Рішення № 64732835, 14.02.2017, Запорізький районний суд Запорізької області

№ 317/3047/16-ц

№/п 2/317/47/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2017 року

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді - Ачкасова О.М.,

при секретарі - Кузіній Л.Х.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжя справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Комунарський ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області, про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту, посилаючись на те, що 20.06.2015 року нею у ОСОБА_2 було придбано земельну ділянку, що розташована за адресою: Запорізька область, Запорізький район, Степненська сільська рада, СТ «Бєлазіст», ділянка №18, але на час відчуження ділянки у ОСОБА_2 був відсутній витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що було перешкодою у здійсненні нотаріального оформлення купівлі-продажу земельної ділянки, було передано гроші у сумі 12000 грн. В той же день на позивачку було оформлено членську книжку СТ «Бєлазіст» та сплачено внесок 2000 грн. З 20.06.2015 року до кінця травня 2016 року ОСОБА_1 не могла зв»язатися з ОСОБА_2 та вирішити питання про здійснення нотаріального оформлення купівлі-продажу земельної ділянки, а зустрівшись з ним в кінці травня 2016 року, ОСОБА_2 повідомив, що на все його майно накладено арешт, у зв»язку із чим позивачка була вимушена звернутися до суду.

У судове засідання позивачка не з»явилася, була повідомлена належним чином про час та місце судового засідання, від її представника надійшла заява, у якій він просив суд розглянути справу за їх відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з»явився, просив суд розглянути справу за його відсутності, позов визнав, не заперечував проти його задоволення, про що надіслав суду заяву.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з»явився, просив суд розглянути справу за його відсутності, позов визнав, не заперечував проти його задоволення, про що надіслав суду заяву.

Представник третьої особи Комунарського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області у судове засідання не з»явився, надав суду лист, у якому просив суд розглянути справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за їх відсутності у зв»язку з відсутністю на виконанні виконавчого провадження відносно вищевказаних осіб.

Суд вважає за можливе розгляд справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі і не з»явилися, адже їх неявка за вказаних обставин не є перешкодою для розгляду справи згідно ст. 169 ЦПК України.

Незважаючи на визнання позову відповідачами у справі, суд згідно ст. 174 ч.4 ЦПК України продовжив судовий розгляд справи по суті, адже визнання позову суперечить закону.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши всі докази у сукупності, суд вважає, що позов не заснований на законі, не є обґрунтований, тому не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» при розгляді позову про визнання права власності на арештоване майно та/або зняття арешту з майна судам слід всебічно і повно зясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, неухильно додержуючись при цьому як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і положень про належність та допустимість доказів (статті 58, 59 ЦПК).

Відповідно до п.п. 5, 25, 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК). Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Відповідно до положень статей 391,396 ЦКпозов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Судом встановлено, що право власності на спірну земельну ділянку виникло у ОСОБА_2 згідно наданої позивачкою Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держвного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна щодо об»єкта нерухомого майна, 28.03.2016 року (на підставі рішення державного реєстратора), тобто після передачі ділянки позивачці за розпискою, яку не можна вважати договором купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки такий договір необхідно нотаріально посвідчувати згідно вимог закону.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, то відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК такий правочин є нікчемним. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ст. 220 ЦК).

Отже, закон надає суду право визнавати дійсним договір, який через недодержання сторонами вимог закону про його нотаріальне посвідчення є нікчемним.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (в редакції Закону№ 1878-VI від 11.02.2010).

Отже, до моменту нотаріального посвідчення договір купівлі-продажу земельної ділянки юридично не є укладеним.

За змістом ч. 2 ст. 220 ЦК України суд може визнати дійсним нікчемний договір, а не договір, який не є укладеним. Саме на це звернув увагу Пленум Верховного Суду України у п. 13 постанови від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

У звязку з цим, оскільки договір не був укладеним, суд не може вважати (визнати) його дійсним на підставі ст. 220 ЦК, вимоги про що суду ОСОБА_1 не заявлялися.

Крім того, суду не надано жодних доказів щодо накладення на спірну земельну ділянку арешту, що б у свою чергу перешкоджало сторонам укласти договір купівлі-продажу у передбаченому законом порядку, про що вказує у позові ОСОБА_1 як на підставу звернення до суду.

На час формування Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (05.06.2016 року), що долучена позивачкою до позову, як і на час розгляду справи судом (14.02.2017 року), у реєстрі відсутні дані щодо обтяжень та заборон відчуження земельної ділянки ОСОБА_2

Це вбачається також з листа Комунарського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області від 12.10.2016 року, в якому вказано, що на виконанні відсутнє виконавче провадження відносно сторін у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, ст. 15 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цими Кодексами, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів за власним розсудом обираючи спосіб захисту.

Згідно ст.ст. 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, як було встановлено судом, жодних переконливих та належних доказів на підтвердження своїх вимог про виникнення у ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку та взагалі про наявність спору між сторонами у справі, позивачкою суду надано не було, що є підставою для відмови у задоволенні позову в частині визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно.

Відповідно, позовні вимоги щодо зняття арешту з майна, наявність якого не підтвердилася у судовому засіданні, та які є похідними від вимог про визнання права власності на майно, не підлягають задоволенню, як і вимоги про стягнення судового збору, згідно ст. 88 ЦПК України.

Доводи позивачки в обґрунтування свого позову, зазначені у позові, спростовуються висновками суду, суперечать нормам чинного цивільного законодавства.

Жодних доказів, які б встановлювали зворотне та впливали на суть спору, позивачкою чи її представником надано не було.

Таким чином, позов не знайшов свого підтвердження у суді, є безпідставним і необґрунтованим, тому у його задоволенні необхідно відмовити у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 60, 61, 88, 174, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 215, 328, 334, 391, 396, 640, 657 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Комунарський ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у запорізькій області, про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту, відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги на рішення протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду.

Суддя: