Постанова № 64708328, 06.02.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2017 р. Справа №805/4885/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 11 год. 40 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І. за участю секретаря судового засідання Мангуш З.В. та представників сторін:

позивача не зявився;

відповідача не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Костянтинівської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 4 395, 16 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Костянтинівська обєднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області звернулась до суду з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 4 395, 16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, на момент звернення до суду, має податковий борг з орендної плати з плати з фізичних осіб у розмірі 4 395, 16 грн., який утворився у звязку з несплатою узгодженої суми податкового зобовязання, самостійно визначеної відповідачем у податкових деклараціях з плати за землю № НОМЕР_1 від 17.02.2015 року та № 160002946 від 19.02.2016 року.

Представник позивача у судове засідання не зявився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач у судове засідання не зявився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до вимог частини 4 статті 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими і підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців ОСОБА_1, зареєстрована, як фізична особа-підприємець 29.04.2004 року, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідача взято на облік, як платника податків у Костянтинівській обєднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області.

Як видно з матеріалів справи за фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 обліковується податковий борг з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 4 395,16 грн., що підтверджується інтегрованою карткою відповідача з орендної плати з фізичних осіб.

Сума боргу у розмірі 4 298, 120 грн. утворилась у звязку з несплатою відповідачем податкових зобовязань, самостійно визначених відповідачем у податкових деклараціях з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) № НОМЕР_1 від 17.02.2015 року та № 160002946 від 19.02.2016 року.

У звязку з порушенням терміну сплати зазначених податкових зобовязань контролюючим органом податковим повідомленням рішенням № НОМЕР_2 від 19.10.2016 року платнику податків нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі 22, 65 грн.

На виконання вимог п.п.129.1.1 п.129.1 ст.129 Податкового кодексу України, за несвоєчасне погашення податкових зобовязань податковим органом платнику податків нарахована пеня в розмірі 74,39 грн.

Відповідно до п. 95.2 ст. 95 ПК України встановлено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

На адресу боржника надіслано податкову вимогу форми «Ф» № 908-23 від 16 січня 2016 року, яку було отримано особисто відповідачем 23.01.2016 року.

Суд застосовує норми права у редакції, що буда чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.п. 41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби є органи державної податкової служби.

Таким чином, позивач у справі - субєкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обовязковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Тобто, на відповідача у справі покладений обов'язок обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в визначеному порядку і встановлені строки.

Відповідно до Податкового кодексу України, податкове зобовязання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобовязання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Згідно підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з п.п.14.1.72. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу);

Відповідно до п.п.14.1.156 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно зі п.15.1. ст.15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Пунктом 41.2 статті 41 Податкового кодексу України визначено, що органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПКУ, податкова декларація, розрахунок (далі податкова декларація) документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобовязання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку

Згідно пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Суд, звертає увагу на те, що Податковий кодекс України передбачає можливість встановлення податкової пільги.

Згідно з п. 30.1. ст.30 Кодексу, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Відповідно до п.30.2. ст.30 Кодексу, підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Пунктом 30.9. ст.30 Кодексу передбачено, що податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.

Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства про захист економічної конкуренції виключно Податковим кодексом України, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до Податкового кодексу України, тобто є чітка норма Податкового кодексу України, якою передбачені права та обовязки контролюючого органу.

Суд зазначає, що для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення було прийнято Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

Стаття 6 ОСОБА_2 № 1669 встановлює - під час проведення антитерористичної операції звільнити суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Стаття 7 ОСОБА_2 № 1669 встановлює - скасувати на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ст.1 ОСОБА_2 № 1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

ОСОБА_2 № 1669 визначають у якості підстави застосування та розповсюджують свою дію на територію, на якій проводилась антитерористична операція та не пов'язують дію норм з тим, що така операцій повинна проводитись на певній території саме зараз чи зі стабільністю ситуації.

Так, згідно з абз.2 ст. 1 ОСОБА_2 № 1669, територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" ОСОБА_2 № 1668 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275-р від 02 грудня 2015 року про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. № 1275-р, до зазначених населених пунктів, зокрема, належить м. Костянтинівка Донецької області.

Відповідно до матеріалів справи позивач перебуває на обліку та здійснює діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Станом на момент розгляду даної справи Указ Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України видано не було.

Приймаючи до увагу державну реєстрацію в якості фізичної особи підприємця, відповідач є субєктом господарюванням у розумінні ст. 55 Господарського кодексу України.

Враховуючи викладене, дія ст.ст. 6-7 ОСОБА_2 № 1669 розповсюджується на спірні правовідносини.

Суд зазначає, що з аналізу ст.ст. 6-7 ОСОБА_2 № 1669 видно, що вказані норми є безумовними та не передбачають виконання платником податку якихось додаткових дій для звільнення від плати за землю - подання заяв, уточнюючих декларацій, сертифікатів, тощо.

Так, наприклад, встановлення наявності чи відсутності обставин непереборної сили (форс-мажору) не є умовою застосування вказаних норм, оскільки підставою такого звільнення є, наприклад, сама ст. 6 ОСОБА_2 № 1669, якою відповідна орендна плата скасована на час дії цього закону.

Частина 3 ст. 11 ОСОБА_2 № 1669 встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому ОСОБА_2.

У той же час стаття 1 ПК України визначає, що податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Стаття 2 ПК України встановлює, що зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Таким чином, внаслідок недоліків законодавчої техніки, Податковий кодекс України та Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" по різному регулюють питання щодо плати за землю на території, на якій проводилась антитерористична операція, припускають неоднозначне трактування наявності чи відсутності обов'язку позивача зі сплати орендної плати за землю та суперечать один одному.

Вирішуючи питання щодо вказаної колізії правових норм суд виходить з того, що з двох нормативно - правових актів однакової юридичної сили (ПК України та Закон № 1669), прийнятих одним і тим самим органом (Верховна рада України) застосуванню підлягають норми ОСОБА_2 № 1669, як такого, що був прийнятий пізніше у часі.

Зважаючи на мету прийняття ОСОБА_2 № 1669 та на те, що норми Податкового кодексу України регулюють, зокрема, загальні питання справляння плати за землю, а норми ОСОБА_2 № 1669регулюють вказані питання з визначенням певної території, на яку розповсюджується дія норм цього закону (населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція), а також часу такого розповсюдження (між 14.04.14 р. та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України), норми ОСОБА_2 № 1669 щодо плати за землю є спеціальними відносно відповідних норм Податкового кодексу України.

Крім цього, відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

ОСОБА_2 України про внесення змін до ОСОБА_2 України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування» від 17.05.16 р. внесено зміни до ОСОБА_2 України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", які набрали чинності з 08.06.16 р.

Статті 6 і 7 ОСОБА_2 № 1669 викладені у наступній редакції:

"Звільнити субєктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього ОСОБА_2";

"Скасувати субєктам господарювання орендну плату за користування державним та комунальним майном, розташованим в населених пунктах, згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього ОСОБА_2".

Серед іншого, вказаним законом доповнено статтю 4 ОСОБА_2 № 1669 частиною 4 наступного змісту: "Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію.

Суд зазначає, що м. Костянтинівка не значиться у переліку населених пунктів на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження чи у переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення відповідно до переліків населених пунктів.

Вказані обставини свідчать про те, що починаючи з 08.06.16 р., відповідач зобовязаний сплачувати плату за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) у загальному порядку.

У звязку з вищевикладеним, сума боргу, нарахована податковим органом з березня 2015 року по грудень 2015 року у розмірі 2 391, 88 грн., з січня, березня 2016 року по травень 2016 року у розмірі 999, 63 грн. безпідставно, оскільки з аналізу вищевказаних норм видно, що відповідач у цей період, в силу закону, був звільнений від сплати орендної плати з фізичних осіб, а, отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що на момент звернення до суду з позовом податкове зобовязання з орендної плати з фізичних осіб за період з червня 2016 року по жовтень 2016 року у розмірі 1 003, 65 грн. відповідачем не сплачено, а отже є податковим боргом, оскільки починаючи з 08 червня 2016 року відповідач не є звільненим від сплати орендної плати за землю.

Відповідно до статей 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні (ст. 86 цього Кодексу).

На підтвердження позовних вимог позивачем надано необхідні докази (зворотній бік облікової картки, розрахунок суми пені) про наявність податкової заборгованості у відповідача в розмірі 1 003, 65 грн. та вжиття заходів її стягнення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись Податковим кодексом України, ст. ст. 7, 17, 86, 94, 158-163, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Костянтинівської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 4 395, 16 грн. задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_3, 85104, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Абрамова, буд. 59) на користь місцевого бюджету (код платежу 18010900) податковий борг з орендної плати з фізичних осіб в сумі 1 003 (одна тисяча три) гривні 65 (шістдесят пять) копійок на бюджетний рахунок одержувача № 33217815700058, УДКС у м. Костянтинівка, банк ГУ ДКСУ у Донецькій області, код ЄДРПОУ 37890775, МФО 834016.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частини проголошені у судовому засіданні 06 лютого 2017 року.

Повний текст постанови складено 13 лютого 2017 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України (проголошення вступної та резолютивної частин постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Бабіч С.І.