Рішення № 64713214, 07.02.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2017р. Справа№ 914/1273/16

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Цяпка О.І.

за позовом: Приватного підприємства «ГРОНО», Волинська область, Луцький район, с. Воютин,

до Відповідача: Приватного підприємства «ОККО-Нафтопродукт», Львівська область, м. Львів

про: стягнення заборгованості за Договором купівлі-продажу товарів від 24.10.2012 року №0/2-1-12/375

ціна позову: 34174,71грн.

Представники:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: ОСОБА_1 представник (довіреність від 30.03.2015 року №-30/15)

Суть спору:

Приватне підприємство «ГРОНО» звернулося до господарського суду Львівської області із позовом до Приватного підприємства «ОККО-Нафтопродукт» про стягнення 80533,40грн. заборгованості за Договором купівлі-продажу товарів від 24.10.2012 року №0/2-1-12/375, в тому числі про стягнення 41053,56 грн. боргу, 37256,38 грн. інфляційних втрат, 2223,46 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.07.2016р. (суддя Кидисюк Р.А.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 року (колегія суддів у складі: ОСОБА_2 суддя-головуючий, судді Костів Т.С., Малех І.Б.), позовні вимоги ПП «ГРОНО» задоволено повністю, вирішено стягнути з ПП «ОККО-Нафтопродукт» на користь ПП ГРОНО 41053,56 грн. основного боргу, 37256,38 грн. інфляційних нарахувань, 2223,46 грн. 3 % річних та 1378,00 грн. судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2016р. рішення господарського суду Львівської області від 12.07.2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 року у даній справі скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2016 року суддею у справі визначено суддю Господарського суду Львівської області Фартушка Т.Б.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 02.12.2016 року справу прийнято на новий розгляд до провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 20.12.2016 року. В судовому засіданні 20.12.2016 року оголошувалась перерва до 03.01.2017 року, про що представники Сторін належним чином повідомлялись під розписку в судовому засіданні.

У звязку із тимчасовою втратою працездатності суддею-головуючим у справі ОСОБА_3, вказане судове засідання не відбулось. ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.01.2017 року у справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.01.2017 року. Судове засідання 31.01.2017 року відкладено на 07.02.2017 року з причин та підстав, викладених у відповідній ухвалі суду у справі.

Суд зазначає, що 15.12.2016р. за вх.№50449/16 до Господарського суду Львівської області надійшла заява Позивача про зменшення розміру позовних вимог, в якій Позивач просить стягнути з Відповідача 73654,55грн. заборгованості, в тому числі 30342,34грн. основного боргу, 40504,01грн. інфляційних втрат, 2808,20грн. 3% річних. Заява прийнята судом, про що зазначено в ухвалі суду по даній справі від 31.01.2017р.

Також, 30.12.2016 року Позивач подав заяву (вх.№6171/16) про зменшення розміру позовних вимог, у якій просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 3247,63 грн. інфляційних втрат та 584,74 трьох відсотків річних. Одночасно у поданій заяві зазначено, що Позивач відмовляється від позовних вимог про стягнення 30342,34грн. основного боргу, 37256,38грн. інфляційних втрат, 2223,46грн. 3% річних.

Окрім того, 26.01.2017 року Позивачем подано заяву вх. №331/17 про зменшення розміру позовних вимог, у якій також просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 3247,63 грн. інфляційних втрат (1394,26грн. за період з квітня 2016 року по червень 2016 року з суми боргу 41053,56грн. та 1853,37грн. за період з липня 2016р. по листопад 2016р. з суми боргу 30342,34грн.) та 584,74 трьох відсотків річних (138,34грн. за 41 день протермінування за отриманий товар в сумі 41053,56грн. та 446,40грн. за 179 днів протермінування оплати за отриманий твар в сумі 30342,34грн.). Одночасно у поданій заяві також зазначено, що Позивач відмовляється від позовних вимог про стягнення 30342,34грн. основного боргу, 37256,38грн. інфляційних втрат, 2223,46грн. 3% річних.

Вказані заяви оглянуто судом, долучено до матеріалів справи та прийнято, про що зазначено в ухвалі суду по даній справі від 31.01.2017р.; проте, в частині відмови від позову заяви розглядаються при вирішенні спору.

Окрім того, в судовому засіданні 07.02.2017 року оголошувалась перерва в межах робочого дня до 16:30 год., про що представник Відповідача повідомлялась в судовому засіданні під розписку.

Представникам Сторін впродовж розгляду справи оголошено права та обовязки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалах суду по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи та про оголошення перерв в судовому засіданні) зазначено, що права та обовязки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 02.12.2016р. зобовязувалось Сторін, в тому числі:

-провести звірку взаємних розрахунків, копію акту якої надати суду;

-надати обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми (із зазначенням всіх вихідних даних);

-у разі погашення (повністю чи частково) суми заборгованості, про стягнення якої подано позов - письмово повідомити про це суд, із доданням доказів погашення заборгованості;

-надати документально та нормативно обґрунтоване письмове пояснення по суті позовних вимог з урахуванням Постанови Вищого господарського суду України від 08.11.2016 року у справі №914/1273/16;

-надати докази в підтвердження (спростування) (в тому числі письмову інформацію з банківських установ) того, чи було сплачено, прераховано та зараховано Позивачу згідно платіжного доручення №0001365099 від 16.06.2016р. кошти в сумі 10711,22грн. та хто є кінцевим фактичним одержувачем та володільцем цих коштів станом на дату подання позову та станом на час подання запитуваної інформації суду.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, впродовж розгляду справи надав усні пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та заявах про зменшення розміру позовних вимог.

Крім того, у заяві від 26.01.2017р. вх.№331/17 Позивач просить розглянути справу за наявними в ній матеріалами за відсутності представника Позивача.

Представник Відповідача в судове засідання з'явилась, проти позову заперечила, надавши письмові пояснення від 29.12.2016р. вх.№52244/16 та додаткові пояснення від 03.02.2017р. вх.№4543/17; в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про прийняття справи на новий розгляд до провадження (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобовязувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З врахуванням вищенаведеного суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку ст.75 ГПК України.

Спір розглядається із врахуванням поданих Позивачем заяв про зменшення розміру позовних вимог від 15.12.2016р. за вх.№50449/16, від 30.12.2016 року (вх. №6171/16) та від 26.01.2017 року (вх. №331/17).

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

24.10.2012р. між Приватним підприємством «ГРОНО» (надалі Позивач, Продавець) та Приватним підприємством «ОККО-Нафтопродукт» (надалі Відповідач, Покупець) укладено Договір купівлі-продажу товарів №0/2-1-12/375 (надалі Договір), відповідно до якого (п.1.1.), Продавець зобовязувався передавати товар (продукцію) у власність Покупця відповідно до його письмового замовлення (замовлень), а Покупець зобовязувався приймати та оплачувати продукцію на умовах, зазначених у Договорі.

Пунктом 2.3. Договору Сторонами погоджено, що датою поставки (передачі у власність) ОСОБА_4 і переходу права власності на продукцію (та усіх ризиків, повязаних із цим) від Продавця до Покупця вважається дата фактичного отримання Покупцем (його уповноваженим представником) ОСОБА_4 у складських приміщеннях чи в іншому вказаному Покупцем (його уповноваженим представником)місці, що підтверджується підписами уповноважених представників Продавця і Покупця у видатковій накладній. Факт передачі у власність (поставки) ОСОБА_4 підтверджується видатковою накладною, підписаною обома Сторонами.

Згідно пункту 2.17. Договору Продавець зобовязаний за власний рахунок здійснити повернення (заміну) ОСОБА_4, яка протягом 60 днів календарних днів з моменту її передачі у власність (поставки) Покупцеві не реалізовується у роздрібних точках Покупця. Таке повернення (заміна) здійснюється протягом 10 календарних днів з моменту надіслання Покупцем Продавцеві відповідного письмового повідомлення.

Відповідно до пункту 3.5. Договору оплата по Договору за поставлену ОСОБА_4 здійснюється Покупцем згідно цін на ОСОБА_4, вказаних у видаткових накладних після реалізації ОСОБА_4 Покупцем третім особам, з періодичністю один раз в місяць до 15 календарного числа кожного місяця за ОСОБА_4, реалізовану протягом попереднього місяця третім особам.

Згідно з пунктом 4.1 Договору, Продавець має право вимагати від покупця оплати фактично поставленої (переданої у власність) продукції в порядку та на умовах, визначених договором.

Покупець зобов'язаний оплачувати фактично поставлену (передану у власність) продукцію у відповідності до умов договору (пункт 4.4).

Згідно пункту 5.1. Договору за невиконання та/або неналежне виконання умов Договору винна Сторона несе відповідальність в порядку, визначеному чинним законодавством України та Договором.

За порушення строків (термінів) оплати фактично поставленої партії ОСОБА_4 Покупець сплачує Продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день протермінування оплати (п.5.5. Договору).

Пунктом 8.1 Договору Сторонами встановлено, що Продавець зобов'язується здійснювати передачу у власність (поставку) ОСОБА_4 (партій ОСОБА_4) Покупцеві на умовах Договору з моменту укладення (підписання) Договору та до 31.03.2013 року (загальний строк поставок).

У випадку, якщо протягом 30 календарних днів до моменту закінчення (спливу) строку (загального строку поставок), передбаченого цим пунктом, жодна із Сторін письмово не повідомить протилежну Сторону про свою відмову від продовження строку, цей строк щоразу автоматично пролонговується (продовжується) ще на 1 рік.

В матеріалах справи відсутні, Учасниками не наведені доводи та не подані докази повідомлення однією із Сторін Договору про відмову від його продовження.

Крім того, сторони у пункті 9.4 договору погодили, що у разі зміни своїх юридичних адрес, банківських та інших реквізитів, початку процедури реорганізації чи ліквідації вони повідомляють одна одну в п'ятиденний строк з моменту настання відповідної події.

При цьому згідно з пунктом 10.1 договору всі повідомлення за договором можуть направлятися однією стороною іншій кур'єром, рекомендованим листом або іншим зареєстрованим поштовим відправленням та/або за допомогою факсимільного чи електронного зв'язку.

У пункті 11 договору визначені реквізити сторін договору (найменування сторін, їх адреси, банківські реквізити), зокрема, зазначено, такі банківські реквізити продавця - ПП "ГРОНО": п/р 26002300184198, ПАТ "БАНК ФОРУМ", МФО 322948, код ЄДРПОУ 31943559, ІПН 319435503084.

Позивач на виконання умов укладеного між Сторонами договору Видатковими накладними від 28.11.2012 року №389 на суму 46863,00 грн., №390 на суму 46863,00 грн., №391 на суму 20124,00 грн., №392 на суму 20124,00 грн., №301 на суму 4829,76 грн. та №302 на суму 23045,76 грн., від 12.12.2013 року №318 на суму 10579,92 грн. та від 13.12.2013р. №319 на суму 53589,60 грн. поставив та передав Покупцю ОСОБА_4 на загальну суму 226019,04 грн. Вказані Видаткові накладні підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Відповідач взятих на себе договірних зобов'язань із оплати поставленої за Договором ОСОБА_4 у встановлені Договором порядку та строки не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість з оплати поставленої за Договором продукції.

Так, Відповідач перерахував на користь Позивача 47689,06 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку Позивача від 14.01.2013 року на суму 5541,24 грн., від 13.02.013 року на суму 12459,65 грн., від 13.12.2013 року на суму 1788,29 грн., від 15.01.2014 року на суму 17188,66 грн., а також платіжним дорученням від 16.06.2016 року №0001365099 на суму 10711,22 грн.

Окрім того, Накладними (повернення продукції) від 30.05.2014 року №5003708936 на суму 124537,39 грн. та №5003708948 на суму 1292,59 грн., а також від 15.05.2015 року №5004438181 на суму 22157,66 грн. Відповідачем повернено Позивачу ОСОБА_4 за Договором в порядку, встановленому п. 2.7. Договору на загальну суму 147987,64 грн.

З метою досудового врегулювання спору Позивач звертався до Відповідача ОСОБА_5 від 18.08.2014 року вих. №180801 та від 10.08.2015 року вих. №100801 із вимогою про погашення заборгованості за Договором.

З підстав наведеного, а саме у звязку із добровільною сплатою заборгованості Боржником (Відповідачем у справі) Постановою заступника начальника Личаківського відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області від 19.10.2016 року закінчено виконавче провадження ВП №52387132.

Суд зазначає, що 15.12.2016р. за вх.№50449/16 до Господарського суду Львівської області надійшла заява Позивача про зменшення розміру позовних вимог, в якій Позивач просить стягнути з Відповідача 73654,55грн. заборгованості, в тому числі 30342,34грн. основного боргу, 40504,01грн. інфляційних втрат, 2808,20грн. 3% річних. Заява прийнята судом, про що зазначено в ухвалі суду по даній справі від 31.01.2017р.

Також, 30.12.2016 року Позивач подав заяву (вх.№6171/16) про зменшення розміру позовних вимог, у якій просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 3247,63 грн. інфляційних втрат та 584,74 трьох відсотків річних. Одночасно у поданій заяві зазначено, що Позивач відмовляється від позовних вимог про стягнення 30342,34грн. основного боргу, 37256,38грн. інфляційних втрат, 2223,46грн. 3% річних.

Окрім того, 26.01.2017 року Позивачем подано заяву вх. №331/17 про зменшення розміру позовних вимог, у якій також просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 3247,63 грн. інфляційних втрат (1394,26грн. за період з квітня 2016 року по червень 2016 року з суми боргу 41053,56грн. та 1853,37грн. за період з липня 2016р. по листопад 2016р. з суми боргу 30342,34грн.) та 584,74 трьох відсотків річних (138,34грн. за 41 день протермінування за отриманий товар в сумі 41053,56грн. та 446,40грн. за 179 днів протермінування оплати за отриманий твар в сумі 30342,34грн.). Одночасно у поданій заяві також зазначено, що Позивач відмовляється від позовних вимог про стягнення 30342,34грн. основного боргу, 37256,38грн. інфляційних втрат, 2223,46грн. 3% річних.

Вказані заяви оглянуто судом, долучено до матеріалів справи та прийнято, про що зазначено в ухвалі суду по даній справі від 31.01.2017р.

Відповідач у своїх додаткових поясненнях, поданих до суду 29.12.2016 року за вх. №52244/16, проти позову заперечує, вважає його безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що Відповідачем здійснено оплату всієї поставленої за Договором продукції, а відтак, на думку Відповідача, в Позивача відсутнє право на нарахування штрафних санкцій за порушення порядку і строку здійснення платежів за Договором.

Окрім того, Відповідач зазначає, що 04.10.2016 року заступником начальника Личаківського відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №52387132 із виконання Наказу Господарського суду Львівської області від 08.09.2016 року про примусове виконання Рішення Господарського суду львівської області від 12.07.2016 року у справі №914/1273/16 про стягнення з Відповідача на користь Позивача 41053,56 грн. основного боргу, 37256,38 грн. інфляційних нарахувань, 2223,46 грн. 3 відсотків річних та 1378,00 грн. судового збору.

На виконання вказаного Наказу Відповідачем ОСОБА_6 дорученням від 05.10.2016 року №0001430407 перераховано на користь Державного виконавця 71200,18 грн. в погашення суми заборгованості згідно постанови від 04.10.2016 року ВП №52387132.

Також, у поданих 03.02.2017 року за вх. №4543/17 додаткових поясненнях, Відповідач вказує на те, що ним проведено контррозрахунок сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних, які належить стягнути із Відповідача на користь Позивача, і, згідно розрахунку Відповідача, сума інфляційних втрат становить 1902,07 грн., сума трьох відсотків річних 411,79 грн.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У ч.1 ст.509 ЦК України зазначено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобовязань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобовязаний виконати свій обовязок.

Якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами п.1 ч.1 ст.530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пункту 9 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 №5011-32/5219-2012). Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 20.12.2010р. у справі №10/25, від 04.07.2011р. у справі №13/210/10, від 12.09.2011р. у справі №6/433-42/183, від 14.11.2011р. у справі №12/207, від 23.01.2012р. у справі №37/64.

Крім того суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами та доповненнями), що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України); саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум; отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання; однак водночас слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються.

Згідно з ст.ст. 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Приписами п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» від 17.10.2013р. №14 (у чинній редакції) встановлено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних (п. 4.2 Постанови).

Згідно пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому, при перевірці розрахунку інфляційних втрат 3% річних суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п.3.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами та доповненнями), розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Крім того, суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.1.4. згаданої Постанови, що, з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).

Перевіривши правильність проведеного розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що такий Позивачем проведено невірно, оскільки ним не враховано того, що у 2016 році було 366 днів, а не 365, а також того, що моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок Позивача, а не списання їх з банківського рахунку Відповідача.

При цьому суд наголошує, що згідно представленої Позивачем виписки з банківського рахунку, кошти в сумі 10711,22грн. були зараховані на рахунок Позивача 16.06.2016р.; з наведеним погоджується і Відповідач у додаткових поясненнях. Відтак, з 16.06.2016р. борг Відповідача перед Позивачем складав 30342,34грн.

Суд також зазначає, що, 71200,18грн. заборгованості Позивачем перераховано (проте не зараховано Відповідачу у цей день) згідно платіжного доручення від 05.10.2016р. №0001430407. Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 19.10.2016р. ВП №52387132, заборгованість сплачено повністю 13.10.2016р. Проте, згідно представленої Позивачем банківської виписки, кошти в сумі 71200,18грн. надійшли на рахунок Позивача 17.10.2016р. Відтак, 17.10.2016р. є першим днем відсутності основного боргу Відповідача перед Позивачем. З врахуванням наведеного суд зазначає про відсутність правових підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних нарахувань за листопад 2016р., а також те, що 3% річних підлягають стягненню по 16.10.2016р. включно.

Здійснивши перерахунок сум, які належить стягнути з Відповідача на користь Позивача за порушення порядку та строку оплати поставленої за Договором Продукції суд встановив, що сума трьох відсотків річних становить 444,77 грн., інфляційних втрат 2763,49 грн.

Враховуючи вищенаведене, заслухавши пояснення представника Відповідача, перевіривши правильність проведених Сторонами розрахунків, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 587,74 грн. трьох відсотків річних та 3247,63 грн. інфляційних втрат підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 444,77 грн. трьох відсотків річних та 2763,49 грн. інфляційних втрат, в решті позовних вимог слід відмовити.

Крім того суд зазначає наступне.

Як вбачається з позовної заяви, Приватне підприємство «ГРОНО» звернулося до господарського суду Львівської області із позовом до Приватного підприємства «ОККО-Нафтопродукт» про стягнення 80533,40грн. заборгованості за Договором купівлі-продажу товарів від 24.10.2012 року №0/2-1-12/375, в тому числі про стягнення 41053,56 грн. основного боргу, 37256,38 грн. інфляційних втрат, 2223,46 грн. 3% річних.

Згідно прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог від 15.12.2016р. за вх.№50449/16, Позивач зменшив та збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з Відповідача 73654,55грн. заборгованості, в тому числі 30342,34грн. основного боргу, 40504,01грн. інфляційних втрат, 2808,20грн. 3% річних.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями), що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Відтак, заява Позивача від 15.12.2016р. за вх.№50449/16 є заявою про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу та заявою про збільшення розміру позовних вимог в частині вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

Крім того суд зазначає, що незважаючи на збільшення кількісних показників за вимогами про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, беручи до уваги зменшення суми основного боргу, в сукупності наведене призвело до зменшення ціни позову; проте, судовий збір, з врахуванням первісної ціни позову, сплачено Позивачем в мінімальному розмірі.

У прийнятих судом заявах Позивача від 30.12.2016 року вх.№6171/16 та від 26.01.2017 року вх. №331/17 Позивач зазначає, що відмовляється від позовних вимог про стягнення 30342,34грн. основного боргу, 37256,38грн. інфляційних втрат, 2223,46грн. 3% річних та одночасно просить стягнути з Відповідача 3247,63 грн. інфляційних втрат та 584,74 трьох відсотків річних.

З врахуванням того, що Позивач, залишаючи вимоги про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, не повністю відмовляється від позову, у заявах від 30.12.2016 року вх.№6171/16 та від 26.01.2017 року вх. №331/17 зазначає саме про зменшення розміру позовних вимог, суд розцінює подані Позивачем заяви як заяву про відмову від позову в частині позовної вимоги про стягнення 30342,34грн. основного боргу (оскільки вимога про стягнення основного боргу перестала існувати, в тому числі у кількісному вираженні взагалі, - від неї Позивач відмовився повністю) та як заяву про зменшення розміру позовних вимог за вимогами про стягнення 40504,01грн. інфляційних втрат та 2808,20грн. 3% річних (оскільки вимоги про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних залишились, але зменшились в кількісному вираженні).

Відтак, ціну позову складають наступні вимоги про стягнення: 30342,34грн. основного боргу (від якої Позивач відмовився та відмову прийнято господарським судом; 3247,63 грн. інфляційних втрат та 584,74 трьох відсотків річних (як зменшені кількісні показники за вимогами про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних); ціна позову складає 34174,71грн.

Відповідно до ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог; господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Згідно ст.78 ГПК України, про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. При цьому суд враховує, що Позивач просить розглядати справу за наявними в ній матеріалами за відсутності представника Позивача.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази того, що відмова Позивача від позову в частині стягнення 30342,34грн. основного боргу суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд зазначає про наявність правових підстав до прийняття відмови Позивача від позову в частині стягнення 30342,34грн. основного боргу.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає про припинення провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення 30342,34грн. основного боргу.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

07.02.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 13.02.2017р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 124,02грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.6, 11, 509, 525, 526, 527, 530, 549, 610, 625, 626, 627, 629, 631, 655, 712 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «ОККО-Нафтопродукт» (79056, Львівська область, м.Львів, вул.Пластова, буд.1; ідентифікаційний код 36670361) на користь Приватного підприємства «ГРОНО» (45645, Волинська область, Луцький район, с.Воютин, вул.Миру, буд.6; ідентифікаційний код 31943559) 444,77 грн. трьох відсотків річних, 2763,49 грн. інфляційних втрат та 124,02грн. судового збору.

3.Прийняти відмову Позивача від позову в частині стягнення 30342,34грн. основного боргу; провадження у справі в цій частині припинити.

4.В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.