Рішення № 64713130, 09.02.2017, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2017 року Справа № 915/1397/16

За позовом: Міського комунального підприємства Миколаївводоканал,

54055, м. Миколаїв, вул. Погранична, 161

Відповідач: Державне підприємство Суднобудівний завод ім. 61 комунара,

54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 38

Про: стягнення заборгованості в сумі 201364,01 грн.

Суддя Смородінова О.Г.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача: ОСОБА_1, згідно довіреності,

від відповідача: ОСОБА_2, згідно довіреності.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач - Міське комунальне підприємство Миколаївводоканал 20.12.2016 року звернувся до господарського суду із позовною заявою про стягнення з відповідача - Державного підприємства Суднобудівний завод ім. 61 комунара заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення в сумі 201364,01 грн., з яких: 166034,64 грн. основного боргу, 26599,44 грн. пені, 5641,24 грн. інфляційних втрат, 3088,69 грн. 3% річних.

20.01.2017 року позивачем до канцелярії суду надані уточнення позовних вимог в яких підприємство вказує, що в наданому розрахунку інфляційних втрат було допущено арифметичну помилку, тому позивач надає до суду виправлений розрахунок інфляційних та просить суд стягнути з відповідача 166034,64 грн. основного боргу, 26599,44 грн. пені, 5583,33 грн. інфляційних втрат, 3088,69 грн. 3% річних.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі умов пунктів 2.1, 4.3.5 договору № А/324 від 17.02.2015 року; додатку № 6 до вказаного договору; рахунків: № В-8005/0088-03.2015/5 від 05.03.2015 року, № В-8004/0976 від 29.05.2015 року, № В-8005/0088-4.2015/1 від 01.04.2015 року, № В-8005/0088-6.2015/26 від 26.06.2015 року, № В-8005/0088 від 29.07.2015 року, № В-8005/0088 від 28.08.2015 року, № В-8005/0088 від 29.09.2015 року, № В-8005/0088 від 29.10.2015 року, № В-8004/0976/30 від 30.10.2015 року, № В-8005/0088/29 від 29.01.2016 року, № В-8005/0088-2.2016/29 від 29.02.2016 року, № В-8005/0088-3.2016/29 від 29.03.2016 року, № В-8005/0088-4.2016/28 від 28.03.2016 року, № В-8005/0088-5.2016/27 від 27.05.2016 року, № В-8005/0088-6.2016/29 від 29.06.2016 року, № В-8005/0088-7.2016/29 від 29.07.2016 року; актів прийому передачі наданих послуг: від 29.04.2015р., від 01.04.2015р., від 29.05.2015р., від 26.06.2015р., від 29.07.2015р., від 28.08.2015р., від 29.09.2016р., від 29.10.2015р., від 30.11.2015р., від 28.12.2015р., від 29.01.2016р., від 29.02.2016р., від 29.03.2016р., від 28.04.216р. (підписаних відповідачем та скріплених його печаткою); платіжних доручень про здійснені (часткові) оплати відповідачем (в кількості 10 доручень) та банківської виписки за 02.12.2015р.; претензії № 9-П/юр від 14.04.2016 року з доказами її направлення відповідачу; відповіді на претензію № 36/416 від 06.05.2016 року; норм ст.ст. 526, 529 Цивільного кодексу України, ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги, ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» та мотивовані тим, що за період з березня 2015 року по липень 2016 року включно відповідачу були надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення на суму 283110,64 грн., за яку відповідач сплатив лише частково 117076,00 грн.

Відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву визнав, що має заборгованість перед МКП Миколаївводоканал в сумі 166034,64 грн. та вказав, що у зв'язку зі стрімким зменшенням замовлень у суднобудівній галузі в останні роки, що посилено й фінансовою кризою, скасуванням пільг (особливо по платі за землю) ДП «Суднобудівний завод ім. 61 комунара» опинилося у дуже скрутному фінансово-господарському стані. Постановами державних виконавців накладено арешт на рухоме та нерухоме майно відповідача та оголошено заборону про відчуження, що підтверджується відповідними записами в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і Єдиному реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (копії додаються). На сьогоднішній день заборгованість підприємства тільки по заробітній платі складає більше 42000000,00 грн., наявна заборгованість перед бюджетами всіх рівнів і кредиторська заборгованість. Окрім того, постановами про арешт коштів боржника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області накладено арешт на банківські рахунки позивача, що позбавляє можливості підприємство здійснювати будь-які розрахунки, у тому числі з контрагентами. Відповідач вважає, що позивачем не доведено заподіяння йому порушень грошових зобов'язань відповідачем й матеріальної шкоди тому суд може визнати викладені обставини виключними. З урахуванням положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, п. 3 та п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України відповідач просить суд відмовити у стягненні трьох процентів річних та інфляційних витрат та зменшити розмір пені до 500,00 грн. Відстрочити виконання судового рішення на один рік. На підставі ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан відповідача, звільнити останнього від сплати судового збору.

Позивач в наданих 09.02.2017 року (вх. № 2021/17) до канцелярії суду письмових запереченнях не погоджується з вищевказаними вимогами відповідача вважає їх необґрунтованими та пояснює, що існування тяжкого фінансово-майнового стану не позбавляє відповідача, який неналежно виконував свої договірні зобов'язання, від відповідальності щодо сплати суму. Відповідачем у відзиві відсутні будь-які зауваження до розрахунку пені або твердження про перевищення його розміру, а навпаки відповідач визнає пеню в повному обсязі, що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків по пені, сума у розмірі 500,00 грн., на яку відповідач просить зменшити розмір пені, ним не обґрунтована та не підтверджена, відсутній розрахунок пені саме на 500,00 грн. Також позивач вказує, що відсутні підстави не стягнення судового збору, оскільки він був сплачений позивачем для подачі даного позову до суду. Проти відстрочення судового рішення представник у судовому засіданні також заперечив.

09.02.2017 року за результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процессуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

17 лютого 2015 року між Міським комунальним підприємством Миколаївводоканал (далі виробник) та Державним підприємством Суднобудівний завод ім. 61 комунара, (далі споживач), було укладено договір про централізоване водопостачання та водовідведення № А/324 згідно з предметом якого позивач, як виробник, зобовязується надавати відповідачу, як споживачу, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення в точках розподілу відповідно до умов цього договору, а споживач зобов'язується здійснювати своєчасну оплату послуг на умовах цього договору, дотримуватися Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі за текстом - Правила користування), Тимчасовими правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в місті Миколаєві (далі за текстом - Тимчасові правила), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України (далі за текстом - Правила приймання), Правилами приймання стічних вод у комунальну каналізацію м.Миколаєва (далі за текстом - Місцеві правила приймання) та цим договором, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Пунктом 2.4 договору учасники передбачили, що виробник забезпечує якість питної води відповідно до чинних державних стандартів або з відхиленнями від них згідно тимчасових дозволів, наданих органами Держспоживстандарту та Міністерства охорони здоровя.

За умовами п. 2.5 договору споживач під час користування послугами з централізованого водовідведення забезпечує скид (відведення) стічних вод в межах допустимих концентрацій забруднюючих речовин.

Згідно положень пунктів 3.2 та 3.3 договору тарифи на послуги встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. У разі зміни тарифів у період дії цього договору виробник доводить споживачу нові тарифи без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів. Оплата послуг здійснюється споживачем у порядку та строки передбачені порядком розрахунків (додаток № 6 до договору).

Пунктом 4.3.5 договору на споживача покладений обовязок своєчасно, у встановлені цим договором строки, отримувати рахунки та сплачувати послуги.

Пунктом 5.1 договору сторони несуть відповідальність за невиконання умов цього договору відповідно до чинного законодавства.

В пункті 10.1 договору сторони дійшли згоди, що цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до "31" грудня 2015р., а в частині розрахунків до повного їх завершення. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 додатку 6 до договору розрахунковим вважається період з 30-го числа попереднього календарного місяця до такого ж числа поточного календарного місяця. Закінченням розрахункового періоду вважається місяць, у якому споживач зобов'язаний надати виробнику дані про обсяг спожитих послуг. Назва розрахункового періоду співпадає з назвою місяця, у якому цей період закінчується (п. 1). Розрахунки за послуги проводяться споживачем виключно грошовими коштами на рахунок виробника. За згодою виробника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. За дату оплати приймається дата зарахування коштів на рахунок виробника або дата внесення споживачем готівки в касу виробника (п. 3). Рахунки за фактично спожити послуги мають бути оплаченими споживачем на поточний рахунок виробника протягом 5-ти банківських (операційних) днів з дня їх отримання (п. 4).

Судом встановлено, що згідно з умовами пункту 10.1 даний договір є діючим.

Предметом даного позову виступають майнові вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості по оплаті за поставлені послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.

Отже, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про поставку.

Так, відповідно до приписів п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов вищенаведеного договору позивач надав відповідачу послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, в період з березня 2015 року по липень 2016 року (включно) на загальну суму 283110,64 грн., що підтверджується актами прийому-передачі наданих послуг за спірний період, підписаних відповідачем та скріплених печаткою підприємства (а.с. 66-74), рахунками на оплату: № В-8005/0088-03.2015/5 від 05.03.2015 року, № В-8004/0976 від 29.05.2015 року, № В-8005/0088-4.2015/1 від 01.04.2015 року, № В-8005/0088-6.2015/26 від 26.06.2015 року, № В-8005/0088 від 29.07.2015 року, № В-8005/0088 від 28.08.2015 року, № В-8005/0088 від 29.09.2015 року, № В-8005/0088 від 29.10.2015 року, № В-8004/0976/30 від 30.10.2015 року, № В-8005/0088/29 від 29.01.2016 року, № В-8005/0088-2.2016/29 від 29.02.2016 року, № В-8005/0088-3.2016/29 від 29.03.2016 року, № В-8005/0088-4.2016/28 від 28.03.2016 року, № В-8005/0088-5.2016/27 від 27.05.2016 року, № В-8005/0088-6.2016/29 від 29.06.2016 року, № В-8005/0088-7.2016/29 від 29.07.2016 року (а.с. 38-56).

Як вбачається з наданих суду доказів, за спірний період відповідачу було нараховано до сплати 283110,64 грн. основного боргу, але споживач оплату здійснив частково в сумі 117076,00 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи (а.с. 30-34), банківською випискою за 02.12.2015 року та свідчать про часткову оплату наданих позивачем послуг.

Отже, борг відповідача перед позивачем по спірним відносинам на час звернення до суду з позовом дійсно становить в сумі 166034,64 грн. (283110,64 грн. - 117076,00 грн.).

З метою досудового врегулювання спору, позивач 23.05.2016 року направив на адресу відповідача претензію № 9-П/юр від 14.04.2016 року в якій вказував про існування заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення та просив відповідача перерахувати грошові кошти в погашення заборгованості.

У відповіді на претензію № 36/416 від 06.05.2016 року відповідач претензію не визнав посилаючись на її необгрунтованість та відсітність документів в підтвердження викладених в претензії обставин.

Дослідивши надані сторонами докази, оцінивши їх у відповідності до вимог ст. 43 ГПК України, проаналізувавши вказані обставини з урахуванням норм матеріального права, які регулюють спірні відносини, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом за ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За правилами ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Суд вважає, що позивач довів належними та допустимими доказами факт неповного виконання відповідачем взятих на себе грошових зобовязань по оплаті за отримані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення в період з березня 2015 року по липень 2016 року в частині 166034,64 грн. за договором про централізоване водопостачання та водовідведення № А/324 від 17.02.2015 року.

Відповідач же навпаки, не надав суду відповідних доказів, які свідчать про відсутність даної заборгованості перед позивачем по спірним відносинам.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду відповідні докази, які свідчать про належне виконання договірних зобовязань взятих на себе перед кредитором. Навпаки, як у відзиві на позовну заяву так і в судових засіданнях по данній справі відповідач основну заборговансіть в сумі 166034,64 грн. визнав в повному обсязі.

Відповідно до умов пункту 7 додатку № 6 до договору сторони дійшли згоди, що у разі несвоєчасного виконання споживачем своїх грошових зобов'язань, обумовлених цим договором виробник проводить споживачу нарахування за весь час прострочення: - пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який здійснюється нарахування, на суму простроченого грошового зобов'язання; - 3% річних на суму простроченого грошового зобов'язання; при цьому сума простроченого грошового зобов'язання за послуги повинна бути сплачена споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції. Пеню, 3% річних та інфляційні нарахування споживач зобов'язаний сплатити на поточний рахунок виробника протягом 5 банківських (операційних) днів з дня отримання рахунків (п. 7).

За правилами ст. 610, п. 1 ст. 612, п. 1 ст. 624 України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Враховуючи наведені норми та обставини, позивач цілком правомірно нарахував боржнику пеню за період з 08.12.2015р. по 20.10.2016р. в сумі 26599,43 грн.

Водночас, у відзиві на позовну заяву відповідач просить суд застосувати положення пункту 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та зменшити розмір пені за несвоєчасне виконання розрахунків.

Позивач заперечує проти клопотання відповідача про зменшення пені з підстав викладених в письмових запереченнях від 09.02.2017 року.

У відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Підпунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи, що відповідач все ж таки частково виконав умови договору та здійснював оплати отриманих за договором послуг з централізованого водопостачання та водовідведення та частково погасив заборгованість, розмір нарахованої позивачем пені визнаний в повному обсязі відповідачем в наданому акті звіряння, та відповідач є бюджетною установою яка утримується за рахунок фінансування з Державного бюджету України, та оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобовязання з оплати отриманої теплової енергії, то суд вважає за можливе зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача до 50% від заявленої суми та стягнути з відповідача пеню в сумі 13299,72 грн.

Саттею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 ЦК України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційних втрат за період з листопада 2015 року по липень 2016 року в сумі 5583,33 грн. та 3% річних за період з 01.04.2015 р. по 24.10.2016р. в сумі 3088,69 грн., розмір яких позивачем заявлений у відповідності до вимог закону, судом перевірений та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Прохання відповідача відмовити позивачу у стягненні трьох процентів річних та інфляційних суперечать як нормам чинного законодавства так і дослідженим обставинам справи.

Згідно вимог ч. 5 ст. 49 Господарського процессуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Таким чином судовий збір сплачений позивачем при подачі позову до суду в розмірі 3020,46 грн. відповідно до правил процесуального закону підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Клопотання відповідача щодо відстрочення виконання рішення суду на 1 рік є необгрутованим та не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Пункт 6 статті 83 ГПК України надає суду право для розстрочки та відстрочки виконання рішення суду.

Підставою для розстрочення або відстрочки виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення суду чи роблять його виконання неможливим у термін або встановлений господарським судом способом.

Відповідно до п. 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року за № 9, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

По-перше, відповідач в заявленому клопотанні не обґрунтовує вказаний ним строк в 1 рік для відстрочення виконання рішення суду та не зазначає обставин які свідчили б про здійснення ним певної господарської діяльності для покращення його фінансового стану з метою здійснення повного розрахунку з позивачем. По-друге, судом враховане майнове становище сторін та статус позивача - Комунальне підприємство, яке є єдиним постачальником питної води в місті, та існування у позивача кредиторської заборгованості.

З наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені наявними у справі доказами, та з урахуванням вищенаведеного підлягають задоволенню частково.

Таким чином, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82, 83, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного підприємства Суднобудівний завод ім. 61 комунара (54001, м.Миколаїв, вул. Адміральська, 38, код ЄДРПОУ 14313240) на користь Міського комунального підприємства Миколаївводоканал (54055, м.Миколаїв, вул. Погранична, 161, р/р 26009412783 в МОД ПАТ Райффайзен банк Аваль, МФО 380805, код ЄДРПОУ 31448144) 166034,64 грн. основного боргу, 13299,72 грн. пені, 5583,33 грн. інфляційних втрат, 3088,69 грн. 3% річних та 3020,46 грн. судового збору.

3.В задоволенні позову щодо стягнення іншої частини пені відмовити.

4. Відмовити відповідачу в задоволенні клопотання щодо відстрочення виконання судового рішення.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено та підписано 14.02.2017 р.

Суддя О.Г.Смородінова