Рішення № 64706513, 03.02.2017, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/1599/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2017 року Шевченківський районний суд м.Львова у складі:

головуючої судді ЛУЦІВ-ШУМСЬКОЇ Н.Л.

секретар ЯРЕМА О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ПАТ «Комерційний Банк «ОСОБА_1» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ «Комерційний Банк «ОСОБА_1» про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки, договору застави,

в с т а н о в и в :

01.03.2013 р. ПАТ КБ «Надра» звернулось в суд із позовною заявою до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка була уточнена, та просить постановити рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів 45578,45 дол. США заборгованості по кредиту, 17402,18 дол. СЩА заборгованості по процентах, 128891,23 грн. пені за порушення строку сплати тіла кредиту, 36632,92 грн. пені за порушення строку сплати відсотків та 49272,89 грн. штрафу.

В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що «24» травня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний Банк «ОСОБА_1» та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 74/МБ-ЦВ, згідно з яким Відповідач отримав кредит в розмірі 150 000,00 доларів США строком до «05» червня 2014 року, зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених в Кредитному договорі. Однак, в порушення умов Кредитного договору та норм права, Відповідач не здійснює погашення кредиту та сплати відсотків у строки та в розмірах, встановлених Кредитним договором. Для забезпечення виконання Кредитного договору №74/МБ-ЦВ від 24.05.2007р. між ВАТ КБ Надра з однієї сторони та ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з другої сторони відповідно, було укладено Договори поруки від 24.05.2007р. 30.10.2012р. Банком було надіслано вимоги в порядку,передбаченому п.2.1, 2.2, 2.3,2.4 Договорів поруки. Відповідно до п.2.2 Договорів Поруки Поручитель зобовязаний виконати взяті на себе зобовязання, не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання повідомлення від Кредитора про невиконання Позичальником зобовязань і необхідності їх виконання Поручителем. Проте, зобовязання відповідачами не виконується належним чином, у звязку з чим утворилася заборгованість.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 предявили зустрічний позов до ПАТ КБ «Надра», який було уточнено та просить постановити рішення, яким визнати кредитний договір № 74/МБ-ЦВ, укладений 24.05.2007р. між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2, договір поруки від 24.05.2007р. між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3, договір застави транспортного засобу майнового поручителя від 24.05.20107р. ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 недійсними з моменту їх вчинення.

Позов мотивують тим, що для розрахунку відсотків за користування кредитом використовується відсоткова ставка у розмірі, який визначений сторонами договору та складає 14,4 % різних. Кредитний договір № №74/МБ-ЦВ від 24.05.2007 року передбачає відповідальність лише позичальника і захищає інтереси банку, що є суттєвим порушенням закону. В додатку №1 не відображено орієнтовної сукупної вартості кредиту та розміру реальної процентної ставки чим банком надано їм свідомо недостовірну чи неповну інформацію, що є порушенням ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 1.1 Розділу 1 та п. 3.3 Розділу 3 Постанови Національного Банку України №168 від 10.05.2007 року «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Крім того, у відповідності з вимогами п. 2 Закону України «Про захист прав споживачів» та пунктів 2.1, 2.2, 2.5 3.2. Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року перед укладанням договору про надання кредиту банк зобовязаний у письмовій формі повідомити позичальника про умови кредитування, орієнтовну та сукупну вартість кредиту шляхом надання йому складеного бюлетеня, довідки або повідомлення в яких має бути обовязково зазначено: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови; мету, для якої споживчий кредит може бути використаний; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відомостей між ними, в тому числі між зобовязаннями споживача; тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, повязаних з одержанням кредиту, його обслуговування та повернення, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомостей про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, валютні ризики, тощо. Банк мав отримати письмові підтвердження ознайомлення з такою інформацією споживача.

В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги за первісним позовом підтримав в повному обсязі, покликаючись на мотиви, зазначені в позові та доповненнях; у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник в судовому засіданні заперечили проти задоволення первісного позову, зустрічний позов підтримали повністю.

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в судове засідання не зявилися, хоча належним чином повідомлялися про дату та час розгляду справи.

Заслухавши учасників процесу, зясувавши дійсні обставини справи, права та обовязки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічних позовів з таких мотивів.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 24 травня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний Банк «ОСОБА_1» та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 74/МБ-ЦВ, згідно з яким Відповідач отримав кредит в розмірі 150 000,00 доларів США строком до 05 червня 2014 року, зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених в Кредитному договорі.

Згідно з п.1.3 Кредитного договору кредит надається строком по 05.06.2014р. включно зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 14,4% річних, що обчислюється виходячи з 360 днів у році.

Згідно п. 6.1.2 Кредитного договору Відповідач зобовязався своєчасно погашати суму Кредиту та сплачувати відсотки за користування Кредитом в порядку і строки, визначені-в Кредитному договорі.

Відповідно до Додатку №1 до Кредитного договору позичальнику визначено розмір щомісячного погашення кредиту і сплати відсотків. Загальна сума місячного платежу є сталою і складає 2877,00 доларів (т.2 а.с.1-2).

Для забезпечення виконання Кредитного договору №74/МБ-ЦВ від 24.05.2007р. між ВАТ КБ Надра з однієї сторони та ОСОБА_4 і ОСОБА_3 з другої сторони відповідно, було укладено два Договори поруки від 24.05.2007р.(т.1 а.с.20-21,22-23).

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст.610,612 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Крім цього боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, у разі відсутності домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судом встановлено, що позивач своє зобовязання виконав, надав позичальнику кредит в сумі 150000доларів США, що стверджується заявою на видачу готівки від 24.05.2007р. (т.1 а.с.109).

Позичальник ОСОБА_2 порушила умови кредитного договору, сплачувала платежі по кредиту нерегулярно з порушенням графіку.

У звязку з заборгованістю 29.10.2012р. Банк рекомендованими листами направив на адресу позичальника та поручителів вимогу, у якій вказав розмір заборгованості на 30.10.2012р. - 48733,33 доларів США, і висунув вимогу дострокового погашення всієї суми заборгованості в тридцяти денний строк (т.1 а.с.14,15,16). Проте, заборгованість у вказаний строк погашена не була.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 10 грудня 2014р. заборгованість відповідачів становить: 45578,45 дол. США заборгованості по кредиту, 17402,18 дол. США заборгованості по процентах, 128891,23 грн. пені за порушення строку сплати тіла кредиту, 36632,92 грн. пені за порушення строку сплати відсотків та 49272,89 грн. штрафу.

Ухвалою суду за клопотанням відповідачів двічі призначалися судовоекономічні експертизи, на вирішення яких ставилися питання про правомірність розрахунків щодо процентів, пені та штрафу, проте висновки експертів не дали чітких відповідей на поставлені запитання, не можуть покладатися в основу рішення при визначенні суми заборгованості по кредиту та відсотках.

Суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідачів 45 578,45 доларів США заборгованості по кредиту, 17402,18 доларів США заборгованості по процентах підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду України від 3 вересня 2014 року (справа №6-100цс14) викладено правову позицію, якою визначено, що ч.3 ст.551 ЦК України з урахуванням положень ст.3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч.4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Згідно п.п.9.1, 9.2 Кредитного договору у разі порушення Відповідачем строків повернення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом, Відповідач зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі 0,5% від суми прострочених зобовязань за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Виходячи з викладеного, суми нарахованої пені по тілу кредиту та відсотках, враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд дійшов висновку, що розмір пені слід зменшити вдвічі та стягнути з відповідачів 64 445 грн. 62 коп. пені за порушення строку сплати тіла кредиту, 18 316грн. 46коп. пені за порушення строку сплати процентів.

Згідно ч.2 ст.549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п.9.2. Кредитного договору у разі порушення Відповідачем строків повернення кредиту та/чи сплати відсотків за користування кредитом, Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу штраф у розмірі 5% від суми заборгованості по поверненню Кредиту та/чи сплати відсотків, вказаних у Графіку і визначених на дату прострочення.

У статті 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.

Штраф і пеня відносяться до одного виду юридичної відповідальності. З позовної заяви вбачається, що порушення відповідачами зобовязань полягає у не наданні своєчасно банку грошових коштів для погашення заборгованості за Кредитним договором. Це зобовязання є грошовим, наслідком його порушення є стягнення неустойки у виді пені.

Зі змісту п.9 Кредитного договору та позовних вимог суд робить висновок, що позивач за порушення відповідачами строків виконання грошового зобовязання нарахував і пеню, і штраф.

Нарахування пені суд вважає неправомірним, таким, що суперечить наведеним вище Конституційним та законодавчим нормам.

При цьому суд враховує висновки Конституційного Суду України, зроблені у рішенні від 10.11.2011р. по справі №1-26/2011. Так Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків, має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Держава, як вказується у цьому рішенні, забезпечує особливий захист більш слабкого субєкта економічних відносин ( споживача) а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору.

Отже, суд вважає, що з врахуванням того, що з відповідачів стягнуто пеню, то у стягненні 49272,89 грн. штрафу слід відмовити.

У зустрічному позові відповідачі як підставу недійсності кредитного договору та похідних від нього договорів вказують на те, що цей договір суперечить вимогам п. 2 Закону України «Про захист прав споживачів» та пунктів 2.1, 2.2, 2.5 3.2. Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року; порушенням ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.1.1 Розділу 1 та п. 3.3 Розділу 3 Постанови Національного Банку України №168 від 10.05.2007 року «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Проте, суд вважає, що такі обставини не доведені в судовому засіданні.

Відповідно до п.3 ст.3 та ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості, отже позичальниця ОСОБА_2 була вільною у виборі банківської установи та обрала відповідача.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та положень «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; інші умови, передбачені законодавством.

У Кредитному договорі чітко визначено фіксовану процентну ставку 14,4% річних, строк на який надається кредит, порядок погашення кредиту і черговість зарахування платежів, наслідки порушення зобовязань. У Додатку №1 визначено кількість платежів, розмір щомісячної сплати кредиту і відсотків, загальний розмір місячного платежу і можливу суму кредиту.

На підставі зазначеного, суд вважає, що укладаючи Кредитний договір будь-яка сторона повинна була уважно з'ясувати, на яких умовах він укладається, а тому з власної ініціативи на момент отримання коштів визначити для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не можуть безпідставно змінюватися на вимогу однієї зі сторін договору.

Таким чином, погодившись надати відповідачу кредит Банк надав йому в письмовому вигляді про повну інформацію про умови кредитування, з цими умовами позичальник був обізнаний, погодився з ними і прийняв їх, підписавши Кредитний договір.

Надані суду копії документів з кредитної справи ОСОБА_2, свідчать про те, що відповідачі були обізнані з умовами кредитування, були заінтересовані в отриманні цього кредиту, свої дії спрямовували на отримання кредиту і забезпечення виконання зобовязань за ним.

Слід зазначити, що вимоги про визнання недійсним Кредитного договору від 24.05.2007р. та похідних від нього договорів відповідачі висунули не після їх укладення, а лише в грудні 2013р., після звернення 01.03.2013р. ПАТ КБ «Надра» до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно положень ч.ч.1, 2, 5ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідачами не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави суду зробити обґрунтований висновок про те, що положення оспорюваного Кредитного договору, укладеного між сторонами, є несправедливим.

Суд розцінює звернення відповідачів із зустрічним позовом як його спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов'язань.

Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п.10 постанови Пленуму ВСС України №5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II ЗУ від 15.02.2011р. №3024-V1 «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків», є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету Про валютне регулювання).

Згідно п.11 цієї постанови у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суд виходить з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Покликання відповідачів на відсутність у Банку дозволу на здійснення валютних операцій необґрунтоване та безпідставне.

Суд відхиляє пояснення відповідачів про припинення договору поруки.

Відповідно до статті 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У договорі поруки від 24.05.2007р. строк його дії не встановлений.

Після виникнення прострочення платежу за кредитом Банк повідомив позичальника та поручителів листами від 29.10.2012р. про вимогу дострокового виконання зобовязання в тридцяти денний строк. Листи з вимогою відповідачі не отримали, поштою вони повернулися за закінченням терміну зберігання. Вимога Банку відповідачами виконана не була.

Після надіслання такої вимоги Банк в межах 6-місячного терміну, а саме 01.03.2013р. предявив в суд позов до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитом.

Таким чином, банк дотримався вимог статті 559 ЦК України та звернувся своєчасно до боржників з відповідними вимогами.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як поручителі, є солідарними боржниками з позичальником за окремими договорами поруки, кожен із поручителів поручився відповідати перед кредитором разом із позичальником як солідарні боржники, то між ними не виникає солідарної відповідальності між собою. При стягненні з них заборгованості така стягається судом окремо з кожного поручителя солідарно з позичальником.

За результатами розгляду справи з відповідачів слід стягнути в користь позивача судовий збір.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд робить висновок, що позов первісний позов підлягає до часткового задоволення, зустрічний позов до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст.8,10,11,57,58,60,88,209,212,213,215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Первісний позов ПАТ «Комерційний Банк «ОСОБА_1» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно в користь ПАТ «Комерційний Банк «ОСОБА_1» за кредитним договором № 74/МБ-ЦВ від 24 травня 2007р. 45 578,45 доларів США заборгованості по кредиту, 17402,18 доларів США заборгованості по процентах, 64 445 грн. 62коп. пені за порушення строку сплати тіла кредиту, 18 316грн. 46коп. пені за порушення строку сплати процентів.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 солідарно в користь ПАТ «Комерційний Банк «ОСОБА_1» за кредитним договором № 74/МБ-ЦВ від 24 травня 2007р. 45 578,45 доларів США заборгованості по кредиту, 17402,18 доларів США заборгованості по процентах, 64 445 грн. 62коп. пені за порушення строку сплати тіла кредиту, 18 316 грн. 46коп. пені за порушення строку сплати процентів.

В частині позовних вимог ПАТ «Комерційний Банк «ОСОБА_1» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення штрафу відмовити.

Стягнути в користь ПАТ «Комерційний Банк «ОСОБА_1» з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 по 1 147 грн. судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ «Комерційний Банк «ОСОБА_1» про визнання недійсними кредитного договору № 74/МБ-ЦВ від 24 травня 2007р., укладеного між ПАТ «Комерційний Банк «ОСОБА_1» та ОСОБА_2, договору поруки від 24 травня 2007р., укладеного між ПАТ «Комерційний Банк «ОСОБА_1» та ОСОБА_3, договору застави транспортного засобу майнового поручителя від 24 травня 2007р., укладеного між ПАТ «Комерційний Банк «ОСОБА_1» та ОСОБА_3, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Шевченківський районний суд м.Львова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя ОСОБА_1