встановленого чинним трудовим законодавством України, жодних порушень законодавства при звільненні позивача встановлено не було, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає, оскільки суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи та ухвалив законне та обґрунтоване рішення, взявши до уваги усі наявні в матеріалах справи докази.

Згідно з ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. встановлено, що відповідно до положень ст. 10-11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 та ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апелянтом не надано належних доказів та обґрунтувань щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів приймає до уваги доводи апелянта проте, що в наказі про звільнення від 15.03.2016 р. містяться дві самостійні підстави для звільнення, проте дана обставина не може слугувати підставою для його скасування та поновлення позивача на роботі, оскільки відповідачем було дотримано усіх норм трудового законодавства під час звільнення позивача, а відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Також правильно зазначив суд першої інстанції про те, що з наказу про звільнення та наказів про внесення до нього змін вбачається, що позивача було звільнено не за п. 6 ст. 36, а за п. 1 ст. 40 КЗпП України, про що також зазначено у трудовій книжці (а.с. 8).

Тому, зазначення п. 6 ст. 36 КЗпП України у наказі про звільнення є помилковим, котре за собою не тягне поновлення позивача на посаді.

Безпідставними є і посилання апелянта на те, що відповідач мав вакантні посади, звільняючи позивача та незаконно не запропонував їх позивачу.

Так, суд першої інстанції правильно встановив, що позивачу був наданий лист від 10 лютого 2016 року, у якому роз'яснюються підстави для виведення посади завідувача канцелярією та те, що позивачу пропонується взамін посада секретаря і в разі відсутності згоди на таке переведення відповідач зможе звільнити позивача у зв'язку зі скороченням штату (а.с. 63).

Разом з тим, позивач ознайомившись з цим, відмовилась від підписання вказаної пропозиції-листа, про що працівниками музею складено відповідний акт (а.с. 64).

Також позивачу і 16 травня 2016 року, тобто у день звільнення, пропонувалось зайняти посаду секретаря, з чим остання не погодилась (а.с. 42).

Отже, протягом тривалого часу відповідачем тричі пропонувалась позивачу посада секретаря замість посади завідувача аж до дня звільнення, з чим ОСОБА_1 не погодилась.

Доводи ж апелянта про те, що їй не було запропоновано іншу посаду - завідуючої відділом музики, через що підлягає поновленню на посаду, є безпідставними, оскільки відповідно до посадової інструкції завідуючої науково-дослідним відділом музики до цієї посади застосовується така кваліфікаційна вимога, як вища освіта з музичного фаху, якої у позивача немає.

Посилання апелянта на ту обставину, що на справді у відповідача жодних змін в організації праці не відбулося, а виведення її посади та запровадження посади секретаря відбулося тільки для зменшення заробітної плати також не знайшло свого підтвердження.

Так, ч.3 ст.64 ГК України визначено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Як було встановлено судом, в КП «МТМК України» дійсно відбувались зміни в організації виробництва і праці - скорочення штату працівників.

Зокрема, наказом № 4-б-к від 18.01.2016 р. скорочується штат працівників КП «МТМК України», а саме виключається з штатного розпису музею посада завідувача канцелярії КП «МТМК України», яку обіймала позивач ОСОБА_1 (а.с. 59).

У зв'язку з цим, 20.01.2016 р. КП «МТМК України» видано наказ № 5-к про внесення змін до штатного розпису музею, відповідно до якого посаду завідувача канцелярією замінено на посаду секретаря, яким також наказано у визначені законодавством строки повідомити завідувача канцелярії про зміни найменування посади та умов праці (а.с. 60).

Відповідно до штатного розпису музею з 1 квітня 2016 року посада завідувача канцелярією відсутня та залишається посада секретаря (а.с. 72-74).

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що право визначати чисельність та штат працівників,проводити зміни в організації виробництва та праці, належить лише власнику або уповноваженому ним органу, а тому доводи апелянта про відсутність фактичних змін у КО «Музей театрального, музичного та кіномистецтва України» є необґрунтованими, оскільки вказані позивачем обставини спростовуються вищенаведеними діями уповноважених осіб відповідача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився із виниклими правовідносинами, дослідив та проаналізував усі наявні в матеріалах справи докази та доводи сторін і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Враховуючи викладене, рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2016 року колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2016 року залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді