Постанова № 64677665, 09.02.2017, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2017 р. Справа №818/50/17

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гелети С.М.,

за участю секретаря судового засідання - Мороз Т.М.,

позивача ОСОБА_1, представника відповідача Петрак Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління національної поліції в Сумській області (далі - відповідач, ГУ НП в Сумській області), в якому просить визнати протиправними дії відповідача, які полягають у безпідставній відмові надати можливість зробити копії або фото матеріалів перевірки, проведеної за зверненням позивача; зобов'язати відповідача надати можливість зробити копії або фото необхідних матеріалів перевірки, проведеної відповідачем по заяві ОСОБА_1 від 05.12.2016 року № 395.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати можливість ознайомитись з матеріалами перевірки, проведеної за його зверненням та зробити копії чи фото цих матеріалів. Матеріали перевірки були надані позивачу для ознайомлення, однак фотографувати або робити копії документів йому заборонили. Позивач не погоджується із такими діями ГУ НП в Сумській області, в зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив компенсувати йому судові витрати, що складаються із витрат, пов'язаних із прибуттям у судове засідання, добових та компенсації за відрив від звичайних занять в загальній сумі 207,00 грн. (а.с.20)

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила суд відмовити в їх задоволенні та зазначила, що позивач звернувся до ГУ НП в Сумській області із заявою про проведення службової перевірки відносно працівників Лебединського ВП з приводу неприйняття ними заяви про злочин від позивача та ОСОБА_3 по факту травмування останнього. Матеріали перевірки, копії яких просив зробити позивач, не містять даних, що підтверджують повноваження ОСОБА_1 як представника ОСОБА_3 Крім того, представник відповідача зазначає, що відповідач не звертався до управління про надання йому копії документів, а у разі звернення такі документи будуть йому надані.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд задовольняє адміністративний позов, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що позивачем була подана скарга до ГУ НП в Сумській області №334 від 03.11.2016р. про відмову Лебединського ВП прийняти від ОСОБА_1 заяву про злочин.

За поданою заявою ГУ НП в Сумській області була проведена відповідна перевірка, оригінали матеріалів якої оглянуто судом в судовому засіданні.

05.12.2016 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ НП в Сумській області із заявою від 05.12.2016 року № 395, в якій просив відповідача надати можливість ознайомитись із матеріалами перевірки, проведеної за його скаргою від 03.11.2016 року № 334 та зробити копії чи фото цих матеріалів (а.с.5).

Як зазначає позивач, йому була надана можливість ознайомитися із відповідними матеріалами перевірки, однак робити копії чи фото цих матеріалів йому заборонили.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 7 вказаного Закону звернення, оформлені належним чинним і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду; якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення; у разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Порядок розгляду звернень у формі заяв та скарг визначений статтями 15 та 16 вищевказаного Закону.

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (ч. 1 ст. 15 Закону України "Про звернення громадян").

Частиною 4 ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про звернення громадян" громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, зокрема має право знайомитися з матеріалами перевірки.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про інформацію" та ч. 2 ст. 34 Конституції України ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Виходячи із вказаного положення, суд вважає, що особа має право обирати форму, в якій їй повинна надаватись запитувана інформація.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом; публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інформацією з обмеженим доступом, є, зокрема, конфіденційна інформація.

Частиною другою статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов; не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону; розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону України "Про захист персональних даних" персональні дані, крім знеособлених персональних даних, за режимом доступу є інформацією з обмеженим доступом.

Таким чином, враховуючи, що чинним законодавством України визнано обмеженим доступ громадян до матеріалів перевірки, які містять в собі персональні дані про інших осіб, відповідач за наявності ознак інформації з обмеженим доступом, мав забезпечити можливість позивачу зробити фотокопії із матеріалів перевірки, проведеної за його зверненням за винятком інформації, що містить обмежений доступ.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності дій при розгляді заяви ОСОБА_1

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а порушене право позивача на належний розгляд звернення та отримання інформації підлягає захисту шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати можливість зробити фотокопії матеріалів перевірки за його зверненням, за винятком інформації, що містить обмежений доступ.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду.

Згідно зі статтею 91 КАС України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За правилами частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" № 590 від 27 квітня 2006 року передбачено, що компенсація за відрив від звичайних занять стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, її представникові у зв'язку з явкою до суду обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.

При цьому відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено рішення підлягають лише витрати, які є документально підтвердженими та безпосередньо пов'язаними із реалізацією особою права на захист шляхом звернення до суду. При цьому, сторона, яка заявляє до відшкодування ці витрати, зобов'язана довести належними та допустимими доказами обґрунтованість цих витрат, зокрема їх розмір. Позивачем не надано жодного доказу в обґрунтування компенсації витрат, пов'язаних з переїздом в розмірі 37грн. та компенсації за відрив від звичайних робіт в розмірі 140 грн. за період з 09-00 до 16-00год. Посилання позивача на те, що квиток не було збережено не може визнаватися судом як належний та допустимий доказ понесених витрат. Таким чином судом відшкодовується позивачу добові витрати в граничному розмірі 30 грн. в зв'язку із переїздом із населеного пункту, де мешкає позивач, до м. Суми.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головне управління національної поліції в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Сумській області, які полягають у відмові надати ОСОБА_1 можливість зробити копії матеріалів перевірки за його зверненням №395 від 05.12.2016р.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Сумській області надати ОСОБА_1 можливість зробити копії чи фото матеріалів перевірки за його зверненням №395 від 05.12.2016р. по скарзі № 334 від 03.11.2016р. за винятком інформації, що містить обмежений доступ.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумській області (м.Суми, вул..Г.Кондратьєва,23, і.к. 40108777) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, і.к. НОМЕР_1) 30 грн. судових витрат.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складено 13.02.2017 року.

Суддя С.М. Гелета