Ухвала суду № 64686702, 13.02.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/2968/16-к 13.02.2017

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2017 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Войтовського С.А.

суддів - Чебанової-Губарєвої Н.В., Ржепецького О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12016150110001338 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілої та цивільного позивача ОСОБА_2 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 листопада 2016 року відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Миколаєва, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, не працюючого, в силу ст. 89 КК України не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,

за участю:

секретаря - Чоботаренко Т.І.

прокурора - Кучеренка Д.С.

обвинуваченого - ОСОБА_1

захисника - ОСОБА_3

потерпілої - ОСОБА_2,

законного представника потерпілої - ОСОБА_4,

представника цивільного відповідача - ОСОБА_5

Провадження №11-кп/784/101/17 Головуючий першої інстанції: Закревський В.І.

Категорія: ст. 286 ч.2 КК України Доповідач апеляційного суду: Войтовський С.А.

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст вимог апеляційних скарг і судового рішення суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 просить вирок суду змінити, звільнивши його, на підставі ст.75 КК України, від відбування покарання з випробуванням, без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Потерпіла ОСОБА_2 просить скасувати вирок в частині призначення покарання та відшкодування моральної шкоди. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Просить стягнути з ОСОБА_1 на її користь моральну шкоду в розмірі 500000 грн.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 та НАСК "Оранта" в солідарному порядку на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 56644 грн. 38 коп.; з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду в розмірі 300000 грн.; з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати за проведення судових експертиз в сумі 4402 грн.; на користь держави в особі Миколаївської обласної дитячої лікарні Миколаївської обласної ради за стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_8 в сумі 32922 грн. 49 коп.;

Також вирішено питання щодо речових доказів.

2. Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 посилається на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі. Вважає неправильним висновок суду про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства. Вказує, що повністю визнав свою вину, щиро кається у скоєному, визнав цивільні позови та готовий нести відповідальність за завдану матеріальну та моральну шкоду. Просить взяти до уваги, що після ДТП він передав потерпілу лікарям швидкої медичної допомоги, зателефонував до поліції та повідомив про скоєння ДТП, був тверезим на той час. Також відшкодував батькам потерпілої 25000 грн. на її лікування в силу своїх матеріальних можливостей. Просить не позбавляти його волі, для того, щоб він мав можливість працювати та відшкодувати завдані збитки і утримувати свою родину, виховувати двох малолітніх дітей та доглядати престарілого дідуся. Також просить не позбавляти його права керування транспортними засобами з метою використання автомобіля для швидшого відшкодування завданих збитків.

Потерпіла ОСОБА_2 посилається на те, що у кримінальному провадженні є підстави для збільшення сум, які підлягають стягненню з обвинуваченого та застосування до нього більш суворого покарання. Вважає, що судом не враховано наявність обставин, що обтяжують покарання - тяжкість наслідків, завданих кримінальним правопорушенням та вчинення кримінального правопорушення відносно малолітнього. Звертає увагу на те, що внаслідок даного кримінального правопорушення, її малолітня донька ОСОБА_14, 2005 року народження, залишилась інвалідом і стан її здоров'я в майбутньому не зможе відновитися до попереднього стану. Вказує, що дочці встановлено інвалідність терміном на 2 роки підгрупа А. Посилається, що судом безпідставно враховано визнання вини та щире каяття обвинуваченого, який, на її думку, намагався уникнути відповідальності, заводив слідство в оману. Стверджує, що ОСОБА_1 не надавав коштів на лікування дитини, а лише обіцяв все відшкодувати. В серпні 2016 року її родина була змушена продати єдиний транспортний засіб - мікроавтобус, а гроші витратити на лікування дитини. Крім того, вважає безпідставним часткове задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди, оскільки їх родина пережили емоційні страждання, витрати, пов'язані з відновленням психічного стану родини, порушення звичайного способу життя у зв'язку з даною ДТП.

В запереченнях на апеляційну скаргу потерпілої захисник ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 вважає її необґрунтованою. Вказує, що суд правильно врахував обставини, що пом'якшують покарання. Посилається, що такі обставини, як тяжкі наслідки, завдані злочином та вчинення злочину щодо малолітнього не можуть бути враховані, як обтяжуючі покарання. Також не погоджується з розміром моральної шкоди, визначеної потерпілою в сумі 500000 грн.

3. Встановлені судом першої інстанції обставини.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.05.2016 року, близько 13:00 год., ОСОБА_1 керував технічно справним автомобілем марки «Fiat Doblo», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 та рухався у світлий час доби по правій смузі руху сухої асфальтованої проїзної частини дороги по вул. Одеській зі сторони вул. Коротченка у напрямку вул. Грушевського (центру міста), зі швидкістю 30 км/год. При цьому, на даній ділянці дороги, по ходу руху автомобіля марки «Fiat Doblo» було встановлено дорожні знаки п.5.35.1 «Пішохідний перехід» (початок переходу) та п.5.41.1 «Пункт зупинки автобусу», а з протилежної сторони дороги дублюючий дорожній знак п.5.35.2 «Пішохідний перехід» (кінець переходу).

В цей же час, по нерегульованому пішохідному переходу, який був частково позначений дорожньою розміткою п. 1.14.1 «зебра» та дорожніми знаками 5.35.1 та 5.35.2 Правил дорожнього руху України, справа-наліво по ходу руху автомобіля «Fiat Doblo», проїзну частину почав перетинати пішохід - малолітня ОСОБА_8, якій дав дорогу водій автомобіля ВАЗ-21011, реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_10, що спочатку рухався перед автомобілем «Fiat Doblo», по тій же смузі руху, проте завчасно зменшив швидкість та зупинився перед пішохідним переходом.

При наближенні до зазначеного нерегульованого пішохідного переходу, водій ОСОБА_1 грубо порушив вимоги п.п.2.3 «б», 12.3, 18.1 та 18.4 ПДР України, а саме, керуючи транспортним засобом, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміни, відволікся від керування транспортним засобом у дорозі, при виявленні небезпеки у вигляді пішохода не вжив заходів до зменшення швидкості автомобіля аж до повної його зупинки, не дав дороги пішоходу, який переходив проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу, хоча повинен був це зробити та мав таку технічну можливість, побачивши, що перед нерегульованим пішохідним переходом зменшив швидкість та зупинився інший транспортний засіб (автомобіль), сам не зменшив швидкість та не зупинився, не переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких могла бути створена перешкода або небезпека, здійснив об'їзд автомобіля ВАЗ-21011, реєстраційний номер НОМЕР_2, з лівої сторони та виїхав на пішохідний перехід, внаслідок чого передньою правою частиною свого автомобіля скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_8, яка переходила проїзну частину.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження та була доставлена до лікарні у вкрай важкому стані.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 509-М від 02.08.2016 року у ОСОБА_8 виявлено: відкриту черепно-мозкову травму, забій головного мозку III ступеню, перелом лобної кістки зліва, дифузійне аксональне ушкодження, субарахноідальний крововилив, крововилив в бокові шлуночки, спастичний тетрапарез, більше зліва. Тілесні ушкодження виникли 04.05.2016 при ДТП і відносяться до категорії тяжких як небезпечних для життя в момент заподіяння.

Дії ОСОБА_1 судом кваліфіковані за ч.2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжкі тілесні ушкодження малолітній ОСОБА_8

4. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали та положення закону, яким він керувався.

Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого та його захисника, потерпілу та законного представника потерпілої на підтримку доводів своїх апеляційних скарг; представника цивільного відповідача, який відніс розгляд апеляційних скарг на розсуд суду; думку прокурора, який просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а вирок суду без змін; вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, за обставин встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються доказами дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку. В цій частині вирок суду не оскаржується.

Що стосується покарання, то воно призначено обвинуваченому ОСОБА_1 у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості скоєного злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів та даних про особу обвинуваченого.

Суд першої інстанції визнав обставинами, що пом'якшують покарання -повне визнання своєї вини, щире каяття та часткове відшкодування витрат на лікування потерпілої.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 зазначає про суворість призначеного йому покарання, з посиланням на те, що він повністю визнав вину, частково відшкодував завдану матеріальну шкоду на лікування потерпілої дитини, має родину, двох малолітніх дітей також на його утриманні перебуває дідусь похилого віку. В той же час, потерпіла зазначає, що обвинувачений своєї вини не визнав, намагався уникнути покарання та просить звернути особливу увагу на тяжкість завданих ДТП наслідків для її дитини, яка стала інвалідом.

Однак, доводи потерпілої ОСОБА_2 стосовно того, що обвинувачений не визнає своєї вини у вчиненому, є безпідставними.

Як слідує з журналу судового засідання з елементами протоколу, ОСОБА_1 в ході судового розгляду повністю визнав свою вину, каявся у вчиненому, визнав матеріальну шкоду в повному обсязі та частково - моральну шкоду (а.с. 134-135).

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 також визнав повністю вину у вчиненому злочині та висловлював щирий жаль з приводу зазначених подій та їх наслідків.

З матеріалів кримінального провадження також слідує, що ОСОБА_1 в порядку ст. 89 КК України раніше не судимий (а.с. 122-123,124 ), на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває (а.с. 125, 126), за місцем проживання характеризується позитивно (а.с. 128, 129), алкогольними напоями не зловживає, не працює, скарги на нього не надходили, проживає з матір'ю. Згідно з копіями свідоцтв про народження, ОСОБА_1 має малолітніх дітей 2006 і 2009 років народження, перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Первомайської РДА та отримує щомісячну компенсацію по догляду за престарілим ОСОБА_11, 1926 року народження (а.с. 132). Апеляційний суд вважає, що наведені дані про особу обвинуваченого були належним чином враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.

При цьому суд також обгрунтовано врахував і те, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, наслідки даної ДТП, в результаті якої ОСОБА_8, згідно консультативного висновку спеціаліста центральної ЛКК з дитячої інвалідності № 806 від 29.08.2016 року та висновку Первомайського міського центру первинної медико-санітарної допомоги № 50 від 02.09.2016 року, встановлено інвалідність терміном на 2 роки підгрупи А.

Що стосується доводів обвинуваченого щодо того, що призначення йому покарання у виді позбавлення волі, позбавлення його права керування транспортними засобами, не дасть йому можливості утримувати членів своєї родини, то вони не заслуговують на увагу.

Матеріали провадження не містять даних про місце офіційного працевлаштування обвинуваченого, законних джерел його доходу, наявності у нього фінансових можливостей для утримання родини. До того ж, згідно з довідкою з місця проживання, ОСОБА_1 проживає лише з матір'ю (а.с. 128). Той факт, що обвинувачений доглядає свого престарілого дідуся, також може слугувати підставою для застосування положень ст. 75 КК України.

Основне покарання за ч.2 ст.286 КК України ОСОБА_1. призначено в межах, ближчих до мінімальних.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 розглянутий судом першої інстанції у відповідності до вимог закону. Так, згідно з п. 9 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. З урахуванням даних факторів, тяжкістю наслідків ДТП, даних про особу обвинуваченого, який не працює, часткового відшкодування завданих збитків, судом обґрунтовано визначено розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з обвинуваченого в розмірі 300000 грн.

На думку апеляційного суду, саме покарання, визначене судом першої інстанції, без застосування положень ст. 75 КК України та з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, є необхідним і достатнім для перевиховання обвинуваченого та попередження скоєння ним нових злочинів.

Підстав для зміни або скасування вироку апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 418 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 листопада 2016 року відносно ОСОБА_1 - без змін.

Ухвала набирає чинності з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді

Войтовський С.А. Чебанова-Губарєва Н.В. Ржепецький О.П.