Ухвала суду № 64675315, 08.02.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 314/4750/16-ц Головуючий у 1-й інстанції: Кіяшко В.О.

Номер провадження 22-ц/778/115/17 Суддя-доповідач: Бабак А.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Бабак А.М.

Суддів Спас О.В.

Полякова О.З.

При секретарі: Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 серпня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Вільнянський маслозавод» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Алуфа Олексія Володимировича про визнання наказів про звільнення незаконними та їх скасування, анулювання записів в трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Вільнянський маслозавод» (далі ПАТ «Вільнянський маслозавод») в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Алуфа О.В. про визнання наказів про звільнення незаконними та їх скасування, анулювання записів в трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивач зазначала, що згідно наказу № 141-к від 20 червня 2012 року вона прийнята на роботу до ПАТ «Вільнянський маслозавод» на посаді лаборанта.

Відповідно наказу № 120/3-к від 29 липня 2013 року їй надана відпустка по догляду за дитиною та досягнення нею трирічного віку з 29 липня 2013 року по 10 травня 2016 року.

11 травня 2016 року керівництво підприємства ознайомило її з наказом № 12-к від 28 вересня 2015 року про звільнення з підприємства у зв'язку з ліквідацією.

Після отримання наказу про звільнення, ОСОБА_3 довідалася, що постановою Господарського суду Запорізької області від 15 вересня 2015 року задоволено клопотання розпорядника майна та комітету кредиторів боржника і припинено процедуру розпорядження майном боржника -ПАТ «Вільнянський маслозавод». Повноваження розпорядника майна боржника передано Алуфу О.В., а ПАТ «Вільнянський маслозавод» визнаний банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

Вважає наказ про звільнення незаконним, оскільки жодних попереджень про звільнення за два місяці вона не отримувала. Виплата вихідної допомоги не проведена, а також жодних повідомлень від роботодавця про те, що у зв'язку з ліквідацією ПАТ «Вільнянський маслозавод», їй пропонується працевлаштування на іншому підприємстві, вона не отримувала.

Крім того, 11 травня 2016 року при отриманні трудової книжки, ОСОБА_3 побачила два записи, про те, що в період знаходження у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з роботи позивач звільнялась двічі. Перший раз - 01 лютого 2015 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України - у зв'язку з ліквідацією підприємства відповідно до наказу № 12-к та 28 вересня 2015 року - за наказом № 12-к від 28 вересня 2015 року відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань, оскільки вона втратила засоби для свого життя та існування.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила накази відповідача № 12-к від 01 лютого 2016 року про звільнення з підстав, передбачених п. 3 ст. 40 КЗпП України, та наказ № 12-к від 28 вересня 2015 року про звільнення з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України визнати незаконними та скасувати. Поновити ОСОБА_3 на попередній посаді, яку займала до звільнення. Стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також за затримку розрахунку починаючи з 11 травня 2016 року по момент винесення судом рішення про поновлення на роботі. В рахунок відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача на її користь 50000 грн.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 серпня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ № 12-к від 28 вересня 2015 року про звільнення з займаної посади ОСОБА_3, виробника сиру, з 28 вересня 2015 року з причин ліквідації підприємства. Поновлено ОСОБА_3 на посаді виробника сиру ПАТ «Вільнянський маслозавод». У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки судом першої інстанції не прийнято до уваги, що відповідач при звільнені не провів з нею всіх розрахунків. Крім того, у зв'язку з тим, що ОСОБА_5 не дотримався правильної процедури звільнення, вона позбавлена гарантій, встановлених КЗпП України та Законом України «Про зайнятість населення», через, що позбавлена можливості влаштуватись на інше місце роботи, що завдало моральних переживань. Просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, а оскільки рішення суду переглядається в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, у відповідності до ч.3 п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», рішення переглядається лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.

Судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_3 з 20 червня 2012 року знаходилася в трудових відносинах з ПАТ «Вільнянський маслозавод», працюючи на посаді лаборанта хіміко-бактеріального аналізу по другому розряду. (а.с. 20).

З 11 березня 2013 року ОСОБА_3 знаходилася у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами по 14 липня 2013 року (а.с. 19) та з 29.07.2013 року надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с. 17).

Наказом № 12-к від 28 вересня 2015 року ОСОБА_3 звільнена з займаної посади з 28 вересня 2015 року з причин ліквідації підприємства. (а.с. 44).

Наказом № 22-к від 14 вересня 2015 року виправлено описку допущену в наказі № 12-к від 28 вересня 2015 року: У реченнях «Згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України» і «Підстава: п. 3 ст. 40 КЗпП України» після літери «п.» вірною вважати цифру «1». У цифрах дня дати наказу і у цифрах дня, зазначеного у першому пункті наказу, вірною є цифра «8». (а.с. 43).

Рішенням Господарського суду від 15 вересня 2015 року ПАТ «Вільнянський маслозавод» визнаний банкрутом та призначено арбітражним керуючим Алуфа О.В. (а.с. 59-62).

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 та визнаючи незаконним та скасовуючи наказ № 12-к від 28 вересня 2015 року про звільнення ОСОБА_3 та поновлюючи її на посаді виробника сиру ПАТ «Вільнянський маслозавод», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в порушення вимог ст. ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнив позивача в період перебування її у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 29 липня 2013 року по 10 травня 2016 року.

В цій частині рішення суду не переглядається, оцінка висновків суду першої інстанції не надається.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту визнання ПАТ «Вільнянський маслозавод» банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у справі 15 вересня 2015 року, позивач не виконувала трудові функції на підприємстві з підстав перебування її у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Щодо відмови в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, судом першої інстанції зазначено, що позивачем, у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, не надано доказів заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

З таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, він не відповідає нормам матеріального права.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність працедавця за затримку розрахунку при звільненні працівника, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

З аналізу норм вказаних статей необхідно дійти висновку, що при задоволенні позову про поновлення на роботі, задоволенню підлягають і позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральна шкода, у разі доведення позивачем заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в цій частині не відповідає вимогам закону і підлягає скасуванню.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на момент ухвалення рішення - 17 серпня 2016 року, ПАТ «Вільнянський маслозавод» знаходився в стадії банкрутства.

Відповідно ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України, станом на 07 лютого 2017 року, ПАТ «Вільнянський маслозавод» з 27 грудня 2016 року є особою, що припинила свою діяльність.

Таким чином, на момент перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційній інстанції діяльність ПАТ «Вільнянський маслозавод» припинена.

З вказаного випливає, що у разі якщо припинення юридичної особи без правонаступництва відбулось до ухвалення рішення суду першої інстанції, або якщо відбулось після ухвалення рішення судом першої інстанції та встановлено факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції, то суд апеляційної інстанції має скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 310 ЦПК України. У разі, якщо припинення юридичної особи без правонаступництва відбулось після ухвалення рішення суду першої інстанції, але судом не встановлено факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції, то суд апеляційної інстанції має залишити рішення суду першої інстанції без змін на підставі ч. 2 ст. 310 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 310 ЦПК України якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для застосування вимог ч. 1 цієї статті. У свою чергу згідно з ч. 1 ст. 310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених ст. ст. 205 і 207 цього Кодексу.

Пунктом 7 частини першої статті 205 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі.

Відповідно до частини 1 статті 310 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 205 цього Кодексу.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди та закриття провадження у справі в цій частині.

Керуючись ст. ст. 307,205,310,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 серпня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Вільнянський маслозавод» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Алуфа Олексія Володимировича про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: