Ухвала суду № 64728712, 07.02.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/40/17 Справа № 696/1258/13-к Категорія: ч.1 ст. 286 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

представника потерпілої ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на вирок Кам`янського районного суду Черкаської області від 08 червня 2016 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, проживаючого за адресою: Кiровоградська область, м. Знам'янка, вул. Дмитрiвська, 29/7, раніше не судимого, -

визнаний винним винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, і йому призначено покарання у виді одного року обмеження волі, без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на один рік, який вирішено рахувати з часу проголошення вироку.

Відповідно до ст. 76 КК України зобовязано ОСОБА_7: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи; періодично зявлятися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 до ОСОБА_7 про стягнення на її користь матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП задоволено частково.

Вирішено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 8176 (вісім тисяч сто сімдесят шість) грн. 16 коп. - заподіяної матеріальної шкоди та 15000 (пятнадцять тисяч ) грн. - заподіяної моральної шкоди, а всього 23 (двадцять три тисячі сто сімдесят шість) грн. 16 коп.

У решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено стягнути з ОСОБА_7 на користь держави (платіжні реквізити отримувач: УДКСУ у м. Черкасах, Черкаської області, код платежу: 24060300, код отримувача: 38031150, розрахунковий рахунок 31116115700002, банк ГУДКСУ у Черкаській області, МФО 854018):

- витрати на проведення експертизи технічного стану автомобіля в сумі 978 (девятсот сімдесят вісім) грн. 88 коп.;

- витрати на проведення транспортно-трасологічної експертизи в сумі 882 (вісімсот вісімдесят дві) грн. 60 коп.;

- витрати на проведення судової авто-технічної експертизи в сумі 244 (двісті сорок чотири) грн. 72 коп.

Вирішена доля речових доказів відповідно до вимог ст. 100 КПК України, -

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку Кам`янського районного суду Черкаської області від 08 червня 2016 року ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за те, що він 29 жовтня 2012 року, близько 13-00 год., керуючи автомобілем JEEP CEROKEE, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись на 229 км. автодороги Київ-Знамянка, не врахував дорожньої обстановки та не вибравши безпечної швидкості, маючи технічну можливість уникнути зіткнення, порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України: «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху обїзду перешкоди», зіткнувся з автомобілем A3JIK-21401, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_12, який рухався в попутному напрямку. Від зіткнення автомобіль A3JIK-21401 виїхав на зустрічну смугу руху, де відбулося зіткнення з автомобілем KAMA3-5320, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_13. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля A3JIK-21401 ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритих переломів кісток обох гомілок, що за ознакою тривалого розладу здоров'я відносяться до категорії середньої тяжкості.

Вказане порушення вимог п. 12.3 ПДР України водієм автомобіля ОСОБА_7, згідно висновку автотехнічної експертизи № 4/207 від 23.07.2013 року, знаходиться в причинному звязку з розвитком механізму даної ДТП та наслідками, які настали внаслідок цього.

Не погоджуючись з вироком, захисник ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок та ухвалити новий, яким виправдати ОСОБА_7, мотивуючи свої вимоги тим, що відсутні докази, які підтверджують вину ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України. Суд не надав належної оцінки висновку експерта №4/207 від 23.07.2013 року, згідно якого виїзд автомобіля ОСОБА_12 на головну дорогу та невиконання ним вимог знаку 2.1. ПДР України є причиною ДТП, критично не віднісся до схеми ДТП, в якій не зазначено місця зіткнення автомобілів. Суд поклав в основу рішення докази, які не підтверджують вини ОСОБА_7: схему ДТП, висновок судового медичного експерта №174 від 25.04.2013 року, висновок експерта №4/207 від 23.07.2013 року. Звертає увагу, що при призначенні експертизи експерту ОСОБА_14 не були перевірені його повноваження на проведення авто-технічної експертизи. Крім того, на вирішення експертизи не було винесено питання щодо відповідності дій водія КАМАЗ ОСОБА_13, в результаті зіткнення з яким потерпіла ОСОБА_11, яка знаходилася у автомобілі АЗЛК отримала тілесні ушкодження.

Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7, які виступили в підтримку апеляційної скарги з наведених у ній підстав, міркування прокурора Щепак Т.М., яка заперечувала проти задоволення апеляції та просила залишити законне рішення суду в силі, позицію представника потерпілої ОСОБА_9, який також заперечував проти задоволення апеляції; вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 368 КПК України визначений певний перелік питань, які суд повинен вирішити ухвалюючи вирок.

Частина 3 ст.373 КПК України встановлює, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

У разі визнання особи винуватою, суд у відповідності до вимог ч.3 ст.374 КПК України, вказує, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Відповідна вимога до постановлення обвинувального вироку наведена і у постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року.

Пункт 16 вказаної постанови вказує судам на необхідність точного виконання вимог ст.334 КПК України в редакції 1960 року(ст.374 діючого КПК України) про обґрунтування обвинувачення конкретними доказами не лише кожному підсудному, а й по кожному епізоду обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо.

У відповідності до положень п.17 постанови, Пленум Верховного Суду України звертає увагу судів на те, що згідно з вимогами ст.323 КПК України в редакції 1960 року (ст. 370 діючого КПК України) в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. При постановленні вироку суд колегіально чи суддя одноособово, в умовах, що виключають будь-яке втручання у

вирішення конкретних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст.324 КПК України.

Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Проте, суд першої інстанції не дотримався вказаних вимог.

Відповідно до ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозвязку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Суд, розглядаючи кримінальне провадження по суті, зробив висновок про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, побудувавши обвинувальний вирок на суперечливих, недостатньо перевірених доказах, взявши до уваги лише доводи сторони обвинувачення та безпідставно, без будь-якого аналізу та оцінки, відкинувши доводи захисту.

Так, покази свідків, які суд поклав в основу рішення не свідчать про наявність вини у скоєнні ДТП ОСОБА_7 Зокрема, до показів потерпілої ОСОБА_11 та ОСОБА_12 колегія суддів відноситься критично, оскільки відносно ОСОБА_12 по даній ДТП закрито кримінальне провадження за ч.1 ст.286 КК України за заявою його дружини ОСОБА_11, таким чином вони є зацікавленими особами у притягненні до відповідальності іншого водія - ОСОБА_7 Покази свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_13 взагалі не містять фактичних даних стосовно подій, які передували скоєнню ДТП.

Проте, суд взяв вказані покази та поклав їх в основу рішення без будь-якого аналізу та оцінки, не усунувши протиріччя між даними показами та показами обвинуваченого і свідка ОСОБА_16, які стверджували, що ДТП сталася з причин порушення водієм АЗЛК ПДР, а саме, виїзд з другорядної дороги на головну, без надання переваги автомобілю, JEEP CEROKEE, який рухався по головній дорозі.

Крім того, суд поклавши висновок експертизи №4/207 від 23.07.2013 року НДЕКЦ в основу рішення не надав належної оцінки відповіді на головне питання поставлене перед експертом, що в дорожній обстановці, яка склалася на момент ДТП, та при обставинах, які викладені у постанові про призначення автотехнічної експертизи, з технічної точки зору, в причинному звязку з виникненням даної ДТП знаходиться саме виїзд автомобіля АЗЛК -21401 під керуванням водія ОСОБА_12 на головну дорогу в момент, коли водій автомобіля JEEP CEROKEE ОСОБА_7 несвоєчасно прийняв міри до зменшення швидкості керованого ним автомобіля.

Тобто, з висновку слідує, що причиною ДТП є виїзд автомобіля АЗЛК 21401 р/н И7641ЧК під керуванням ОСОБА_12 на головну дорогу та невиконання ним вимог дорожнього знаку 2.1 ПДР України, а не дії ОСОБА_7

Інші автотехнічні експертизи не проводились.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження захисник ОСОБА_8 звертався з відповідним клопотанням до суду першої інстанції про проведення додаткової автотехнічної експертизи. Однак, суд відмовив у задоволенні клопотання, зіславшись на намагання сторони захисту затягнути розгляд справи та безпідставність проведення експертизи.

В суді апеляційної інстанції клопотань про дослідження доказів чи проведення експертиз сторонами не заявлялось, а тому суд у відповідності до положень ст. 404 КПК України позбавлений можливості з власної ініціативи досліджувати докази чи призначати будь-які експертизи.

Викликає сумнів у обєктивності такий доказ як схема ДТП, яка складена без зазначення місця зіткнення автомобілів, з численними затираннями, і яку суд також поклав в основу рішення.

Згідно п.7 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у випадках, коли передбачені ст. 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з'ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила Правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.

Тобто, суд повинен був врахувати, що відповідно до висновку експерта №4/207 від 23.07.2013 року НДЕКЦ причиною ДТП є виїзд автомобіля АЗЛК 21401 р/н И7641ЧК під керуванням ОСОБА_12 на головну дорогу та невиконання ним вимог дорожнього знаку 2.1 ПДР України, внаслідок чого обвинувачений не зміг уникнути зіткнення навіть застосовуючи екстрене гальмування.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку суду потрібно було б у відповідності до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зясувати чи сталося порушення ПДР з боку обвинуваченого через створення аварійної ситуації водієм ОСОБА_12

Крім того, судом не надано належної оцінки постанові про закриття кримінального провадження, згідно якої кримінальне провадження відносно ОСОБА_12 було закрито на підставі заяви потерпілої ОСОБА_11, одночасно, в ній чітко вказано про порушення ПДР водієм ОСОБА_12

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження відсутні належні та обєктивні докази, які свідчать про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, в той же час органом досудового розслідування не перевірено, а судом не надано оцінку доводам сторони захисту щодо невідповідності дій водіїв АЗЛК ОСОБА_12 та КАМАЗа ОСОБА_13 в дорожній обстановці, що склалася на момент ДТП, та порушення ними ПДР, що і призвело до скоєння ДТП, та отримання потерпілою тілесних ушкоджень.

Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про практику застосування Конституції при здійсненні правосуддя» визнання особи винною у вчиненні злочину можливе лише за умови доведеності її вини.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Таким чином, суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 370, 374 КПК України не надав належної оцінки зібраним доказам, побудував своє рішення про винуватість ОСОБА_7 на суперечливих та достатньо не перевірених доказах, взявши до уваги лише доводи сторони обвинувачення, фактично не оцінивши докази захисту та не навівши мотивів, з яких їх відкинуто.

Відповідно до положень п.п.1, 3 ст.409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно з вимогами ст.410 КПК України неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема, у разі якщо:

1) судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення;

2) необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно з вимогами ч.1 ст.412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Таким чином, враховуючи, допущені істотні порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неповноту судового розгляду, яка могла істотно вплинути на висновки суду, враховуючи, що дані порушення мають істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення виходячи із засад обєктивності, неупередженості, безсторонності та змагальності кримінального процесу, на думку колегії суддів, вирок суду відносно ОСОБА_7 підлягає скасуванню з призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції, під час якого необхідно використати всі наявні у суду можливості з метою ретельної перевірки належності і допустимості доказів, зібраних у даному кримінальному провадженні, а також перевірки доводів, на які посилаються сторони кримінального провадження, належно вмотивувати прийняття одних доказів та відхилення інших, та на підставі сукупності всіх зібраних доказів у залежності від встановленого, ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 409, 410, 412, 415 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - задовольнити частково.

Вирок Кам`янського районного суду Черкаської області від 08 червня 2016 року стосовно ОСОБА_7 за ч.1 ст. 286 КК України скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий :

Судді :