Рішення № 64721736, 07.02.2017, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/2669/16-ц

Провадження № 2/192/40/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" лютого 2017 р. СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - судді Щербині Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Сербіної Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт Солоне цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічний позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що по укладеному кредитному договору без номера від 26 вересня 2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_1останній отримав кредит у розмірі 1000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При цьому відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою та Тарифами банку, які викладено на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним і банком договір, що підтверджується його підписом у заяві і є відповідно до п.3.2 та п.3.3 Умов та Правил надання банківських послуг прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

У відповідності до умов договору банк свої зобовязання виконав в повному обсязі та видав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, а відповідач згідно з п.6.5, п.6.6 Умов та Правил надання банківських послуг зобовязався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором, а у разі невиконання зобовязань за договором на вимогу банку виконати зобовязання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати винагороди банку.

В порушення умов договору відповідач зобовязання за вказаним кредитним договором належним чином не виконував, у звязку з чим станом на 31 липня 2016 року має заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 37632 гривні 72 копійки, яка складається із заборгованості за кредитом - в сумі 4725 гривень 83 копійки, по процентам за користування кредитом - в сумі 27876 гривень 76 копійок, по пені та комісії за користуванням кредитом - в сумі 3000 гривень 00 копійок, а також штрафу відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг в сумі 250 гривень (фіксована частина) та в сумі 1780 гривень 13 копійок (процентна складова), які в добровільному порядку відповідач не сплачує, у звязку з чим позивач змушений звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором в примусовому порядку.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 звернулися до суду з зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору б/н від 26 вересня 2007 року недійсним з моменту укладання.

На обґрунтування зустрічного позову зазначили, що ПАТ КБ «Приватбанк» в позовній заяві до ОСОБА_1 вказав, що кредитний договір був укладений 26 вересня 2007 року, а у службових відмітках позивача та в заяві відповідача щодо отримання кредитної картки вказана дата відкриття рахунку - 26 вересня 2007 року. При цьому 17 грудня 2007 року ОСОБА_1 підписана заява щодо отримання кредитної картки, в якій зазначено, що клієнт ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг, тарифами банку. Таким чином, позивач ознайомив відповідача ОСОБА_1 з умовами договору лише 17 грудня 20107 року, тобто після його укладання 26 вересня 2007 року. Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити вимогам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1-3 та ч.6 ст.203 ЦК України. Також ст.ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено підстави для визнання договору недійсним; укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики. Оскільки позивач порушив права споживача ОСОБА_1 несвоєчасним наданням інформації ОСОБА_1 про умови кредитного договору внаслідок застосування нечесної підприємницької практики до укладання договору та внаслідок застосування несправедливих умов договору після його укладання, то право відповідача ОСОБА_1 на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про кредитні послуги банку було порушено, внаслідок чого здійснити свідомий вибір було неможливо, тому прохали визнати кредитний договір б/н від 26 вересня 2007 року недійсним з моменту його укладання.

Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2017 року вказані позови було прийнято до спільного розгляду та обєднано їх в одне провадження (а.с.142).

Представник позивача, який про день та час розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.147,150), в судове засідання не зявився, надавши суду письмову заяву (а.с.24), відповідно до якої прохали справу розглядати у відсутність їх представника, позовні вимоги підтримали у повному обсязі та прохали їх задовольнити, а в разі неявки відповідача не заперечували проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2, яка діє на підставі договору від 08 листопада 2016 року (а.с.43), які належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.145,146)в судове засідання 07 лютого 2017 року не зявилися. Згідно письмових заяв від 07 лютого 2017 року, прохали проводити розгляд справи у їх відсутність без фіксування судового засідання технічними засобами (а.с.151,152). В судовому засідання 10 січня 2017 року відповідач ОСОБА_1 та його представник, позовні вимоги не визнали, прохали відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог та долучили до матеріалів справи письмові заперечення проти позову, згідно яких представником відповідача зазначено, що 05 січня 2017 року на адвокатський запит, щодо надання інформації, позивачем було надано відповідь лише на одне запитання з десяти поставлених, а саме щодо строку дії кредитної картки. Всі інші міркування представника позивача надані у листі від 07 грудня 2016 року (лист згідно штемпелю на конверті відправлений 21 грудня 2016 року), що свідчить про несвоєчасне та не повне надання інформації у відповідь на адвокатський запит та свідчить про свідоме перешкоджання позивачем отримання відповідачем інформації щодо даного спору. Позивачем ПАТ КБ «Приватбанк» до позовної заяви додані Умови та правила надання банківських послуг невідомо якої редакції. Згідно відповіді позивача від 07 грудня 2016 року, строк дії кредитної кратки №4149605354655169 до вересня 2015 року. При цьому в розрахунках заборгованості, який додається до позовної заяви, проценти, комісія, пеня продовжують нараховуватися банком і після закінчення дії договору, тому відповідач та його представник вважають, що розрахунок заборгованості є необґрунтованим. Крім того, позивач в позовній заяві не вказує той факт, що з кредитної картки відповідача було списання грошових коштів 11 та 12 грудня 2013 року у розмірах 2400 та 600 гривень відповідно. Коли відповідач дізнався про даний факт, то припинив користуватися кредитною карткою з січня 2014 року до зясування обставин даних списань. Також, позивач скрив той факт, що відповідач звертався до служби безпеки банку з відповідною письмовою заявою, а коли позивачем було подано позов до суду, то відповідач був змушений звернутися з заявою про злочин 27 грудня 2016 року, тому вважають позовні вимоги позивача не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню (а.с.128-129).

У звязку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд у відповідності з ч.2 ст.197 ЦПК України ухвалив здійснювати розгляд справи у відсутність сторін, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши письмові докази, що маються у справі, приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень ст.ст.10,11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків встановлених цим законом.

Згідно ст.526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610, ст.611 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, а також сплата неустойки.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання і право на яку згідно ст.550 ЦК України виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобовязання.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення зміну, або припинення цивільних прав та обовязків. Зміст договору відповідно до ст.628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Однією із різновидностей зобовязання є кредитний договір, який укладається сторонами відповідно до вимог ст.1054, ст.1055 ЦК України та відповідно до ст.629 цього Кодексу є обовязковим до виконання сторонами.

Згідно ч.1 статті 1054 та ч.1 ст.1055 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит, при цьому кредитний договір укладається в письмовій формі, а зазначене свідчить про те, що за формою та змістом укладений між сторонами кредитний договір відповідає зазначеним вимогам.

Судом встановлено, що згідно заяви від 17 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с.19-20), як позикодавцем та відповідачем ОСОБА_1 як позичальником було укладено договір про надання банківських послуг б/н (а.с.9-10), згідно якого відповідачу був встановлений кредитний ліміт на платіжну карту №4149 6053 5465 5169 (кредитка «Універсальна»), відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 1000,00 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3.00% в місяць (36,00% в рік) на суму залишку заборгованості за кредитом з моменту підписання договору, який автоматично лонгується на новий строк, якщо жодна зі сторін на протязі цього строку не проінформує іншу сторону про припинення дії договору.

При цьому відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку (а.с.11-16) складає між ним і банком договір, що підтверджується його підписом у заяві (а.с.9) і є прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п.3.2 та п.3.3 Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.12), а також згідно п.5.3 та п.6.4 права банка в односторонньому порядку змінювати тарифи (а.с.14).

Таким чином судом було встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання банківських послуг б/н від 17 грудня 2007 року, а не від 26 вересня 2007 року, оскільки згідно відміток банку на заяві позичальника - 26 вересня 2007 року є датою відкриттям рахунку, а не датою укладання договору (а.с.9 зворот).

Факт встановлення кредитного ліміту на кредитку картку підтверджується також і виписками банку, які надані відповідачем до матеріалів справи (а.с.45-82, 89-97). Однак згідно даних виписок картка з номером №4149 6053 5465 5169 відповідає угоді №SAMDN40000016275179, а не договору від 26 вересня 2007 року.

До позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» доказів укладання з відповідачем ОСОБА_1 договору б/н від 26 вересня 2007 року суду не надав, а розрахунок заборгованості, здійснений відповідачем також містить в собі реквізити договору від 26 вересня 2007 року, який між сторонами не укладався (а.с.5-8).

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Суд посилається на те, що згідно норм чинного ЦПК України суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, а відповідно до положень ст. 60 цього Кодексу кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Оскільки представники позивача в судове засідання 07 лютого 2017 року не зявилися, надавши заяву про розгляд справи за їхньої відсутності, доказів укладання кредитного договору з відповідачем ОСОБА_1 від 26 вересня 2007 рокусуду не надали, то суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.

Ухвалою суду від 05 грудня 2016 року від позивача було витребувано, в тому числі, копію заяви ОСОБА_1 на відкриття кредитної картки №4149 6053 5465 5169 (а.с.109), яка була отримана позивачем (а.с.148) та на її виконання було надано лист з додатком, згідно якого позивач не надіслав на адресу суду відповідні документи, про що було складено відповідний акт (а.с.126).

Оскільки позовні вимоги, викладені в позові ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 стосуються стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 26 вересня 2007 року (а.с.4 зворот), а доказів укладання такого договору суду не надано, то суд позбавлений можливості дійти до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, а тому в задоволенні первісного позову слід відмовити у звязку з його недоведеністю.

Вирішуючи вимоги за заявленим зустрічним позовом, суд виходить з наступного.

У зустрічному позові зазначено, що кредитний договір від 26 вересня 2007 року слід визнати недійсним з підстав, передбаченихст. 203 ЦК України.

Відповідно до п. 1постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"роз'яснено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до ч. 3ст. 203 ЦК Україниволевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3ст. 215 ЦК Україниякщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.8 вказаної вище постанови Пленуму ВСУ встановлено, що відповідно до частини першоїстатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановленістаттею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Оскільки судом під час розгляду первісного позову було встановлено, що позивач не довів суду факт укладання між сторонами договору від 29 вересня 2007 року, оскільки вказана дата є лише датою відкриття ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» рахунку, тому відсутні і правові підстави для задоволення зустрічного позову, оскільки існування такого договору також не доведено як позивачем так і відповідачем по справі.

У звязку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати по справі, відповідно до ст. 88 ЦПК України покладаються на позивача.

У зв'язку зі звільненням відповідача від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" та відповідно до ст. 88 ЦПК Україниу звязку з відмовою в задоволенні позову судові витрати у справі не стягуються з позивача, а компенсуються за рахунок держави в установленому законом порядку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526-530, 533, 536, 549-551, 598, 610-615, 624, 625, 626, 638-654, 1046-1056-1 ЦК України; ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору недійсним, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Солонянський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: суддя Н. О. Щербина