Рішення № 64707085, 09.02.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/6295/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/789/157/17 Доповідач - Міщій О.Я.Категорія - 51

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2017 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Міщія О.Я.

суддів - Ткач З. Є., Шевчук Г. М.,

при секретарі - Шмигельська І.З.

з участю представника Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_1, представника Тернопільського національного економічного університету університету - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.10.2015 р. по справі за позовом ОСОБА_3 до Тернопільського національного економічного університету, Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про стягнення невиплаченої заробітної плати, середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, вихідної допомоги та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2015 р. ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просила стягнути з відповідачів невиплачену заробітну плату за період з 01.02.2015 р. до 01.04.2015 р. у розмірі 4157,91 грн., вихідну допомогу 4165 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.04.2015 р. до часу ухвалення судового рішення та моральну шкоду 15000 грн., заподіяну внаслідок порушення її прав.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі наказу від 01.04.2015 р. № 4 її звільнено з посади медсестри санаторію профілакторію Тернопільського національного економічного університету у зв'язку із скороченням чисельності працівників, пов'язаних із ліквідацією санаторію профілакторію Тернопільського національного економічного університету. На момент звільнення на порушення ст. 116 КзпП України їй не виплачена вихідна допомога, як обов'язкова компенсаційна виплата при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 1 ст. 40 КзпП, а також заробітна плата за лютий та березень 2015 р.

Посилаючись на наведені вище обставини, просила позов задовольнити.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 16.10.2015 р. позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на користь ОСОБА_3 3964,29 грн. невиплаченої заробітної плати, 13053,15 грн., середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 2078,83 грн вихідної допомоги, 500 грн. на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто із Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в дохід держави 243,60 грн. судового збору. У задоволенні вимог ОСОБА_3 до Тернопільського національного економічного університету відмовлено.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 18.12.2015 р. достягнуто з Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування тимчасової втрати працездатності судовий збір в дохід держави в сумі 243,60 грн.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 31.03.2016 р. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Тернопільського національного економічного університету на користь ОСОБА_3 2078,83 грн. вихідної допомоги та 559,43 грн. невиплаченої заробітної плати за вирахуванням із вказаних сум прибуткового податку та інших обов'язкових платежів. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 31.03 2016 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Апелянт вказав, що Законом України від 28.12.2014 р. № 77-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного страхування та легалізації фонду оплати праці (який вступив у дію з 01.01.2015 р.) такі функції фонду, як часткове фінансування санаторіїв профілакторіїв, не передбачено. Вважає, що згідно закону підстав для виплати Фондом належних при звільненні позивачки сум немає, оскільки Тернопільський обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності не є роботодавцем ОСОБА_3, тому не має обов'язку проводити з нею розрахунок при звільненні з роботи.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що стягнення невиплаченої заробітної плати та середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має здійснюватися Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, оскільки відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 18.01.2001 р. і Порядку часткового фінансування санаторіїв профілакторіїв за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 25.02.2009 р. № 16, відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності проводиться фінансування санаторіїв профілакторіїв підприємств, установ, навчальних закладів та організацій за рахунок коштів Фонду.

Однак, погодитися з таким висновком суду неможливо.

Судом установлено, що на підставі наказу від 05.01.1985 р. № 6 ОСОБА_3 була прийнята на роботу на посаду медсестри санаторію профілакторію Тернопільського національного економічного університету. На час звільнення позивачка працювала на 0,5 ставки сестри медичної зі стоматології та 0,5 ставки сестри медичної з дієтичного харчування.

У зв'язку із скороченням чисельності працівників, пов'язаних із ліквідацією санаторію профілакторію ТНЕУ, на підставі наказу від 22.01.2015 р. № 32, відповідно до ст. 49-2 КзпП України ОСОБА_3 було попереджено про майбутнє звільнення із посади медсестри санаторію профілакторію Тернопільського національного економічного університету за п. 1 ст. 40 КзпП України.

На підставі наказу від 01.04.2015 р. № 4 ОСОБА_3 звільнено із займаної посади медсестри санаторію профілакторію Тернопільського національного економічного університету на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням чисельності працівників.

Відповідно до наказу № 32 Про ліквідацію санаторію профілакторію Тернопільського економічного університету, виданого 22.01.2015 р. т.в.о. ректора ТНЕУ ОСОБА_4, санаторій профілакторій ТНЕУ ліквідовано.

Наказом ТНЕУ від 02.02.2015 р. № 46 внесено зміни до наказу № 32 від 22.01.2015 р., зокрема п. 1 наказу викладено в новій редакції: Ліквідувати санаторій профілакторій ТНЕУ з 02.04.2015 р..

Санаторій профілакторій значився відокремленим підрозділом ТНЕУ і діяв на підставі Положення про санаторій профілакторій ТНЕУ в межах повноважень, наданих його власником.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності здійснював часткове фінансування санаторіїв профілакторіїв у межах асигнувань, що визначалися щорічно при затвердженні бюджету Фонду на наступний рік.

На 2015 рік між Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, ТНЕУ та санаторієм профілакторієм договір про часткове фінансування санаторію профілакторію за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності не укладався, оскільки 28.12.2014 р. прийнято Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці, який набрав чинності з 01.01.2015 р., згідно з яким Закон України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності викладено в новій редакції під назвою Закон України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування і він не містить норму про часткове фінансування санаторіїв профілакторіїв Фондом соціального страхування України.

Відповідно до вимог ст. 47 КзпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КзпП України.

Згідно зі ст. 116 КзпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємтсва, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже, з матеріалів справи видно, що позивачка перебувала у трудових відносинах з Тернопільським національним економічним університетом, який приймав рішення про прийняття та звільнення з роботи, тому саме цей відповідач, як роботодавець, зобов'язаний при звільненні здійснити повний розрахунок із ОСОБА_3

Та обставина, що Тернопільське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності здійснювало часткове фінансування санаторію профілакторію ТНЕУ не може бути підставою для висновку про існування обов'язку у цього відповідача щодо виплати належних коштів при звільненні позивачки, оскільки закон такого обов'язку не передбачає.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що рішення суду про стягнення з Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в користь ОСОБА_3 належних їй при звільненні коштів слід скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в позові у цій частині.

Що стосується позовних вимог до Тернопільського національного економічного університету про стягнення невиплачених коштів при звільненні, за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, то вони підлягають до задоволення частково.

ОСОБА_3 у суді пояснила, що до кінця грудня 2014 р. вона працювала в санаторії профілакторії ТНЕУ і отримувала заробітну плату. У січні 2015 р. вона, як і інші працівники, перебувала у відпустці без збереження заробітної плати. Після закінчення відпустки, вона виходила на роботу протягом лютого березня 2015 р., однак заробітну плату їй не виплачували, а при звільненні не виплатили заборгованість, а також вихідну допомогу, яка передбачена у випадку звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КзпП України.

Відповідач ТНЕУ у запереченнях на позов вказав, що ОСОБА_3 з січня 2015 р. і до 01.04.2015 р. на роботу не виходила, оскільки санаторій профілакторій не фінансувався і не працював, а заробітна плата працівникам не нараховувалась, тому просив відмовити у позові.

Згідно довідки санаторію-профілакторію ТНЕУ ОСОБА_3 у жовтні 2014 року отримала заробітну плату в розмірі 1969,47 грн., в листопаді 2014 року - 2165,78 грн., в грудні 2014 року - 1992,13 грн. З січня 2015 року по березень 2015 року заробітна плата позивачці не нараховувалася (а.с.10).

З наказу № 1 по санаторію-профілакторію ТНЕУ від 02.01.2015 року вбачається, що було надано відпустку без збереження заробітної плати працівникам не пенсійного віку з 2 січня 2015 року по 17 січня 2015 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 2 ст. 21 Закону України Про оплату праці заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Враховуючи наведене, а також те, що ТНЕУ не надав доказів того, що ОСОБА_3, перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, фактично у лютому та в березні 2015 р. не виконувала свої трудові обов'язки, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості із заробітної плати за вказаний період підлягають до задоволення частково.

Як видно, із змісту позовної заяви, ОСОБА_3 просила стягнути невиплачену заробітну плату за лютий березень 2015 р. у розмірі 4157,91 грн. В судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що розрахунок суми заборгованості проведено за середнім заробітком, який був їй виплачений у листопаді та грудні 2014 р. Про це ж ОСОБА_3 зазначила в письмових поясненнях від 07.02.2017 р., поданих апеляційному суду, де вона вказала, що її середньомісячна зарплата становить 96,69 грн.

Однак, повністю погодитись із зазначеним розрахунком неможливо.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 (два) календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, установі, організації, менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці.

Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу п. 4 цього Порядку.

Оскільки ОСОБА_3 не виплачували заробітну плату за останні два календарні місяці, що передують звільненню з роботи, тобто за лютий і березень 2015 р., її середньомісячна зарплата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці, тобто за грудень 2014 р. та січень 2015 р., а не за листопад грудень 2014 р.

При цьому слід врахувати, що у січні 2015 р. ОСОБА_3 не працювала з поважних причин, тому відповідно до абз. 6 п. 2 вказаного Порядку цей час необхідно виключити з розрахункового періоду.

Відповідно до п. 8 зазначеного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які можуть бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

У зв'язку з наведеним, середньоденний заробіток ОСОБА_3 складає 86,61 грн. (1992,13 грн. - зарплата в грудні 2014 р. : 23 кількість робочих днів у грудні 2014 р.).

При цьому січень 2015 р. виключається з розрахункового періоду.

Невиплачена заробітна плата за лютий березень 2015 р. складає 3551 грн. (86,61 грн. х 41 (20 - кількість робочих днів у лютому 2015 р. + 21 - кількість робочих днів у березні 2015 р.).

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Розмір вихідної допомоги, що підлягає стягненню в ТНЕУ в користь позивачки, не повинен бути меншим розміру середньомісячного заробітку і складає 1775,50 грн (86,61 середньоденний заробіток х 20,5 середньомісячне число робочих днів за лютий березень 2015 р. (20+21:2).

Під час розгляду справи в апеляційному суді представник відповідача ТНЕУ пояснила, що університет виплатив ОСОБА_3 на підставі скасованого рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 31.03.2016 р. 2078,83 грн. вихідної допомоги та 559,43 грн. невиплаченої заробітної плати за вирахуванням прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

Вказане підтверджується копіями платіжних доручень від 20-26.10.2016 р.

ОСОБА_3 не заперечувала цих обставин і просила врахувати виплату їй вихідної допомоги при розрахунку остаточного стягнення заборгованості.

Враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що з ТНЕУ в користь ОСОБА_3 слід стягнути 2991,57 грн. невиплаченої зарплати (3551 грн. - 559,43 грн.), врахувавши проведений частковий розрахунок заборгованості.

Щодо вихідної допомоги, то враховуючи те, що уся сума цієї допомоги уже виплачена відсутні підстави для стягнення заборгованості у цій частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, судом установлено, що при звільненні позивачці з вини ТНЕУ не було виплачено усіх належних до сплати сум, тому на підставі ст. 117 КЗпП України підлягає до часткового задоволення позов про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 117 КзпП України передбачено що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана дана виплата.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 21.01.2015 р. у справі № 6-195цс14.

Колегія суддів вважає, що розмір відшкодування за час затримки розрахунку слід визначити на засадах співмірності, оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення належних при звільненні сум задоволено частково.

Взявши до уваги те, що середньоденний заробіток ОСОБА_3 становить 86,61 грн., а число робочих днів за час затримки повного розрахунку з 01.04.2015 р. до часу ухвалення рішення судом, тобто до 09.02.2017 р. становить 467, сума заборгованості виходить 40446,87 грн. (86,61 грн. х 467). Остаточно, врахувавши розмір спірної суми, на яку мала право позивачка, частки, яку ця сума становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, колегія суддів вважає, що з Тернопільського національного економічного університету в користь ОСОБА_3 слід стягнути 14000 грн. відшкодування за час затримки розрахунку. При цьому колегія суддів бере до уваги інші обставини справи, зокрема те, що відповідач 26.10.2016 р. виплатив позивачці частину заборгованості в сумі 2638,26 грн., те що ОСОБА_3 після звільнення з роботи отримувала дохід, зокрема за період з 06.04.2015 р. до 07.09.2015 р. отримала 4086,65 грн. як безробітна від Тернопільського МР центру зайнятості, а з вересня 2015 р. до цього часу отримує заробітну плату як працевлаштована особа від Тернопільського міського комунального закладу Центр первинної медико санітарної допомоги.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивачка вказала, що в результаті порушення законодавства щодо своєчасної виплати заробітної плати, вона зазнала моральної шкоди, яка проявилась в душевних стражданнях, переживаннях у зв'язку з відсутністю коштів, вона змушена була докладати зусилля для працевлаштування в іншій організації.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що слід стягнути з відповідача в користь ОСОБА_3 500 грн. заподіяної моральної шкоди.

Отже, позов ОСОБА_3 слід задовольнити частково, стягнувши з Тернопільського національного економічного університету в її користь 2991,57 грн. невиплаченої заробітної плати, 14000 грн. за час затримки розрахунку при звільненні та 500 грн. моральної шкоди, а всього 17491,57 грн. за вирахуванням прибуткового податку та інших обов'язкових платежів. В решті позову відмовити.

Крім того, слід змінити розподіл судових витрат згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, стягнувши Тернопільського національного економічного університету 243,60 грн. судового збору в дохід держави. Стягнути з Тернопільського національного економічного університету в користь ОСОБА_3 292,32 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 16.10.2015 р. а також додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду від 18.12.2015 р. - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Тернопільського національного економічного університету (46080, м. Тернопіль, вул. Львівська, 11, код ЄДРПОУ 33680120) в користь ОСОБА_3 2991,57 грн. невиплаченої заробітної плати, 14000 грн. середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні, 500 грн. моральної шкоди, а всього 17491,57 грн., за вирахуванням із вказаної суми прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Тернопільського національного економічного університету 243,60 грн. судового збору в дохід держави.

Стягнути з Тернопільського національного економічного університету в користь ОСОБА_3 292,32 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_5