Рішення № 64718064, 14.02.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/1549/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/333/17 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Кононенко О. Ю.,

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 грудня 2016 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та

за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: ОСОБА_4 про визнання частково недійсним кредитного договору,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що 19 березня 2007 року між ним та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № SUH2GK00000031, згідно з яким відповідач отримала кредит у розмірі 50353,00 доларів США на термін до 17 березня 2026 року, який зобовязалась повернути та сплатити відсотки і комісію за користування кредитними коштами, в строки та в порядку, встановленому кредитним договором. В забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно з яким ОСОБА_4 зобовязався відповідати перед банком за виконання ОСОБА_3 зобовязань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У звязку з невиконанням ОСОБА_3 зобовязань за кредитним договором у неї виникла заборгованість, яку, зменшивши позовні вимоги (том 2, а.с. 81-83), позивач просив стягнути з ОСОБА_3 в розмірі 87541,11 доларів США та 1072769,70 грн.

06 травня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним п. 4.1 кредитного договору № SUH2GK00000031, укладеного між нею і відповідачем в звязку з несправедливістю умов цього пункту договору та істотним дисбалансом договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 29 грудня 2016 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у звязку з пропуском строків позовної давності.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним пункт 4.1 кредитного договору № SUH2GK00000031 від 19 березня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк».

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір в сумі 243 гривні 60 коп.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3

При цьому зазначає, що суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та безпідставно не застосував строк позовної давності до зустрічного позову ОСОБА_3

Дослідивши матеріали справи, матеріали справи № 1805/10491/2012, заслухавши пояснення представника ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_5, який підтримав доводи апеляційної скарги, представника ОСОБА_3 ОСОБА_6, який проти скарги заперечував, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим судом та з матеріалів справи вбачається, що за кредитним договором від 19 березня 2007 року банк надав ОСОБА_3 кошти у розмірі 50353 долари США на придбання квартири і для сплати страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1, 0 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту зі строком користування до 17 березня 2026 року (том 1, а. с. 13-15).

При цьому сторони договору, поряд з іншим, погодили, що при порушенні позичальником зобовязань щодо сплати відсотків і винагороди банк має право нарахувати пеню в розмірі 0, 15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожен день прострочки (п.п. 2.2.2, 2.2.3, п. 4.1).

Відповідно до п.п. 7.1. кредитного договору, відповідач в період з 25 по 30 число кожного місяця зобовязалась сплачувати банку кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди (комісії).

При порушенні позичальником зобовязань відносно погашення кредиту, він сплачує банку відсотки у розмірі 2, 46 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Розраховані таким чином відсотки сплачуються позичальником понад визначеною договором сумою щомісячного платежу (п.п. 3.2, 7.4).

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 травня 2011 року, яке набрало законної сили, для задоволення вимог банку за кредитним договором у розмірі 55802, 80 долара США звернуто стягнення на предмет іпотеки належну ОСОБА_3 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Враховуючи заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_3 станом на 14 січня 2015 року становила 155567,09 долара США, яка складається з:

42902, 84 долара США - заборгованість за кредитом (в тому числі прострочене тіло 6157,99 долара США);

38876,27 долара США - заборгованість по процентам за користування кредитом;

5762 долара США - заборгованість по винагороді (комісії);

68025,98 долара США - пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, що за курсом 15,77 грн. за 1 долар США, станом на 14 січня 2015 року складає 1072 769,70 грн.

Таким чином, заборгованість ОСОБА_3 станом на 14 січня 2015 року згідно з розрахунком банка складає 87541,11 доларів США та 1072 769,70 грн. (том 1, а.с. 5-8, том 2, а.с. 81-83).

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що звернувшись з даним позовом в лютому 2015 року, банк пропустив трирічний строк позовної давності, оскільки в 2010 році він звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, чим змінив строк виконання зобовязання.

Проте, з таким висновком суду повністю погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, вищезазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

З матеріалів справи вбачається, що 19 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № SUH2GK00000031, згідно з яким відповідач отримала кредит у вигляді не поновлюваної кредитної лінії розмірі 50353, 00 доларів США на термін до 17 березня 2026 року (а.с. 13-15).

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що позичальник щомісяця, протягом строку дії цього договору, з 25 по 30 число кожного місяця повинен погашати заборгованість за цим договором, тобто погашення заборгованості по кредиту повинно здійснюватися відповідачем щомісячними платежами до 17 березня 2026 року.

Факт неналежного виконання відповідачем своїх зобовязань за договором кредиту підтверджується розрахунком заборгованості (том 1, а.с. 5-8) та рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 травня 2011 року, яке набрало законної сили.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Про застосування позовної давності представник відповідача ОСОБА_6 заявляв в запереченнях проти позову (том 2, а.с. 84-85).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Отже, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Таким чином, пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом є зміною строку виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.

У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором, банк відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та підпункту а) пункту 2.3.3 умов договору, використав право достроково стягнути з позичальника заборгованість за кредитним договором, надіславши 15 червня 2009 року повідомлення (вимогу) ОСОБА_3 про погашення простроченої заборгованості не пізніше 30 календарних днів з дати одержання цього повідомлення, а у разі несплати простроченої заборгованості у вищевказаний строк - достроково повернути в повному обсязі суму кредиту, нараховані проценти, комісію та штрафні санкції (том 1, а.с. 189).

У своїх запереченнях від 06 жовтня 2016 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 вказував, що зазначене повідомлення ОСОБА_3 отримала 20 червня 2009 року, тому зобовязана була його виконати до 20 липня 2009 року.

У звязку з тим, що повідомлення (вимога) банку в установлений термін виконане не було, банк мав право з 21 липня 2009 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, однак позовну заяву подав до суду лише у лютому 2015 року.

Після зміни строку виконання зобовязання (20 липня 2009 року), усі наступні щомісячні платежі, які підлягали сплаті, не мають правового значення, і позичальник повинен звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права протягом трьох років саме від цієї дати.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1707цс15 та від 02 листопада 2016 року у справі №6-1174цс16, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.

Доводи апеляційної скарги про те, що умовами договору встановлений строк виконання зобовязання до 17 березня 2026 року є безпідставними, оскільки цей строк банком був змінений.

Однак, суд першої інстанції, застосовуючи строк позовної давності до позову ПАТ КБ «ПриватБанк», безпідставно ототожнив поняття «звернення стягнення на предмет іпотеки» та «зміна строку виконання зобовязання», які є різними. Тому, дату звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки суд помилково вважав зміною строку виконання зобовязання і з цього часу рахував трьохрічний строк позовної давності. Таким чином, рішення суду про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» у звязку з пропуском строку позовної давності необхідно змінити в частині мотивів для застосування цих строків.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та визнаючи недійсним п. 4.1 кредитного договору, суд вважав, що цей пункт договору порушує принцип добросовісності, наслідком чого є дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Строк позовної давності суд вважав не пропущеним.

Проте, з таким висновком суду повністю погодитись не можна.

Як вбачається з умов кредитного договору від 19 березня 2007 року, що укладений між сторонами, ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_3 кошти на придбання житла, тобто на споживчі цілі, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

У справах про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого субєкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено у ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Зі змісту ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вбачається, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Згідно з п. 4.1 кредитного договору, при порушенні позичальником будь-якого зобовязання, передбачених п.п. 2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобовязується сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу.

Отже, ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» обумовили відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, яка перевищує 50% від розміру заборгованості (0,15х365=54,75%).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано вважав несправедливою умову договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50%) у разі невиконання зобовязань за договором.

При цьому суд помилково вважав не пропущеним строк позовної давності про застосування якого просив представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - ОСОБА_5 у судових засіданнях в суді першої інстанції (том 2, а.с. 59-60, 86-87).

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений 19 березня 2007 року. З цього часу ОСОБА_3 була ознайомлена з його умовами та виконувала його належним чином до квітня 2009 року. 06 травня 2015 року вона звернулась до суду з позовом про визнання частково недійсним кредитного договору, проте доказів поважності причин його пропуску суду не надала.

Однак, суд першої інстанції безпідставно вважав початком перебігу строку позовної давності 10 вересня 2012 року - дату ознайомлення представника ОСОБА_3 з рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 травня 2011 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, а не дату ознайомлення ОСОБА_3 з умовами договору та його підписання.

Тому, враховуючи положення ч. 4 ст. 267 ЦК України, а також те, що трирічний строк позовної давності сплинув 19 березня 2010 року, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 слід відмовити.

Крім того, суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_3, помилково керувався правовою позицією, викладеною у Постанові Верховного Суду України № 6-80цс12 від 12 вересня 2012 року, яка стосується визнання недійсними положень договору, які передбачають зміни в будь-яких витратах за договором, однак в даному випадку має місце несправедливість умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50%) у разі невиконання зобовязань за договором, а не зміни у витратах.

З урахуванням викладених обставин, оскаржуване рішення суду на підставі п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні в частині мотивів для застосування строку позовної давності до позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» та скасуванню в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні її позову.

На підставі ст. 88 ЦПК України, у звязку з задоволенням апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» на 50%, з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» необхідно стягнути компенсацію судового збору в сумі 2009 грн. 70 коп. (4019,40 грн. х 50% : 100%) за розгляд справи в апеляційному суді.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч.1 ст.309, ст. 313, ч.2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» змінити, виключивши з його мотивувальної частини висновок суду про те, що звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк змінив строк виконання зобовязання.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити в звязку з пропуском строку позовної давності.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» компенсацію судового збору в сумі 2009 гривень 70 копійок за розгляд справи в апеляційному суді.

Рішення набрало законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий :

Судді -