Ухвала суду № 64681105, 08.02.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/568/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Лелюк О.П.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

08 лютого 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білоуса О.В.

суддів: Совгири Д. І. Курка О. П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Коваль К.В.,

представника відповідача - Кушніра М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_3 - на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9938) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини 9938) в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини 9938), яка полягала у ненарахуванні та невиплаті йому підйомної допомоги;

- зобов'язати Луганський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військову частину 9938) нарахувати та виплатити йому підйомну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення у відповідності до вимог частини третьої статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII;

- стягнути з Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини 9938, код ЄДРПОУ 14321736) на його користь (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1) грошову суму у розмірі 11600 (одинадцять тисяч шістсот) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої під час проходження військової служби особою офіцерського складу за призовом.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача та просив суд залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Позивач (апелянт), будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, жодних клопотань чи заяв на адресу суду апеляційної інстанції не надіслав. Враховуючи, що особиста участь позивача в судовому засіданні не визнавалась обов'язковою, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що останню необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 червня 2001 року ОСОБА_3 закінчив Національну академію Прикордонних військ України ім. Б. Хмельницького, отримав первинне військове звання офіцерського складу, базову вищу освіту за напрямком підготовки "право", здобув кваліфікацію бакалавра права та почав проходити контрактну військову службу на посаді офіцера другої групи контрольно-пропускного пункту "Прикарпаття" Чопського прикордонного загону.

01 серпня 2011 року на підставі наказу Адміністрації ДПСУ від 01 серпня 2011 року №146-ос був звільнений з військової служби в запас ЗСУ на підставі абзацу "а" пункту 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із закінченням строку контракту.

11 лютого 2015 року відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15/2015 "Про часткову мобілізацію" ОСОБА_3 призваний на військову службу.

На підставі наказу начальника Західного регіонального управління ДПСУ від 01 березня 2015 року №98-ос ОСОБА_3 призначений на посаду оперуповноваженого прикордонного оперативно-розшукового відділення відділу прикордонної служби "Черепківка" Чернівецького прикордонного загону (військова частина 2195).

В подальшому на підставі наказу начальника Східного регіонального управління Держприкордонслужби України від 21 липня 2015 року № 480-ос позивач призначений на посаду заступника начальника відділу прикордонної служби "Станиця Луганська" з оперативно-розшукової роботи Луганського прикордонного загону (військова частина 9938).

Пунктом 1 Указу Президента України від 25 березня 2016 року №115/2016 "Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року №607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15" визначено провести у березні - квітні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період призваних під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 "Про часткову мобілізацію".

На виконання Указу Президента України від 25 березня 2016 року №115/2016 позивача було звільнено у запас.

Так, згідно наказу начальника Луганського прикордонного загону від 05 квітня 2016 року №151-ос "По особовому складу" звільнено з військової служби (демобілізовано) та виключено зі всіх видів забезпечення майора запасу ОСОБА_3, заступника начальника відділу з оперативно-розшукової роботи - начальника прикордонної оперативно-розшукової групи відділу прикордонної служби "Станично-Луганське" ІІІ категорії (тип Б) імені Віктора Банних, за статтею 26 частини 8 пунктом 1 підпункту "є" (призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України) відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у запас ЗС України, без права носіння військової форми одягу, та зараховано на службу у військовому оперативному резерві першої черги.

08 липня 2016 року позивачем поданий на ім'я начальника Луганського прикордонного загону рапорт (зареєстрований 15 липня 2016 року) про виплату йому підйомної допомоги на підставі ч. 3 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Листом від 19 липня 2016 року за №11/6696 начальник Луганського прикордонного загону повідомив ОСОБА_3 про відсутність у нього права на отримання підйомної допомоги, з посиланням при цьому на частину третю статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та частину шосту статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Вказана, на думку позивача, бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті ОСОБА_3, передбаченої ч. 3 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", підйомної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення, зумовила звернення останнього до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не має права на отримання підйомної допомоги відповідно до частини третьої статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону України від 15 вересня 2015 року № 683-VIII, оскільки проходив такий вид військової служби як "військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період".

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. При цьому Закон виділяє наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу (ч. 4, 6 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").

Відповідно до приписів статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції станом на 21 липня 2015 року, тобто на час переведення позивача на нове місце служби в інший населений пункт) при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

Аналіз указаної норми дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив умову, при якій у військовослужбовця виникає право на отримання підйомної допомоги (при переїзді на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини), категорію військовослужбовців за видом військової служби, які мають право на отримання підйомної допомоги (військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом та ті, хто перебуває на кадровій військовій службі) та розмір підйомної допомоги (в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби).

В розрізі встановлених обставин справи, такий вид військової служби, який позивач проходив у вищевказаний період (військова служба за призовом під час мобілізації на особливий період) відсутній в абзаці першому частини третьої статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції станом на 21 липня 2015 року, тобто на час переведення позивача на нове місце служби в інший населений пункт).

Законом України Про внесення змін до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 15 вересня 2015 року № 683-VIII, який набрав чинності 25.10.2015 року, абзац перший пункту 3 статті 9-1 цього Закону після слів "хто перебуває на кадровій військовій службі" був доповнений словами "та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу".

Разом із тим в даному випадку слід враховувати приписи, які відображенні у Положенні про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженому Указом Президента України від 29 грудня 2009 року N 1115/2009, яким визначений порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.

Так, зокрема, п. 255 цього Положення передбачено, що особи, призвані на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, направляються у розпорядження відповідних начальників, які мають право призначати їх на посади, та переміщуються по службі на підставах і в порядку, визначених цим Положенням. Зазначені особи виконують обов'язки, користуються правами і пільгами та забезпечуються всіма видами забезпечення, що передбачені для осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за контрактом або кадрову військову службу, якщо інше не передбачено законодавством.

Підсумовуючи викладене, судова колегія звертає увагу на те, що на даний час визначальною ознакою наявності у позивача права на отримання ним підйомної допомоги, з урахуванням внесених змін у правові положення, що регулюють виниклі між сторонами правовідносини, є факт проходження військової служби за призовом осіб офіцерського складу.

Натомість, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження факту проходження ним військової служби саме: за призовом осіб офіцерського складу.

Отже, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині оскаржуваної бездіяльності відповідача та зобов'язання його нарахувати і виплатити ОСОБА_3 підйомну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення у відповідності до вимог частини третьої статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи позивача не спростовують правомірності рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з статтею 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 13 лютого 2017 року.

Головуючий Білоус О.В. Судді Совгира Д. І. Курко О. П.