Рішення № 64720872, 10.02.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/7699/16-ц

Провадження № 2/201/327/2017

РІШЕННЯ

Іменем України

10 лютого 2017 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря Гоц Г.Ю., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Меридіан» про стягнення заробітної плати за листопад 2015 року та компенсації за невикористану відпустку в сумі 3 677,93 грн., стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2015 року по 31 травня 2016 року в сумі 8 400,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Меридіан» (далі ТОВ «ВКФ «Меридіан») про стягнення заробітної плати за листопад 2015 року та компенсації за невикористану відпустку в сумі 3 677,93 грн., стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2015 року по 31 травня 2016 року в сумі 8 400,00 грн. (з урахуванням уточнених вимог).

В обґрунтування позову зазначив, що з 07.09.2008 він перебував у трудових відносинах з товариством з ТОВ «ВКФ «Меридіан», де працював стропальником. 30.11.2015 звільнився за власним бажанням. За листопад 2015 року йому нараховано заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5442,48 грн. за даними відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України за 2015 рік. Але як йому пояснила бухгалтер підприємства, з цієї суми були утримані аліменти та податки, тому залишок становить приблизно 2700,00 грн., але дана сума не виплачена, оскільки підприємство самостійно відраховувало аліменти його дружині на утримання дитини. Він неодноразово звертався до відповідача із проханням провести розрахунок, але відповідач на його звернення не відреагував.

Посилаючись на норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України, просить суд стягнути із відповідача заробітну плату за листопад 2015 року та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 3 677,93 грн., стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2015 року по 31 травня 2016 року в сумі 8 400,00 грн.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «ВКФ «Меридіан», в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, надав заперечення на позов, в яких відзначив, що ОСОБА_1 дійсно був прийнятий на посаду стропальника у товаристві з 07.09.2009 за його заявою. За наказом про прийняття на роботу № 11К від 07.09.2009 йому встановлено посадовий оклад в розмірі 720,00 грн. 12.11.2015 ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням. Наказом № 7-к від 17.11.2015 його звільнено із займаної посади на підставі ст.38 КЗпП України з 30.11.2015.

Вважає, що роботодавець виконав вимоги ст. 116 КЗпП України, підприємством виплачені всі належні суми в день звільнення, видана трудова книжка. Твердження позивача про те, що його середньомісячна заробітна плата на момент звільна складала 1 400 грн. є помилковим, так як позивач не врахував, що законодавством передбачені відрахування із заробітної плати працівника, а саме, 15% податку із доходу фізичної особи, 5 % - єдиного соціального внеску, 3,6 % відрахування в органи пенсійного фонду, 1,5% військового збору. Таким чином розмір заробітної плати ОСОБА_1 на момент звільнення (з червня 2015 року) складав 1 217,51 грн., що підтверджується відомостями обліку заробітної плати.

Щодо посилань позивача про нарахування в листопаді 2015 року заробітної плати і компенсації за невикористану відпустку у розмірі 5442,48 грн., вказує, що згідно відомості за листопад 2015 року, сума 5442,48 грн. складається із нарахованої заробітної плати у розмірі 1400,00 грн. та компенсації за невикористану відпусті у розмірі 4042,48 грн. З даної суми утримано податки і збори, розмір яких склав 1064,55 грн., потім нараховано аванс в сумі 700,00 грн. Кінцева сума для видачі становила 3 677, 93 грн.

Однак ця сума не підлягає сплаті, оскільки ОСОБА_1 є платником аліментів на утримання дитини, згідно виконавчого листа Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15.06.2007 по справі №2-1088. В 2015 році розмір аліментів становив 25% відрахувань всіх видів заробітку щомісяця. Підприємством щомісяця перераховувались поштовими переказами кошти в рахунок сплати ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_4.

При його звільненні під час проведення остаточного розрахунку виявлено бухгалтерську помилку, внаслідок якої аліментів виплачувались за рахунок коштів підприємства, а не відраховувались із заробітної плати ОСОБА_1, про що складена службова записка бухгалтером.

Відповідно до пояснень бухгалтера, оскільки була виявлена помилка щодо неутримання аліментів із заробітної плати, із ОСОБА_1 усно погоджено, що підприємство не буде стягувати з ОСОБА_1 в судовому порядку суму накопиченого боргу внаслідок не нарахування аліментів в розмірі 21550,75 грн., а останній не матиме претензій щодо невиплаченої належної йому заробітної плати за листопад 2015 року в розмірі 3 677,93 грн.

Отже, за весь період роботи позивачу виплачена заробітна плата, що підтверджено відомостями про виплату грошей. Позивач фактично має борг перед підприємством, розмір якого лише за останні два роки значно перевищує оспорювану суму заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку 3677,93 грн. В період з січня 2015 року по листопад 2015 року підприємством відраховано на сплату аліментів приблизно 4 143,26 грн, що підтверджується квитанціями про здійснення поштових переказів.

В попередніх роках відповідачем також здійснювалися відрахування по сплаті аліментів на користь ОСОБА_4, що підтверджується квитанціями про поштові перекази. Сума аліментів з 2009 року становила 1/3 частину від усіх доходів позивача, оскільки неповнолітніми були дві його дитини.

Враховуючи викладене, вважає, що відповідач повністю розрахувався з ОСОБА_1 при його звільненні, не зважаючи на борг останнього перед підприємством ТОВ ВКФ «Меридіан», що складав 21 550,75 грн. Тому просить відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1, він був прийнятий на посаду стропальника у ТОВ «ВКФ «Меридіан» з 07.09.2009 за наказом № 11К від 07.09.2009 (а.с. 13).

На підставі наказу № 7-к від 17.11.2015 ОСОБА_1 звільнено на підставі ст.38 КЗпП України з 30.11.2015 за власним бажанням (а.с. 105).

Як видно з відомостей по обліку заробітної плати ТОВ «ВКФ «Меридіан» розмір заробітної плати ОСОБА_1 за три місяці до звільнення за вересень, жовтень, листопад 2015 року складав 1 217,51 грн., з урахуванням передбачених законодавством відрахування із заробітної плати працівника, а саме, 15% податку із доходу фізичної особи, 5 % - єдиного соціального внеску, 3,6 % відрахування в органи пенсійного фонду, 1,5% військового збору (а.с. 88 90).

Як встановлено у судовому засіданні, позивачу нараховано в листопаді 2015 року заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5 442,48 грн., що видно з відомості за листопад 2015 року (а.с. 88).

Згідно службової записки бухгалтера підприємства (а.с. 85) та пояснень відповідача, дана сума складається із нарахованої заробітної плати у розмірі 1 400,00 грн. та компенсації за невикористану відпусті у розмірі 4 042,48 грн. За вирахуванням утриманих податків і збори в розмірі 1 064,55 грн., та з урахуванням авансу в сумі 700,00 грн., сума до видачі становила 3 677, 93 грн.

Окрім того, згідно тієї ж службової записки головного бухгалтера підприємства ОСОБА_5, ця сума не підлягала сплаті, оскільки ОСОБА_1 є платником аліментів на утримання дитини, згідно виконавчого листа Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15.06.2007 по справі №2-1088 (а.с. 86). В 2015 році розмір аліментів становив 25% відрахувань всіх видів заробітку щомісяця. Підприємством щомісяця перераховувались поштовими переказами кошти в рахунок сплати ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_4

При звільненні ОСОБА_1 під час проведення остаточного розрахунку виявлено бухгалтерську помилку, внаслідок якої аліменти виплачувались за рахунок коштів підприємства, а не відраховувались із заробітної плати ОСОБА_1 Відповідно до пояснень бухгалтера, оскільки була виявлена помилка щодо неутримання аліментів із заробітної плати, із ОСОБА_1 усно погоджено, що підприємство не буде стягувати з ОСОБА_1 в судовому порядку суму накопиченого боргу внаслідок не нарахування аліментів в розмірі 21 550,75 грн., а останній не матиме претензій щодо невиплаченої належної йому заробітної плати за листопад 2015 року в розмірі 3 677,93 грн.

Як вбачається із відомостей на виплату грошей, за вересень 2015 року ОСОБА_1 отримав 1217,51 грн., за першу половину жовтня 2015 року - 1000,00 грн., за другу половину жовтня 2015 року 217,51 грн. (а.с. 91 93).

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Такої правової позиції дійшов Верховний Суд України у постанові від 29.01.2014 у справі № 6-144цс14, що в силу вимогч.2ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку судам необхідно врахувати розмір спірної суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, вини роботодавця у порушенні строків її виплати та інших конкретних обставин справи.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-54цс11 від 12.01.2012, що в силу вимог ч.2ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до розяснень, що містяться в ч. 5 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з затримкою розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.1995 № 348).

Як убачається з матеріалів справи, станом на день звільнення позивача відповідач ТОВ «ВКФ «Меридіан» не провів виплату всіх належних сум, а саме, невиплаченою залишилась заробітна плата за листопад 2015 року в сумі 1 217,51 грн та компенсація за період відпусток в сумі 2 460,42 грн. (3 677,93 1217,51), яка не була виплачена відповідачем позивачу і не виплачена на момент звернення із даним позовом. Дане відповідачем не заперечується.

Відповідно до абз. 3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.02.1995 року (далі - Порядок), середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно п. 5 Порядку нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати. У пункті 8 зазначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п. 8 Порядку).

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи питання про суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з того, що за змістом останнього абзацу пункту 4 цього Порядку в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо праці позивача як протягом останніх двох календарних місяців перед звільненням, так і відносно попередніх двох місяців роботи.

Але відповідачем надані відомості про заробітну плату і виплату грошей, з яких видно розмір нарахованої і отриманої заробітної плати за вересень, жовтень, 2015 року (а.с. 92), де розмір посадового окладу позивача становив 1217,51 грн.

Враховуючи обставини, викладені вище, розрахунок середньої заробітної плати належить проводити виходячи з посадового окладу позивача 1217,51 грн., тобто середньоденна заробітна плата позивача складе 1217,51 / 21,5 = 56,63 грн., де 21,5 - середньомісячна кількість робочих днів.

У відповідності до Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, ст. 1 ЦПК України та з урахуванням положення ч. 4 ст. 10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

Оскільки позивачем взятий період для розрахунку з 01 грудня 2015 року по станом на 31 травня 2016, з урахуванням уточнених позовних вимог про стягнення середнього заробітку в сумі 8400,00 грн. - до винесення рішення, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток у розмірі 7078,75 грн. (із розрахунку 125 робочих днів за період з грудня 2015 року по травень 2016 року х 56,63 грн. (середня заробітна плата за вказаний період).

Доводи відповідача з приводу того, що у позивача є заборгованість перед ним по сплаті підприємством аліментів на користь ОСОБА_4 не є слушними, оскільки дане не є підставою для відмови у виплаті заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що між сторонами укладалися будь-які угоди щодо порядку відрахування аліментів із заробітної плати позивача. Відповідачем взагалі не наведено обґрунтованих доводі із посиланням на норми закону щодо причин такого відрахування за рахунок коштів підприємства.

Окрім того, у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» розяснено, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

При зверненні до суду позивач судовий збір не сплачував, від його сплати звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою встановлюється судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати; за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою встановлюється судовий збір в розмірі 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.112.2015 № 928-VIІІ мінімальна заробітна плата з 01 січня 2016 року встановлена в розмірі 1 378,00 грн.

Загальна сума позовних вимог, які були задоволені відповідно судом першої інстанції та апеляційним судом складе 3677,93 + 7 078,75 = 10756,68 грн., тобто розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача в дохід держави складе 551,20 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 58, 60, 77, 88, 209, 214-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Меридіан» про стягнення заробітної плати за листопад 2015 року та компенсації за невикористану відпустку в сумі 3 677,93 грн., стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2015 року по 31 травня 2016 року в сумі 8 400,00 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Меридіан» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в сумі 1 217,51 грн. за листопад 2015 року та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 2 460,42 грн., а всього 3 677,93 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Меридіан» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2015 року по 31 травня 2016 року у розмірі 7 078,75 грн.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Меридіан» судовий збір на рахунок спеціального фонду Державного бюджету України в розмірі 551,20 грн.

Вступна та резолютивна частини рішення прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 10 лютого 2017 року. Рішення у повному обсязі cкладено 15 лютого 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.С. Наумова