Ухвала суду № 64696210, 02.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 759/7147/16-ц Головуючий у І інстанції Оладько С. І.Провадження № 22-ц/780/346/17 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.Категорія 20 02.02.2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Сержанюка А.С., Суханової Є.М.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тіщенко Наталія Михайлівна, товариство з обмеженої відповідальністю «АВЕРС-СІТІ», про визнання недійсним договору дарування,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27.08. 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19.11.2015 року, у цивільній справі № 759/16423/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ТОВ «Аверс-Сіті» про поділ спільного майна подружжя, вимоги в частині поділу спільного сумісного майна подружжя було задоволено шляхом виділення сторонам в рівних частинах прав покупця, передбачених попереднім договором № G260 від 22.08.2011 року між ОСОБА_3та товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕРС-СІТІ», для оформлення в майбутньому договору купівлі-продажу однокімнатної квартири. Підставою для такого рішення став факт здійснення інвестування будівництва спірної квартири під час перебування сторін в шлюбі.

Пунктом 1.2 Договору бронювання передбачено, що об'єкт бронюється за умови придбання ОСОБА_3 пакету цінних паперів в кількості, визначеній у п.1.4. цього Договору, за формулою: кількість кв. м. загального житлового приміщення поділена на 0,01 кв. м. дорівнює необхідній кількості облігацій. Для виконання Договору бронювання об'єкта нерухомості № G 260 - Б2В від 07.08.2006 року з ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № G 260 - К2 К- 40 - 6 від 07 08.2006 року, на підставі якого придбано 4948 штук цінних паперів за 227135 гривень 47 копійок. Для придбання цінних паперів 22.12.2006 року між ОСОБА_3 та ПАО КБ «Надра» укладено кредитний договір № 205/П/ПР/2006-840, зобов'язання перед кредитором за яким були виконані до розірвання шлюбу між сторонами. ОСОБА_3, відступаючи право вимоги за Договором бронювання об'єкта нерухомості № G 260 - Б2 від 07.08.2006 року, 22.08.2011 року уклала з товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕРС СІТІ» попередній договір №G260 для оформлення в майбутньому договору купівлі-продажу однокімнатної квартири, ціна якої становить 227 135 гривень 47 копійок.

На початку квітня 2016 року позивач звернувся до товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕРС СІТІ» за інформацією щодо стадії, на якій знаходиться будівництво заброньованого об'єкту, на що йому було повідомлено, що квартира вже була передана у власність ОСОБА_3 на виконання умов попереднього договору №G260 від 22.08.2011 року.

В подальшому позивач дізнався, що 22.12.2014 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Тіщенко Н.М. було посвідчено договір дарування, на підставі якого ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка фактично була придбана за спільні кошти подружжя.

З урахуванням викладеного позивач просив суд визнати недійсним договір дарування спірної квартири від 22.12.2014 року, визнати за позивачем та ОСОБА_3 право власності на ? спірної квартири за кожним.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 жовтня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Обґрунтував скаргу тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що правові підстави для задоволення позову відсутні. Зазначає, що судом не взято до уваги доводи його позовної заяви. Вважає висновки суду такими, що не ґрунтуються на положеннях закону.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків:

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Ст. 10 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Аналогічна норма міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем наявності передбачених законом підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що спірна квартира є спільною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки була придбана за спільні кошти подружжя. Дану обставину було встановлено рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27.08.2015 року. За таких умов одноосібне розпорядження ОСОБА_3 спільним майном подружжя є незаконним, відтак вказаний правочин підлягає визнанню недійсним. З наведеною позицією позивача/апелянта колегія суддів апеляційного суду погодитися не може.

Як було встановлено в ході розгляду справи, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27.08.2015 року у цивільній справі № 759/16423/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» про поділ спільного майна подружжя, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було виділено по ? частині кожному прав покупця, передбачених попереднім договором № G 260 - Б2 від 22.08.2011 року. Саме вказаним рішенням позивач обґрунтовував наявність в нього права власності на спірну квартиру. В той же час, вказаним рішенням суду між подружжям були розподілені права покупця на квартиру. Право ж власності на спірну нерухомість ні вказане рішення суду, ні попередній договір № G 260 - Б2 від 22.08.2011 року не встановлювали. Натомість 29.07.2013р. між ТОВ «Аверс-Сіті» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого остання й набула права власності на спірну нерухомість. За таких умов саме вказаний договір купівлі-продажу і є правовстановлюючим документом для даних правовідносин.

У відповідності до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, укладений 29.07.2013р між ТОВ «Аверс-Сіті» та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу ніким не оскаржувався та не визнавався недійсним. При цьому визнання за позивачем права покупця на квартиру за попереднім договором не зумовлює автоматичної недійсності згаданого договору купівлі-продажу, а вказана обставина потребує встановлення судовим рішенням.

Оскільки на даний час правочин, що породжує право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру, є чинним, правові підстави для визнання наступного правочину, за яким власник розпорядився належним йому майном, відсутні.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведення позивачем в ході розгляду справи наявності на даний час правових підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу квартири недійсним. Не підлягає задоволенню за таких обставин й вимога про визнання права власності на таку квартиру. За таких умов суд першої інстанції, розглядаючи спір, належно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому передбачених законом підстав для скасування рішення суду при апеляційному розгляді колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: А.С. Сержанюк

Є.М. Суханова