Ухвала суду № 64709781, 07.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 697/2029/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Орел С.І. Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

07 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Лічевецького І.О., Мельничука В.П.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, відповідно до ч.1 ст.41 КАС України у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Канівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на постанову Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Канівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання неправомірними дій у відмові призначення та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді,-

в с т а н о в и в:

Постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено повністю, визнано неправомірними дії Канівського об'єднаного УПФ України Черкаської області щодо відмови в призначенні та виплаті ОСОБА_2 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VІ, зобов'язано Канівське об'єднане УПФ України Черкаської області прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_2 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VІ з часу звернення позивача до органу Пенсійного фонду України, тобто з 14 червня 2016 року.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що підстави для призначення позивачу довічного грошового утримання в розмірі 90% грошового утримання судді - відсутні.

Особи, які беруть участь в справі в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином, тому у відповідності до ч.6 ст.12, ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що Указом Президента України від 27 грудня 2001 року №1271/2001 «Про призначення суддів» ОСОБА_2 було призначено у межах п'ятирічного строку суддею Канівського районного суду.

Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2007 року №751-V «Про обрання суддів» суддю Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_2 обрано на посаду судді безстроково.

26 березня 2015 року позивач подав до Вищої ради юстиції заяву, в якій, відповідно до ст.109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», просив внести подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року №788-VІІІ «Про звільнення суддів» у зв'язку з поданням заяви про відставку звільнено з посади судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_2

Наказом в.о. Голови Канівського міськрайонного суду від 12 листопада 2015 року №65-о відраховано ОСОБА_2 зі штату суду та вирішено вважати його таким, що звільнений з посади судді 12 листопада 2015 року у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 15 червня 2016 року №1.29/27/16, виданого позивачу Канівським міськрайонним судом Черкаської області, що являється додатком до Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України №3-1 від 25 січня 2008 року, усього стаж роботи ОСОБА_2 станом на 15 червня 2016 року становить 31 рік 4 місяці 25 днів, з них стаж на посаді слідчого Канівського РВВС Черкаської області складає 4 роки 1 місяць 8 днів, старшого слідчого Канівського МВВС Черкаської області складає 10 років 5 місяців 4 дні, заступника начальника, начальника слідчого відділу Канівського МРВВС Черкаської області складає 1 рік 8 місяців 6 днів, заступника начальника відділу - начальника слідчого відділу Канівського МРВВС Черкаської області складає 1 рік 4 місяці 8 днів, стаж на посаді судді Канівського районного суду Черкаської області складає 2 роки 2 місяців 9 днів, на посаді судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області складає 11 років 7 місяців 20 днів.

За наслідком звернення позивача до Канівського об'єднаного УПФ України Черкаської області із заявою про нарахування та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідачем прийнято рішення про призначення з 14 червня 2016 року та виплату ОСОБА_2 щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 80% грошового утримання судді.

В подальшому, ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою від 09 серпня 2016 року, в якій просив прийняти рішення про виплату йому щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90% грошового утримання судді та провести відповідний перерахунок з часу його звернення до органу Пенсійного фонду України, тобто з 14 червня 2016 року, оскільки відповідно до довідки від 15 червня 2016 року №1.29/27/16 загальний стаж роботи станом на 15 червня 2016 року становить 31 рік 4 місяці 25 днів.

Листом від 31 серпня 2016 року відповідач повідомив ОСОБА_2 про відсутність підстав для призначення довічного грошового утримання в розмірі 90% грошового утримання судді, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №4-рп/2016 передбачено, що розмір щомісячного довічного грошового утримання встановлюється судді у розмірі 80% грошового утримання судді, а за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного грошового утримання збільшується на 2% заробітку, але на може бути більшим, ніж 90% заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання та відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стаж роботи позивача на посаді судді становить 13 років 10 місяців, а тому щомісячне довічне грошове утримання призначено позивачу в розмірі 80% грошового утримання судді.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відмова Канівського об'єднаного УПФ України Черкаської області від 31 серпня 2016 року №241/С-10 у призначенні ОСОБА_2 довічного грошового утримання в розмірі 90% грошового утримання судді є незаконною, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що позивач станом на 12 листопада 2015 року мав загальний стаж роботи 35 років 4 місяці 25 днів, який надав йому право на звільнення з посади судді у відставку, що було реалізоване постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року, та надає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У відповідності до ч.1 ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В силу вимог ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України.

Проголосивши незалежність і недоторканість суддів, Конституція України передбачила однією з гарантій цієї незалежності право судді на відставку (п.9 ч.5 ст.126 Конституції України).

З системного аналізу законодавства зміст поняття «право на відставку» слід розуміти як одну із позитивних підстав припинення суддею своїх повноважень з одночасним гарантуванням отримання належного матеріального забезпечення після відставки, а тому право судді на відставку, передбачене у п.9 ч.5 ст.126 Конституції України, передбачає припинення повноважень судді, а також призначення належного матеріального забезпечення. При цьому, пенсія за віком, призначена на загальних підставах, не є таким матеріальним забезпеченням.

Крім того, за своєю правовою природою щомісячне довічне грошове утримання, на відміну від пенсії на загальних підставах, є гарантованою державою щомісячною грошовою виплатою, що служить забезпеченням належного матеріального утримання судді, яка призначається і нараховується державою за результатом багаторічної праці особи саме на суддівській посаді, виплачується лише за умови наявності встановленого законом стажу роботи на посаді судді та є складовою правового статусу судді, як фінансова гарантія незалежності суддів.

Такий висновок ґрунтується на аналізі чинного законодавства, а також рішень Конституційного Суду України та Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до п.14 ч.1 ст.92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України.

Пунктами 8, 11 ч.4 ст.47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VIII) передбачено, що незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням, а також правом судді на відставку.

У відповідності до ч.6 ст.47 вищезазначеного Закону при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

В пункті 7 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 суд зазначив, що конституційний статус судді передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості. Аналіз норм Конституції України свідчить, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності. Право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага. Статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, право на отримання виплат (пенсії, щомісячного довічного грошового утримання), рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді.

При цьому, в п.2 резолютивної частини вищезазначеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що за змістом ст.126 Конституції України положення ч.3 ст.11 Закону України «Про статус суддів» у взаємозв'язку з ч.8 ст.14 Закону України «Про судоустрій України» (в редакціях, що були чинними на час розгляду справи судом) треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.

В п.3.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2007 року №4-рп/2007 суд зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, яка виражається у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що забезпечує їх належне матеріальне утримання. Особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування, які визначені Конституцією України та Законом України «Про статус суддів». Згідно з ч.1 ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів. Це положення передбачає і фінансування щомісячного довічного грошового утримання суддів за рахунок коштів Державного бюджету України, а не Пенсійного фонду України (абзац восьмий пункту 7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання). Особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності, що закріплюється у статті 126 Конституції України, і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.

Відповідно до ч.3 ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла до внесення змін Законом України від 08 липня 2011 року №3668-VI) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» внесено зміни до вказаної норми, згідно з якими щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 % грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування судді, який працює на відповідній посаді.

Рішенням Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) ч.3 ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» у зв'язку з тим, що вона не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів, а тому суперечить ст.126 Основного Закону України та вказано, що підлягає застосуванню ч.3 ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції до змін, внесених Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

У вказаному рішенні Конституційний суд України зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсії) чи внаслідок припинення повноважень чи набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

При цьому, у зазначеному рішенні Конституційний Суд України наголосив, що неодноразово висловлював та враховує попередні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, зокрема і суддів у відставці, що були викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.

Згідно ч.2 ст.70 Закону України «Про Конституційний Суд України» у разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку.

З метою реалізації зазначених повноважень (ч.2 ст.70 Закону України «Про Конституційний Суд України»), Конституційний Суд України, у п.8 мотивувальної частини вказаного Рішення від 03 червня 2013 року зазначив, що підлягає застосуванню ч.3 ст.138 Закону №2453 в редакції до змін, внесених Законом №3668, а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання».

Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2013 від 03 червня 2013 року підлягає застосуванню ч.3 ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції до змін, внесених Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Пунктом 11 р.XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент подачі позивачем заяви про відставку) передбачено, що судді призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Як встановлено судом, позивача призначено суддею Канівського районного суду Указом Президента України від 27 грудня 2001 року №1271/2001, тобто до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів», в той час діяв Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ.

Згідно ч.4 ст.43 Закону України «Про статус суддів» до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

З наявної в матеріалах справи копії рішення Вищої ради юстиції від 30 листопада 2015 року №312/0/15-15 вбачається, що позивач має достатній для відставки стаж роботи, встановлений законодавством України. Крім стажу роботи на посаді судді, до стажу який надає йому право на відставку, відповідно до п.11 р.ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 29 березня 2015 року, зараховується час роботи на посаді слідчого Канівського РВВС Черкаської області, старшого слідчого Канівського МВВС Черкаської області, заступника начальника відділу - начальника слідчого відділу Канівського МРВВС Черкаської області.

Таким чином, у відповідності до наведених норм законодавства України позивач, відповідно до розрахунку від 15 червня 2016 року №1.29/27/16 має стаж роботи станом на 15 червня 2016 року 31 рік 4 місяці 25 днів (з них на посаді судді - 13 років 9 місяців 29 днів), який дає право на відставку та отримання щомісячного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді.

У рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004 зазначено, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпечення державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантування фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту.

Висновок про те, що зменшення обсягу гарантій незалежності суддів суперечить Конституції України, також покладено в основу рішень Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_2 на час подання заяви про звільнення у відставку мав загальний стаж роботи, який надавав йому право на звільнення з посади судді у відставку, що було реалізоване постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року, та надає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90% грошового утримання судді, а тому наявні підстави для визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови в призначенні та виплаті ОСОБА_2 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді та зобов'язання Канівського об'єднаного УПФ України Черкаської області прийняти рішення про призначення та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з часу звернення позивача до органу Пенсійного фонду України, тобто з 14 червня 2016 року.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Канівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області - залишити без задоволення.

Постанову Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26 грудня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 13 лютого 2017 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді І.О.Лічевецький

В.П.Мельничук

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Лічевецький І.О.

Мельничук В.П.