Рішення № 64716398, 13.02.2017, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/2756/15-ц

Провадження № 2/500/808/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2017 року

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого Жигуліна С.М.

при секретарі Павлюк Л.П.

за участю:

адвоката Арнаут А.Г.

представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі

справу за позовом

ОСОБА_3

до

ОСОБА_4

про

стягнення боргу за договором позики

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача пояснив, що 25 березня 2014 року за розпискою відповідач прийняла на себе обов'язок у строк до 10 квітня 2014 року повернути на користь позивача 7115 грн. Вказаний обов'язок відповідач не виконала, у зв'язку із чим просить стягнути заборгованість, три відсотки річних за користування чужими грошами 564,33 грн. та з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення 5137,01 грн., судові витрати 243 грн. на загальну суму 13059,94 грн.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує, пояснив, що на час написання 25 березня 2014 року документу про обов'язок повернути 7115 грн. відповідач працювала на складі, отримувала продукцію для реалізації на ринку, у зв'язку із чим наданий позивачем документ є внутрішньою документацією, яка пов'язана з трудовими відносинами відповідача з третьою особою. Окрім того пояснив, що письмова форма, на яку посилається представник позивача, не підтверджує те, що відповідач отримала від позивача гроші. Таким чином, з посиланням на постанову судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі 6-1967цс15 вважає, що відсутні правові підстави для задоволенні позовних вимог.

Вислухавши пояснення сторін в якості свідків, думку захисту, суд вважає заявлені позовні вимоги обгрунтованими.

У відповідності до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих у порядку, передбаченому ст. 60, 131 ЦПК України.

Відповідач, яка допитана в судовому засіданні в якості свідка, показала, що вона працювала на складі, куди позивач здавала яблука. Також пояснила, що вона написала документ про свій обов'язок повернути позивачеві у строк до 10 квітня 2014 року на користь позивача 7115 грн. під впливом погроз з боку її працедавця, який орендував склад, де знаходилась продукція.

Разом із тим до матеріалів справи не долучені докази, які підтверджують написання вказаного документу під впливом погроз з боку її працедавця, який орендував склад, де знаходилась продукція.

Позивач, яка допитана в судовому засіданні в якості свідка, показала, що відповідача знала по роботі на складі, куди вона здавала яблука. Відповідач звернулась до неї з проханням позичити 10000 грн. для повернення в банк, після чого повернула 2885 грн., в результаті чого написала розписку про обов'язок повернути 7115 грн.

Долучений до матеріалів справи документ без назви відповідає вимогам доказу у письмовій формі, за яким 25 березня 2014 року відповідач прийняла на себе обов'язок у строк до 10 квітня 2014 року повернути на користь позивача 7115 грн., а в разі невиконання обов'язку у передбачений строк сплачувати кожний день 10 відсотків від суми 7115 грн.

Постановою судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі 6-1967цс15, на яку посилається представник відповідача визначено, що, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Розпискою від 25 березня 2014 року підтверджені обставини, за якими відповідач за договором позики від 25 березня 2014 року отримала 7115 грн. із зобов'язанням повернення до 10 квітня 2014 року.

Розписка складена у порядку укладення договору позики, передбаченому ст.207-208, 1047 ЦК України.

До матеріалів справи не долучені докази, які у відповідності до вимог ст. 545 ЦК України підтверджують виконання відповідачем свого зобов'язання.

З оглядом на вказане заборгованість підлягає стягненню у відповідності до вимог ст. 1049 ЦК України.

У відповідності до вимог ст. 1050 ч.1 ЦК України в порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України підлягають стягненню сума боргу 7115 грн., три відсотки річних за користування чужими грошами 564,33 грн. та з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення 5137,01 грн.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України розподіляються судові витрати, які підтверджені квитанцією № 226 від 12 травня 2015 року в сумі 243,6 грн., з урахуванням чого загальна сума, що підлягає стягненню, складає 13059,94 грн.

Керуючись ст. 209-215 ЦПК України

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 13059,94 грн. (тринадцять тисяч п'ятдесят дев'ять грн. 94 коп.).

Скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: С.М.Жигулін