Постанова № 64677210, 02.02.2017, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2017 р. Справа № 809/37/17

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боршовського Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Савченко Н.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Яремака Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 48327-17 від 05.06.2015 року,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (надалі - ДПІ у м. Івано-Франківську), в якому, з урахуванням заяви від 26.01.2017 року про уточнення позовних вимог, просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 48327-17 від 05.06.2015 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач нарахував позивачу податкове зобов'язання з транспортного податку в розмірі 25000 грн. як власнику легкового автомобіля VOLKSWAGEN TOUREG, який використовувався до 5 років і має об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. ОСОБА_3 вважає, що ДПІ у м. Івано-Франківську протиправно визначило вказане податкове зобов'язання та без належних правових підстав, оскільки транспортний податок належить до місцевих податків, встановлення яких входить до компетенції відповідних місцевих рад. Позивач зазначив, що Івано-Франківська міська рада не приймала та офіційно не оприлюднювала до 15.07.2014 року рішення про встановлення транспортного податку, як це передбачено нормами статті 12 Податкового кодексу України. З огляду на вказане, вважає будь-які зобов'язання ДПІ у м. Івано-Франківську щодо сплати ОСОБА_3 транспортного податку за 2015 рік суперечать чинному законодавству. Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 48327-17 від 05.06.2015 року.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив. Зокрема, в судовому засіданні пояснив, що податковий борг ОСОБА_3 виник 09.09.2015 року в результаті несплати транспортного податку з фізичних осіб, який визначений податковим повідомленням-рішенням № 48327-17 від 05.06.2015 року. Представник ДПІ у м. Івано-Франківську зазначив, що транспортний податок введений в дію з 01.01.2015 року з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року № 71-VІІІ. Позивач є власником легкового автомобіля VOLKSWAGEN TOUREG, 2010 року випуску, з об'ємом двигуна 3507 куб. см., який згідно статті 267 Податкового кодексу України, є об'єктом оподаткування транспортного податку. Просив в задоволенні позову відмовити.

В зв'язку з перебуванням головуючого судді у відрядженні згідно наказу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.02.2017 року № 03-К, повний текст постанови виготовлено та підписано 13.02.2017 року.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

Позивач є власником легкового автомобіля VOLKSWAGEN TOUREG, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2010 року випуску, з об'ємом двигуна 3507 куб. см., номер шасі НОМЕР_3, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (а.с. 35).

05.06.2015 року ДПІ у м. Івано-Франківську прийняло податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 48327-17, яким зобов'язано ОСОБА_3 сплатити транспортний податок з фізичних осіб в розмірі 25000 грн. (а.с. 30). Граничний строк сплати вказаного податкового зобов'язання визначено 60 днів з дня вручення.

В зв'язку з несплатою вищевказаного транспортного податку, відповідач провів опис транспортного засобу VOLKSWAGEN TOUREG, номер шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2010 року випуску, та склав акт опису № 51/17-140 від 20.07.2016 року.

21.07.2016 року на підставі підпункту 89.1.2 пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу зареєстровано обтяження - податкову заставу на вищевказаний транспортний засіб ОСОБА_3, що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 50633672 від 29.10.2016 року (а.с. 11).

Позивач листом від 07.11.2016 року звернувся до ДПІ у м. Івано-Франківську з вимогою повідомити про підстави обтяження транспортного засобу VOLKSWAGEN TOUREG, номер шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. 12). ДПІ у м. Івано-Франківську листом від 21.12.2016 року № 23504/10/09-15-17-150/6587 повідомило ОСОБА_3 що підставою обтяження слугував наявний в позивача податковий борг з транспортного податку. (а.с. 13).

Вирішуючи даний спір суд виходив з таких мотивів та норм права.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) транспортний податок входить до складу податку на майно.

В свою чергу, порядок справляння транспортного податку встановлено статтею 267 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення даних правовідносин).

Так, підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України передбачено, що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування згідно підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 ПК України визначено легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Ставка транспортного податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (пункт 267.4 статті 267 ПК України).

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Суд звертає увагу на те, що вищевказані норми ПК України, якими введено транспортний податок, набрали чинності 01.01.2015 року на підставі Закону України № 71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи».

Згідно підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Суд встановив, що позивач є власником легкового автомобіля VOLKSWAGEN TOUREG, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2010 року випуску, з об'ємом двигуна 3507 куб. см., номер шасі НОМЕР_3, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (а.с. 35).

Таким чином, даний автомобіль ОСОБА_3 може бути об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, оскільки останній використовувався до 5 років і має об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Однак, суд звертає увагу на особливості встановлення транспортного податку, які залежать від факту віднесення даного виду податку до загальнодержавних чи місцевих податків та зборів.

Так, відповідно до пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Загальнодержавні податки та зборів перелічені в статті 9 ПК України, однак серед них транспортний податок не вказаний. В той же час, згідно пункту 9.4 статті 9 ПК України, установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Перелік місцевих податків встановлений статтею 10 ПК України. Так, підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України встановлено, що до місцевих податків віднесено податок на майно, який в свою чергу, окрім податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та плати за землю, включає також і транспортний податок.

На підставі наведеного, транспортний податок відноситься до місцевих податків.

При цьому, Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до пункту 8.3 статті 8 ПК України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Окрім цього, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України (пункт 4.4 статті 4 ПК України).

Таким чином, встановлення місцевих податків, в тому числі і транспортного податку, нормами ПК України віднесено до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Аналогічні положення містяться в пункті 12.3 статті 12 ПК України, згідно якого сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Окрім цього, пунктом 24 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» також передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься питання щодо встановлення місцевих податків і зборів відповідно до ПК України.

Враховуючи вищевикладене, Верховна Рада України запроваджує лише види місцевих податків, однак не може їх встановлювати безпосередньо своїм рішенням на відповідних територіях сільських, селищних, міських рад.

В даному випадку рішення про встановлення місцевих податків та зборів, в тому числі і транспортного податку, має приймати Івано-Франківська міська рада.

При цьому, згідно підпункту 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України, встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Відповідно до підпункту 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 ПК України, копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

В свою чергу, згідно пункту 12.5 статті 12 ПК України, встановлено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3.4 статті 12 цього Кодексу.

Так, підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, враховуючи вищевикладені норми ПК України, для стягнення місцевих податків місцеві ради мають обов'язково встановити своїм відповідним рішенням такі податки, в тому числі транспортний податок. При цьому, таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Щодо визначення бюджетного періоду, то воно міститься в статті 3 Бюджетного кодексу України Так, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Як було зазначено вище, транспортний податок запроваджений з 01.01.2015 року на підставі Закону України № 71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи».

Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

В свою чергу, пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» вказаного Закону органам місцевого самоврядування рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

В даному випадку, враховуючи те, що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII, яким запроваджено транспортний податок прийнятий лише 28.12.2014 року, то даний податок не може бути визнаний обов'язковими до сплати в 2015 році, адже жодна місцева рада не приймала і не могла прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення транспортного податку.

Представник позивача в судовому засіданні надав суду рішення Івано-Франківської міської ради від 16.01.2015 року № 1610-51 «Про встановлення місцевих податків і зборів та ставки акцизного податку на території м. Івано-Франківська», яке міститься у відкритому доступі на офіційному сайті «Нормативні акти Івано-Франківської міської ради», серед яких відсутній транспортний податок.

В той же час, згідно відомостей з офіційного сайту «Нормативні акти Івано-Франківської міської ради», рішенням від 19.02.2015 року № 16-42-52 Івано-Франківська міська рада затвердила положення про податок на майно, яке стосується також і транспортного податку. Таким чином, рішення міської ради про запровадження транспортного податку на 2015 рік, прийнято не до 15 липня 2014 року, а лише 19 лютого 2015 року, та оприлюднено 23.02.2015 року.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Таким чином, зважаючи на неузгодженість зазначених вище норм ПК України, які регламентують порядок справляння транспортного податку та загальний порядок запровадження місцевих податків, суд вважає, що в даному випадку існує неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку, яке можна вирішити за допомогою принципів податкового законодавства, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Так, принципи, закріплені в статті 4 ПК повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Серед вказаних в наведеній статті принципів, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Окрім цього, пунктом 56.21 статті 56 ПК України встановлено, що у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Також, в даному випадку варто звернути увагу на принцип стабільності, який має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що ДПІ у м. Івано-Франківську безпідставно визначила позивача як платника транспортного податку за 2015 рік.

Такий висновок суду, відповідає правовій позиції в подібних правовідносинах, викладеній в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.12.2016 року у справі № К/800/27513/16 та постанові Вищого адміністративного суду України від 30.08.2016 року у справі № К/800/8077/16.

Окрім цього, при вирішенні даного адміністративного спору, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Європейська Конвенція "Про захист прав людини і основоположних свобод" ратифікована згідно Закону України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, та набрала чинності з 11.09.1997 року.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", Європейська Конвенція "Про захист прав людини і основоположних свобод" (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права.

Таким чином, вказана Конвенція, з врахуванням практики Європейського Суду з прав людини, згідно статті 19 Конституції України є обов'язковою для застосування всіма органами державної влади.

В даному випадку, зважаючи на зміст вищевикладених норм податкового законодавства про встановлення та порядок справляння транспортного податку, що спричинило неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, є доцільним вказати справи Європейського Суду з прав людини «Серков проти України» (заява №39766/05) та «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), якими встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Підсумовуючи вказане, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 05.06.2015 року № 48327-17 є протиправними, оскільки прийнято відповідачем за відсутності відповідної правової підстави. При цьому, з огляду на пояснення представника відповідача щодо підстав для прийняття оскарженого податкове повідомлення-рішення, суд вважає, що вказані приписи податкового закону допускають неоднозначне тлумачення обов'язку платника податків щодо сплати транспортного податку. Суд вважає, що в цій ситуації підлягав застосуванню передбачений підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4, пунктом 56.21 статті 56 ПК України принцип прийняття рішень в податкових правовідносинах, а саме: якщо внаслідок неоднозначного (множинного) тлумачення прав та обов'язків платника податків або контролюючого органу, є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то рішення приймається на користь платника податків. Отже, вказане податкове повідомлення-рішення від 05.06.2015 року належить скасувати, а позов задовольнити повністю.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, позивачу належить присудити за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області 551,20 грн. відшкодування витрат по сплаті судового збору, сплаченого згідно квитанції № 0.0.679478615.1 від 29.12.2016 року.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області № 48327-17 від 05.06.2015 року.

Cтягнути на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (код 39508514, місцезнаходження: вулиця Незалежності, будинок 20, місто Івано-Франківськ, 76018) 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 20 копійок судових витрат по сплаті судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.

Постанова складена в повному обсязі 13.02.2017.