Рішення № 64676047, 06.02.2017, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.02.2017 Справа №607/7819/16-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Дзюбича В.Л. за участю секретаря судового засідання Грабської Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання договору поруки від 17 вересня 2008 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 припиненим,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Кредобанк» про визнання припиненим договору поруки від 17 вересня 2008 року, укладеного між ним ВАТ «Кредобанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк».

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 17 вересня 2008 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №188/2008В2 відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 20000 доларів США на строк до 15 вересня 2023 року. З метою забезпечення виконання зобов»язань за вказаним кредитним договором між позивачем та ВАТ «Кредобанк» 17 вересня 2008 року було укладено договір поруки, відповідно до п. 1.1 якого ОСОБА_1 зобов»язується відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_2 зобов»язань за кредитним договором у повному обсязі. У грудні 2014 року відповідач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про дострокове повернення суми позики та стягнення нарахованих відсотків та пені. Після ознайомлення із матеріалами вказаної справи у 2015 році, позивач довідався, що 30 березня 2010 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір до кредитного договору №1881/2008В2 від 17 вересня 2008 року, яким внесено зміни до первинного договору. Як додаток до нового договору між банком та позичальником було погоджено та підписано графік погашення кредиту та відсотків, яким збільшено щомісячний платіж по кредиту у порівнянні з тим, що був викладений у п.4.1 у договорі №188/2008В2 від 17 вересня 2008 року. Однак зазначені зміни із позивачем погоджені не були, що у відповідності до ч.1 ст.559 ЦК України є підставою припинення поруки. Також позивач вважає, що порука підлягає визнанню припиненою з тих підстав, що останній черговий щомісячний платіж за договором кредиту було здійснено позичальником у листопаді 2011 року, а тому відповідно до вимог ч.4 ст.559 ЦК України вимога до поручителя про виконання зобов»язань за договором повинна була бути пред»явлена в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов»язанням або з дня встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту, або з дня настання строку виконання основного зобов»язання. Оскільки банк у шестимісячний строк з моменту прострочення чергового платежу за договором, тобто в строк до 02 травня 2012 року не звернувся до позивача із вимогою про виконання зобов»язань за договором кредиту від №1881/2008В2 від 17 вересня 2008 року, договір поруки припинив свою дію 03 травня 2012 року, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, що викладена у справі № 6-53цс14. Із врахуванням наведеного просить позов задовольнити.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали із підстав, викладених у позовній заяві та просять позов задовольнити.

Представник відповідача відносно позову заперечив та просить у його задоволенні відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 17 вересня 2008 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №1881/2008В2 за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 20000,00 доларів США для придбання земельної ділянки за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район с. Мишковичі, вул. Братів Іванютів, 26 на строк до 15 вересня 2023 року із сплатою 14,9 % річних-п.п.2.1,2.2.,3.2 договору.

Повернення суми кредиту здійснюється щомісячно рівними частинами по 111,00 доларів США, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, якщо інше не передбачено договором або додатками до нього-п.4.1 кредитного договору.

Пунктом 5.3 кредитного договору передбачено, що у разі невиконання позичальником п.2.3 цього договору, процентна ставка по кредиту, визначена у п.3.2 цього договору збільшується на 2% річних та діє до повного виконання позичальником умов цього договору. Проте, якщо кредит отримано на ремонт(реконструкцію) нерухомості, то при невиконанні п.2.3 цього договору, процентна ставка по кредиту. Визначена у п.3.2 договору збільшується на 2% річних, та діє протягом усього строку кредитування(п.2.1 договору).

З метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору, 17 вересня 2008 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки відповідно п.1.1 якого Поручитель зобов»язується відповідати перед Кредитором за виконання Боржником зобов»язань в повному обсязі (повернення кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом, пень, штрафів, неустойок) за Кредитним договором №1881/2008В2 від 17 вересня 2008 року, укладеним між боржником та Кредитором.

Згідно п.2.5 договору поруки Поручитель та Боржник несуть солідарну відповідальність перед Кредитором. Поручитель зобов»язаний сплатити Кредитору заборгованість протягом 7 календарних днів з моменту невиконання Боржником зобов»язань за кредитним Договором. За невиконання або наналежне виконання своїх зобов»язань по Договору Поручитель відшкодовує Кредитору завдані йому збитки та крім того сплачує пеню в розмірі 0,2 відсотки від суми заборгованості за кожний день простроченя-п.п.2.3, 3.1 договору поруки.

Договір поруки діє до повного виконання сторонами зобов»язань по Кредитному договору №1881/2008В2 від 17 вересня 2008 року-п.4.6 договору поруки.

У відповідності до ч.1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов»язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов»язання боржником.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки ч.2 ст.554 ЦК України.

Пунктом 8.1 кредитного договору №1881/2008В2 від 17 вересня 2008 року передбачено, що будь-які зміни і доповнення до цього договору вносяться лише за згодою сторін, шляхом укладення додаткових договорів.

30 березня 2010 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір до кредитного договору №1881/2008В2 від 17 вересня 2008 року, яким внесено зміни та доповнення в договір, шляхом викладення його в новій редакції, а також підписано додатко№1 до додаткового договору, який містить графік щомісячних платежів.

Зазначений договір позивачем, як поручителем ОСОБА_2, не підписано.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що умовами додаткового договору, що викладені у п.п.3.2, 5.3, без його згоди як поручителя, збільшено відсотки за користування кредитними коштами та процентну ставку за невиконання позичальником своїх зобов»язань по договору з 2% річних до 4% річних, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності, а також затверджено новий графік платежів, який передбачає щомісячний платіж у більшому розмірі, аніж було встановлено кредитним договором.

У відповідності до ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припинення забезпеченого нею зобов»язання, а також в разі зміни зобов»язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Пунктом 3.2 додаткового договору від 30 березня 2010 року передбачено, що за користування кредитом позичальник сплачує банку з 17 вересня 2008 року по 29 березня 2010 року -14,9% річних; з 30 жовтня 2010 року по 29 лютого 2012 року-12,5% річних; з 01 березня 2012 року -14,5% річних. У разі невиконання п.2.3 цього договору процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється з розрахунку 2% річних вище діючої, починаючи з 1-го числа місяця наступного за місяцем видачі кредиту та діє протягом усього строку користування кредитними коштами.

У відповідності до п.5.3 додаткового договору у разі невиконання позичальником:

-п.2.3 або п.6.3 або п.9.5 цього договору процентна ставка по кредиту, визначена у п.3.2 цього договору збільшується на 2% річних та діє до повного виконання позичальником умов цього договору. Проте, якщо кредит отримано на ремонт(реконструкцію) нерухомості, то при невиконанні п.2.3 цього договору, процентна ставка по кредиту, визначена у п.3.2 договору збільшується на 2% річних, та діє протягом усього строку кредитування(п.2.1 договору);

-п.2.3 та п.6.3 цього договору процентна ставка по кредиту, визначена у п.3.2 цього договору збільшується на 4% річних та діє до повного виконання позичальником умов відповідних пунктів цього договору.

Аналізуючи зміст зазначених умов додаткового договору, суд приходить до переконання, що вони жодним чином не вплинули на обсяг відповідальності поручителя та не призвели до його збільшення, оскільки п.3.2 додаткового договору передбачено поступове зменшення розміру відсотків за користування кредитними коштами у порівнянні із розміром відсотків, встановлених п.3.2 кредитного договору №1881/2008В2 від 17 вересня 2008 року, яким була передбачена фіксована ставка відсотків у розмірі 14,9 % річних. Крім цього, передбачене п.5.3 додаткового договору збільшення відсоткової ставки до 4% річних за невиконання позичальником своїх зобов»язань можливе лише в разі порушення останнім вимог п.2.3 та п.6.3 додаткового договору. Натомість у тексті додаткового договору від 30 березня 2010 року п.6.3 взагалі відсутній, що свідчить про те, що збільшення кредитором відсоткової ставки на 4% річних є неможливим, оскільки її застосування передбачає наявність одночасного порушення вимог п.2.3 та п.6.3 додаткового договору.

Таким чином, ані збільшення розміру відсотків за кредитним договором, ані збільшення обсягу відповідальності поручителя в результаті укладення додаткового договору від 30 березня 2010 року та відповідно затвердження графіка платежів до нього, фактично не відбулось, а тому суд вважає, що твердження позивача у цій частині не заслуговують на увагу.

Частиною 4 ст.559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов»язання не пред»явить вимоги до поручителя.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов»язана подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами-ч.1 ст.252 ЦК України.

Разом із тим із настанням певної події,яка має юридичне значення, законодавець пов»язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як встановлено судом, договором поруки, укладеним між сторонами, передбачено, що він діє до повного виконання сторонами своїх зобов»язань по кредитному договору №1881/2008В2 від 17 вересня 2008 року.

Отже, умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов»язань боржника по кредитному договору не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст.251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосовуванню норми ч.4 ст.559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов»язання не пред»явить вимоги до поручителя.

Положеннями ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк -ч.1 ст.530 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов»язок позичальника повернути позику частинами(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Пунктом 4.9 кредитного договору №1881/2008В2 від 17 вересня 2008 року передбачено право банку у випадках, передбачених п.2.9 договору вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим договором, письмово повідомивши про це позичальника.

Згідно наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості, станом на 04 лютого 2014 року заборгованість за договором кредиту №1881/2008В2 від 17 вересня 2008 року становила: 17374,38 доларів США-несплачений кредит; 2770,64 долари США-прострочені відсотки за кредитом; 720,84 долари США-пеня по простроченій заборгованості.

12 травня 2014 року відповідач звернувся до позивача із вимогою за №358/2012/2014-4 сплатити борг за договором кредиту №1881/2008В2 від 17 вересня 2008 року протягом 7 календарних днів з дати одержання цього повідомлення та не пізніше 30 тридцяти календарних днів з дня направлення повідомлення.

Вказане свідчить про те, що кредитор з огляду на порушенням позичальником строків повернення кредиту, що встановлені кредитним договором та доповненнями до нього та виникнення заборгованості за кредитним договором №1881/2008В2 від 17 вересня 2008 року, використав передбачене ч.2 ст.1050 ЦК України та п.4.9 кредитного договору право на односторонню зміну умов договору, надіславши боржнику і поручителю повідомлення про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов»язаних із ним платежів.

Зазначене повідомлення вручене позивачу 26 травня 2014 року, що підтверджується наявною у справі копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, а отже відповідачем було встановлено новий строк виконання зобов»язання- 25 червня 2014 року.

За таких обставин, у зв»язку зі зміною кредитором на підставі ч.2 ст.1050 ЦК України строку виконання основного зобов»язання, змінився відповідно і термін пред»явлення вимоги до поручителя, а отже передбачений ч.4 ст.559 ЦК України шестимісячний строк в даному випадку підлягає обчисленню з моменту вручення позивачу вимоги про дострокове повернення боргу, тобто з 25 червня 2014 року, а не від часу прострочення за останнім платежем по кредиту, як стверджує позивач, оскільки ч.2 ст.1050 ЦК України закріплює право, а не обов»язок кредитора вимагати дострокового повернення боргу в разі прострочення позичальником чергового платежу.

Судом встановлено, що відповідач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором №1881/2008В2 від 17 вересня 2008 року 17 грудня 2014 року, тобто в межах встановленого законом шестимісячного строку, а тому твердження позивача про те, що порука припинилася з підстав, визначених ч.4 ст.559 ЦК України є безпідставним.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного суду України, що висловлена у постанові суду від 11 листопада 2015року у справі № 6-2056цс15.

Будучи допитаний у судовому в якості свідка позивач ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_3-мати позивача, вказали, що позивач за адресою вул. Оболоня, 19/47, що вказана у повідомленні-вимозі ПАТ «Кредобанк» №358/2012/2014-4 від 12 травня 2014 року не проживає з 2006 року, вказану вимогу банку він не отримував, вона була вручена його матері, яка розписалась у повідомленні про вручення.

Як вбачається із договору поруки від 17 вересня 2008 року, підписаного позивачем, місце проживання останнього вказано вул. Оболоня,19/47 м. Тернопіль. Будь-яких повідомлень банку про зміну місця свого проживання позивач не надсилав, а тому вся кореспонденція надсилалась йому відповідачем за вказаною у договорі адресою рекомендованою кореспонденцією, що вказує на правомірність дій банку.

Відповідно до ч. 1 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказами у від повності до ч.ч.1,2 ст.57 ЦПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Позивачем не наведено обставин, які б обґрунтовували заявлені ним позовні вимоги та підтверджували порушення прав позивача, як поручителя та збільшення обсягу його відповідальності внаслідок укладення 30 березня 2010 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 додаткового договору до кредитного договору №188/2008В2 від 17 вересня 2008 року.

За таких обставин, суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до переконання, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Кредобанк» про визнання договору поруки від 17 вересня 2008 року припиненим слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60-62, 79, 86, 88, 154, 174, 209, 212-215, 223, 294 Цивільно-процесуального кодексу України, ч.1 ст.251, ст.526, ч.1 ст.530, ч.1 ст.553, ч.2 ст.554, ст.559 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання договору поруки від 17 вересня 2008 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 припиненим відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддяОСОБА_4