Ухвала суду № 64683772, 08.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/2428/13-ц Головуючий у І інстанції Унятицький Д. Є.Провадження № 22-ц/780/112/17 Доповідач у 2 інстанції Голуб С. А.Категорія 47 08.02.2017

УХВАЛА

Іменем України

08 лютого 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Голуб С.А.

суддів: Верланова С.М., Приходька К.П.

за участі секретаря: Дрозда Р.І.

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 01 липня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Немішаєвська селищна рада Київської області, про розділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Немішаєвська селищна рада Київської області, про розділ спільного майна подружжя,-

в с т а н о в и л а :

Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, з урахуванням неодноразово уточнених позовних вимог (остання заява від 21 січня 2015 року), мотивуючи свої вимоги тим, що з 01 січня 2004 року по 24 жовтня 2008 проживала однією сім'єю, без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_3, а з 25 жовтня 2008 року перебувала з ним в зареєстрованому шлюбі.

В період спільного проживання ОСОБА_3 отримав земельну ділянку, площею 1200 кв.м. по вулиці Шкільна, 18 в смт.Немішаєве Бородянського району Київської області для будівництва житлового будинку, яку в подальшому приватизував.

3 вересня 2005 року вона продала свій автомобіль ВАЗ-2106, 1985 року випуску, а кошти виручені від його продажу витратила на будівництво житлового будинку.

Тому просила визнати незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 спільним майном подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку.

ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, неодноразово уточнював позовні вимоги, відповідно до остаточних позовних вимог (а.с.48-50), просив визнати кошти в сумі 212394 грн. витрачені на придбання автомобіля «TOYOTA CARINA», магнітолу вартістю 750 грн., холодильник вартістю 8460,00 грн., пральну машину вартістю 2400,00 грн. спільною сумісною власністю подружжя, розділити спільне майно подружжя, виділивши йому та ОСОБА_2 по 1/2 частині вартості коштів, витрачених на придбання автомобіля «TOYOTA CARINA», 1/2 вартості магнітоли, 1/2 вартості холодильника.

Справа судами слухалась неодноразово. Останнім рішенням Бородянського районного суду Київської області від 01 липня 2016 року в задоволенні позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовлено.

Сторони оскаржили рішення суду в апеляційному порядку.

ОСОБА_2 в доводах апеляційної скарги не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні її позову з тих підстав, що позивачем у судовому засіданні не доведено джерело набуття коштів, які вкладені у будівництво будинку. Вважає, що нею доведено що вона займалась організацією всього процесу будівництва будинку, в судовому засіданні не встановлено, що будинок будувався за кошти здобуті злочинним шляхом, а тому у суду були всі підстави для задоволення позову.

Просить рішення суду скасувати в частині в відмови у задоволенні її позову і ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги надані ним письмові докази, які підтверджують набуття сторонами під час шлюбу автомобіля, автомагнітоли, холодильника та пральної машини. Оскільки вказане майно набуте під час шлюбу, а залишилось в користуванні ОСОБА_2, ОСОБА_3 може ставити питання про визнання його спільною сумісною власністю подружжя, поділ цього майна шляхом стягнення з ОСОБА_2 половини його вартості.

Просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову і в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 01 січня 2004 року по 24 жовтня 2008 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що підтверджується копією рішення Бородянського районного суду від 30 липня 2013 року (т.1 а.с.43-45), а з 25 жовтня 2008 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Коростенського міжрайонного суду Житомирської області від 16 грудня 2010 року, що підтверджується копією вказаного рішення (т.1 а.с.14).

Перебуваючи в шлюбі, ОСОБА_3 отримав земельну ділянку для будівництва житлового будинку по вулиці Шкільна, 18 в смт.Немішаєве Бородянського району Київської області, на якій знаходиться незавершений будівництвом житловий будинок, який в жовтні 2008 року було дозволено підключити до центрального водогону та каналізаційної мережі, що підтверджується копіями рішень Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області від 14 травня 2004 року (т.1 а.с.30) від 14 жовтня 2008 року (т.1 а.с.26), копією будівельного паспорта (т.1 а.с.27-30), висновком судової будівельно-технічної (оціночно-будівельної) експертизи (а.с.142-158).

Відповідно до довіреності (т.1 а.с.60) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають право керувати та розпоряджатися автомобілем «TOYOTA CARINA», 1993 року випуску, д.н.з.НОМЕР_1, належним ОСОБА_4.

З копії фіскального чеку (т.1 а.с.62) вбачається, що вартість холодильника «LG» становить 8460,00 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався між іншим вказівками Вищого спеціалізованого суду

України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які були надані ним в ухвалі за наслідками перегляду в касаційному порядку попередніх рішень судів в даній справі. Зокрема ВССУ було зазначено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набуті майна. застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Визнаючи спірний недобудований житловий будинок об'єктом спільної сумісної власності, суди не врахували вище зазначених норм матеріального закону, не встановили та в рішеннях не зазначили чим підтверджується участь ОСОБА_2 в будівництві спірного житлового будинку, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження факту реалізації автомобіля марки «ВАЗ 2106» позивачкою не було надано, не звернули уваги, що акти виконаних робіт, видаткові накладні на будівельні матеріали видані на ім'я ОСОБА_3 Враховуючи зазначене, суди не встановили розмір частки кожного з подружжя із врахуванням вкладів зроблених кожним із них, що передбачено ст. 60 СК України.

Суд першої інстанції виконуючи вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ з»ясовував у сторін джерело набуття коштів, за які будувався будинок. Аналізуючи пояснення ОСОБА_2 в судовому засіданні щодо того, що на будівництво втрачались кошти, що були нею та відповідачем зароблені та кошти з продажу належного їй автомобіля, суд прийшов до висновку, що зазначені обставини не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки належних та допустимих доказів, що підтверджують ці обставини суду не надано. При цьому, суд не прийняв до уваги як докази на підтвердження вказаних обставин біржовий договір , оскільки в договорі не зазначена сума за яку було продано транспортний засіб (т.3 а.с.8), розписку ОСОБА_5 (а фактично письмові пояснення), яка не є допустимим доказом щодо доведення джерела походження коштів(т.3 а.с.12), та договір на відкриття та ведення поточного рахунку з випискою по рахунку (т.3 а.с.17, 88), який не підтверджує, що отримана сума страхового відшкодування була витрачена на будівництво спірного будинку.

За таких обставин оскільки докази, що підтверджують, що джерелом набуття незавершеного будівництва житлового будинку, були спільні сумісні кошти, або спільна праця подружжя в судовому засіданні не надані, а рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, суд прийшов до висновку, що підстав для застосування ст. 60 СК України не вбачається, а відтак і відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_2

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що фіскальний чек на придбання холодильника (т.1 а.с.62), гарантійний талон на магнітолу (т.1 а.с.61) не являються належними та допустимими доказами, що підтверджують джерело набуття спірного майна за зустрічним позовом. Щодо спірного транспортного засобу то він подружжям під час шлюбу набутий не був, сторони мають право ним керувати на підставі довіреності. При цьому розписка ОСОБА_4 (т.2 а.с.24) про отримання коштів за транспортний засіб доказом набуття цього майна у спільну сумісну власність не являється.

Судова колегія погоджується із такими висновками суду виходячи з такого.

Відповідно до ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, і мають взаємні права та обов'язки.

За правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до 16 січня

2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Отже, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти. (Правовий висновок Верховного Суду України у справі за № 6-2253цс15)

Відповідно до ст.360-7 ЦПК України висновок верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 365 цього кодексу, є обов»язковими для всіх суб»єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосування таких норм права.

Враховуючи наведені норми, суд першої інстанції дослідив надані сторонами докази і прийшов до правильних висновків про те, що цими доказами факт будівництва будинку за спільні кошти. Усі надані позивачем докази не доводять , що позивач своїми коштами чи працею приймала участь у будівництві будинку.

Також суд обґрунтовано дійшов до висновку і про недоведеність зустрічних позовних вимог.

Судова колегія не вважає за можливе переоцінювати досліджені судом першої інстанції докази.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 314, 316 України, колегія суддів, -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 01 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду Київської області набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту проголошення.

Головуючий

Судді