Рішення № 64720330, 02.02.2017, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/4758/15-ц

Провадження № 2/175/1937/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2017 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.,

за участю секретаря Рись Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 товариства «Утес», ОСОБА_3, треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Реєстраційна служба Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області, Дніпропетровська районна державна адміністрація, ОСОБА_4 про визнання недійними та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, розпорядження та свідоцтва про право власності на садовий будинок,визнання членом садівничого товариства та права користування земельною ділянкою, -

в с т а н о в и в :

В листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в грудні 2016 року уточнив та просив визнати недійсним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку № 156 ОСОБА_2 товариства «УТЕС», виданий ОСОБА_3 на підставі Розпорядження голови Дніпропетровської райдержадміністрації від 06.05.2010 року № 1785-р та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки; визнати недійсним та скасувати Розпорядження голови Дніпропетровської райдержадміністрації від 06.05.2010 року № 1785-р про затвердження технічної документації та передачу ОСОБА_3 земельної ділянки № 156 ОСОБА_2 товариства «УТЕС» у власність для ведення садівництва; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності, САС №820545 від 15.03.2010 року Дніпропетровської районної ради на садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в ОСОБА_2 товаристві «УТЕС» с. Волоське земельна ділянка № 156; визнати його, ОСОБА_1 з 1995 року членом садівничого товариства «УТЕС»; визнати за ним, ОСОБА_1 право користування земельної ділянки № 156 ОСОБА_2 товариства «УТЕС».

В обґрунтування позову позивач вказав, що профспілковою організацією та адміністрацією «Дніпропетровського машинобудівного заводу» в 1986 році, його дружині, ОСОБА_4 було надано земельну ділянку садівничого товариства «УТЕС» № 15 с. Волоське. 28 листопада 1995 року ОСОБА_4 написала заяву голові СТ «УТЕС», яку було нотаріально завірено, про те що вона відмовляється від земельної ділянки № 156 і просить переписати її на його, ОСОБА_1 імя. В листопаді 1995 року його було прийнято членом СТ «УТЕС» та земельну ділянку № 156 було перереєстровано на його ім'я для користування. Даною земельною ділянкою він дозволив користуватися своєму сину ОСОБА_3 В серпні 2015 року в усній формі він звернувся до голови СТ «УТЕС» з питанням про надання документів для оформлення права власності на земельну ділянку № 156, але йому було повідомлено, що дана земельна ділянка приватизована на імя ОСОБА_3 24 серпня 2015 року він звернувся до голови СТ «УТЕС» з заявою в якій просив розібратися в виниклій ситуації. 10 вересня 2015 року йому була видана довідка про те, що ОСОБА_3 є членом СТ «УТЕС» с. Волоське та на підставі рішення виконкому Волоської сільської ради № 27 від 21 травня 1997 року земельну ділянку № 156 приватизовано. На його запити до СТ «УТЕС» с. Волоське та ПАТ «Дніпропетровський машинобудівний завод», жодної відповіді не отримав. Вважає, що державний акт на право власності на земельну ділянку № 156 CT «УТЕС» с. Волоське виданий у порушення ст. 116, 118 ЗК України та на підставі незаконного розпорядження, що є підставою для визнання його недійсним, а тому він звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та інтересів.

Позивач ОСОБА_1 та його представник за довіреністю ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх у повному обсязі. В останнє судове засідання позивач та його представник не зявилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою (а.с.152). 02 лютого 2017 року представник позивача надала суду заяву в якій просила відкласти судове засідання на іншу дату у звязку з зайнятістю в іншому суді, але доказів поважності причини неявки не надала. Тому, суд вважає за необхідне визнати неявку позивача та його представника не поважною. Враховуючи конкретні обставини справи, встановлені ст. 157 ЦПК України строки розгляду справи та те, що неявка позивача та/або його представника особисто, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання без поважних причин згідно ст. 169 ЦПК України не тягне відкладення розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності позивача та його представника на підставі доказів, які маються в матеріалах справи.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Право кожного на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку судом, встановлений законом, при вирішенні спору щодо його прав та обов'язків цивільного характеру передбачено п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. ст. 2, 8 ЦПК України.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи враховується період з дня надходження до суду позовної заяви до завершення виконання рішення суду.

Право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (рішення ЄСПП у справі «ОСОБА_6 проти Італії»). Європейський суд дотримується думки, що неможливість особи домогтися виконання рішення протягом тривалого часу становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном у сенсі пункту 1 статті 1 Протоколу №1 до Конвенції. (рішення ЄСПП у справі «Шмалько проти України»). Обов'язок забезпечувати ефективну реалізацію прав, захищених цим документом, має бути результатом позитивних обов'язків держави (зокрема, рішення ЄСПП у справі «X і Y проти Нідерландів»), ці позитивні зобов'язання повинні встановлювати певні засоби, потрібні для захисту права на власність (рішення ЄСПП у справі «Лопез Остра проти Іспанії»).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються (для позивача це стаття 1 Першого Протоколу), має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі. На національному рівні має бути гарантований правовий захист задля реального забезпечення прав і свобод, передбачених цією Конвенцією, коли держава має певну свободу розсуду щодо форм засобів захисту, але, у всякому випадку забезпечує їх ефективність як на практиці, так і за законом: можливість розглянути вимогу за суттю і надати захист в сенсі запобігання чи припинення подальшого тривання стверджуваного порушення (зокрема, рішення ЄСПП у справі «Кудла проти Польщі»).

При вирішенні питання про поважність неявки позивача та його представника в судове засідання, суд керується наступним. Згідно з ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовязки. Відповідно до ст. 157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на один місяць.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обовязком не тільки суду, а й осіб які беруть участь у справі.

Суд не зобовязаний відкладати засідання, якщо представник сторони навіть вперше не зявився на розгляд і має право ухвалити рішення за наявними у справі матеріалами, про що Вищий Господарський Суд України виклав в своїй постанові від 07 липня 2016 року у справі № 910/21819/15. ВГС України підкреслив, що підставою для відкладення є не відсутність представника сторони, а саме неможливість вирішити спір у судовому засіданні, тобто відкладення справи є правом, а не обовязком суду. Якщо матеріалів у справі достатньо і суд правильно застосовує при вирішенні спору законодавство, то відсутність представника сторони вже ні на що не впливає. Єдиною умовою в такому випадку для суду, щоб рішення не було скасоване у вищих судових інстанціях, це належне повідомлення сторін та учасників справи про час та місце розгляду справи, зокрема відсутність в матеріалах справи поштових повернень про невручення стороні відповідних повідомлень суду.

В силу вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обовязок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (параграф 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»). Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 157 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи вказаної категорії протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження по справі (при цьому, згідно з ухвалою судді провадження по справі було відкрито 10 жовтня 2016 року), а відповідно до положень ст. 1 ЦПК України - завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Представник відповідача ОСОБА_2 товариства «Утес» ОСОБА_7 надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні (а.с.109).

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні (надав суду письмові заперечення). В останнє судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області у судове засідання не зявився, надав суду заяву про відкладення розгляду справи у звязку з зайнятістю в іншому судовому процесі.

Представники Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області та Дніпропетровської районної державної адміністрації у судове засідання не зявилися.

Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не зявилася.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини ігромадяниназахищаються судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 ЗК України, право власності на землю або право користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, право оренди оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Встановлено, що ОСОБА_3 належить садовий будинок №156 в садовому товаристві «Утес» с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно виданим 15 березня 2010 року Дніпропетровською районною радою (а.с.63), та земельна ділянка №156 в с/т «Утес» Волоської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, загальною площею 0,0800 га, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №053800, виданим на підставі Розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 06 травня 2010 рок №1785-р (а.с.65).

Ще у 1986 році мати відповідача ОСОБА_4, як робітниця ДП «Дніпропетровського машинобудівного заводу», отримала у користування земельну ділянку за №156 на землях садового товариства «Утес», якою вона добросовісно, відкрито і безперервно користувалася протягом 24 років до 2009 року. На момент отримання земельної ділянки у користування, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі не перебували.

На підставі п.3.1 Статуту садового товариства «УТЕС» (зареєстрованого розпорядженням Дніпропетровської райдержадміністрації Дніпропетровської області №155-Р від 24.03.2003року) ОСОБА_4 з мовчазною згодою ОСОБА_1 подарувала своєму сину ОСОБА_3 земельну ділянку за №156 на якій знаходяться садовий будинок с господарськими будівлями та спорудами, яка є складовою земельної ділянки загальною площею 20,2 га, що належить «Дніпропетровському машинобудівельному заводу», яка в свою чергу надана розпорядженням Ради Міністрів УССР за №159-р від 07.03.1986 року, рішенням Дніпропетровської районної ради народних депутатів від 26.03.1982 року № 128 та акту користування землею Б №098018-1982 року зареєстрованого в книзі записів державних актів на право користування землею за №86, на якої на даний час розташоване садове товариство «УТЕС».

Керуючись ст. 35, 118 ЗК України, ОСОБА_3 скористався правом безоплатної приватизації та оформив право власності на спірну земельну ділянку №156 з садовим будинком, якими він як правонаступник ОСОБА_4 користувався з 2009 року для ведення садівництва та виноградарства у складі садового товариства «УТЕС» «Дніпропетровського машинобудівного заводу», що підтверджується довідкою № 1982 від 29 березня 2016 року виданою Новоолександрівською сільською радою (а.с.66) та листом ВАТ «Дніпропетровський машинобудівний завод» №6000/9-286 від 13 жовтня 2009 року (а.с.59).

Згідно ч. 2 ст. 328 ЦК Українивстановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. При цьому, відповідно до ст. 153 ЗК Українивласник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Стаття 152 ЗК України надає власнику земельної ділянки або землекористувачу право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому, такий захист здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів (ч.2, 3 ст. 152 ЗК України).

Судом встановлено, що на період створення та у період функціонування, у даному випадку у період з 1985 року по 2003 рік, садового товариства «Утес», вирішенням внутрішніх питань, прийом у члени та виключення з них, товариство керувалося уставом садового товариства робочих та службовців «Дніпропетровського машинобудівного заводу» розробленого на основі типового уставу затвердженого «Советом Министров УССР от 11.07.1978 г. № 358 с изменениями от 14.02.1985 г. №65» (а.с.48-57).

Відповідно до п. 16 Статуту Садового товариства «Утес», членами садового товариства можуть бути робочі та службовці підприємства (ДП «Дніпропетровський машинобудівний завод» імені Леніна), які досягли 18-літнього віку, пенсіонери, працюючі на даному підприємстві. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 у період з 1985 року по сьогоднішній день не був робітником, службовцем чи пенсіонером «Дніпропетровського машинобудівного заводу», а тому, ОСОБА_1 не мав підстав та обґрунтування бути членом садового товариства «Утес» протягом всього терміну існування товариства, в період з 1985 року по 2003 рік, керівництво якого здійснювалось адміністрацією та профспілкою ДП «Дніпропетровський машинобудівний завод» імені Леніна.

Аналізуючи вищевикладені обставини, суд ставить під сумнів твердження ОСОБА_1 щодо передачі ОСОБА_3 у користування спірної земельної ділянки №156 садового товариства «Утес», оскільки в період з 1985 року по 2009 року саме ОСОБА_4 була дійсним членом садового товариства «Утес» Дніпропетровського машинобудівного заводу, якій і була надана спірна земельна ділянка №156 у користування. Окрім цього, посилання позивача ОСОБА_1 на копію заяви ОСОБА_4 стосовно відказу та передачі йому садової ділянки на підставі якої його було прийнято до членів садівників, городників та виноградарів садового товариства «Утес» Дніпропетровського машинобудівного заводу, також є не обґрунтованим та підлягаю сумніву, оскільки: відповідно до п. 31, 32, 33, 34 Статуту в обов'язки правління не входить прийняття або виключення осіб з членів садового товариства «Утес», а тому справжність заяви написаної та підписаною ОСОБА_4І піддається сумніву.

Право на звернення до суду із вимогою про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та виданих на їх підставі державних актів на право власності на землю (ст. 152 ЗК України, ст. 386ЦК України) мають власники земельних ділянок і землекористувачі, права яких безпосередньо порушено. Поновлення таких прав власників земельних ділянок і землекористувачів здійснюється, зокрема судом. Якщо з урахуванням обставин у справі встановлено, що права позивача безпосередньо такими актами не зачіпаються, то це є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні позову.

Судом встановлено, що позивач не є власником чи землекористувачем спірної земельної ділянки №156 с. Волоське Садівниче товариство «Утес», оскільки належних та допустимих доказів про це суду він так і не надав і у нього відсутнє право власника на дану земельну ділянку, яку він просить захистити посилаючись в своїй позовній заяві. ОСОБА_1 просить захистити його право, яке в нього не виникало, а тому і не порушувалося, що вказує на безпідставність позовних вимог.

Статтею 3 ЦПК України встановлено, що «кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів», тим самим підставою для звернення до суду повинно бути порушення, невизнання або оспорювання прав позивача. Оскільки позивачем не надано, а судом не встановлено належних та достатніх доказів правомірності його позовних вимог, оскільки права на земельну ділянку в даному випадку у нього не виникли, отже не зачіпаються, - це є підставою для відмови в задоволенні позову повністю, через відсутність порушеного права, за недоведеністю та необґрунтованістю.

У даному випадку позивач посилається на порушення його земельного права - передачі належної йому земельної ділянки сину у власність, однак належних доказів набуття у встановленому законом порядку права власності або користування спірною земельною ділянкою суду не надав, тому аналізуючи вищевикладені обставини справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Згідно ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

У звязку з відмовою позивачу у задоволенні його вимог, судові витрати (судовий збір) не підлягають стягненню з відповідача і підлягають покладенню на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 14, 55 Конституції України, ст. 155 ЗК України, ст. 328 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 60, 79, 88, 131, 157, 212, 215, 214 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 товариства «Утес», ОСОБА_3, треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Реєстраційна служба Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області, Дніпропетровська районна державна адміністрація, ОСОБА_4 про визнання недійними та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, розпорядження та свідоцтва про право власності на садовий будинок,визнання членом садівничого товариства та права користування земельною ділянкою, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя : Озерянська Ж.М.