Ухвала суду № 64696394, 09.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 356/1217/16-ц Головуючий у І інстанції Капшученко І. О.Провадження № 22-ц/780/414/17 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л. А.Категорія 33 09.02.2017

УХВАЛА

Іменем України

09 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,

при секретарі Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Березанського міського суду Київської області від 18 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія Кредо», Публічне акціонерне товариство «ХДІ Страхування» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

встановила:

В травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. В обґрунтування свої вимог позивач посилався на те, що 23.01.2016 на перехресті вул. Леніна та вул. Набережна у місті Березань Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Daewоo Lanos», д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_2, та автомобіля ВАЗ д.н.з. НОМЕР_5, яким керував ОСОБА_3, в результаті якої автомобіль позивача отримав механічні пошкодження. Позивач вказує, що внаслідок винних дій відповідача йому були спричинені моральні та матеріальні збитки у розмірі 2000 грн. та 9277 грн. 31 коп. відповідно, суму яких просить стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Березанського міського суду Київської області від 18 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що 21.01.2016 року на перехресті Леніна та вул. Набережна у місті Березань Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Deawoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_2, та автомобіля ВАЗ д.н.з. НОМЕР_5, яким керував ОСОБА_3, в результаті якої автомобілі сторін отримали механічні пошкодження. По факту порушення позивачем п. 10.1 Правил дорожнього руху, за яке передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП, було складено адміністративний протокол.

Постановою судді Березанського міського суду Київської області від 11.04.2016 позивача було визнано невинуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с.5-6, 40-41)

Позивач в обґрунтування розміру матеріальних збитків надав до суду висновок експертного атотоварознавчого дослідження № 4 про визначення матеріального збитку, заподіяного ушкодженням колісного транспортного засобу «Daewоo Lanos», д.н.з. НОМЕР_4, складений 28.03.2016 року, з якого вбачається, що зазначеному автомобілю завдано збитки на суму 9277,31 грн. (а.с.7, 53-76).

Згідно ч. 1-2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Ч. 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Враховуючи фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про те, що в даному випадку шкода, завдана автомобілю позивача, була спричинена внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки - зіткненням автомобілів, що належать позивачу та відповідачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Роз'яснення, надані в абз. 2 п. 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», зокрема, вказано, що, спір про відшкодування шкоди, завданої самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами ст. 1188 ЦК, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

Аналізуючи вищенаведене, вбачається, що у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх володільцям питання про її відшкодування вирішується за принципом вини, тобто на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено ч. 1 ст. 1166 ЦК України, якою передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна ( ч.2 ст. 23 ЦК України).

Загальний порядок відшкодування моральної шкоди передбачено ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Так, незалежно від вини моральна шкода відшкодовується, якщо шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров?я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, її відшкодування здійснюється за правилами ст. 1187 ЦК. Однак, якщо шкода завдана життю або здоров?ю фізичної особи володільцями джерел підвищеної небезпеки внаслідок їх взаємодії, то моральна шкода відшкодовується залежно від ступеня їх вини за правилами ст. 1188 ЦК. Таким чином, з аналізу ч. 2 ст. 1167 ЦК України випливає, що якщо шкода завдана майну фізичної особи, то права на відшкодування моральної шкоди без вини у потерпілого не виникає.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з п. 5, 9 Постанови Пленуму Верховного суду України « Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31.03.1995 № 4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, дійшов таких висновків.

У відповідності до ч. 3 ст. 10 та до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін виник спір. Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Суд критично ставиться до посилань позивача у позовній заяві на наявність такої підстави для задоволення позову, як відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки, з посиланням на ст. 1187 ЦК України, оскільки в даному випадку застосуванню підлягає саме ст. 1188 ЦК України, яка регламентує відшкодування шкоди, спричиненої взаємодією декількох джерел підвищеної небезпеки, потерпілому винною особою.

Так, суду не надано жодних доказів, які б вказували на наявність вини ОСОБА_3 за фактом дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 23.01.2016, що є обов'язковою умовою для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дії двох джерел підвищеної небезпеки.

Постанова Березанського міського суду Київської області від 11.04.2016 у справі про адміністративне правопорушення № 356/143/16-п, на яку позивач посилається як на доказ вини ОСОБА_3 у вчиненні ДТП та якою позивача було визнано невинним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, в той же час не містить визнання факту вини відповідача, відтак, не може розцінюватись судом як належний доказ.

Інших доказів, що підтверджують вину ОСОБА_3 надано не було.

Окрім того, суд бере до уваги величину проміжку часу між ДТП та датою здійснення автотоварознавчого дослідження, а саме 23.01.2016 та 28.03.2016, проміжок часу між якими - 65 днів, що є підставою для сумніву у об'єктивності дослідження.

Окрім того, недоведеними є вимоги позивача щодо відшкодування йому моральної шкоди, так як не було обґрунтовано, в чому полягає ця шкода, її характер та обсяг, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Враховуючи дані обставини, в судовому засіданні не було встановлено причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням її завдавача та вини останнього в її заподіянні. Посилання позивача лише на сам факт заподіяння йому моральної шкоди у вигляді душевних страждань з приводу пошкодження автомобіля суд не приймає як належні, бо вони не підтверджені жодними доказами, а констатація позивачем факту заподіяння моральної шкоди не є достатньою і безумовною підставою для стягнення моральної шкоди у судовому порядку.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю та відсутністю правових підстав для його задоволення.

Таким чином, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія судді вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми процесуального та матеріального права відмовляючи у позові.

Апелянт стверджує, що вина ОСОБА_3 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди підтверджується постановою Березанського міського суду Київської області від 11.04.2016 року по справі №356/143/16-ц. Проте, цією постановою не було встановлено вини ОСОБА_3, а лише визнано ОСОБА_2 невинуватим у вчиненні адміністративного правопорушення. Тому дане твердження апелянта не відповідає дійсності.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, то вони не містять жодних доказів які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції судового рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Березанського міського суду Київської області від 18 жовтня 2016 року залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Мельник Я.С.

Матвієнко Ю.О.