Рішення № 64693279, 14.02.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/3551/16-ц 22-ц/774/661/К/17

Справа № 215/3551/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/661/К/17 суддя Демиденко Ю.Ю.

Категорія - 26 ( ІІІ ) Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

Іменем України

14 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

за участю секретаря - Гладиш К.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 04 січня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про стягнення моральної шкоди.

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

представник відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - ОСОБА_4,

представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на отримання ним професійного захворювання внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах. Висновком МСЕК у 2012 році йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 30% та визнано інвалідом ІІІ групи, які при наступному переогляді залишено незмінними.

Вважаючи причиною отримання професійного захворювання тривалу роботу в умовах шкідливих факторів, що перевищують гранично допустимий рівень, просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у сумі 313 200,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 04 січня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_3Й в рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000 грн. без стягнення податків та обовязкових платежів, а також - на користь держави 551,20 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на недоведеність позивачем обставин справи, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема відсутні докази в підтвердження наявності факту заподіяння йому моральної шкоди та в підтвердження протиправності поведінки відповідача, при цьому позивач працював й на інших підприємствах зі шкідливими умовами праці. Також, зазначає, що робота у шкідливих умовах праці законодавчо дозволяється та позивач свідомо, навіть після захворювання у 2006 році, тривалий час працював у таких умовах. Позовна заява містить посилання на Методику встановлення заподіяння моральної шкоди та метод оцінки розміру компенсації спричинених страждань, розробленої ОСОБА_6, тоді як ця методика рекомендована для застосування в експертній практиці, а не для самостійного застосування фізичними особами та є науковою рекомендацією, носячи винятково абстрактний характер.

Крім того, зазначає, що звернення позивача до суду з даним позовом є передчасним та не передбачено ст. 15 ЦПК України, адже на підприємстві питання відшкодування моральної шкоди вирішується за заявами працівників на підставі розпорядження №169 від 03.06.2016 року «Про компенсацію моральної шкоди у звязку з втратою працездатності або нещасним випадком на виробництві в досудовому порядку», а позивач не звертався до роботодавця із заявою про відшкодування морально шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» - ОСОБА_4, яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника відповідача ОСОБА_7 ОСОБА_5, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її відхилити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 працював впродовж 10 років, із яких: з 24.12.2001 року по 12.08.2004 року - прохідником на шахті «Ювілейна» ВАТ «Суха Балка», а з 27.12.2004 року по 19.07.2012 року прохідником на шахті ім. Леніна ВАТ та ПАТ «Кривбасзалізрудком», в умовах важкої праці, показники якої перевищували нормативні.

19.07.2012 року позивач звільнений в звязку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоровя, який перешкоджає продовженню даної роботи, згідно п. 2 ст. 40 КЗпП України (а.с. 23-27).

Відповідно до медичного висновку лікарсько-експертної комісії Українського НДІ промислової медицини від 10 травня 2012 року у позивача встановлено професійне захворювання з діагнозом: радикулопатія попереково-крижова та шийна полісегматична з помірно вираженим порушенням біомеханіки хребта та статико-динамічними порушеннями, больовим і мязово-тонічним синдромами, нейродистрофічними проявами у вигляді дв.плечолопаткового періартрозу, ПД першого-другого ст., деформуючого артозу ліктьових суглобів, ПФ першого ст., деформуючого артозу колінних суглобів, ПФ першого ст., периферичним нейроваскулярним синдромом верхніх кінцівок з порушенням трофіки кистей.

Висновком МСЕК від 20 липня 2012 року позивачу первинно встановлено 30% втрати професійної працездатності та визнано інвалідом третьої групи з 25.06.2012 року з наступним переоглядом 01.07.2013 року (а.с. 16). При наступних переоглядах відсоток втрати професійної працездатності та ступінь інвалідності залишились незмінними до 01 липеня 2017 року (а.с. 17).

Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_3 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обовязків і повязане з виробництвом, і наявності у звязку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Статтею 153 КЗпП України та статтею 13 Закону України «Про охорону праці» передбачений обовязок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Як вбачається з акту розслідування професійного захворювання від 25 травня 2012 року (а.с. 13-15), причиною професійного захворювання позивача є тривалий стаж роботи в умовах важкої праці, показники якої перевищували нормативні(підіймання та переміщення вантажів, гергуючи з іншими роботами 38-50 кг при нормі до 30 кг, робоча поза з похилом корпусу до 30°/більш 30° - 51,2% при нормі 25°%, статичне навантаження при утриманні вантажу двома руками 150000 кг/с при допустимому 70000 кг/с). Тобто, роботодавець, у тому числі й ПАТ «Кривбасзалізрудком», допустив перевищення гранично допустимий рівень важкості праці позивача, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

При цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обовязку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло, у тому числі, з вини ПАТ «Кривбасзалізрудком», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Спростовуються доводи відповідача щодо недоведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у звязку з отриманим ним професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих звязків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Отже, судом вірно встановлено порушення ПАТ «Кривбасзалізрудком» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обовязок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги щодо передчасного звернення позивача до суду з даним позовом без вирішення питання про компенсацію моральної шкоди у досудовому порядку на підставі розпорядження ПАТ «Кривбасзалізрудком» № 169 від 03.06.2016 року «Про компенсацію моральної шкоди у звязку з втратою працездатності або нещасним випадком на виробництві в досудовому порядку».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Положення ч. 2 ст. 8 Конституції України визначають, що її норми є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Це конституційне право не може бути скасованим (ч. 2 ст. 22 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Громадянин має право безперешкодно звернутися до суду за захистом своїх прав і свобод.

Аналіз положень ст. 8, 55, 64 Конституції України дає підстави стверджувати, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина. Зокрема, положення ч. 2 ст. 64 Основного Закону держави не допускають обмеження права на судовий захист навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Це повністю відповідає Загальній декларації прав людини, за якою кожен, у разі порушення його основних прав, наданих конституцією і законом, має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами (ст. 8).

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001.

Відповідно до положення ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Як роз'яснив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09 липня 2002 року щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) для забезпечення судового захисту Конституція України у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Відхиляються колегією суддів й доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява містить посилання на Методику встановлення заподіяння моральної шкоди та метод оцінки розміру компенсації спричинених страждань, розроблену ОСОБА_6, оскільки, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ч. 1 ст. 303 ЦПК України, п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р.)., а суд першої інстанції, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу, не застосовував вищезазначену Методику.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування розяснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, тривалості праці позивача на протязі 10 років в умовах важкої фізичної праці, що потягло втрату працездатності, з яких 7 років 5 місяців - на підприємстві відповідача, а інший час - на іншому підприємстві, розмір втрати професійної працездатності - 30%, встановлену інвалідність третьої групи, та відсутність протягом тривалого часу негативних змін (погіршення стану здоровя, яке призвело до збільшення ступеня втрати професійної працездатності), вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її з 20000,00 грн. до 15000,00 грн.

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - задовольнити частково.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 04 січня 2017 рокузмінити, зменшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_3 з 20000,00 гривень до 15000 (пятнадцяти тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: