Постанова № 64709130, 13.02.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6442/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Вовченко O.A.,

секретар судового засідання Соколова М.С.,

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2В (згідно ордеру та договору про надання правової допомоги),

представника відповідача ОСОБА_3 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення, зобовязання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, суд -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, 28 листопада 2016 року звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області, та 08 грудня 2016 року з уточненим адміністративним позовом про:

- визнання незаконним та скасування наказу ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області від 08.08.2016 року № 1904 в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції;

- визнання незаконним та скасування наказу ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області від 01.09.2016 року № 879о/с в частині звільнення ОСОБА_1 майора поліції з посади оперуповноваженого Приморського відділу поліції в місті ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області;

- поновлення ОСОБА_1, на раніше займаній посаді оперуповноваженого Приморського відділу поліції в місті ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області, а у випадку неможливості - зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області призначити на рівнозначну посаду у Приморському відділу поліції в місті ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області з 01 вересня 2016 року;

- стягнення з ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення (середній заробіток) за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2016 року по день винесення рішення по цій справі у розрахунку 5280 (пять тисяч двісті вісімдесят) гривень в місяць;

- зобовязання ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області внести виправлення до трудової книжки ОСОБА_1 щодо звільнення;

- допущення до негайного виконання постанови суду по справі в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого Приморського відділу поліції в місті ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області, а у випадку неможливості - на рівнозначній посаді у Приморському відділу поліції в місті ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області з 01 вересня 2016 року та стягнення грошового забезпечення (середнього заробітку) за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць, а саме у розмірі 5280 (пять тисяч двісті вісімдесят) гривень;

- стягнення з ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди грошові кошти у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач в адміністративному позові, з посиланням на Закон України «Про Національну поліцію України», Дисциплінарний Статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22.02.2006 року № 3460-ІV, зазначає, що наказом ГУНП в Одеській області від 07.11.2015 року №196о/с ОСОБА_1, був прийнятий на службу в Національну поліцію. Наказом т.в.о начальника ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області генерала поліції третього рангу ОСОБА_5 № 879 о/с від 01.09.2016 року, майора поліції ОСОБА_1, оперуповноваженого Приморського відділу поліції в місті ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області, відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у звязку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби), звільнено з 01.09.2016 року зі служби в поліції. В звязку з чим відповідачем в трудову книжку було зроблено запис під номером 4 від 01.09.2016 року наступного змісту: «Звільнений зі служби в поліції». При цьому копію наказу №879о/с від 01.09.2016 року відповідач не надав. Про звільнення позивач дізнався 31.10.2016 року, коли фактично отримав витяг з наказу про звільнення та отримав трудову книжку. До цього часу, будучи офіційно звільненим, не знаючи про це, ОСОБА_1 виконував службові обовязки інспектора, заступав на чергування, приймав заяви від громадян, деякий час перебував на лікарняному. Підставою для прийняття наказу №879 о/с від 01.09.2016 року є наказ ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області №1904 від 08.08.2016 року («Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Приморського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області») та подання т.в.о. начальника Приморського відділу поліції в місті ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області від 26.08.2016 року. З наказом №1904 від 08.08.2016 року ГУНП в Одеській області позивач ознайомлений 18.08.2016 року, однак відповідачем було відмовлено в отриманні копії цього наказу або витягу з нього, що суперечить вимогам частини 8 статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України. В п.1 наказу ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області №1904 від 08.08.2016 року вказано про грубе порушення вимог ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію України», п.п. 2.1, 2.5 Правил дорожнього руху, що виразилось у керуванні 07.06.2016 року автомобілем з явними ознаками алкогольного спяніння транспортним засобом, відмові від проходження медичного огляду, проявленні нещирості при наданні пояснення в ході службового розслідування. Тобто підставою для винесення відповідачем наказу №1904 від 08.08.2016 року став складений 07.06.2016 року протокол про адміністративне правопорушення. Зазначені накази №1904 від 08.08.2016 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності та №879 о/с від 01.09.2016 року про звільнення зі служби в органах поліції є незаконними (протиправними) та підлягають скасуванню. 07.06.2016 року інспектором патрульної поліції 3-ї роти 1-го батальйону Управління патрульної поліції у м. Одесі лейтенантом поліції ОСОБА_6 складено протокол про адміністративне правопорушення, про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. З протоколу слідує, що ОСОБА_7 порушив пункту 2.5 Правил дорожнього руху при наступних обставинах: « 07.06.2016 о 19 год. 50 хв. у м. Одеса по вул. Фонтанська дорога №43/2, керував транспортним засобом Mitsubishi Galant, державний номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного спяніння: нестійка хода, запах алкоголю з ротової порожнини. Від медичного огляду відмовився у присутності двох понятих». 08.06.2016 року відповідачем по цьому факту розпочато службове розслідування. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 27.10.2016 року, яка набула законної чинності 07.11.2016 року, провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за ч.1 ст. 130 КУпАП - закрито. Приморський районний суд м.Одеси у мотивувальній частині постанови зазначено, про можливість закриття провадження по справі, так як вина ОСОБА_7 у вчинені правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП є недоведеною. Надуманими є й інші підстави, зазначені у наказі №1904 від 08.08.2016 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності та у сукупності не є тими підставами, які б давали право застосовувати крайній захід дисциплінарного впливу та звільняти позивача. Відповідачем у наказі, підставами для застосування дисциплінарного стягнення, зазначено про грубі порушення, які виразились в особистій недисциплінованості, нетактовній поведінці з працівниками патрульної поліції, проявленні нещирості при наданні пояснення в ході службового розслідування. Зазначені обставини не відповідають дійсності. Ці доводи спростовуються постановою Приморського райсуду м.Одеси від 27.10.2016 року. В період з 08.06.2016 року і до 19.09.2016 року включно позивач знаходився на лікуванні. На момент винесення ГУНП в Одеській області наказу від 01.09.2016 року про звільнення, позивач перебував на лікарняному. Звільнення з органів внутрішніх справ є незаконним так як згідно ч.3 ст.40 КЗпПУ не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності. Під час звільнення, відповідачем, допущено ряд формальних порушень, зокрема, запис про звільнення у трудовій книжці вказаний: «Звільнений зі служби в поліції», що не відповідає вимогам п.п. 2.3. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року №58, так як не вказано причину звільнення із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наказом т.в.о начальника ГУНП в Одеській області № 879 о/с від 01.09.2016 року, майора поліції ОСОБА_1, відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у звязку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби), звільнено з 01.09.2016 року зі служби в поліції. В наказі зроблено розяснення підстави звільнення, а саме: «(у звязку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби)». Але такої підстави не існує у п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію».

В обґрунтування заявленої позовної вимоги про стягнення з ГУНП в Одеській області моральної шкоди позивач зазначив, що після ознайомлення з наказом №879 о/с від 01.09.2016 року про звільнення з поліції у нього погіршилось самопочуття, почався сильний головний біль, виникли сильні душевні переживання. Він зрозумів, що не зможе забезпечувати ні себе, ні дружину, ні свою малолітню доньку. Після отримання цієї звістки позивач перебував у сильному депресивному стані, який посилювався з кожним днем все дужче. Незаконними діями відповідача позивачу заподіяно значної моральної шкоди, оскільки це спричинило порушення його нормальних життєвих звязків та породило невпевненість у майбутньому. Внаслідок незаконного звільнення він змушений був позичати кошти у знайомих з метою забезпечення сімї. Ці обставини змусили докладати додаткових значних зусиль для організації його життя, шукати кошти необхідні для забезпечення родини. Згідно з положенням ч.1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Згідно довідки ОСОБА_8 в Одеській області №1693 від 24.11.2016 року, середньомісячний заробіток в установі відповідача складає 5280 гривень.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позов з підстав, викладених в уточненому адміністративному позові.

01 лютого 2017 року від представника ГУНП в Одеській області за довіреністю до суду за вхідним № 3122/17 надійшли заперечення на позовну заяву ОСОБА_1 (а.с. 100-104), де зазначено, що до ГУНП в Одеській області надійшла інформація про те, що 07.06.2016 оперуповноважений Приморського ВП в м. Одесі ГУНП майор поліції ОСОБА_7 грубо порушив Правила дорожнього руху. 09.06.2016 року призначено службове розслідування наказом ГУНП в Одеській області № 1312. В ході службового розслідування було встановлено наступне: 07.06.2016 приблизно о 19:50 год. екіпажем «Благо 0305» у складі інспекторів 3-ї роти 1-го батальйону УШІ в місті ОСОБА_4 ДПП лейтенантів поліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10, по пров. Економічному, в м. Одесі, був зупинений автомобіль «Mitsubishi Galant», номерний знак НОМЕР_2, зареєстрований на ОСОБА_11, під керуванням ОСОБА_7 Під час спілкування з працівниками поліції було виявлено, що ОСОБА_7 керував вказаним автомобілем з явними ознаками алкогольного спяніння (різкий запах алкоголю з порожнини роту, нечітка мова, почервоніння очей та обличчя). У звязку з цим, працівниками УПП, у присутності свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, ОСОБА_7 було запропоновано пройти тест за допомогою приладу контролю тверезості «Драгер» або проїхати до медичного закладу для проведення медичного огляду з метою встановлення факту вживання алкоголю та стану спяніння. Однак останній, на порушення вимог п. 2.5 ПДР, від проходження тесту та медичного огляду в присутності вказаних свідків категорично відмовився. За порушення п. 2.5 ПДР працівниками УПП в м. Одесі ДПП відносно ОСОБА_7 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії АП2 № 249471 за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вказана вище подія була зафіксована працівниками УПП за допомогою відеокамер, зареєстрованих в «ІТ» відділі УПП в м. Одесі ДПП. Згідно листа заступника начальника УПП в м. Одесі ОСОБА_14 від 20.07.2016 № 7919\41\13\02-2016, матеріали та протокол АП2 249471 направлено для розгляду до Приморського районного суду м. Одеси. Опитані інспектори УПП в м. Одесі ДПП лейтенанти поліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтвердили зазначені вище обставини. 08.06.2016 року про вказану подію стало відомо працівникам відділу УКЗ ГУНП, якими було встановлено, що ОСОБА_7 проходить службу в поліції на посаді старшого оперуповноваженого Приморського ВП в м. Одесі ГУНП, в званні майора поліції. Також встановлено, що останній про вказану подію керівництву ВП не доповів, у звязку з чим по даному факту було призначено службове розслідування. В ході службового розслідування було встановлено, що майор поліції ОСОБА_7 має дружину - ОСОБА_11, 01.10.1985р.н., та доньку ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_2, однак таку інформацію у встановленому порядку до відділу кадрового забезпечення Приморського ВП в м. Одесі ГУНП не надав. Крім того, згідно декларацій про майно, доходи, витрати і зобовязання фінансового характеру, які надав майор поліції ОСОБА_7, за період 2011 - 2015 p.p., записи про наявність у членів сімї останнього будь-яких транспортних засобів відсутні. При цьому встановлено, що спеціальна перевірка проводилась лише відносно майора поліції ОСОБА_7 та його батьків - ОСОБА_16 та ОСОБА_17, щодо його дружини - ОСОБА_11 така перевірка не проводилась. У ході проведення службового розслідування старший оперуповноважений Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області майор поліції ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, в ОВС з 27.10.2006, в займаній посаді з 07.11.2015, від надання пояснення категорично відмовився посилаючись на ст. 63 Конституції України. 08 липня 2016 року т.в.о. начальника ГУНП в Одеській області генералом поліції третього рангу ОСОБА_5 було затверджено висновок службового розслідування, проведеного за фактом грубого порушення Правил дорожнього руху майором поліції ОСОБА_7 08.08.2016 року ГУНП в Одеській області видано наказ № 1904 про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області, яким за грубе порушення вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV, п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», Присяги працівника поліції, п. 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, що виразилось у особистій недисциплінованості, грубому порушенні Правил дорожнього руху, керуванні 07.06.2016 автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, відмові від проходження медичного огляду для встановлення стану спяніння ненадання інформації та копій відповідних документів про зміну сімейного стану та про утримання неповнолітньої дитини в установлений законодавством час до відділу кадрового забезпечення Приморського ВП в м. Одесі ГУНП, відповідно до статті 2, пункту 8 статті 12, статті 16 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, майора поліції ОСОБА_1, старшого оперуповноваженого Приморського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області, звільнити зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію». Зазначений наказ реалізовано наказом ГУНП в Одеській області № 879 о/с від 01.09.2016 року та звільнено майора поліції ОСОБА_7 за п. 6 ч.1 ст. 77 ( у звязку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Також представник відповідача в запереченнях на адміністративний позов, посилаючись на лист Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № 2379/12/13-12, зазначив, що всі твердження ОСОБА_7 в позові проте, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 27.10.2016 року провадження по справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП - закрито, та це нібито є реабілітуючим фактором у даній адміністративній справі є невірними, оскільки постанова Приморського районного суду м. Одеси від 27.10.2016, по справі № 522/11598/16-п, є не законною та такою, що прийнята на підставі не вірно встановлених обставин у справі, не повному та не всебічному розгляді справи. Хибними є твердження позивача проте, що він дізнався про своє звільнення лише 31.10.2016 та те, що до цього часу ОСОБА_7 виконував службові обовязки інспектора, заступав на чергування, приймав заяви від громадян, оскільки у відповідності до листа т.в.о. начальника Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 23.12.2016 вих. № 36\вх.9298 ОСОБА_19 колишній оперуповноважений Приморського ВП в м.-ОСОБА_19 ГУНП в Одеській області капітан поліції ОСОБА_1, відповідно до книг служби нарядів Приморського ВП № 389 т.4 за 20.07.2016-26.09.2016 та № 447 т. 5 за 29.09.2016-01.12.2016 в період з 01.09.2016 по 31.10.2016 року на чергування не заступав зброю не отримував, службові обовязки не виконував. Також відповідно до бази даних «Армор», ОСОБА_7 за вищевказаний період заяви, скарги та звернення громадян не розглядав. Листами Приморського ВП в м. Одесі ТУНП в Одеській області від 08.09.2016 та 16.09.2016 ОСОБА_7 повідомлявся про звільнення зі служби в поліції.

Представник відповідача - ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області у судовому засіданні 07 лютого 2017 року заперечував проти задоволення адміністративного позову, посилаючись на обґрунтування заманені в письмових запереченнях на позовну заяву ОСОБА_1

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області в судові засідання не зявлявся, повідомлений про день, час та місце розгляду справи завчасно (а.с. 43, 57, 76, 93).

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року проходив службу в ОСОБА_4 управлінні Національної поліції в Одеській області, що підтверджено записом за № 3 в трудовій книжці (а.с. 12), на посаді старшого оперуповноваженого Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області, що підтверджено витягом з наказу ГУНП в Одеській області № 196 о/с від 07.11.2015 року (а.с 130).

07 червня 2016 року в 21.00 год. в місті Одеса по вул. Фонтанська дорога 43/2 інспектором 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у м. Одесі лейтенантом поліції ОСОБА_6 складено протокол про адміністративне правопорушення серії АП2 № 249471 відносно ОСОБА_1, за порушення вимог п.2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП (а.с. 15). В протоколі зазначено, що « 07.06.2016 року о 19.50 в м. Одеса по вул. Фонтанська дорога 43/2 водій керував автомобілем Mitsubishi Galant, д. н. ВН4103СВ з ознаками алкогольного спяніння нестійка хода, запах алкоголю з порожнини рота. Від медичного огляду на стан спяніння у встановленому законом порядку водій відмовився у присутності двох свідків».

Відповідно до ст.19 Закону України «Про Національну поліцію», у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону (ч.1). Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (ч.2).

В п.4 Розділу 11 Закону України «Про Національну поліцію», зазначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» від 23.12.2015 року № 901-VIII, до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширити на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».

Положеннями ч.1 ст. 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

09 червня 2016 року Наказом ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області № 1312 призначене службове розслідування за фактом того, що 07.06.2016 року оперуповноваженим Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП майором поліції ОСОБА_1, грубо порушено Правила дорожнього руху (а.с. 107).

Порядок проведення службового розслідування стосовно особи (осіб) рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у разі надходження до органів та підрозділів внутрішніх справ України, навчальних закладів та науково-дослідних установ системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про вчинення нею (ними) дій, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішення, а також компетенцію структурних підрозділів та посадових осіб органів внутрішніх справ України при його проведенні визначено Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженою Наказом МВС України 12.03.2013 року № 230, (далі Інструкція № 230).

Відповідно до п. 2.1 Інструкції № 230, підставами для проведення службового розслідування є порушення особами особи рядового та начальницького складу службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, повязані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

Положеннями п 3.3 Інструкції № 230, передбачено, що проведення службового розслідування доручається працівникам підрозділів внутрішньої безпеки, інспекції з особового складу підрозділів кадрового забезпечення…

Згідно п. 2 наказу ГУНП в Одеській області № 1312 від 09.06.2016 року проведення службового розслідування доручено УКЗ ГУНП.

В п. 3.2 Інструкції № 230, вказано, що службове розслідування проводиться посадовою особою, якій воно доручено, чи декількома особами у складі комісії, одна з яких за необхідності призначається головою цієї комісії.

Старшим інспектором відділу УКЗ ГУНП в Одеській області лейтенантом поліції ОСОБА_20, на підставі наказу ГУНП в Одеській області від 09.06.2016 року № 1312, проведено службове розслідування за фактом грубого порушення Правил дорожнього руху старшим оперуповноваженим Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області майором поліції ОСОБА_1

До суду відповідачем не надано належних доказів що службове розслідування щодо порушення Правил дорожнього руху майором поліції ОСОБА_1 доручено проводити одноособово, а не у складі комісії, саме посадовій особі ОСОБА_20 Також в наказі ГУНП в Одеській області не зазначено, що службове розслідування доручено проводити саме посадовій особі відділу УКЗ ГУНП в Одеській області лейтенанту поліції ОСОБА_20.

Відповідно до п. 8.1 Інструкції № 230, підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин.

В висновку службового розслідування, проведеного за фактом грубого порушення Правил дорожнього руху майором поліції ОСОБА_1, встановлено, що «07.06.2016 року приблизно о 19.50 год., екіпажом «Благо 0305» у складі інспекторів 3-ї роти 1-го батальйону УПП в м. Одесі ДПП лейтенантів поліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10, по пров. Економічному, в м. Одесі, був зупинений автомобіль «Mitsubishi Galant», номерний знак НОМЕР_2, зареєстрований за ОСОБА_11, під керуванням ОСОБА_1 Під час спілкування з працівниками поліції було виявлено, що ОСОБА_1, керував вказаним автомобілем з явними ознаками алкогольного спяніння (різкий запах алкоголю з порожнини роту, нечітка мова, почервоніння очей та обличчя). У звязку з цим, працівниками УПП, у присутності свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, ОСОБА_7 було запропоновано пройти тест за допомогою приладу контролю тверезості «Драгер» або проїхати до медичного закладу для проведення медичного огляду з метою встановлення факту вживання алкоголю та стану спяніння. Однак останній, на порушення вимог п. 2.5 ПДР, від проходження тесту та медичного огляду в присутності вказаних свідків категорично відмовився. За порушення п. 2.5 ПДР працівниками УПП в м. Одесі ДПП відносно ОСОБА_7 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії АП2 № 249471 за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вказана вище подія була зафіксована працівниками УПП за допомогою відеокамер, зареєстрованих в «ІТ» відділі УПП в м. Одесі ДПП. Опитані інспектори УПП в м. Одесі ДПП лейтенанти поліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтвердили зазначені вище обставини. 08.06.2016 про вказану подію стало відомо працівникам відділу УКЗ ГУНП, якими було встановлено, що ОСОБА_7 проходить службу в поліції на посаді старшого оперуповноваженого Приморського ВП в м. Одесі ГУНП, в званні майора поліції. Також встановлено, що останній про вказану подію керівництву ВП не доповів, у звязку з чим по даному факту було призначено службове розслідування. В ході службового розслідування було встановлено, що майор поліції ОСОБА_7 має дружину - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, та доньку ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_2, однак таку інформацію у встановленому порядку до відділу кадрового забезпечення Приморського ВП в м. Одесі ГУНП не надав. Крім того, згідно декларацій про майно, доходи, витрати і зобовязання фінансового характеру, які надав майор поліції ОСОБА_7 за період 2011 - 2015 p.p., записи про наявність у членів сімї останнього будь-яких транспортних засобів відсутні. При цьому встановлено, що спеціальна перевірка проводилась лише відносно майора поліції ОСОБА_7 та його батьків - ОСОБА_16 та ОСОБА_17, щодо його дружини - ОСОБА_11 така перевірка не проводилась.»

В резолютивній частині висновку службового розслідування від 08.07.2016 року зазначено, що за грубе порушення вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV, п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», Присяги працівника поліції, п. 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що виразилось у особистій недисциплінованості, грубому порушенні Правил дорожнього руху, керуванні 07.06.2016 автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, відмові від проходження медичного огляду для встановлення стану спяніння ненадання інформації та копій відповідних документів про зміну сімейного стану та про утримання неповнолітньої дитини в установлений законодавством час до відділу кадрового забезпечення Приморського ВП в м. Одесі ГУНП, відповідно до статті 2, пункту 8 статті 12, статті 16 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, майора поліції ОСОБА_18, старшого оперуповноваженого Приморського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області, звільнити зі служби в поліції за п. 6 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». (а.с. 115-119).

Відповідно до п. 8.7 Інструкції № 230, висновок службового розслідування підписується виконавцем (головою та членами комісії) та затверджується начальником, який призначив службове розслідування, або вищим прямим начальником.

З висновку службового розслідування вбачається, що проводив службове розслідування старший інспектор відділу УКЗ ГУНП в Одеській області лейтенант поліції ОСОБА_20

Однак в порушення п. 8.7 Інструкції № 230, висновок службове розслідування, проведеного за фактом грубого порушення Правил дорожнього руху майором поліції ОСОБА_1, старшим інспектором відділу УКЗ ГУНП в Одеській області лейтенантом поліції ОСОБА_20 не підписаний. Натомість зазначений висновок підписаний старшим інспектором з особливих доручень відділу УКЗ ГУНП в Одеській області майором поліції ОСОБА_21 (а.с. 119). З досліджених доказів, що наявні в матеріалах справи не встановлено, що старший інспектор з особливих доручень відділу УКЗ ГУНП в Одеській області майор поліції ОСОБА_21 був уповноваженою особою згідно наказу ГУНП в Одеській області № 1312 від 09.06.2016 року на проведення службового розслідування щодо порушення Правил дорожнього руху майором поліції ОСОБА_1, та що ним проводилося вказане службове розслідування.

Також обставини зазначені в висновку службового розслідування, щодо місця події: м. Одеса, вул. Економічна (зазначено в висновку) не узгоджуються з місцем події, що зазначена в протоколі про адміністративні правопорушення АП2 № 249471: м. Одеса вул. Фонтанська дорога, 43/2 (а.с. 108).

В описовій та резолютивній частинах висновку службового розслідування зазначається про проведення розслідування щодо ненадання ОСОБА_1, інформації та копій відповідних документів про зміну сімейного стану та про утримання неповнолітньої дитини в установлений законодавством час до відділу кадрового забезпечення Приморського ВП в м. Одесі ГУНП, за що також пропонувалося звільнити позивача зі служби в поліції.

В наказі ГУНП в Одеській області № 1312 від 09.06.2016 року на підставі якого прийнято висновок службового розслідування від 08.07.2016 року відносно ОСОБА_1, не зазначалося про призначення службового розслідування щодо ненадання ОСОБА_1, інформації та копій відповідних документів про зміну сімейного стану та про утримання неповнолітньої дитини до відділу кадрового забезпечення Приморського ВП в м. Одесі ГУНП.

До суду відповідачем не надано належних доказів щодо призначення службового розслідування відносно ОСОБА_1, щодо ненадання інформації та копій відповідних документів про зміну сімейного стану та про утримання неповнолітньої дитини в установлений законодавством час до відділу кадрового забезпечення Приморського ВП в м. Одесі ГУНП.

Ухвалою суду від 12 грудня 2016 року витребувано у ГУНП в Одеській області належним чином засвідчені копії: наказів № 1904 від 08.08.2016 року, №879 о/с від 01.09.2016 року та документи, які слугували підставою для прийняття вказаних наказів. Зобовязано ГУНП в Одеській області надати витребувані документи у строк до 21.12.2016 року(а.с. 24).

До суду 01 лютого 2017 року відповідачем надані матеріали службового розслідування (а.с 103-135). В висновку службового розслідування зазначено, що опитувалися інспектори УПП в м. Одесі лейтенанти поліції ОСОБА_9, ОСОБА_10, заступник начальника відділу Приморського ВП в м. Одесі - ОСОБА_22, проте до суду зазначені пояснення відповідачем не надані, при цьому, в судовому засіданні представник відповідача зазначив що всі докази по справі надані до суду.

Дослідивши матеріали службового розслідування відносно ОСОБА_1 та враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що службове розслідування «за фактом грубого порушення Правил дорожнього руху майором поліції ОСОБА_1С.» проведено з порушенням приписів Інструкції № 230 та з перевищенням повноважень щодо проведення службового розслідування в частині ненадання ОСОБА_1 інформації та копій відповідних документів про зміну сімейного стану та про утримання неповнолітньої дитини в установлений законодавством час до відділу кадрового забезпечення Приморського ВП в м. Одесі ГУНП.

Відповідно до Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», службова дисципліна, це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України (ст. 1). Дисциплінарним проступком є невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (ст. 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Положеннями ст. 7 Дисциплінарного статуту, визначено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобовязаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

З досліджених доказів судом встановлено, що ОСОБА_1, прийняв присягу на вірність Українському народові (а.с. 110).

Приписами п. 5.4 Інструкції № 230 передбачено, що якщо вину особи РНС повністю доведено, начальник приймає рішення про її притягнення до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ…Зміст наказу доводиться до відома особи РНС, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис.

08 серпня 2016 року згідно наказу ГУНП в Одеській області № 1904 від 08.08.2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області», за грубе порушення вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV, п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», Присяги працівника поліції, п. 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що виразилось у особистій недисциплінованості, грубому порушенні Правил дорожнього руху, керуванні 07.06.2016 автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, відмові від проходження медичного огляду для встановлення стану спяніння ненадання інформації та копій відповідних документів про зміну сімейного стану та про утримання неповнолітньої дитини в установлений законодавством час до відділу кадрового забезпечення Приморського ВП в м. Одесі ГУНП, відповідно до статті 2, пункту 8 статті 12, статті 16 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, майора поліції ОСОБА_18, старшого оперуповноваженого Приморського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області, звільнити зі служби в поліції за п. 6 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 120-121).

Суд встановив, що наказ ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області № 1904 від 08.08.2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області» не містить чіткого та конкретного обґрунтування порушення позивачем службової дисципліни.

Під час розгляду справи суд встановив, що в порушення п. 5.4 Інструкції № 230, та ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України зміст наказу № 1904 від 08.08.2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області» не був доведений до відома позивача під підпис, оскільки жодного належного доказу відповідачем до суду не надано.

Відповідно до ч.1 ст.12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Згідно ч.10 ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

На підставі наказу ГУНП в Одеській області від 08.08.2016 № 1904 та подання т.в.о. начальника Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 26.08.2016 року, 01 вересня 2016 року, ГУНП в Одеській області видано наказ №879 о/с, де зазначено, що відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», звільнити зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст. 77 (у звязку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби): майора поліції ОСОБА_18 оперуповноваженого Приморського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області, з 01 вересня 2016 року… (а.с. 133).

Судом досліджені листи Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області № 36/4971 від 16.09.2016 року та № 36/4701 від 08.09.2016 року (а.с. 140-141) про повідомлення ОСОБА_1, про звільнення зі служби в поліції з 01 вересня 2016 року, однак, до суду не надані докази направлення вказаних листів позивачу та доказів отримання ОСОБА_1, зазначених листів.

З досліджених в судовому засіданні письмових доказів судом встановлено, що 27 жовтня 2016 року Приморським районним судом м. Одеси розглянута справа про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, за ст. 130 КУпАП, (а.с. 142). Згідно постанови суду від 27.10.2016 року закрито провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, за ч.1 ст. 130 КУпАП. В описовій частині постанови зазначено, що в діях ОСОБА_1, відсутній склад адміністративного правопорушення.

Приписами ч. 4 ст. 72 КАС України передбачено, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обовязковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльність особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Обовязковим для врахування адміністративним судом є факти наведені у постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та обєктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки дії чи бездіяльність якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

З постанови Приморського районного суду м. Одеси по справі № 522/11598/16-п вбачається, що при розгляді адміністративної справи судом досліджувалися обставини що зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення серії АП2 № 249471 складеного відносно ОСОБА_1, а саме: час, місце та обєктивний характер діянь ОСОБА_1

Отже постанова суду у справі про адміністративний проступок № 522/11598/16-п є обовязковою для суду, який розглядає адміністративну справу.

В запереченнях на позовну заяву та в судовому засіданні представник позивача зазначив, що постанова Приморського районного суду м. Одеси від 27.10.2016 року по справі № 522\11598\16-п, КУпАП, є незаконною.

Відповідно до положень Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди (ст. 124). Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обовязковим до виконання (ст. 129-1).

Положеннями п.10 постанови Пленуму Верховного суду «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8 передбачено, що, відповідно до Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Здійснення правосуддя іншими органами або посадовими особами, або в спосіб не передбачений чинним законодавством є привласнення функцій уповноваженого суду, що прямо заборонено Конституцією України.

Постанова Приморського районного суду м. Одеси від 27.10.2016 року по адміністративній справі № 522/11598/16-п не скасована в апеляційному чи касаційному порядку, а отже є законною (а.с. 142).

В адміністративному позові позивач заявив вимогу про зобовязання ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області внести виправлення до трудової книжки щодо звільнення.

Судом досліджено копію трудової книжки ОСОБА_1, серії АХ № 726808 (а.с. 12), де під номером 4 здійснено запис 01.09.2016 «Звільнений зі служби в поліції на підставі наказу № 879 від 01.09.2016 року».

Відповідно до п.п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, зареєстрованого Міністерстві юстиції України від 17.08.1993 року за № 110 (далі Інструкція), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пп. 2.6, 2.9, 2.10 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис (пп.2.6). Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження (п.2.9). У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, звільнений ..." і зазначається нове формулювання.

У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

Таким чином відповідач зобовязаний в добровільному порядку внести відповідний запис у трудову книжку позивача, після видання відповідного наказу на виконання постановленого судового рішення.

Крім того, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Отже вимога позивача про зобовязання ОСОБА_4 управління Національної пліції в Одеській області внести виправлення до трудової книжки щодо звільнення є передчасною, оскільки постанова по справі не набрала законної сили.

В період з 08 червня 2016 року 19 червня 2016 року, з 25 червня 2016 року по 23 липня 2016 року, з 25 липня 2016 року по 03 серпня 2016 року, з 04.08.2016 року по 05 вересня 2016 року, з 06.09.2016 року по 19 вересня 2016 року позивач був тимчасово непрацездатним, що підтверджено довідками медичних закладів (а.с. 16-20).

Як встановлено судом наказ ГУНП в Одеській області про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції № 879 виданий 01.09.2016 року в період тимчасової непрацездатності позивача.

Відповідно до ст. 40 КЗпПУ не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

При цьому вказані положення не суперечать положенням Закону України «Про Національну поліцію», який передбачає можливість звільнення в період тимчасової непрацездатності лише у випадку скорочення його посади і не призначення на іншу.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 в період тимчасової непрацездатності є протиправним.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з вищевикладеного, відповідачем - ГУНП в Одеській області не доведено суду правомірність оскаржуваних наказів прийнятих стосовно позивача, та не надано належних доказів, щодо правомірності та обґрунтованості наказів, тому дані накази є протиправним та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Постановою Верховного Суду України від 05.03.2012 року по справі № 21-42а-12 (яка є обовязковою для застосування) встановлено, що питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію», Законом України від 2 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Тому, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015 року по справі № 21-8а15.

Оскільки нормами Закону України «Про Національну поліцію» не врегульовані питання процедури поновлення на посаді поліцейських, звільнення яких визнано судом незаконним, суд згідно з положеннями ст.9 КАС України вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, ОСОБА_1, підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме: на посаді оперуповноваженого Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області з дати з якої звільнено позивача з 01 вересня 2016 року.

Згідно з ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ч. 1 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

11 листопада 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції». Данною постановою встановлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Проте в зазначеній постанові не визначено порядок нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Згідно з правовим висновком зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 року по справі № 21-395а13: суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Відповідно до п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з п.5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Із п.5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абз.1 п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 порядку).

Згідно довідки ОСОБА_8 в Одеській області № 2010 від 22.12.2016 року грошове забезпечення за останні два календарні місяці перед звільненням ОСОБА_1, за липень 2016 року становить 5280,00 грн., та за серпень 2016 року становить 5280,00 грн. (а.с.123).

Відповідно до Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року середньоденне грошове забезпечення позивача складає 170,32 грн. з розрахунку: (5280,00+5280,00):(31 дні + 31 дні).

Згідно листів Мінсоцполітики: від 20.07.2015 року N 10846/0/14-15/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік; від 05.08.2016 року №11535/0/14-16/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік, кількість робочих днів у період з 01.09.2016 року по 07.02.2017 року становить 111 робочих днів.

Розраховуючи середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь ОСОБА_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2016 року по 07.02.2017 року у розмірі 18905,52 грн. (111 днів (вимушений прогул) х 179,32 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача)), з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Приписами п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, передбачено, що негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що негайному виконанню підлягає постанова суду в частині стягнення із ГУ НП у в Одеській області на користь ОСОБА_1, середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що дорівнює 5280,00 грн. та поновлення ОСОБА_1, на посаді оперуповноваженого Приморського відділуполіції в місті ОСОБА_4 ГУНП в Одеській області з 01 вересня 2016 року.

Вирішуючи позовні вимоги позивача в частині стягнення з ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з ч.1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Стверджуючи про те, що відповідачем - ОСОБА_4 управлінням Національної поліції в Одеській області позивачеві завдано моральну шкоду, позивачем не обґрунтовано, в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача. Окрім того, позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 20000 грн.

Враховуючи, що позивач не навів доказів причинного зв'язку між діями відповідача ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області та завданою йому моральною шкоди, не вказав конкретно у чому полягає така шкода, не навів міркувань, з яких він виходив, визначаючи розмір завданої моральної шкоди, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, а отже позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_4 Управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 20000 грн., задоволенню не підлягають.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 3 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 71 КАС України), та згідно із ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 11, 69-71, 128, 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області від 08.08.2016 року №1904 в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення звільнення зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України».

Визнати протиправним та скасувати наказ ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області від 01.09.2016 року №879 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 майора поліції з посади оперуповноваженого Приморського відділу поліції в м.Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого Приморського відділі поліції в місті ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області з 01.09.2016 року.

Стягнути з ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2016 року по 07.02.2017 року в розмірі 18905,52 (вісімнадцять тисяч девятсот пять гривень 52 коп.) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого Приморського відділі поліції в місті ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області з 01.09.2016 року та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - 5280,00 грн. (пять тисяч двісті вісімдесят гривень 00 коп.) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 13.02.2017 року.

Суддя Вовченко O.A.