Постанова № 64677263, 20.01.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2017 року Справа № 810/3935/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомОСОБА_1доБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 18.06.2015 № 6278-17.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у нього відсутній обов'язок сплачувати у 2015 році транспортний податок, у зв'язку з чим оскаржуване податкове - повідомлення рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

В судове засідання, призначене на 20.01.2017, представники сторін не з'явились, були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень (а.с. 20, 21).

Матеріали справи містять заяву позивача про розгляд справи за його відсутності.

Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення судового розгляду справи або повідомлень про причини неприбуття від представника відповідача до суду не надходило.

Частиною четвертою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Беручи до уваги ту обставину, що про дату, час та місце судового розгляду справи сторони повідомлені належним чином, однак у судове засідання не з'явились, враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що позивач є власником легкового автомобіля TOYOTA LAND CRUISER 200 (реєстраційний номер НОМЕР_2; рік випуску: 2012; об'єм двигуна 4661 см3). Вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 8).

У червні 2015 року Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.06.2015 № 6278-17, яким відповідно до приписів підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку у розмірі 25000 грн. 00 коп. за легковий автомобіль, що перебуває у його власності.

Не погоджуючись із рішенням, прийнятим Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області, позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів з 01.01.2011 регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, яким внесено зміни до низки нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері оподаткування.

Вказаним Законом, зокрема, запроваджено транспортний податок як різновид податку на майно.

Так, відповідно до підпункту 265.1.2 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2015) транспортний податок є складовим елементом податку на майно, який в силу приписів підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 цього Кодексу належить до місцевих податків.

Платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування (підпункт 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України).

У свою чергу згідно з приписами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 та підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., а базою оподаткування - легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.

Відповідно до пункту 267.4 цієї статті, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

При цьому, згідно із приписами підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Предметом спору у даній справі є правомірність справляння у 2015 році транспортного податку як різновиду місцевого податку на майно, що запроваджений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII.

Дослідивши питання щодо правового регулювання справляння транспортного податку у 2015 році, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України (в редакції, яка діє з 01.01.2015) місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених вище норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком органу місцевого самоврядування, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Відповідно до підпункту 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Приписами пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Ці норми також узгоджуються з принципом стабільності податкового законодавства, передбаченого підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що в разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про запровадження місцевого податку у період з 01.01.2015 до 15.07.2015, положення такого рішення набирають чинності не раніше 01.01.2016 і регулюють питання сплати податку з 2016 року. Якщо ж таке рішення прийнято органом місцевого самоврядування після 15.07.2015, його положення набирають чинності і застосовуються не раніше 01.01.2017.

Враховуючи, що Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII набрав чинності 01.01.2015, суд дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття органами місцевого самоврядування рішень щодо запровадження передбачених цим Законом місцевих податків у 2015 році, оскільки такі рішення, в разі їх прийняття, порушують визначений Податковим кодексом України порядок і спосіб встановлення місцевих податків (у тому числі й транспортного податку як різновиду податку на майно), зокрема, вимоги підпункту 12.3.4 пункту 12.3 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, Білоцерківська міська рада Київської області 22.01.2015 прийняла рішення № 1395-70-VI, яким відповідно до положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII встановила ставку транспортного податку у м. Біла Церква.

Таким чином, рішення Білоцерківської міської ради Київської області щодо встановлення транспортного податку не підлягає застосуванню впродовж 2015 року, що відповідає приписам статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, підпункту 12.3.5 пункту 12.3 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України.

Разом із тим, Податковим кодексом України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевою радою свого обов'язку щодо встановлення тих місцевих податків, запровадження яких є обов'язковим.

Так, згідно з підпунктом 12.3.5 пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що у разі неприйняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку відбувається у розмірі мінімальної ставки.

Тобто, Верховна Рада України у спосіб прийняття закону встановила розмір і порядок справляння місцевого податку, що є обов'язковим згідно з нормами цього Кодексу.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що Верховна Рада України не може підміняти компетенцію органів місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків і зборів.

Так, згідно з пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Повноваження Верховної Ради України у сфері оподаткування визначені статтею 12 Податкового кодексу України, відповідно до якої Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори, а щодо місцевих податків і зборів - лише визначає перелік місцевих податків та зборів та граничні розміри ставок, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад.

Положеннями пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України визначено, що до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Як вже зазначалось судом вище, прийняття рішень про встановлення місцевих податків та зборів, згідно з положеннями пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, належить виключно до повноважень сільських, селищних та міських рад, які здійснюють ці повноваження у порядку, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Верховна Рада України не мала повноважень встановлювати розмір і порядок справляння місцевих податків і зборів, у зв'язку з чим підстави для справляння у 2015 році транспортного податку як різновиду місцевого податку на майно на підставі Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII відсутні.

Розв'язуючи правову колізію, що утворилась у зв'язку із застосуванням норм Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, суд керується презумпцією правомірності рішень платника податку як принципом податкового законодавства України (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) та положеннями пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, відповідно до яких у разі, якщо норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18.06.2015 № 6278-17 є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 551 грн. 20 коп., підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18.06.2016 № 6278-17, - визнати протиправним та скасувати.

3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.