Ухвала суду № 64712957, 02.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

УХВАЛА

02.02.2017 справа № 910/21682/15

За заявою ОСОБА_1

до Державного підприємства "Конярство України"

(ідентифікаційний код 37404165)

про поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати

За заявою товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ"

до Державного підприємства "Конярство України"

(ідентифікаційний код 37404165)

про банкрутсво

Суддя Пасько М.В.

Представники:

від заявника не з'явився,

від відповідача Коноваленко Є.Л. - предст. за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/21682/15 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ" про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.10.15.

10.06.16 від ОСОБА_1 надійшла заява про поновлення на роботі, стягнення не виплаченої заробітної плати, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та не донарахованих коштів за невикористану щорічну відпустку в межах справи № 910/21682/15.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.08.15 (Суддя Чеберяк П.П.) відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення не виплаченої заробітної плати, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та не донарахованих коштів за невикористану щорічну відпустку в межах справи № 910/21682/15.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.16 залишено без змін ухвалу господарського суду міста Києва від 15.08.15.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.12.16 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.16 та ухвалу господарського суду міста Києва від 15.08.15, а матеріали заяви ОСОБА_1 в межах справи № 910/21682/15 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

За результатами повторного автоматичного розподілу, заява ОСОБА_1 в межах справи № 910/21682/15 передана для розгляду судді господарського суду міста Києва Паську М.В.

Враховуючи викладене вище, розгляд заяви ОСОБА_1 в межах справи № 910/21682/15.

У судовому засіданні, розглянувши заяву ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати в межах справи № 910/21682/15 та заслухавши представника боржника, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (надалі - заявник) в поданій заяві просить суд поновити його на посаді юрисконсульта і зобов'язати керівника філії "Запорізький кінний завод № 86" Державного підприємства "Конярство України" Тарасенка О.Д. звільнити його за заявою від 05.05.16, стягнути з Державного підприємства "Конярство України" вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в розмірі 6.615, 00 грн., вихідну допомогу у розмірі двох мінімальних заробітних плат в розмірі 2.900, 00 грн., невиплачену заробітну плату в розмірі 1.740, 00 грн., недонараховану компенсацію невикористаної щорічної відпустки за півтора дні, середню заробітну плату за час затримки розрахункових коштів на день фактичного розрахунку з 05.05.16 по 13.06.16, а також середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05.05.16.

На думку заявника, його звільнили незаконно з грубим порушенням законодавства про працю.

Представник боржника надав суду заперечення на заяву в межах справи № 910/21682/15, в яких зазначив про неможливість її задоволення, у з в'язку з її не обґрунтованістю та просив суд відмовити в її задоволенні.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин заяви в межах справи № 910/21682/15 в їх сукупності, суд вважає, що подана заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір.

При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник вказує на власний розсуд (самостійно). В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3. ст. 38 Кодексу законів про працю України) не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору без посилання на ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Попри те, слід звернути увагу на той факт, що в заяві ОСОБА_1 на звільнення за ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України повинні були вказані конкретні факти порушення роботодавцем трудового законодавства відносно працівника та/або зазначені конкретні нормативно-правові акти, які на думку працівника були порушені, для можливості роботодавцем їх розглянути, проаналізувати та зробити відповідні правові висновки щодо підстав для звільнення. Оскільки жодних фактів порушення роботодавцем умов колективного договору та законодавства про працю та коли вони були вчинені у заяві про звільнення зазначено не було, а отже підстав для звільнення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України не було. Про це керівником було зазначено в резолюції на заяві працівника та погоджено звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України з 2 тижневим відпрацюванням.

Якщо роботодавець не дав згоди на звільнення працівника до закінчення двотижневого строку попередження про звільнення, встановлений ст. 38 Кодексу законів про працю України, працівник зобов'язаний відпрацювати цей строк.

У такому разі звільнення не може відбуватися раніше настання двотижневого строку наданого працівникові для письмового попередження роботодавця.

Протягом строку попередження сторони не можуть в односторонньому порядку приймати рішення про розірвання трудового договору.

Таким чином, 05.05.16 рішення про звільнення ОСОБА_1 з 05.05.16 (в день написання їм заяви) не було прийнято, тобто він залишився дійсним працівником філії та зобов'язаний був продовжувати виконувати свої трудові обов'язки, як 06.05.16 так і наступні робочі дні протягом наступних 2-х тижнів.

06.05.16 ОСОБА_1 на роботі не з'явився, причин своєї відсутності на роботі не повідомив. Про відсутність його на робочу місці було складено відповідний акт та йому було направлено повідомлення-попередження з вимогою пояснити причини відсутності його на робочому місці та попереджено про можливість його звільнення, у разі відсутності поважних причин, за прогул. Також видано наказ № 157-к від 06.05.16 "Про прогул ОСОБА_1 ".

10.05.16 ОСОБА_1 був відсутній на роботі, про що було складено Акт від 10.05.16 і знову надіслано повідомлення-попередження з вимогою пояснити причини відсутності його на робочому місці та попереджено про можливість його звільнення, у разі відсутності поважних причин, за прогул. На що було отримана відповідь, де заявник наполягав на порушенні роботодавцем законодавства про працю, та датою свого звільнення вважав 05.05.16.

11.05.16 ОСОБА_1 був відсутній на роботі, про що було складено Акт від 11.05.16, а вже 12.05.16 було видано наказ № 163-К про звільнення ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України за прогули без поважних причин. Слід відзначити, що на свою відсутність на робочому місці ОСОБА_1 вказує і сам, крім того це підтверджується відповідними актами роботодавця, що наявні в матеріалах справи.

Згідно п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до статті 139 Кодексу законів про працю України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Порушення вказаних вище обов'язків працівника є підставою для накладення на нього дисциплінарного стягнення, що передбачене ст. 147 Кодексу законів про працю України у формі догани чи звільнення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, роботодавець мав всі правові підстави звільнити ОСОБА_1 за прогул на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України, оскільки він не з'являвся на роботі з 06.05.16.

Також слід звернути увагу на те, що ОСОБА_1 не був членом створеної на підприємстві первинної профспілкової організації, через це лист на погодження його звільнення не надавався.

Крім того, зазначені та перелічені вже лише у позовній заяві факти начебто порушення роботодавцем законодавства про працю (невчасна виплата заробітної плати, порушення ст. 32 Кодексу законів про працю України) становлять склад адміністративного правопорушення, відповідальність за які передбачена ст. 41 та ст. 41-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, такі факти порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці, порушення чи невиконання колективного договору можуть бути підтверджені виключно актами перевірки Держпраці України (її територіальними підрозділами) та постановами суду, які набрали законної сили.

У матеріалах справи відсутні відповідні рішення судів та/або іншого органу (Держпраці України), який уповноважений проводити перевірки, яким би було встановлено порушення вимог законодавства про працю, порушення чи невиконання умов колективного договору.

Крім того, заявник не надав суду доказів звернення до уповноважених органів (Держпраці України) для проведення відповідних перевірок з питань дотримання роботодавцем трудового законодавства.

Відповідно до ст. 18 Кодексу законів про працю України, на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, поширюються положення колективного договору і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Кодексу законів про працю України, зміст колективного договору становлять взаємні зобов'язання його сторін (власника або уповноваженого ним органу (особи)) та первинної профспілкової організації (представників, вільно обраних на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів)) щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема зміни в організації виробництва і праці, режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку.

Відповідно до ст. 57 Кодексу законів про працю України, час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Отже, при визначенні режиму роботи працівника необхідно виходити з умов письмового трудового договору, якщо такий укладався між роботодавцем та працівником, а також враховувати зміст колективного договору та правила внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, установі чи організації.

Як вбачається з наказу філії "Запорізький кінний завод № 86" Державного підприємства "Конярство України" № 301-к від 06.10.15, ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду юрисконсульта філії "Запорізький кінний завод № 86" Державного підприємства "Конярство України" за змістом зазначеного наказу ОСОБА_1 був ознайомлений, зокрема, з умовами праці, внутрішнім трудовим розпорядком та охороною праці на робочому місці.

В силу положень ст. 18 Кодексу законів про працю України, у 2015-2016 роках на всіх працівників філії "Запорізький кінний завод № 86" Державного підприємства "Конярство України" поширюються положення Колективного договору (повний текст колективного договору додається).

Пунктом 5.5. Колективного договору у Філії встановлений наступний режим роботи, зокрема. Адміністрація:

Галузь виробництваПочаток роботиПерервав роботіЗакінчення роботиТривалість робочого часу (годин)Вихідний деньАдміністрація8.0012.00-13.0017.008.00Субота, неділя

Таким чином, ОСОБА_1 був ознайомлений з, встановленим у Філії, режимом роботи, про що погодився та не заперечував під час прийняття його на роботу та ознайомлення з наказом № 301-к від 06.10.15, а отже безпідставно вважав прийняття наказів від 16.03.16 № 35 та від 05.05.16 № 154-к, як зміну істотних умов праці та порушенням роботодавцем ст. 32 Кодексу законів про працю України.

Отже суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1, викладенні в заяві, не відповідають дійсності.

Згідно приписів ст. 34 Господарського кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а обставини, що відповідно до законодавства можуть бути підтверджені певними засобами доказування не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже, витрати по сплаті державного мита покладаються на заявника.

Враховуючи вище викладене та керуючись ст. ст. 10, 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст. ст. 33, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати в межах справи № 910/21682/15.

2.Копію ухвали надіслати сторонам.

Суддя М.В. Пасько