Постанова № 64709238, 09.02.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"09" лютого 2017 р. № 820/5603/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Спірідонов М.О. ,

за участю секретаря судового засідання - Хмелівської Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕФАНТ-М" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління державної фіскальної служби України у Харківській області, у якому просить суд скасувати податкове повідомлення рішення № 0001821401 від 21.09.2016 року та № 0001831401 від 21.09.2016 року.

У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримала у повному обсязі пославшись на те, що вважає неправомірним донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість, оскільки позивач мав законні підстави для віднесення до складу податкового кредиту сум за господарськими відносинами з контрагентами. Позивач зазначив, що бухгалтерський та податковий облік підприємства здійснювався без порушень цивільного, господарського законодавства України, вимог Податкового кодексу України. Укладені позивачем угоди, є дійсними, спрямовані на реальне встановлення між сторонами цивільних прав та обов'язків, за якими відбулося фактичне отримання поставленого товару, його переробка та подальша реалізація, проведені розрахунки. Отримані первинні документи оформлені відповідно до вимог законодавства, є підставою для відображення здійснених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав суду письмові заперечення позиція, яких повністю збігається з викладеною в судовому засіданні, де вказав, що при проведенні перевірки позивача були взяті до уваги висновки актів перевірок ДПІ на обліку у яких знаходилися контрагенти позивача, якими встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді, а отже позивачем неправомірно сформовані показники податкової звітності, внаслідок чого йому донараховані грошові зобов'язання та визначені штрафні санкції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

У період з 28.07.2016 року по 25.08.2016 року фахівцями відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового , валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року, за результатами якої складено акт від 01.09.2016 року № 505/20-40-14-01-08/381569884.

Під час проведення перевірки встановлено порушення вимог п.198.2-198.3 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 332089,00 грн. за березень 2016 року.

Не погоджуючись з такими висновками акту перевірки, позивачем, у порядку п.86.7. ст.86 Податкового кодексу України, подано заперечення до акту перевірки, за результатом розгляду яких, висновки акту перевірки залишені без змін, а заперечення позивача - без задоволення.

Порушення встановлені актом перевірки, стали підставою для винесення 21.09.2016 року податкових повідомлень-рішень № 0001821401, яким підприємству зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 349860.00 грн. та № 0001831401, яким відповідно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 332089,00 грн. та нараховано штрафну санкцію у розмірі 83022,25 грн.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТОВ «Профіт фінанси» з метою розміщення виробничого цеху укладено договір оренди нежитлового приміщення № 10102013 від 10.10.2013 року, п. 3.4 додаткової угоди від 21.07.2015 року до якого передбачено, що позивач (орендар) відшкодовує орендодавцеві вартість спожитої в процесі виробничої діяльності електричної енергії - на підставі даних приладів обліку, встановлених на об'єкті оренди, згідно тарифів від постачання послуг.

Судовим розглядом встановлено, що за перевіряємий період позивачем включено до складу податкового кредиту вартість ПДВ за господарськими операціями з оренди нежитлового приміщення та відшкодування витрат за спожиту електроенергію у розмірі 302483,00 грн.

Відповідно до положень п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в т.ч. у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Так, згідно з пунктом 1.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.96 № 28 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.08.96 за № 417/1442 (із змінами) (далі - Правила) постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.

Пунктом 1.11 Правил встановлено, що у разі передачі електроустановки або її частини в оренду та обумовлення договором оренди передачі орендареві відповідних повноважень щодо врегулювання договірних відносин з електропередавальною організацією та/або постачальником електричної енергії щодо електрозабезпечення орендованої електроустановки або її частини між орендарем та суб'єктами електроенергетики мають бути укладені відповідні договори згідно з вимогами цих Правил.

Отже, орендодавець є основним споживачем електроенергії, а орендар - субспоживачем. При цьому споживача не позбавлено права відпускати енергію субспоживачам, але в орендаря як субспоживача електроенергії має бути два договори: з основним споживачем, тобто орендодавцем (щодо використання його електромереж), і з постачальником електроенергії.

Із долученого до матеріалів справи акту-наряду № 7651 від 15.07.2015 року, акту технічної перевірки розрахункових засобів обліку електроустановок понад 1кВт № 3389 від 15.07.2015 року встановлено, що орендоване приміщення оснащено лічильником непрямого включення.

На виконання договору оренди сторонами підписано акти надання послуг, у яких окрім інших сум визначено суму вартості спожитої орендарем електроенергії за відповідний період (а.с.120-124).

Розрахунки сум відшкодування і показники прибору обліку отримувалися і перевірялися орендарем у кожному розрахунковому періоді, на підставі чого складалися рахунки, акти зняття показників лічильника електроенергії за період з вересня 2015 року по лютий 2016 року (а.с.113-119)

Відшкодування витрат на електроенергію здійснювалося відповідно до умов, погоджених сторонами у договорі оренди та згідно долученої до матеріалів справи виписку банку(а.с.125-142), судом встановлено, що зазначені суми вартості спожитої електроенергії сплачені підприємством-позивачем без заборгованості.

У судовому засідання як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог представник відповідача послався на те, що у позивача відсутній власний лічильник на використання електроенергії, а отже він не може підтвердити розподіл електроенергії, використаної безпосередньо підприємством, проте суд зауважує, що відсутність права власності на лічильник, який фіксує обсяг спожитої позивачем електроенергії, не є підставою для позбавлення останнього права на податковий кредит. Доказів не використання позивачем означеного в актах обсягу електроенергії відповідачем в судове засідання не надано, як не встановлено і судом в порядку, визначеному ст.11 КАС України

Із долучених до матеріалів справи документів, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ « Імекс 2008» укладено договір поставки № 2/04-2014 від 09.04.2014 року згідно якого постачальник зобов'язується поставити товар по заявці покупця (ТОВ «Елефант М», а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар (сітка віконна, холоднокатаний пруток тощо). Потреба в укладенні згаданого правочину обумовлена необхідністю використання означених вище матеріалів у власній господарській діяльності позивача (виготовлення продукції, виготовлення готових металевих виробів, виробництво будівельних металевих конструкцій тощо)

В межах згаданого правочину проведені господарські операції з постачання контрагентом позивачу ТМЦ, які оформлені видатковими накладними (а.с.146-155), податковими накладними (а.с.156-165). Вказані податкові накладні відповідають приписам наказу МФ України від 22.09.2014 року № 957 ( з подальшими змінами внесеними наказом від 14.11.2014 року № 1129), а отже у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Зобов`язання по оплаті вартості придбаного у контрагента товару виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів , що підтверджується відповідною випискою банку, що вказує на те, що безготівкові кошти списані з рахунку позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявність у позивача та контрагента спільного інтересу щодо їх отримання матеріали справи не містять.

Використання придбаних ТМЦ у власній господарській діяльності підтверджується долученими до матеріалів справи звітами про використання матеріалів на виробництво продукції, копії яких містяться у матеріалах справи.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704; далі за текстом - Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У судовому засіданні як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог представник податкового органу послався на те, що ПП «Імекс 2008» не подано до податкового органу відповідної декларації з податку на додану вартість за лютий 2016 .

З цього приводу суд зазначає, що право формувати податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться у залежність від виконання податкових зобов'язань та факту подачі відповідної податкової звітності контрагентами платників податків, у зв'язку з чим наявність розбіжностей по показниках податкового кредиту та відповідних податкових зобов'язань контрагентів не є достатньою підставою вважати формування відповідних податкового кредиту або зобов'язання такими, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

Встановлені правопорушення щодо завищення податкового кредиту позивачем не ґрунтуються на відомостях первинних документів ані позивача, ані його контрагентів, у податковій звітності яких виявлені відповідні розбіжності.

В свою чергу, дані Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України не можуть виступати самостійним доказом протиправності формування платниками податків податкового кредиту або податкового зобов'язання, а виступають лише засобом виявлення можливих порушень одного з контрагентів по відповідній господарській операції, що, втім, підлягає доказуванню на підставі наявних у контрагентів первинних документів. Крім того, встановлені розбіжності не є доказом сплати або несплати податку на додану вартість до бюджету, зазначене питання окремо відповідачем взагалі не досліджувалось, тоді як має вирішальне значення для встановлення відповідного порушення податкового законодавства.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняли втрату означеними накладними юридичного статусу первинних документів судом не виявлено та актом перевірки не встановлено; первинні бухгалтерські документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Зазначене підтверджується також практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні. Так, у справі «Булвес АД» проти Болгарії Європейський суд з прав людини постановою від 22.01.2009 року № 3991/03 визначив, що з урахуванням своєчасного і повного виконання компанією своїх обов'язків щодо подачі звітності з податку на додану вартість, неможливості для неї забезпечити дотримання постачальником його обов'язків з подачі звітності з податку на додану вартість і того факту, що ніякого шахрайства відносно системи податку на додану вартість, про який компанія знала або могла знати, не вчинялось, компанія не повинна нести наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного подання звітності з податку на додану вартість та, в результаті, сплачувати податок на додану вартість вдруге. Європейський суд визнав, що такі вимоги з'явилися надмірним тягарем для компанії, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та захисту права власності.

Враховуючи викладене вище, суд вважає висновки податкового органу про безпідставне завищення позивачем розміру податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Імекс 2008» у лютому 2016 року необґрунтованими.

Відповідно до ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ст.94 КАС України

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕФАНТ-М" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області № 0001821401 від 21.09.2016 року та № 0001831401 від 21.09.2016 року.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕФАНТ-М" сплачений судовий збір у сумі 11474 (одинадцять тисяч чотириста сімдесят чотири) грн. 57 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складений 14 лютого 2017 року.

Суддя Спірідонов М.О.