Рішення № 64699366, 07.02.2017, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/18453/16-ц

н/п 2/640/724/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Губської Я.В.

при секретарі Балан Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до гаражно-будівельного кооперативу «Зірка-2», третя особа: голова правління гаражно-будівельного кооперативу «Зірка-2» ОСОБА_2 про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

25.11.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача гаражно-будівельний кооператив «Зірка-2», третя особа: голова правління гаражно-будівельного кооперативу «Зірка-2» ОСОБА_2 про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Уточнивши остаточно 02.02.2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 просить: - визнати незаконним звільнення його з роботи з посади сторожа за сумісництвом в гаражно-будівельному кооперативі «Зірка-2»; - визнати незаконними накази гаражно-будівельного кооперативу «Зірка-2» від 30.09.2016 року, 12.12.2016 року, 17.01.2017 року; - поновити на роботі на посаді сторожа за сумісництвом в гаражно-будівельному кооперативі «Зірка-2» з дати звільнення; - збов*язати гаражно-будівельний кооператив «Зірка-2» видати наказ про поновлення його на роботі на посаді сторожа за сумісництвом в гаражно-будівельному кооперативі «Зірка-2» з дати звільнення; - стягнути з гаражно-будівельного кооперативу «Зірка-2» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення по дату видання наказу про поновлення на роботі станом на 07.02.2017 року у розмірі 7770,51 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник уточнені позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Позивач вказує, що його звільнили неправомірно, оскільки немає підстав для звільнення особи, яка працює за сумісництвом при прийнятті особи за постійним місцем роботи. Крім того, зазначає, що він з 07.09.2016 року повинен був перебувати у відпустці, однак він в цей період працював. Звільненням з роботи порушені його права на працю та конституційні права, у зв*язку з чим і просить поновити його на роботі.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала, зазначивши, що порушень трудового законодавства при звільненні позивача не було і підстав для задоволення позову немає. Крім того, вказувала, що у зв*язку з зазначенням помилкової дати в наказі від 30.09.2016 року відповідачем були видані накази про внесення змін в наказ про звільнення позивача, всі грошові зобов*язання відповідача перед позивачем також виконані в повному обсязі, що підтверджується наданими до суду доказами.

Суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.2 КЗпП України право громадян на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в гаражно-будівельний кооператив «Зірка-2» на посаду сторожа за сумісництвом з 01.10.2014 року згідно його заяви та наказу № 13К від 01.10.2014 року (а.с. 31-32).

Судом встановлено та сторонами не заперечується, в тому числі і позивачем, що ОСОБА_1 є пенсіонером та працює за основним місцем роботи в приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Дніпро» охоронником інвестиційного відділу з 31.01.2011 року по теперішній час, що підтверджується довідкою від 07.02.2017 року.

Звертаючись з позовом до суду, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що його було незаконно звільнено з посади сторожа за сумісництвом в гаражно-будівельному кооперативі «Зірка-2».

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивача ОСОБА_1 сторожа за сумісництвом наказом голови правління № 11К від 30.09.2016 року звільнено з займаної посади сторожа за сумісництвом з 30.09.2016 року у зв*язку з прийняттям ОСОБА_3 на посаду сторожа по основному місцю роботи, ст. 43 КЗпП (3). (а.с. 6).

Також, до суду надані накази № 16К від 12.12.2016 року та №6К від 17.01.2017 року, якими наказ № 11К від 30.09.2016 року в частині дати звільнення та формулювання звільнення змінений та визначено, що ОСОБА_1 вважати звільненим з посади сторожа за сумісництвом з 01.10.2016 року у зв*язку з прийняттям ОСОБА_3 на посаду сторожа за основним місцем роботи з 30.09.2016 року, ст. 7 КЗпП України, п.9 ч.1 ст. 36 КЗпП України. (а.с. 45,59).

Відповідно до вимог ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є:1) угода сторін;2) закінчення строку (пункти 2і3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно дочастин третьої та четвертоїстатті 119 цього Кодексу;4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40,41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці;7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогамЗакону України"Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, повязану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення;7-2) з підстав, передбаченихЗаконом України "Про очищення влади";8) підстави, передбачені контрактом;9) підстави, передбачені іншими законами.

Згідно ст. 7 КЗпП України особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених устаттях 37і41цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

Також, вимогами ст. 43-1 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством.

Під час розгляду справи судом встановлено та підтверджується дослідженими доказами, що позивач ОСОБА_1 06.09.2016 року подав заяву про відпустку з 07.09.2016 року строком 24 календарних дня та наказом голови правління ГБК «Зірка-2» від 07.09.2016 року йому була надана відпустка з 07.09.2016 року, проведений повний розрахунок. (а.с. 36-39).

Згідно представленого до суду наказу № 11П від 30.09.2016 року на посаду сторожа ГБК «Зірка-2» з 30.09.2016 року прийнятий ОСОБА_3 з оплатою згідно штатного розкладу. (а.с. 41).

На підставі прийняття ОСОБА_3 на посаду сторожа за основним місцем роботи позивача ОСОБА_1 керівництвом ГБК «Зірка-2» було звільнено з посади сторожа за сумісництвом.

Судом в судовому засіданні з*ясовано, що ОСОБА_3, прийнятий на посаду сторожа в ГБК «Зрка-2» за основним місцем роботи та працює з 30.09.2016 року по теперішній час, що підтверджується наданими відповідачем табелем робочого часу, податковою звітністю за період з жовтня по грудень 2016 року , штатними розкладом ГБК «Зірка-2».

Таким чином, дослідивши всі надані сторонами докази в обґрунтування своїх доводів та заперечень, суд приходить до висновку, що позивача ОСОБА_1 було звільнено правомірно, з дотриманням правових підстав для звільнення, передбачених КЗпП України і підстав для поновлення його на роботі на посаді сторожа за сумісництвом в ГБК «Зірка-2» судом немає.

Підстав для скасування наказів ГБК «Зірка-2» від 30.09.2016 року, 12.12.2016 року, 17.01.2017 року суд також не вбачає, оскільки даними наказами відповідач вніс корективи щодо дати звільнення та правових підстав, що не заборонено чинним законодавством.

Твердження щодо упередженого ставлення до позивача з боку керівництва і що це є підставою для звільнення, також не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні і є необґрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 117 КЗпП УКраїни в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом не вбачається підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки суд відмовляє позивачу у поновленні на роботі.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі, у звязку з чим суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 10,11,60,61,79,88,169,209, 212-215,218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до гаражно-будівельного кооперативу «Зірка-2», третя особа: голова правління гаражно-будівельного кооперативу «Зірка-2» ОСОБА_2 про визнання незаконним звільнення, визнання незаконними наказів від 30.09.2016 року, 12.12.2016 року, 17.01.2017 року, поновлення на роботі на посаді сторожа за сумісництвом в гаражно-будівельному кооперативі «Зірка-2», зобов*язання видати наказ про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 7770,51 грн. - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя