Ухвала суду № 64681539, 09.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4522/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

09 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Приходько К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до військової частини А 0515 про визнання бездіяльності протиправною, зміну підстави звільнення та стягнення вихідної допомоги,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до військової частини А 0515 (далі по тексту - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною діяльність військової частини А0515 щодо зміни правової підстави розірвання трудового договору;

- зобов'язати військову частинку А0515 змінити формулювання причини звільнення з п. 2 ст. 36 КЗпП України на п. 4 ст. 36 та ст. 39 КЗпП України;

- зобов'язати військову частину А0515 виконати заходи, передбачені ст.ст. 44, 47, 116 КЗпП України;

- стягнути з військової частини А0515 на користь позивача згідно з нормами статті 44 КЗпП України вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати оскаржувану постанову суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення помилково застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Особи, які беруть участь в справі в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином, тому у відповідності до ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Переглядаючи постанову суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2015 року ОСОБА_2 поновлено на посаді головного спеціаліста державної служби управління департаменту військової частини А 0515.

05.11.2015 року позивач звернувся до командира військової частини А0515 із заявою про призначення його на посаду головного спеціаліста державної служби (за рахунок посади військовослужбовця - старшого офіцера, штатно-посадова категорія «полковник», ВОС-0901002) Першого відділу Першої служби інформаційно-аналітичного управління департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення військової частини А0515 до укомплектування її військовослужбовцем.

Відповідно до витягу наказу командира військової частини А 0515 (по особовому складу державних службовців) від 18.12.2015 № 50 ОСОБА_2, головного спеціаліста державної служби управління департаменту військової частини А 0515, на посаду головного спеціаліста державної служби (за рахунок посади військовослужбовця - старшого офіцера) відділу служби управління департаменту військової частини А 0515 (до укомплектування цієї посади військовослужбовцем).

18.12.2015 ОСОБА_3 було укладено з військовою частиною А0515 строковий трудовий договір, за умовами якого працівник ОСОБА_2 приймається на роботу і 1 відділ 1 служби 1 управління 4 департаменту військової частини А 0515 за професією (посадою) головного спеціаліста державної служби (за рахунок посади військовослужбовця - старшого офіцера, шпк «полковник») кваліфікацію V категорія посад державної служби без випробування.

За умовами п. 1 трудового договору цей договір є укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін - до укомплектування цієї посади військовослужбовцем.

08.02.2016 ОСОБА_2 повідомлено про наступне звільнення у зв'язку з призначенням на його посаду військовослужбовця, з яким останній був ознайомлений 08.02.2016.

10.02.2016 року позивач звернувся до командира військової частини А0515 із заявою, в якій просив звільнити його з державної служби на підставі п. 4 ст. 36 та ст. 39 КЗпП України, оскільки після його поновлення з 22.09.2015 року на посаді головного спеціаліста державної служби 1 управління 3 департаменту військової частини А0515 на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2015 року у справі №826/18044/14, до теперішнього часу посадові особи військової частини А0515 чинять на нього постійний тиск та порушують законодавство про працю.

26.02.2016 року за результатами розгляду вказаної заяви позивачу листом №222/7/278 повідомлено, що правових підстав для задоволення заяви від 10.02.2016 року немає.

25.02.2016 року позивач звернувся до командира військової частини А0515 із заявою щодо термінового видання наказу про його звільнення за п. 4 ст. 36, ст. 39 КЗпП України згідно з заявою його та здійснення співробітниками військової частини А0515 заходів щодо цього, передбачених чинним законодавством.

За результатами розгляду даної заяви листом №222/7/318 від 04.03.2016 року позивача повідомлено, що його попередню заяву від 10.02.2016 року, яка надійшла на адресу військової частини А0515, опрацьовано в терміни, передбачені ст.17 Закону України «Про звернення громадян» та надано відповідь на порушені в заяві питання, у тому числі обґрунтування звільнення. Правових підстав для перегляду рішення щодо звільнення та задоволення вимог, викладених у заяві від 25 лютого 2016 року немає.

Посилаючись на ту обставину, що його було звільнено з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України незаконно та без урахування заяв про звільнення на підставі п. 4 ст. 36, ст. 39 КЗпП України, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вимоги адміністративного позову позивач обґрунтовував тим, що роботодавцем порушувалися вимоги трудового законодавства після поновлення його на роботі, а саме: він не був проінструктурований, йому не визначено робоче місце, невчасно оформлено допуск до державної таємниці та порушено порядок надання відпусток, що є підставою для звільнення на підставі п. 4 ст. 36 КЗпП України у зв'язку порушенням роботодавцем законодавства про працю.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що фактів порушення законодавства про працю стосовно ОСОБА_2 не встановлено, що свідчить про відсутність підстав для звільнення останнього на підставі п. 4 ст. 36 КЗпП України.

Перевіряючи наведений висновок суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права на працю визначено КЗпП України.

Стосовно посилання позивача на порушення роботодавцем вимог трудового законодавства колегія суддів встановила наступне.

Позивач зазначає, що після поновлення його на роботі на виконання рішення суду йому не було проведено інструктаж до початку роботи.

Відповідно до статті 29 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний визначити працівникові робоче місце, проінструктувати працівника до початку роботи за укладеним трудовим договором.

Оскільки постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2015 у справі №826/18044/14 позивач поновлений на роботі у зв'язку з незаконним звільненням, то наявні підстави вважати, що трудові відносини з військовою частиною А0515 не припинялися, а тому правові підстави для проведення інструктажу відсутні.

Щодо посилання ОСОБА_2 на несвоєчасне оформлення йому допуску до державної таємниці, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що порушення порядку надання такого доступу відповідачем судом не встановлено у зв'язку з наступним.

Судом першої інстанції встановлено, що доступ до державної таємниці у військовій частині А0515 позивачу наданий наказом командира військової частини А0515 від 04.01.2016 №1ДСК на підставі заяви позивача.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про державну таємницю» допуск до державної таємниці надається органами Служби безпеки України. Згідно зі статтею 2 цього Закону перевірка громадян у зв'язку з їх допуском до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у строк до одного місяця.

Таким чином, місячний строк оформлення допуску до державної служби встановлений для Служби безпеки України, а тому доводи позивача щодо порушення військовою частиною порядку надання такого допуску є безпідставними.

Позивач з 05.10.2015 по 30.12.2015 перебував у відпустці, що унеможливлювало його роботу з документами, які містять державну таємницю.

Позивачу виплачувалась надбавка з місяця, у якому йому надано доступ та він почав працювати з документами, що містять державну таємницю.

У зв'язку з цим посилання про порушення його права на оплату працю є помилковими.

Стосовно посилань ОСОБА_2 на недотримання відповідачем вимог законодавства про відпустки судом встановлено наступне.

Щорічні відпустки з 05.10.2015 до 04.11.2015 та з 16.11.2015 до 30.12.2015 були надані позивачу наказами командира військової частинами А0515 (по стройовій частині) на підставі його заяв у періоди, вказані у цих заявах, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 28-31).

Таким чином, порушень вимог законодавства про працю роботодавцем по трудових відносинах з ОСОБА_2 судом не встановлено, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для звільнення позивача за п. 4 ст. 36, ст. 39 КЗпП України за ініціативою працівника у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що позивача було звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв'язку з закінченням строку.

Строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу. Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

За умовами строкового трудового договору, укладеного 18.12.2015 між ОСОБА_2 та військовою частиною А0515, ОСОБА_2 приймається на роботу і 1 відділ 1 служби 1 управління 4 департаменту військової частини А 0515 за професією (посадою) головного спеціаліста державної служби (за рахунок посади військовослужбовця - старшого офіцера, шпк «полковник») кваліфікацію V категорія посад державної служби без випробування на визначений строк, встановлений за погодженням сторін - до укомплектування цієї посади військовослужбовцем.

З огляду на викладене, укомплектування посади, яку займав позивач, військовослужбовцем є підставою для припинення трудового договору з ОСОБА_2 за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

При цьому, вірним є висновок суду першої інстанції щодо спростування посилання позивача на ст. 49-2 КЗпП України стосовно попередження про наступне вивільнення за 2 місяці, оскільки вимоги цієї статті поширюються на випадки звільнення працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Таким чином, підстави для задоволення позову ОСОБА_2 та зміни формулювання підстав звільнення відсутні.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 41, 167, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 13.02.2017

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Губська О.А.

Грибан І.О.