Постанова № 64735992, 01.02.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 лютого 2017 року м. Київ

Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Берднік І.С.,

суддів: Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., -

за участю представників:

публічного акціонерного товариства

«Іскра» - Костіва М.А.,

Манівської Л.Р.,

публічного акціонерного товариства

по газопостачанню та газифікації

«Львівгаз» - Гарбузюка Р.О.,

ОСОБА_7, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Іскра» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України

від 14 червня 2016 року у справі № 914/2511/15 за позовом публічного акціонерного товариства «Іскра» до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» про стягнення суми,

в с т а н о в и л и:

Публічне акціонерне товариство «Іскра» (далі - ПАТ «Іскра») звернулося до Господарського суду Львівської області із позовом до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (далі - ПАТ «Львівгаз») про стягнення на підставі статей

762, 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) 169 890 710,40 грн за користування газопроводом.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після спливу строку дії договору оренди газопроводу, належного позивачеві на праві власності, відповідач у період із 1 січня по 30 серпня 2014 року фактично продовжив здійснювати господарську діяльність із розподілу природного газу, а тому зобов'язаний сплатити на користь позивача спірну суму за фактичне користування газопроводом з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення, оскільки розмір плати не встановлено договором.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 2 грудня

2015 року в задоволенні позову ПАТ «Іскра» відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду

від 14 квітня 2016 року рішення Господарського суду Львівської області

від 2 грудня 2015 року скасовано у частині відмови в стягненні

19 373 409,35 грн. У цій частині прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнуто з ПАТ «Львівгаз» на користь ПАТ «Іскра» кошти в розмірі 19 373 409,35 грн.

Рішення Господарського суду Львівської області від 2 грудня

2015 року в частині відмови у стягненні 150 517 301,05 грн залишено без змін.

Вищий господарський суд України постановою від 14 червня

2016 року скасував постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року, а рішення Господарського суду Львівської області від 2 грудня 2015 року залишив у силі.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України

від 14 червня 2016 року, поданої з підстав, передбачених пунктами

1, 3 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), ПАТ «Іскра», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 785, 795, 1214 ЦК, статей

27, 29 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також посилаючись на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року та залишити в силі постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року.

На обґрунтування своїх доводів ПАТ «Іскра» долучило до поданої заяви копію постанови Вищого господарського суду України від 20 квітня 2011 року у справі № 3/114-10-4616, копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня

2014 року у справі № 6-30166св14 і від 7 листопада 2014 року у справі

№ 6-41714ск14, копію постанови Верховного Суду України

від 18 листопада 2015 року у справі № 6-582цс15.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 11116 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

На думку заявника (ПАТ «Іскра»), у справі № 914/2511/15, яка розглядається, неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 20 квітня 2011 року у справі

№ 3/114-10-4616, ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року у справі

№ 6-30166св14 і від 7 листопада 2014 року у справі № 6-41714ск14, а невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновкам Верховного Суду України - постановою Верховного Суду України

від 18 листопада 2015 року у справі № 6-582цс15.

Проте з такими доводами заявника погодитися не можна.

У справі № 914/2511/15, яка розглядається, Вищий господарський суд України, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції, погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про стягнення плати за фактичне користування газопроводом.

При цьому Вищий господарський суд України наголосив, що правовідносини між сторонами регулюються нормами зобов'язального права, а не статтею 1214 ЦК, на яку посилається позивач.

Одночасно Вищий господарський суд України залишив без змін рішення суду першої інстанції та погодився із застосуванням до спірних правовідносин положень статті 785 ЦК, а також висновком про відмову в позові, виходячи із того, що відповідач вчиняв дії з повернення орендованого майна після припинення договору оренди, натомість ухилявся від прийняття зазначеного майна саме позивач, що свідчить про відсутність у відповідача умислу стосовно невиконання цього обов'язку.

Крім того, Вищий господарський суд України погодився і з висновком суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 08 липня 2010 року № 2467-VI зі змінами, які набрали чинності з 1 січня 2013 року, статтею 71 якого передбачено, що експлуатація складових Єдиної газотранспортної системи України здійснюється виключно газорозподільними або газотранспортними підприємствами (яким є ПАТ «Львівгаз»), а власники складових ЄГТСУ (зокрема й ПАТ «Іскра») зобов'язані передати належні їм складові у власність, господарське відання чи користування газотранспортному або газорозподільному підприємству чи укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію таких складових, що виключає стягнення оплати за користування газопроводом саме з відповідача.

У справі № 3/114-10-4616 Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення на підставі статті 1214 ЦК позовних вимог про стягнення з відповідача суми доходів від безпідставно збереженого майна (техніки) за період після спливу строку дії договору від 17 лютого 2004 року № 85/1-0 та до укладення між тими ж сторонами договору оренди тієї ж техніки

від 5 червня 2009 року за тих обставин, що судом було встановлено факт безпідставного використання відповідачем після закінчення строку дії договору техніки, належної позивачеві (постанова від 20 квітня 2011 року).

У справі № 6-30166св14 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін рішення апеляційного суду про задоволення позову про відшкодування вартості неврахованої електричної енергії, погодився з його висновком щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 1212 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844316/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 1213 ЦК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844317/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1>, зважаючи на те, що виявивши факт споживання відповідачем електричної енергії без укладення договору на її постачання внаслідок самовільного підключення, позивач згідно з вимогами Правил користування електричною енергією <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2010_02_04/pravo1/REG1442.html?pravo=1>, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) від 31 липня 1996 року № 28, та відповідно до приписів Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2010_02_04/pravo1/REG1442.html?pravo=1>, затвердженої постановою НКРЕ від 4 травня 2006 року № 562 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2010_10_14/pravo1/RE12656.html?pravo=1>, правомірно виставив відповідачу до сплати рахунок за самовільно спожиту електроенергію (ухвала від 10 грудня 2014 року).

У справі № 6-41714св14 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив у відкритті касаційного провадження і погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову про стягнення вартості спожитої без достатніх підстав теплової енергії з відповідача, який хоча і не укладав договору на постачання теплової енергії, але отримуючи послуги з опалення та гарячого водопостачання нежитлового приміщення, мав заборгованість з оплати таких послуг. При цьому суд касаційної інстанції погодився із висновком про застосування до спірних правовідносин положень статей 1212, 1213 ЦК і положень Закону України «Про теплопостачання» від 2 червня 2005 року № 2633-IV, Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року № 1198 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2007_10_03/pravo1/KP071198.html?pravo=1> (ухвала від 7 листопада 2014 року).

У справі № 6-582цс15 Верховний Суд України погодився із рішенням суду першої інстанції про задоволення позову комунального підприємства «Харківські теплові мережі» про стягнення з фізичної особи вартості спожитої теплової енергії без укладення договору на постачання теплової енергії та зазначив, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статей 1212, 1213 ЦК, а у цьому випадку між сторонами склалися фактичні договірні відносини, у зв'язку з чим заявлений позов підлягає задоволенню (постанова від 18 листопада 2015 року).

Таким чином, у господарській справі № 3/114-10-4616, у цивільних справах №№ 6-30166св14, 6-41714св14, 6-582цс15 суди касаційної інстанції і Верховний Суд України не обґрунтовували своїх висновків положеннями Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», який не регулює правовідносини між сторонами у зазначених справах, а правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у справі

№ 914/2511/15, яка розглядається.

Отже, зі змісту зазначених рішень суду касаційної інстанції, постанови Верховного Суду України, копії яких додано до заяви, та зі змісту оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України

не вбачається підстав для висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах за однакових встановлених судом фактичних обставин та висновку про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постанові Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно з частиною 1 статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви про перегляд судових рішень господарських судів, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи,

не підтвердилися.

Ураховуючи наведене, у задоволенні заяви ПАТ «Іскра» слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIІІ та статтями 11116 , 11123 , 11124 , 11126 ГПК, Судова палати у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

Відмовити у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Іскра» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року у справі

№ 914/2511/15.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, встановленої пунктом 4 статті 11116 ГПК.

Головуючий І.С. Берднік

судді: В.І. Гуменюк

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко