Рішення № 64713099, 06.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2017Справа №910/20622/16

За позовом Українського товариства охорони пам'яток історії та культуридо Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідникапро зобов'язання вчинити дії та стягнення 30987,35 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Кагарлицький І.А., Прокопенко Т.І., за довіреністю;

від відповідача: Талін А.К., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Українське товариство охорони пам'яток історії та культури (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (далі - відповідач) про спонукання до виконання зобов'язань щодо укладання господарського договору та про стягнення 30987,35 грн. заборгованості, з якої: 28825,46 грн. - основний борг; 575,50 грн. - 3% річних та 1585,39 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного Охоронного договору № 6 від 01.07.1996 між сторонами виникли зобов'язання, наслідком яких є укладення на кожний поточний бюджетний рік договору про відшкодування витрат балансоутримувача на надання комунальних послуг користувачу (за спожиту електроенергію), згідно з яким Товариство відшкодовує Заповіднику вартість спожитої електроенергії і договір про відшкодування витрат за спожиту теплову енергію, згідно з яким Заповідник відшкодовує Товариству вартість спожитої теплової енергії. 10.02.2016 Заповідник і Товариство підписали на 2016 рік договір «Про відшкодування витрат балансоутримувача на надання комунальних послуг користувачу за спожиту електроенергію», однак договір на відшкодування витрат Товариства за спожиту Заповідником теплову енергію Заповідник без будь-яких пояснень не підписав, заборгованість за спожиту теплову енергію не погасив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2016 порушено провадження у справі №910/20622/16, розгляд справи призначено на 05.12.2016.

01.12.2016 через відділ діловодства суду позивач подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 розгляд справи відкладено до 26.12.2016.

23.12.2016 відповідач через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив, оскільки положення охоронного договору не містять імперативного обов'язку відповідача укладати з позивачем договір про відшкодування витрат за теплову енергію, а лише передбачає обов'язкове укладання такого договору у випадку фактичного споживання відповідачем теплової енергії.

У судовому засіданні 26.12.2016 судом відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 10.01.2017.

05.01.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення та клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 10.01.2017 сторони подали спільне клопотання про продовження строків розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2017 за клопотанням представників сторін продовжено строк розгляду справи №910/20622/16 на п'ятнадцять днів.

Згідно з ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 10.01.2017 судом оголошено перерву до 30.01.2017.

23.01.2017 від позивача через відділ діловодства суду надійшли додаткові документи до матеріалів справи, а також заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Українське товариство охорони пам'яток історії та культури просило стягнути з відповідача 53668,86 грн. заборгованості, з якої: 46346,28 грн. - основний борг; 1390,38 грн. - 3% річних та 5932,28 грн. - інфляційні втрати.

26.01.2017 позивач через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав додаткові документи до матеріалів справи.

30.01.2017 відповідач через відділ діловодства суду подав письмові пояснення та додаткові документи до матеріалів справи.

У судовому засіданні 30.01.2017 судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, а також відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву в судовому засіданні до 06.02.2017.

03.02.2017 позивач через відділ діловодства суду подав письмові пояснення у справі.

Представники позивача в судовому засіданні 06.02.2017 позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

У свою чергу представник відповідача в засіданні суду проти позову заперечив у повному обсязі.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 06.02.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального Кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, які приймали участь у розгляді справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 року №351 «Про передачу культової будівлі (кірхи) у користування німецькій євангелічно-лютеранській релігійній громаді м. Києва» прийнято пропозицію Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, підтриману Київською міською державною адміністрацією, про безоплатну передачу в загальнодержавну власність культової будівлі (кірхи) по вул. Лютеранській, 22 у м. Києві, що належить цьому товариству.

Постановлено Київській міській державній адміністрації передати Українському товариству охорони пам'яток історії та культури у безоплатне користування корпус № 19 музейного об'єднання "Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник" для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.06.1996 №851 «Про передачу в безоплатне користування корпусу №19 Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Українському товариству охорони пам'яток історії та культури» дозволено Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику передати Українському товариству охорони пам'яток історії та культури у безоплатне користування корпус №19 заповідника для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України на умовах охоронно-орендного договору.

01.07.1996 між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником (дирекція, заповідник) та Українським товариством охорони пам'яток історії та культури (орендар, товариство) укладено Охоронний договір №6 на використання пам'ятки архітектури «Готельний корпус», корпус №19, відповідно до умов якого дирекція здіє, а орендар приймає в орендне користування будинок (або окремі приміщення) пам'ятки архітектури «Готельний корпус», корпус №19 загальною площею 3135 кв.м. для використання приміщень цієї пам'ятки під розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України (п. 1 договору).

За умовами п. 3. Договору строк оренди з 01 липня 1996 року - безстроково.

Пунктом 4 договору сторони погодили, що у відповідності з Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.06.1996 №851 та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 №351 будівля пам'ятки передається в безоплатне користування.

Відповідно до п. 18 договору, в редакції додаткової угоди від 05.04.2011, заповідник пропорційно переданій йому площі відшкодовує товариству частку витрат вартості фактично спожитих комунальних послуг (водопостачання, каналізація, теплова енергія, вивіз сміття тощо), затрати на утримання прибудинкової території та технічного обслуговування інженерного обладнання внутрішньобудинкових мереж відповідно до укладених додаткових угод.

Згідно з Актом технічного огляду пам'ятки архітектури при передачі його в оренду (використання) від 01 липня 1996 року, Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Українським товариством охорони пам'яток історії та культури проведено технічний огляд пам'ятки архітектури «Готельний корпус» 1906-1908, по генплану, корпусу №19, охоронний №4/49, який є на державній охороні і передається згідно охоронно-орендного договору в користування Українському товариству охорони пам'яток історії та культури.

Як зазначає позивач, він неодноразово направляв відповідачу для підписання Договір про відшкодування витрат за спожиту теплову енергію на 2016 рік, а також акти прийому-передачі теплової енергії. Однак, ні договір ні акти прийому-передачі Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник не підписав та суму заборгованості за отримані послуги з теплопостачання не сплатив.

У зв'язку з цим, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про:

- спонукання Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника укласти договір «Про відшкодування вартості спожитої теплової енергії» на 2016 рік відповідно до наданого проекту цього договору;

- стягнення 53668,86 грн. заборгованості, з якої: 46346,28 грн. - основний борг; 1390,38 грн. - 3% річних та 5932,28 грн. - інфляційні втрати.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За загальним порядком укладення господарських договорів, визначеним у ст. 181 ГК України, господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Згідно з ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону, і в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду, якщо це передбачене угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Частинами 3 та 4 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено обов'язкове укладання договору для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладання договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

У пункті 9.1. запропонованого позивачем проекті Додаткової угоди №22-17 про відшкодування витрат за спожиту теплову енергію визначено: «Ця Додаткова угода набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2016 року включно, а в частині розрахунків - до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цією Додатковою угодою. На підставі частини третьої 631 Цивільного кодексу України Сторони встановили, що умови цього Договору застосовуються до відносин між ними, які виникли з 01.01.2016 року».

В силу ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше.

В той же час, частина 3 статті 631 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Отже, надання будь-якій угоді зворотної дії в часі може мати місце лише за згодою сторін, а такої згоди між сторонами не досягнуто.

У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині спонукання Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника укласти договір «Про відшкодування вартості спожитої теплової енергії» на 2016 рік відповідно до наданого проекту цього договору.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 53668,86 грн. заборгованості, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Як зазначалося вище, у п. 18 договору, в редакції додаткової угоди від 05.04.2011, сторони визначали, що заповідник пропорційно переданій йому площі відшкодовує товариству частку витрат вартості фактично спожитих комунальних послуг (водопостачання, каналізація, теплова енергія, вивіз сміття тощо), затрати на утримання прибудинкової території та технічного обслуговування інженерного обладнання внутрішньобудинкових мереж відповідно до укладених додаткових угод.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі укладеного з Публічним акціонерним товариством «Київенерго» договору №521615 від 26.04.1999 позивач здійснював оплату за надані послуги з теплопостачання пам'ятки архітектури «Готельний корпус», корпус №19, що підтверджується копіями платіжних доручень та актами наданих послуг, які містяться в матеріалах справи.

Також, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури направляло на адресу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника акти відшкодування за спожиту теплову енергію.

Разом з тим, судом встановлено, що у спірний період (з січня по грудень 2016 року) додаткова угода щодо відшкодування товариству частки витрат вартості фактично спожитої теплової енергії укладено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач направляв на адресу відповідача вимогу щодо відшкодування вартості спожитої теплової енергії №11/03 від 17.01.2017, в якій просив відшкодувати заборгованість за спожиту теплову енергію за січень-грудень 2016 року, а також повторно направляв для підписання акти відшкодування за спожиту теплову енергію за цей період.

Вказана вимога з додатками отримана Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником 25.01.2017, про що свідчить відмітка штемпеля відповідача на вимозі, проте залишена без відповіді та задоволення.

Отже, оскільки у п. 18 охоронного договору встановлено обов'язок відповідача з відшкодування позивачу частки витрат вартості фактично спожитих комунальних послуг (зокрема теплової енергії), втім не встановлено строку виконання цього зобов'язання, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник повинен був у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги (до 02.02.2017) відшкодувати позивачу заборгованість за період січень-грудень 2016 року, в розмірі 46346,28 грн.

Сплату вказаної суми заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

При цьому судом враховано роз'яснення п. 1.7-1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до яких господарському суду необхідно мати на увазі, що питання про те, чи мало місце пред'явлення кредитором боржникові вимоги про оплату, вирішується не під час прийняття судом позовної заяви, а виключно в процесі вирішення ним спору по суті. Отже, коли господарським судом буде з'ясовано, що таку вимогу пред'явлено після початку розгляду ним справи зі спору, пов'язаного зі стягненням заборгованості, то відповідний позов може бути задоволений, якщо строк виконання грошового зобов'язання настав до прийняття рішення по суті справи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 46346,28 грн. заборгованості за спожиту відповідачем теплову енергію підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за період з 01.01.2016 по 31.12.2016.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника теж покладається відповідальність, передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Проте, з огляду на те, що строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати за теплову енергію настав 02.02.2017, про що зазначалося вище, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема в силу вимог ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу, як і не надав доказів повної або часткової сплати цієї суми, а його доводи, викладені у відзиві на позовну заяву спростовуються вищенаведеним.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (01015, м. Київ, вулиця Лаврська, будинок 9, корпус 8; ідентифікаційний код 20073260) на користь Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (01015, м. Київ, вулиця Лаврська, будинок 9, корпус 19; ідентифікаційний код 03922197) 46346 (сорок шість тисяч триста сорок шість) грн. 28 коп. основного боргу та 1189 (одну тисячу сто вісімдесят дев'ять) грн. 98 коп. судового збору.

3. В решті позову - відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.02.2017.

Суддя Грєхова О.А.