Ухвала суду № 64710134, 08.02.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2017 року № 876/8969/16 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Судової-Хомюк Н.М., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року в адміністративній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання незаконними і скасування постанов та припису,

встановив:

У липні 2016 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ Держпраці у Львівській області, в якому просив: 1) визнати незаконною та скасувати постанову ГУ Держпраці у Львівській області від 23.06.2016 р. за №13070240838-0156 про накладення штрафу у розмірі 43500 грн.; 2) визнати незаконною та скасувати постанову ГУ Держпраці у Львівській області від 23.06.2016 р. за №13070240838-0157 про накладення штрафу у розмірі 1450 грн.; 3) визнати незаконним та скасувати припис ГУ Держпраці у Львівській області № 13/07/024 від 03.06.2016 р. в частині зобов'язання ФОП ОСОБА_1 забезпечити дотримання ч. 1, 3 ст.24 КЗпП України та ч.2 ст.30 ЗУ «Про оплату праці».

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2016 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області «Про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами» №13070240838-0156 від 23.06.2016 р.. Визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держпраці у Львівській області №13/07/024 від 03.06.2016 р. в частині зобов'язання ФОП ОСОБА_1 забезпечити дотримання вимог ч.1,3 ст.24 КзпП України та забезпечити дотримання вимог ч.2 ст.30 ЗУ «Про оплату праці». В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

З цією постановою суду першої інстанції від 24.10.2016 року не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена постанова суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивач всупереч вимог ч.1, 3 ст.24 КЗпП України, допустив до роботи працівника ОСОБА_2 без укладення трудового договору та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Відповідно до письмових пояснень позивача, він досяг зі згаданою працівницею згоди щодо виплати останній саме зарплати, а не винагороди за виконання робіт за цивільно-правовим договором, що свідчить про виконання працівником трудових функцій. Також апелянт зазначає, що при проведенні перевірки ФОП ОСОБА_1 не було надано інспектору цивільно-правового договору між позивачем і ОСОБА_2, а тому такий договір не був врахований при накладення фінансових санкцій на позивача. На думку апелянта перевірка позивача була проведена об'єктивно, а оскаржені позивачем постанови про накладення штрафу і припис є правомірними.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену постанову суду від 24.10.2016 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Позивач апеляційної скарги не визнав, у суді апеляційної інстанції подав заперечення, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржену постанову суду залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави та межі апеляційної скарги, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 02.06.2016 року по 03.06.2016 року головним державним інспектором ГУ Держпраці у Львівській області проведена позапланова перевірка додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування у ФОП ОСОБА_1, про що складено акт № 130702400838 від 03.06.2016 р. (а.с. 34-43).

Вказана перевірка була проведена на підставі телефонного звернення ОСОБА_2 із змісту якого слідує, що заявниця працювала ревізором мережі магазинів «Шара» в м. Стрий Львівської області. Проте, при її звільненні їй не було виплачено розрахункові кошти, заробітну плату та витрати на відрядження за березень 2016 р. (а.с. 29, 30).

За результатами перевірки винесено припис № 13/07/024/0838-0573 від 03.06.2016 р. на усунення виявлених порушень, згідно якого підприємцем порушено вимоги: - п.2.5 глави 2 Інструкції №58 «Про порядок ведення трудових книжок працівників»; - пп.«б» абз.1 п.7.1 глави 7 Інструкції № №58 «Про порядок ведення трудових книжок працівників»; - ч.6 ст.95 КЗпП України, ч.1 ст.33 ЗУ «Про оплату праці», ст.ст. 2, 4 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», п. 1, 2 постанови КМУ № 526 від 13.06.2012 р. «Про затвердження змін до порядку проведення індексації грошових доходів населення»; - ч. 1, 3 ст.24 КЗпП України; - ч.2 ст.30 ЗУ «Про оплату праці». Вказані порушення приписано усунути у строк до 03.07.2016 року (а.с. 10, 44).

На підставі акту перевірки № 130702400838 від 03.06.2016 р. відповідачем винесено також постанову від 23.06.2016 р. №13070240838-0156 про накладення на позивача штрафу в розмірі 43500 грн. за порушення частин 1, 3 ст.24 КЗпП України, та постанову від 23.06.2016 р. № 13070240838-0157 про накладення на позивача штрафу в розмірі 1450 грн. за порушення п.2.5 глави 2 Інструкції №58 «Про порядок ведення трудових книжок працівників», п.п.«б» абз.1 п.7.1 глави 7 Інструкції № №58 «Про порядок ведення трудових книжок працівників», ч.6 ст.95 КЗпП України, ч.1 ст.33 ЗУ «Про оплату праці», ч.2 ст.30 ЗУ «Про оплату праці».

Вказані постанови від 23.06.2016 року винесені з покликанням на п.п.54, п.4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою КМ України від 11.02.2015 р. №96, та абз. 2, 6 ст.265 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Згідно п.п.3 п.3 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 386/2011 (надалі - Положення), Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) відповідно до покладених на неї завдань здійснює, зокрема, державний нагляд та контроль за додержанням вимог законодавства про зайнятість населення з питань дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.

У відповідності до пп.6 п.4 Положення, Управління Держпраці, здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Проведення і оформлення результатів перевірки регламентуються Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 р. № 390.

Відповідно до п.7 Порядку, за результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Матеріалами справи підтверджується, що підставою для проведення відповідачем перевірки позивача стали звернення ОСОБА_2 від 13.04.2016 р. про те, що вона 25-26.03.2016 р. звільнена з посади ревізора мережі магазинів «Шара» в м. Стрий Львівської області та станом на 12.04.2016 р. їй не виплачено розрахункові кошти.

Висновки вказаного вище Акту перевірки від 03.06.2016 року, а також оскаржені позивачем припис від 03.06.2016 року та постанови від 23.06.2016 року, ґрунтуються на тому, що ОСОБА_2 фактично працювала в позивача на посаді ревізора мережі магазинів «Шара» в м.Стрий Львівської області, а отже мала бути оформлена позивачем як наймана працівниця відповідно до чинного трудового законодавства, та з нею мав бути проведений розрахунок відповідно до законодавства про працю у зв'язку з її звільненням.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що такі висновки відповідача грунтуються лише на поясненнях ОСОБА_2.

Однак, як об'єктивно встановлено судом першої інстанції, 01.03.2016 р. між ФОП ОСОБА_1 (замовником) та ОСОБА_2 (виконавцем) було укладено цивільно-правову угоду, відповідно до якої замовник доручає виконати певний вид робіт, а виконавець бере на себе зобов'язання своїми силами виконувати роботи, а саме: здійснювати роботи з контролю з дотриманням працівниками замовника законодавства в сфері роздрібної торгівлі (п.п.1.1.). Відповідно до п.п.1.5 даної угоди, місцем виконання робіт визначається Тернопільська область, Заліщицький район, смт. Товсте, вул. Українська, 68.

Таким чином, дана угода, яка була чинною і не оспорена заінтересованими особами, спростовує твердження ОСОБА_2, як і висновки відповідача, про те, що ОСОБА_2 була звільнена з посади ревізора мережі магазинів «Шара».

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи немає і відповідачем не надано жодних доказів про те, що між позивачем і ОСОБА_2 існувати фактичні трудові правовідносини, і що остання працювала у позивача на посаді ревізора мережі магазинів.

Слід також зазначити, що цивільно-правовий договір - це угода між сторонами на виконання певної роботи, предметом якого є отримання обумовленого результату.

При укладенні цивільно-правового договору не виникають трудові правовідносини між сторонами цього договору, на які б поширювались вимоги трудового законодавства.

Статтею 628 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У відповідності до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що під час укладання і виконання роботи за договорами цивільно-правового характеру трудова книжка не подається та записи про періоди праці не заносяться. За цивільно-правовою угодою виконавець робіт (послуг) отримує за виконану роботу винагороду, розмір і порядок виплати якої визначається сторонами у договорі за взаємною згодою.

Таким чином, являються необґрунтованими і бездоказовими висновки відповідача про порушення позивачем вимог законодавства про працю у відносинах з ОСОБА_2.

Отже, є протиправними оскаржені позивачем припис №13/07/024 від 03.06.2016 р. в частині зобов'язання забезпечити дотримання вимог ч.1,3 ст. 24 КЗпП України та ч.2 ст.30 ЗУ «Про оплату праці», та постанова від 23.06.2016 р. №13070240838-0156 про накладення 43500 грн. штрафу.

Крім цього, суд апеляційної інстанції враховує, що постанова суду першої інстанції від 24.10.2016 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконною та скасування постанови від 23.06.2016 р. №13070240838-0157 про накладення 1450 грн. штрафу, позивачем не оскаржена, а тому не являється в цій частині предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржена відповідачем постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року в адміністративній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання незаконними і скасування постанов та припису - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Н.М. Судова-Хомюк

Р.Й. Коваль

Повний текст ухвали виготовлено 13.02.2017 року.