Постанова № 64709371, 13.02.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2017 року місто Київ № 826/9575/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Фрост Груп»додержавної податкової інспекції у Солом'янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.05.2015 №0002162203, від 08.05.2015 №0002152203,ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрост Груп» звернулось до державної податкової інспекції у Солом'янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві з позовною заявою про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.05.2015 №0002162203, від 08.05.2015 №0002152203.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки контролюючого органу, які покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з його контрагентами: приватним підприємством «ФІНН 9» та товариством з обмеженою відповідальністю «Тредомаркс» є реальними, що підтверджується, за твердженнями останнього, належним чином оформленою первинною документацією.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Розгляд справи здійснено у письмовому провадженні, відповідно до приписів частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Фрост Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з приватним підприємством «ФІНН 9» за період з 01.11.2014 по 30.11.2014 та товариством з обмеженою відповідальністю «Тредомаркс» за період з 01.11.2014 по 30.11.2014.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Фрост Груп»:

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту за листопад 2014 року на загальну суму 432502 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за листопад 2014 року на загальну суму 432502 грн.;

- пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2014 рік на суму 389251,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Солом'янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 20.04.2015 №1897/26-58-22-03-18/36546997 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 08.05.2015 №0002162203, яким позивачеві зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 432502,00 грн.;

від 08.05.2015 №0002152203, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на прибуток приватних підприємств на суму 486 563,00 грн., у тому числі: 389251,00 грн. - основний платіж, 97312,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (приписи Податкового кодексу України наведені в редакції на час виникнення спірних правовідносин), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України).

Приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вказана правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 у справі №К/800/18945/14, від 01.03.2016 у справі №К/800/66709/14, від 24.02.2016 у справі №К/800/5891/15 та від 03.03.2016 у справі №К/800/21974/14.

Як вбачається зі змісту акту перевірки державної податкової інспекції у Солом'янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 20.04.2015 №1897/26-58-22-03-18/36546997, висновки щодо порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Фрост Груп» приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами: приватним підприємством «ФІНН 9» та товариством з обмеженою відповідальністю «Тредомаркс».

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Фрост Груп» (покупець) та приватним підприємством «ФІНН 9» (продавець) укладено договір поставки від 03.01.2014 №ДГ-0026, відповідно до якого продавець зобов'язується продати (поставити), а покупець прийняти та оплатити товар (продукти харчування: цукор, борошно, крупи, тощо) на умовах, зазначених в договорі.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарської операції позивачем надано суду копії: договору поставки від 03.01.2014 №ДГ-0026; видаткові накладні; податкові накладні; акти звірки взаєморозрахунків.

На підтвердження транспортування товару позивачем надано копії договорів про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезень товару; актів наданих послуг; товарно-транспортних накладних; свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу.

Згідно доводів відповідача, перевіркою встановлено невідповідність в товарно-транспортних накладних, що були виписані на транспортування продукції від приватного підприємства «ФІНН 9» на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Фрост Груп», в частині номерних знаків автомобільних засобів, причепів, відомостей про вантаж та місце розвантаження продукції.

Так, згідно висновків викладених в акті перевірки від 20.04.2015 №1897/26-58-22-03-18/36546997 в товарно-транспортних накладних зазначено наступні невідповідності:

- в товарно-транспортній накладній від 03.11.2014 №1267тф зазначено, що перевізником є ФОП ОСОБА_1, автомобіль НОМЕР_1, НОМЕР_2, проте згідно АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України вказаний автомобіль не зареєстрований за ФОП ОСОБА_1, а зареєстрований за ОСОБА_2І, причіп - не зареєстрований;

- в товарно-транспортній накладній від 04.11.2014 №1286тф зазначено, що перевізником є ФОП ОСОБА_3, автомобіль СКАНІЯ НОМЕР_4, причіп НОМЕР_5, проте згідно АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України вказаний автомобіль не зареєстрований за ФОП ОСОБА_3, а зареєстрований за ОСОБА_4;

- в товарно-транспортній накладній від 05.11.2014 №1284тф зазначено, що перевізником є ФОП ОСОБА_3, автомобіль РЕНО НОМЕР_6, причіп НОМЕР_7, проте згідно АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України вказаний автомобіль та причіп взагалі не зареєстровані;

- в товарно-транспортній накладній від 11.11.2014 №1311тф зазначено, що перевізником є ФОП ОСОБА_5, автомобіль ДАФ НОМЕР_8, причіп НОМЕР_9, проте згідно АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України вказаний автомобіль та причеп не зареєстровані за ФОП ОСОБА_5, а зареєстровані за ОСОБА_6;

- в товарно-транспортній накладній від 13.11.2014 №1341тф зазначено, що перевізником є ФОП ОСОБА_7, автомобіль РЕНО НОМЕР_10, причіп НОМЕР_11, проте згідно АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України вказаний автомобіль та причіп взагалі не зареєстровані;

- в товарно-транспортній накладній від 14.11.2014 №1352тф зазначено, що перевізником є ФОП ОСОБА_8, автомобіль РЕНО НОМЕР_12, причіп НОМЕР_13, проте згідно АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України вказаний автомобіль не зареєстрований, а причеп зареєстрований за ОСОБА_9;

- в товарно-транспортній накладній від 18.11.2014 №1377тф зазначено, що перевізником є ТОВ «Бісер Транс», автомобіль ВОЛЬВО НОМЕР_14, причіп НОМЕР_15, проте згідно АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України вказаний автомобіль не зареєстрований, а номерний знак № НОМЕР_3 присвоєно автомобілю Mitsubishi charisma 1.8, який належить ОСОБА_10, а причіп не зареєстровано;

- в товарно-транспортній накладній від 18.11.2014 №1412тф зазначено, що перевізником є ФОП ОСОБА_3, автомобіль ДАФ НОМЕР_16, причіп НОМЕР_17, проте згідно АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України вказаний автомобіль не зареєстрований, а номерний знак НОМЕР_16 присвоєно автомобілю VOLKSWAGEN CADDY, який належить ОСОБА_11, а причіп зареєстровано на ОСОБА_12;

- в товарно-транспортній накладній від 19.11.2014 №1391тф зазначено, що перевізником є ФОП ОСОБА_13, автомобіль МАН НОМЕР_18, проте згідно АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України вказаний автомобіль взагалі не зареєстрований;

- в товарно-транспортній накладній від 21.11.2014 №1410тф зазначено, що перевізником є ФОП ОСОБА_3, автомобіль РЕНО НОМЕР_19, причіп НОМЕР_20, проте згідно АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України вказаний автомобіль та причіп зареєстровані за ОСОБА_14;

- в товарно-транспортній накладній від 25.11.2014 №1430тф зазначено, що перевізником є ФОП ОСОБА_13, автомобіль МАН НОМЕР_21, причіп НОМЕР_22, проте згідно АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України вказаний автомобіль не зареєстрований;

- в товарно-транспортній накладній від 26.11.2014 №1436тф зазначено, що перевізником є ФОП ОСОБА_15, автомобіль IVECO НОМЕР_23, причіп НОМЕР_24, проте згідно АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України вказаний автомобіль зареєстрований за ОСОБА_16;

- в товарно-транспортній накладній від 27.11.2014 №1462тф зазначено, що перевізником є ФОП ОСОБА_3, автомобіль РЕНО НОМЕР_25, причіп НОМЕР_26, проте згідно АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України вказаний автомобіль не зареєстрований, а номерний знак НОМЕР_25 присвоєно автомобілю VOLKSWAGEN Т5, який належить ОСОБА_17, а причіп зареєстровано за ОСОБА_18;

- в товарно-транспортній накладній від 28.11.2014 №1441тф зазначено, що перевізником є ФОП ОСОБА_8, автомобіль РЕНО НОМЕР_12, причіп НОМЕР_13, проте згідно АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України вказаний автомобіль не зареєстрований, а причіп зареєстрований за ОСОБА_9.

На спростування вказаних висновків контролюючого органу, позивач зазначив наступне:

- ФОП ОСОБА_1 на підставі договору оренди від 17.06.2014 взяла в оренду в ФОП ОСОБА_2 сідловий тягач-Е, RENAULT MAGNUM НОМЕР_27 та на підставі договору оренди від 17.06.2014 взяла в оренду у ФОП ОСОБА_19 причіп-рефрижератор-Е, SOR IBERICA №СВ0229ХТ;

- ФОП ОСОБА_3 на підставі договору оренди від 20.03.2014 взяла в оренду в ФОП ОСОБА_4 автомобіль СКАНІЯ НОМЕР_4 та причіп НОМЕР_5;

- автомобіль РЕНО НОМЕР_6 був взятий ФОП ОСОБА_3 в оренду в ФОП ОСОБА_20, на підставі договору оренди від 29.07.2014.

Однак, суд наголошує, що надана позивачем копія реєстраційного посвідчення є не належної якості, а тому відсутня можливість ідентифікувати чи дійсно автомобіль РЕНО НОМЕР_6 належить ОСОБА_20.

Окрім того, позивачем не надано свідоцтво про реєстрацію причепа НОМЕР_7.

- ФОП ОСОБА_5 взяла в оренду в ОСОБА_6 автомобіль ДАФ НОМЕР_8 та причіп НОМЕР_9 на підставі договору оренди від 10.01.2014;

- свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу підтверджується реєстрація за ФОП ОСОБА_7 автомобіля РЕНО НОМЕР_10 та причепа НОМЕР_11;

- з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу видно, що автомобіль РЕНО НОМЕР_12 зареєстрований за ОСОБА_8.

Однак, відсутнє свідоцтво про реєстрацію причепуНОМЕР_13.

- за ТОВ «Бісер Транс» зареєстровані автомобіль ВОЛЬВО за НОМЕР_28, а не НОМЕР_14 та причіп НОМЕР_15;

- ФОП ОСОБА_3 на підставі договору оренди від 14.11.2016 взяла в оренду в ОСОБА_12 автомобіль ДАФ за НОМЕР_29, а не за НОМЕР_16 та причіп НОМЕР_17;

- свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу підтверджується реєстрація за ОСОБА_21 автомобіля МАН НОМЕР_18. Даний автомобіл був переданий в оренду ФОП ОСОБА_13 на підставі договору оренди від 05.01.2012;

- позивач не надав свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу РЕНО НОМЕР_19 та причепу НОМЕР_20;

- позивач не надав свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу МАН НОМЕР_21 та причепу НОМЕР_22;

- ФОП ОСОБА_15 взяла в оренду автомобіль IVECO НОМЕР_23 та причіп НОМЕР_24 в ОСОБА_16, на підставі договору оренди від 26.11.2014;

- за ОСОБА_22 зареєстровані автомобіль РЕНО за НОМЕР_30 та причіп НОМЕР_26. Зазначені автомобіль та причем були передані в оренду ФОП ОСОБА_3 на підставі договору оренди від 25.11.2014;

- з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу видно, що РЕНО НОМЕР_12 зареєстроване за ОСОБА_8.

Однак, свідоцтва про реєстрацію причепа НОМЕР_13 не надано.

Аналізуючи доводи сторін та перевіряючи первинні документи на предмет відображення в них руху активів в процесі здійснення господарських взаємовідносин, наявності ділової та економічної доцільності, суд наголошує на наступному.

Згідно пункту 2.3 договору поставки від 03.01.2014 №ДГ-0026 покупець самостійно організовує доставку товару.

Позивач надав суду лише один договір про надання транспортно-експедитерських послуг з перевезення вантажу від 22.10.2014 укладеного з ФОП ОСОБА_3.

Договорів з надання транспортно-експедиторських послуг ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ТОВ «Бісер Транс», ФОП ОСОБА_13, ФОП ОСОБА_15 позивачем суду не надано.

Згідно пункту 3.2 договору поставки від 03.01.2014 №ДГ-0026 термін оплати: 2 (два) дня з виписки рахунку-фактури.

Однак, в матеріалах справи відсутні копії рахунків-фактури та платіжних доручень.

Також, з матеріалів справи видно, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Фрост Груп» та товариством з обмеженою відповідальністю «Тредомаркс» укладено договір про надання послуг від 31.10.2014 №31/31.10, відповідно до якого виконавець приймає на себе зобов'язання надавати замовнику послуги по складському господарству, діяльність із зберігання та складування всіх видів товарів, обробленню вантажів, пакування товару, сортування, збирання товару, внутрішньо складське транспортування та пакетування товару, а замовник зобов'язується оплатити надані виконавцем послуги на умовах договору.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарської операції позивачем надано суду копії: договору від 31.10.2014 №31/31.10; актів здачі-прийняття робіт; податкових накладних.

Позивачем не надано інформації щодо неможливості здійснення придбаних у товариства з обмеженою відповідальністю «Тредомаркс» послуг самостійно, а також, не обґрунтовано економічну доцільність залучати до таких робіт інших товариств.

Окрім того, згідно доводів відповідача у товариства з обмеженою відповідальністю «Тредомаркс» відсутні трудові ресурси та технічні можливості для надання послуг передбачених договором про надання послуг від 31.10.2014 №31/31.10, що позивачем не спростовано.

Таким чином, під час розгляду справи не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування податкових вигод за спірними операціями, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

Відповідно до наявних в матеріалах доказів, за спірними операціями лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення операцій.

Суд акцентує увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Отже, якщо певна господарська операція не відбулася, визначення податкового кредиту є безпідставним і ПДВ не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у позивача податкових накладних, а також доказів сплати контрагенту вартості товару з податком на додану вартість.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2014 р. №К/800/12613.

Отже, в межах даного спору судом не встановлено реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Фрост Груп», оскільки суду не надано належних первинних та бухгалтерських документів, які б посвідчували фактичне здійснення придбання товару позивачем у контрагента.

Виходячи з наведеного у сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод, відповідно при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволені позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.